“Буде жирна ціль!”. Робота розрахунку системи М777, знищення генерала Кутузова та важливість комунікацій для артилерії

До повномасштабного вторгнення Максим Коломієць шукав підходи до іноземних клієнтів у бізнесі з продажу білої глини, але у 2022 році його головним інструментом комунікації стала гаубиця М777. Отримавши позивний «Хитрий», ексменеджер швидко перевів свій підрозділ на рейки військового капіталізму, де першою великою «угодою» став ліквідований під Лисичанськом російський генерал-майор. Сьогодні, очолюючи пресслужбу 44-ї бригади, Хитрий розгортає асиметричний маркетинг війни на Запорізькому напрямку, доводячи, що натівський 155-й калібр та цифрова «Кропива» працюють набагато переконливіше за будь-які ділові переговори, перетворюючи степи на зону тотального випалювання ворога.

Офіцер Максим Коломієць не випадково отримав псевдо “Хитрий” : бувши заступником командира батареї, він застосовував бізнес-підходи зі свого цивільного життя та знаходив найкращі рішення у надскладних ситуаціях. Разом із побратимами ефективно й ефектно знищував ворожі цілі, а одного разу вполював російського генерала.

Нині Хитрий є начальником відділення комунікацій 44-ї окремої артилерійської бригади ім. гетьмана Данила Апостола, і йому є що розповісти не лише про інформаційну складову війни, а насамперед про бойову роботу української арти на фронтах від Київщини до Харківщини, Донеччини та Запоріжжя.

Максим Коломієць “Хитрий” 44 оабр

“Перший крок я зробив сам”

— Максиме, як починався ваш шлях до війська?

— Все дуже просто: ще здобуваючи вищу освіту, я закінчив військову кафедру. І далі займався цивільним життям. Працював у бізнесі, пов’язаному з видобутком та продажем каоліну (це цінний ресурс для виробництва порцеляни, косметики та синтетичних матеріалів — Авт. ) . Серед клієнтів були і українські, й іноземні компанії. 24 лютого 2022-го року змінило все.

Я знав, що як офіцер запасу в будь-якому випадку потраплю до війська. Не вагався і не чекав з моря погоди, а зробив перший крок сам.

— Коли ви звернулися до ТЦК, вас зорієнтували щодо того, де будете служити?

— Мені сказали: потік людей такий великий, що на вільну офіцерську вакансію доведеться почекати. Я повернувся додому, ще місяці півтора працював на своїй цивільній роботі. І одного дня — дзвінок: “Є місце в бригаді, приїжджай!”

Спершу мене відправили на перекваліфікацію в Академію Сухопутних військ ім. гетьмана Сагайдачного. І після цього, з літа 2022-го, я вже починав службу в 44-й окремій артилерійській бригаді.

— На яких посадах служили?

— За чотири роки були дуже різні посади… Але почав із бойової. В артилерійській батареї, яка мала позиції на Донеччині, на Бахмутському напрямку, я провів безвиїзно майже вісім місяців.

“Три сокири” і ліквідація генерала Кутузова

— Чим вам запам’ятався перший рік служби та вашої війни?

— У той час ми працювали неподалік від Бахмута, Сєвєродонецька та Лисичанська. Під Лисичанськом були гарні позиції: ми стояли на горбку, все місто й околиці бачили як на долоні. На той час ми переозброїлися на американсько-британські гармати М777, або, як їх часто називають, “три сокири”.

— І як вам цей апарат у роботі?

— Вважаю, що це одна з найкращих систем, на яких нам доводилося працювати. Я бачив у роботі багато різних озброєнь, особливо після того, як перейшов у пресслужбу бригади. Але саме “три сокири” запали мені в серце.

— Чим саме М777 вам сподобалася?

— В неї дуже багато переваг. Це порівняно легка і дуже зручна гармата, її нескладно налаштувати, і вона дуже швидко переорієнтовується.

Щоб її повернути або перетягнути на невелику відстань, навіть транспортний засіб не потрібен. Достатньо обслуги цієї гармати — три-чотири людини.

Має М777 ще одну перевагу: в складеному вигляді її висота не набагато вища за метр. Тож її можна ідеально замаскувати в капонірі або в неглибокій траншеї.

