“Динозаври” харківського криміналу: Сергій Батозський на прізвисько «Батон» та його смертельний біцепс

Історія харківського авторитета «Батона» — це класичний пострадянський роман про те, як інтелектуальний шахрай зміг об’єднати ментовський Харків із кривавою Москвою, але погорів на банальному чоловічому его. Поки УБОЗ писав томи оперативних зведень, а майбутня мерська еліта Харкова ходила до Батозського на дні народження, доля інтелігента від криміналу вирішилася за столиком московського казино. Це розповідь про те, чому перемога в армрестлінгу над правильним опонентом може коштувати дорожче, ніж зрада злодійських понять, і як мільйонний борг перетворився на білий ВАЗ-2109 із кілерами біля під’їзду.

Історію відомого харківського гангстера розповідає паблік КРИМІНАЛІСТ .

Сергій Станіславович Батозський (1962 р. н., уродженець Харкова), відомий у кримінальних колах як «Батон» та «Сєрьога Харківський». Його постать є показовою для розуміння архітектури зв’язків між українським та російським криміналітетом на межі 90-х та 2000-х років.

Аналіз діяльності Батозського на початку 80-х років та його судимості за розкрадання й шахрайство вказують на те, що він пройшов школу «інтелектуального» криміналу. Це докорінно відрізняло його від нового типу злочинних архетипів – «спортсменів», які починали з грубого рекету та розбоїв.

Батозський сформувався насамперед як шахрай та логіст. Він не був вуличним бійцем чи адептом класичних «блатних» понять – він був гравцем, який філігранно розумівся на фінансових комбінаціях та різних аферах. Саме ця спеціалізація зробила його незамінним для московських кланів, які потребували фахівців для відмивання грошей та забезпечення транзитних коридорів.

В Україні постать Батозського була об’єктом постійних дискусій та домислів. Йому неодноразово закидали співпрацю з правоохоронними органами – багато хто саме цією лояльністю пояснював його недоторканність та вплив у кримінальній ієрархії області.

Традиційно це пов’язують зі стійкою репутацією Харкова як «ментівського міста», де система МВС тотально контролювала кожного значущого авторитета. Будь-яка активна діяльність без узгодження з панівною державною машиною тут була приречена на миттєвий фінал.

Проте архівні дані розкривають іншу глибину питання: справжній вплив Батозського вибудовувався у найтіснішій взаємодії з московськими структурами.

Його історія нерозривно пов’язана з «Оріхівською» злочинною організацією, створеною Сергієм Тимофєєвим («Сільвестром») -одним із наймогутніших мафіозних кланів пострадянського простору.

Точні обставини входження «Батона» до лав «Оріховських» залишаються предметом дискусій, але матеріали оперативних зведень фіксують його активність у Москві вже у 1990 році. Батозський діяв спільно з учасниками Солнцевського ОЗУ (яке на той час перебувало у стратегічному союзі з «Сільвестром»). Їхнім спільним промислом був «розвод» спекулянтів біля комісійних магазинів та елітних чекових магазинів «Берёзка». Використання «барсетки», «грошових ляльок» та інших схем шахрайства дозволило Батону швидко зарекомендувати себе як спритного афериста та махінатора.

Високий статус Батозського в ієрархії московського клану також підтверджується конкретними фактами:

26 квітня 1992 року в Харкові, під час святкування дня народження Батона в ресторані «Дім лісника», серед гостей був присутній Володимир Гаврилін («Гаврила», «Гавр»). Гаврилін був не просто активним учасником «Оріхівських», а входив до найближчого оточення Сільвестра. Його візит до Харкова – це пряме підтвердження статусу Батозського в ієрархії московського клану.

Збереглися фрагменти відеозапису (додано в коментарях) за лютий 1994 року з салону літака, де учасники бригади Ігоря Чернакова («Двоєчника») летять на відпочинок на Ямайку. Присутність Батозського на борту поруч із лідером однієї з найжорсткіших бойових груп «Оріхівських» остаточно нівелює версію про нього як про сторонню людину. Він був частиною внутрішнього кола («сім’ї»).

