Назад
Публікацію змінено

Я перед складним вибором – кого годувати, бо харчі на нулі, цитують журналісти щоденник мешканки в окупованих Олешках на...

Я перед складним вибором – кого годувати, бо харчі на нулі, цитують журналісти щоденник мешканки в окупованих Олешках на Херсонщині.

У місті гуманітарна криза: постійні обстріли, немає світла, води й газу, майже відсутнє постачання продуктів. Із 24 тисяч мешканців залишилося близько 2 тисяч. Єдина дорога замінована й контролюється дронами – її називають «дорогою смерті».

Майже дві години в черзі, але й того всім не вистачило… Тікали хто куди. Як наслідок – двоє загиблих і 11 поранених, — згадує мешканка.

Через дефіцит їжі мешканці змушені переходити на крайні способи виживання. Вони ловлять диких птахів і тварин, використовують старі запаси та навіть корм для тварин.

«Люди хліба не бачили місяць», пише зооволонтерка.

«Схоже, нам справді доведеться пережити голод», додає інша жінка.

«Їли голубів і собачу кашу», розповідають мешканці.

«Собаки… ділилися з нами», каже пенсіонерка.

Люди виснажуються: у чергах непритомніють і падають від голоду. Водночас у місті зберігається взаємодопомога – мешканці діляться їжею, обмінюють речі й послуги та тримаються разом, щоб пережити нестачу ресурсів.

Втім, загальний настрій – це страх і невизначеність. Люди не знають, чи буде їжа завтра і як пережити наступні дні.

«А що завтра? Чим годувати бабусю?» – запитує жінка у своєму щоденнику.

Скріншот Telegram-публікації

Я перед складним вибором – кого годувати, бо харчі на нулі, цитують журналісти щоденник мешканки в окупованих Олешках на Херсонщині.

У місті гуманітарна криза: постійні обстріли, немає світла, води й газу, майже відсутнє постачання продуктів. Із 24 тисяч мешканців залишилося близько 2 тисяч. Єдина дорога замінована й контролюється дронами – її називають «дорогою смерті».

Майже дві години в черзі, але й того всім не вистачило… Тікали хто куди. Як наслідок – двоє загиблих і 11 поранених, — згадує мешканка.

Через дефіцит їжі мешканці змушені переходити на крайні способи виживання. Вони ловлять диких птахів і тварин, використовують старі запаси та навіть корм для тварин.

«Люди хліба не бачили місяць», пише зооволонтерка.

«Схоже, нам справді доведеться пережити голод», додає інша жінка.

«Їли голубів і собачу кашу», розповідають мешканці.

«Собаки… ділилися з нами», каже пенсіонерка.

Люди виснажуються: у чергах непритомніють і падають від голоду. Водночас у місті зберігається взаємодопомога – мешканці діляться їжею, обмінюють речі й послуги та тримаються разом, щоб пережити нестачу ресурсів.

Втім, загальний настрій – це страх і невизначеність. Люди не знають, чи буде їжа завтра і як пережити наступні дні.

«А що завтра? Чим годувати бабусю?» – запитує жінка у своєму щоденнику.

Скріншот Telegram-публікації
Завантажити Завантажити доказ

Інші публікації каналу