— Мабуть, у вас є спогади про успішні бойові завдання, які виконували розрахунки цих гармат?

— Саме коли наш підрозділ починав працювати під Бахмутом, усі чули з новин про знищення російського генерал-майора Романа Кутузова (робить паузу і посміхається) . Насправді, саме наша батарея, і конкретно наша гармата, працювали по ньому!

— Хитрий, розкажіть у деталях, як ви це зробили.

— Того ранку ніхто й не думав, що станеться щось надзвичайне. Все було як завжди: командири зв’язалися з нами, дали координати цілей. Але, крім цього, нам сказали:

“Хлопці, буде жирна ціль. Давайте, працюйте влучно, як ви умієте!”

Моя офіційна посада на той час — “заступник командира батареї з виховної роботи”. Але у 2022 році всі наші посади були бойовими. Так, за мною була закріплена артилерійська установка М777 та її обслуга.

У момент отримання інформації про ціль я був біля гармати. Ми гарно навелися, зробили три-чотири швидких постріли, заховалися і знову перейшли в “режим очікування”.

Нам передали тільки, що “ціль уражена”. І лише ввечері я дізнався, що ми працювали по генералу Кутузову, і чітко в нього влучили.

— Що він робив так близько до лінії зіткнення?

— Він прибув в один зі штабів і проводив там збір офіцерів.

Але я не сказав би, що це було дуже близько до лінії фронту. Просто тоді росіяни мало що знали про дальність і влучність М777. До прикладу, активно-реактивний снаряд міг працювати більш ніж на 30 кілометрів, а росіяни на такій віддалі від “нуля” почувалися розслаблено.

Максим Коломієць “Хитрий” та робота обслуги його гармати. Фото з особистого архіву

Робота на Запорізькому напрямку

— Відтоді ситуація змінилася: це й тактика роботи артилерії, й масове застосування дронів. До того ж, зараз ваша бригада працює на Запоріжжі. Для росіян цей напрямок є одним із пріоритетних?

— Ми всі бачимо, яких зусиль докладає ворог у напрямку Запоріжжя. Але ми там стоїмо впевнено, працюємо по окупантах і надалі робитимемо все, що в наших силах.

— Запорізький напрям — досить специфічний: мінімум пагорбів і лісових масивів, лише поля, степ, лісосмуги й окремі населені пункти аж до самого моря. Для роботи нашої артилерії це плюс чи мінус?

— Для артилерії це важко передусім через те, що кожну артсистему потрібно маскувати. І чим вона більша й потужніша, тим це важче. Можете уявити, наприклад, габарити САУ “Богдана”, які зараз в нас на озброєнні. Постійно пересуватися після кожного залпу, як це робили раніше — проблематично через панування дронів у небі. Вихід — закопуватися, маскуватися.

Але тут є інша сторона медалі: якщо ворожа артилерія виявила себе — в степах під Запоріжжям їй просто нікуди від нас подітися. Все залежить від того, чи влучно ми навелися і чи швидко відкрили вогонь у відповідь.

Максим Коломієць “Хитрий” на Запорізькому напрямку. Фото з особистого архіву

— Це чимось нагадує покер із відкритими картами.

— Так, це дуже схоже. Ти робиш хід і чекаєш. І від того, наскільки твій хід був влучним, залежить відповідь противника.

Люди як глина, люди цінні

— Ви згадували про те, що до армії працювали в бізнесі, займалися постачанням каоліну. Ті навички менеджменту з цивільного життя — як вони допомогли вам на військовій ниві?

— Ключову роль для мене відіграли навички спілкування. Наш бізнес передбачав взаємодію з різними людьми — як з українцями, так і з іноземцями. В кожного свій менталітет, своє щось в голові… І ти мусиш підлаштовуватися під конкретну людину.

Це стало в пригоді, коли я вперше прийшов у бойовий підрозділ. І я, і мої підлеглі, зовсім не знали одне одного. Я став уважно дивитися на кожного бійця: комусь потрібно допомогти, когось просто вислухати, когось не чіпати.

І саме ці навички комунікації допомогли мені на початку служби.

— Ви одразу почали службу як офіцер, тобто керівник. Як це впливало на ставлення до вас?