Ліквідація Тимофєєва 13 вересня 1994 року не похитнула позицій Батозського. Попри внутрішні розбірки у клані, він зберіг статус наближеної особи до нової верхівки, залишаючись цінним партнером та «транзитним вузлом» між Москвою та Харковом.

Цікаво, що попри свій прагматизм і дистанційованість від «понять», Батон мав дружні стосунки із впливовим «злодієм у законі» Андрієм Ісаєвим («Роспись»). Ісаєв, коронований наприкінці 80-х В’ячеславом Іваньковим («Япончик»), був відомий своєю радикальною позицією проти експансії кавказьких угруповань. Зв’язок із «Росписью» (убитим у 1997 році в Познані) додавав Батозському особливої політичної ваги: він був прийнятним партнером для багатьох інших представників кримінального світу Російської Федерації.

У Харкові Батозський майстерно поєднував статус кримінального авторитета з активною легальною діяльністю. Особливий інтерес становлять його бізнес-партнери, серед яких фігурував Юрій Димент – людина, яку згодом називатимуть «мозком» та найближчою довіреною особою Геннадія Кернеса (Димента було вбито 26 лютого 2016 року в Харкові на кладовищі під час відвідування могили матері). Цей зв’язок свідчив про те, що фундамент впливу Батона базувався на взаємодії з майбутньою політичною елітою міста.

Згідно з матеріалами тогочасної преси, у 1998 році, опинившись під щільним оперативним тиском УБОЗ та реальною загрозою арешту, Батозський залишає Харків і переїжджає до Москви. Традиційно цей крок трактувався як вимушена втеча.

Проте, згідно з іншою версією, переїзд був суто прагматичним і заздалегідь підготовленим рішенням. «Батон» уже давно розглядав російську столицю як основний плацдарм для своєї тіньової діяльності. Для його амбіцій масштаби Харкова ставали затісними, що й стало поштовхом для остаточного переміщення у центр прийняття великих кримінальних рішень. У Москві Батозський оформив прописку, а невдовзі отримав громадянство РФ.

Архівні кадри 1992 року: Харків. День народження кримінального авторитета Сергія Батозського (Батона). У кадрі – “десант” московської братви та місцева еліта 90-х у ресторані “Дім лісника”.

Перший серйозний сигнал пролунав для Батона у грудні 2000 року. У дворі будинку, де він проживав (Фрунзенська набережна, 12), з автоматичної зброї був обстріляний його Mercedes, за кермом якого він перебував. Тоді Батозський дивом не постраждав і категорично відмовився надавати будь-які свідчення міліції.

Проте замовники не відступили. 12 липня 2001 року в Москві «Батон» разом зі своєю співмешканкою Іриною Кульматицькою (1969 р. н.) потрапили у підготовлену засідку. Двоє виконавців очікували на об’єкт біля того ж будинку №12 на Фрунзенській набережній. Щойно пара підійшла до під’їзду, по них було відкрито вогонь із автоматичної зброї. Обидва отримали численні вогнепальні поранення, несумісні з життям, і померли до приїзду медиків.

Кілери діяли за кримінальним стандартом: кинули зброю на місці події та спробували зникнути на білому ВАЗ-2109. Проте сценарій відходу зірвав охоронець Батозського – О. В. Кулєшов, який у момент стрілянини перебував в автомобілі. Він розпочав переслідування нападників і зміг власноруч затримати одного з них. Затриманого доставили до УВС Чертановського АО м. Москви.

Ним виявився Вадим Вікторович Пісоцький (1971 р. н.), уродженець Дніпропетровської області, який на той момент проживав та був прописаний у Підмосков’ї. Затримання виконавця «на гарячому» – унікальний випадок для замовних убивств такого рівня. Втім, попри наявність живого кілера, вийти на реальних замовників слідству так і не вдалося.