— Спочатку всі ставилися з пересторогою. Мені було 25 років. А в підрозділі були і дядьки по 50+, і молоді хлопці. Попервах мені мало хто довіряв. Але з часом все налаштувалося.

Для мене показовий момент стався на Харківщині, під час перших днів нашого східного контрнаступу. Я працював із двома гарматами, передавав їм координати цілей. І командир одного з розрахунків потім підійшов і сказав: “А можна і далі з вами працювати? Нам з вами подобається!”

Така оцінка від гармашів дуже багато важить.

Максим Коломієць “Хитрий”. Фото: 44 ОАБр

— За вашими спостереженнями, як війна змінює людей? Раніше ви працювали з білими глинами, і ось у мене проситься метафора: новобранець — наче глина, з якої командири і обставини ліплять справжнього воїна. Чи доречне таке порівняння?

— Дійсно, воїн змінюється й розвивається, наче глина, яка набуває нових цікавих форм.

В нас у бригаді є аксіома: військовий має бути підготовлений до будь-яких ситуацій, можливих на фронті. Ми ніколи не кидаємо людину одразу на позиції. Для нас пріоритетом є отримання бійцем навичок і досвіду. І це дає нам змогу вберегти весь особовий склад, який служить разом з ним. Якщо непідготовлена людина потрапить в ефективний підрозділ, вона стане тягарем і може всім нашкодити.

Підготовка новоприбулих покладена на досвідчених сержантів, які з ними працюють мінімум кілька тижнів.

— А можете розповісти конкретні приклади професійного зростання воїна-артилериста?

— Якщо говорити про тих, хто працює біля гармати, то кожен з них по-своєму унікальний. І кожна людина робить свій внесок у наближення перемоги.

Наприклад, у нас є військовослужбовець, який має чисто українське псевдо “Борщ”. Він з окупованого Маріуполя, йому менше 30 років, і він пішов добровольцем ще до повномасштабного вторгнення, зовсім юним.

Ще тоді в нього закінчився контракт. Але 2022-го він прийшов назад до нас, добре знаючи, що чекає на нього на війні. В людини шалена мотивація!

Борщ зростає як фахівець, і вже є командиром екіпажу САУ “Богдана”. А ще він один із перших командирів гармат, хто отримав орден “За мужність” у нашій бригаді. На рахунку в нього з побратимами величезна кількість знищеної ворожої техніки. І таких історій в нас дуже багато.

“Арта попрацювала, загнала росіян у нори, а там їх дрони добивають”

— Якщо говорити про технологічну складову артилерії, то як вона зараз виглядає?

— Це не лише новітні гармати, а й різні типи БПЛА. Одне без іншого вже не може працювати. І це не все. В нас є рота охорони, її бійців долучають до артилерійських розрахунків. Бо вони мають новітні засоби, якими прикривають нашу артилерію від безпілотників ворога.

— Тобто це свій “внутрішній ешелон ППО” у батареї?

— Грубо кажучи, так і є. А ще згадаймо про програмне забезпечення, на кшталт “Кропиви” , яка суттєво спростила нам життя. Вже не потрібно щоразу дивитися в таблиці, розраховувати температуру снаряду і швидкість вітру. Дані підтягуються у програму, і вона миттєво обчислює все сама.

— Наскільки дрони та арта взаємозамінні?

— Скоріше, вони взаємодоповнюють одне одного.

Так, дрони дають цілевказання. Арта ж працює в будь-якому випадку, попри ніч чи складні погодні умови.

Ворожі дрони часто заважають під час пересувань, особливо “ждуни”. Наші ударні дрони — допомагають. Екіпажі БПЛА та гармат працюють синхронно. Арта попрацювала, загнала росіян у нори, а там їх дрони добивають. Вцілілі вилазять на поверхню, тоді їх добиває артилерія, решта ховається під землю, де по них знову відпрацьовують дрони. І так до закінчення групи москалів (посміхається) .

Дрони — і самостійна ударна сила, і очі для арти. Все разом працює як єдина система.

“Навіть якщо маєш дуже специфічні навички — їх можна використати в ЗСУ”

— Хитрий, як сталося, що ви очолили пресслужбу бригади?

— До певного моменту я й не думав, що піду в цьому напрямку. Я не мав великого медійного досвіду до початку військової служби, і спеціально не розвивався в цьому напрямку. Але трохи розумівся в темі (усміхається) .