Похорон Батозського відбувся 14 липня 2001 року в Харкові. Склад присутніх став найкращою ілюстрацією його унікального статусу «моста» між легальним світом, великим бізнесом та криміналом. На церемонії були помічені:

– Геннадій Кернес – на той час депутат Харківської міської ради;

– Володимир Бодапростий («Іспанець») – один із найвпливовіших кримінальних авторитетів регіону, у супроводі наближених осіб;

– Олександр Давтян – впливовий харківський бізнесмен;

– Кримінальні фігури: «Помідор» (В. Задоренко), «Маха» (А. Лєсной);

– Спортивна еліта: чемпіон світу з кікбоксингу Ігор Вовчанчин.

Таке представництво остаточно підтвердило: Батозський був фігурою, з якою у Харкові рахувалися всі – від кабінетів міської ради до спортивних арен та «вулиці».

«Гепа» идет дорогой «Батона». Таки его грохнут…

Коли Батона було ліквідовано, Харків та Москва наповнилися суперечливими чутками. Хтось вбачав у цьому логічний наслідок внутрішніх розбірок московських кланів, інші – роботу спецслужб, які реалізовували повний демонтаж оріхівської структури та всіх, хто був з нею пов’язаний.

Цікаво, що в книзі «Організована злочинність в Україні», яка була видана у Харкові в 2008 році, автори (Картавих В.І., полковник, ветеран МВС та Помиткін А.Л.) пишуть, що за вбивством «Батона» ховалася куди більш прозаїчна причина: конфлікт на ґрунті азарту та зачепленого самолюбства.

Дуель амбіцій

У квітні 2001 року в московському казино «Метелиця» Сергій Батозський перетнувся з Максимом Курочкіним (відомим як «Макс Бєшений», він же «Макс Лужниковський»).

Під час застілля між ними виникла, на перший погляд, безневинна суперечка, яка швидко переросла у змагання з армрестлінгу. З урахуванням того, що на руках боролися дві «авторитетні людини», навколо столу миттєво виникла атмосфера тотального азарту. На кону стояв не лише престиж, а й значні активи.

Батон поставив на кін свій Mercedes, Курочкін – відповідну суму готівкою. Батозський переміг. Прагнучи відігратися та повернути репутацію, Курочкін програв дорогий годинник, а згодом підняв ставки до небес, поставивши на кін 1 мільйон доларів США. Проте Батон знову виявився сильнішим, втретє «поклавши» руку Макса на стіл.

Оскільки мова йшла про величезну суму, а парі відбулося при численних свідках, ситуація перейшла з розряду «азарту» у площину жорстких кримінальних зобов’язань. На місці виник конфлікт: від Курочкіна зажадали чітко визначити терміни повернення боргу. Виникла патова ситуація, де на кону стояв статус у кримінальній ієрархії:

Для Батозського:

У разі відмови від претензій або відсутності розрахунку, «Батон» автоматично перетворювався на «лоха».

Для Курочкіна:

Попри програш, його «вага» та ресурс на той момент були значно соліднішими, ніж у Батона. Визнати борг перед «харківським» означало завдати нищівного удару по авторитету «лужниковського» лідера.

Ця напруга закінчилася масовою штовханиною безпосередньо в казино, під час якої охорона Курочкіна здійснила кілька пострілів у повітря. Остаточний вектор конфлікту визначив нейтральний фактор: за Батона «вписалися» інші авторитети. Їхнє втручання перевело суперечку в розряд офіційного боргу, який Макс, згідно з «поняттями», був зобов’язаний повернути.

Макс «Бєшений» не поспішав повертати програний мільйон. А Після ліквідації Батозського будь-які претензії до Курочкіна відпали самі собою.

Ступінь безпосередньої причетності Курочкіна до організації вбивства залишається в зоні припущень, проте автори вищезгаданого дослідження прямо вказують саме на цей мотив як на домінуючий та вказують, що справжню причину вбивства – банальний борг у казино – майстерно приховали за нашаруванням міфів про велич «Батона» та його складні стосунки з правоохоронною системою.

Це типова трансформація для кримінальної хроніки: побутова розбишакуватість та азарт «поважних людей» замінюються в народній пам’яті на епічні «великі розборки». Для «Бєшеного» ліквідація «Батона» була значно раціональнішою дією, ніж виплата мільйона людині, чия вага в ієрархії вважалася незрівнянно меншою за його власну.