Одного дня отримав вказівку від командування: допомагати з комунікаціями бригади. На той час пресслужби як такої в нашого військового з’єднання не було.

— Якими були ваші стартові умови?

— В нас був військовослужбовець-фотограф. Він знімав, а я допомагав із написанням текстів та розміщенням матеріалів. Час від часу ми їздили на зйомки разом.

Коли я вже офіційно очолив пресслужбу — зрозумів, що маємо працювати більш структуровано. І почав набирати команду. Спершу було складно, але тепер, коли я підтягнув до нас потрібних фахівців, все класно вимальовується. Люди працюють кожен за своїм напрямкм. Один професійно займається фотографією. Інший (він більшу частину життя віддав телебаченню) — знімає відео. А ще в нас є СММник, який класно працює в напрямках, дотичних до соцмереж.

— Тобто у вас ціла група людей служить за своїм цивільним фахом?

— Фактично, так. Насправді, навіть якщо ти маєш дуже специфічні навички з цивільного життя — повір, їх можна використати в ЗСУ. Що для цього потрібно? Не соромитися казати командирам, що ти вмієш, що знаєш і які маєш навички.

— Хотів спитати вашу думку про те, навіщо бойовій бригаді публічність. Які вона дає результати і для конкретного військового з’єднання, і для армії в цілому?

— Передусім важливою є впізнаваність військової частини як такого собі бренду. В час, коли в світі триває цифровізація, кожен із нас не уявляє свого життя без того, щоб погортати соцмережі в телефоні, а війна залишається важливою темою в інформаційному просторі. Тож було б нерозумно не використовувати це для розвитку нашої військової частини.

А ще дуже важливо, щоб суспільство знало, чим займається твоя бригада, як вона працює. До прикладу, досі є люди, які не знають про існування деяких бойових бригад, навіть якщо вони базуються в їхньому населеному пункті!

Максим Коломієць “Хитрий”

— За вашими спостереженням, чи допомагає якісна комунікація бригади їй у рекрутингу, у добровільній мобілізації до її лав?

— Це один із ключових факторів. Яким би класним ти не вважав свій підрозділ, це не матиме жодного значення, доки люди не чутимуть про твою бригаду і не бачитимуть, чим вона займається на фронті.

І тут найважливіше говорити і показувати правду. Контент не повинен бути штучним, він має розповідати про реальне життя бійців, бо це найбільше чіпляє аудиторію соцмереж.

— Ви, будучи керівником пресслужби, продовжуєте працювати на позиціях?

— Так. Просто мої задачі там змінилися. Бо наші основні засоби тепер — фотоапарат і відеокамера.

Залізо, слово і людський вимір

— Бачимо, що в основі комунікацій 44 ОАБр ім. гетьмана Данила Апостола — історії конкретних воїнів та ветеранів бригади, які ви розповідаєте суспільству. Як реагують на такі дописи їхні друзі та родини?

— Ми відстежуємо це як через поширення наших дописів або коментарів у соціальних мережах, так і через цивільно-військове співробітництво нашої бригади. Головне спостереження: ми практично не бачимо негативних реакцій родин бійців. Навпаки, рідні воїнів активно поширюють наш контент, зокрема, коли йдеться про різні потреби бригади.

А ще батьки дякують за те, що ми показуємо їхніх дітей. Навіть за такі моменти, коли вони бачать, що їхній син одягнений по погоді, що він в шапці, що гарно служить, і взагалі — молодець!

Максим Коломієць “Хитрий” під час урочистих заходів бригади. Фото: 44 ОАБр

— Хотів ще трохи поговорити про місію, яку має пресслужба бойового з’єднання. Наскільки я розумію, ви не просто висвітлюєте бойову роботу тут і зараз, а й не забуваєте про документування війни для майбутніх поколінь, і для нас самих у майбутньому?

— У мене вже досить давно є ідея зробити фільм про події, пов’язані саме з 44-ю артилерійською бригадою. Бо розповідати є про що.

Географія нашої війни — від оборони Києва і по всій дузі фронту аж до півдня України. Ми вели бої на Чернігівщині, Сумщині та Харківщині, на Донеччині, під Запоріжжям. Пройшли чималий шлях, на якому було багато звершень. За деякі з них нас відзначили, зокрема, почесним найменуванням (44 ОАБр імені гетьмана Данила Апостола — Авт. ) , почесною відзнакою президента “За мужність та відвагу” , а також орденом Святої Варвари від Православної церкви України.

Свята Варвара традиційно є покровителькою гармашів. Наскільки мені відомо, ми єдина в Україні артилерійська бригада, яка має таку церковну відзнаку…

— Хитрий, маю особисте питання. Поділіться вашими мріями і планами на майбутнє.

— Мрія в кожного українського офіцера може бути тільки одна. Це скоріше закінчення війни, перемога України та наше повернення до нормального життя.

Так, я люблю військову службу та свою бригаду зокрема. Але, гадаю, буде приємно знову відчути цивільне життя і принаймні на деякий час відпочити від цього всього.

Я у війську чотири роки безперервно, і за цей період мав небагато можливостей для відпочинку. Так, бувають спокійні години та навіть дні, але ти безперервно “на стрьомі”, поглядаєш на телефон, чи не пропустив важливого повідомлення від командування. Тому перше, що зроблю, повернувшись до цивільного життя — сховаю кудись телефон на місяць (посміхається).

Максим Коломієць “Хитрий” під час урочистих заходів бригади. Фото 44 ОАБр

— Чого вас особисто навчила російсько-українська війна? На які моменти ви стали дивитися трохи по-іншому?

— Я став по-іншому дивитися на людей. Дехто, з числа друзів та близьких, на війні розкривається зовсім з іншого боку.

Перебування на лінії зіткнення добре показує, хто є хто насправді.

Буває, що людина, з якою в цивільному житті ти не хотів би мати жодних справ, у критичній ситуації виявляє найкращі якості.

— Давайте наостанок поговоримо про те, кого ви кличете до своїх лав. Яких новобранців потребує артилерія загалом і 44-та ОАБр зокрема?

— Почну з головної переваги служби у наших лавах. Українська артилерія — це рід військ, де втрати мінімальні. Як завдяки навченості бійців та командирів, так і за рахунок заходів безпеки та далекобійності нашої зброї.

Менше з тим, наші люди потребують поповнення і заміни передусім через те, що вони втомилися за багато років бойових дій. І фізично, і морально.

До прикладу, коли екіпаж артилерійської системи тиждень перебуває на позиціях, то він в бойовій готовності 24/7. Звісно, хлопці сплять та виконують бойові завдання по черзі. Але повністю розслабитися неможливо, а людське здоров’я — не вічне.

Тому нам дуже потрібна молодь, а також новобранці, здатні працювати в артилерії за станом здоров’я (дивіться оголошення ).

— Про що саме йдеться?

— До прикладу, снаряд нашого основного калібру, 155 мм, важить близько 48 кілограмів. Тож бойова робота гармашів — це значною мірою силові навантаження. Але кожного, хто готовий працювати для наближення нашої перемоги — підготуємо, навчимо і адаптуємо до служби в нашій бригаді.

Служба в артилерії — це цікаво, адже ми використовуємо високотехнологічні засоби.

Зброї радянського калібру 152 мм в нас майже не залишилося. Натомість маємо натовські калібри ствольної артилерії та європейські зразки реактивної. Тривалий час працювали на чеських РСЗВ “Вампір” , а зараз переозброюємося.

На що саме переходимо — казати не буду. Хай для ворога це стане смертельним сюрпризом

Переваги служби в артилерії у викладі Хитрого

Мінімальні втрати

“Якщо командир вміло керує розрахунками, а бійці дослухаються до нього, то втрати мінімізуються. Від початку повномасштабного вторгнення ми втратили менше бійців, ніж деякі російські бригади втрачають за тиждень”, — зазначає офіцер.

Тривала фахова підготовка гармашів та постійне вдосконалення

Бойова робота зі значної дистанції від лінії зіткнення

Великі калібри та новітні технології, які інтегровані в єдину систему

Потужність та ефективність українських гармашів

“Екіпажі великих сучасних гармат, таких як САУ “Богдана”, наводять жах на ворога”, — підсумовує Хитрий.

Фото надані 44-ю ОАБр імені гетьмана Данила Апостола