Розклад по китайським гастролям Трампа: Коли ти їхав показувати зуби, а тобі показали 400-річне дерево і натякнули на вік твоєї країни

 Після двох днів, які Трамп провів у Пекіні, можна сказати, що Сі та його команда досить чітко розуміли, якого результату прагнуть, а от американська сторона — навряд чи.

Проце в своїй аналітичній статті пише директор Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Олександр Габуєв.

Дональд Трамп і Сі Цзіньпін ледь встигли доторкнутися до десерту («Найкрасивіший у світі шоколадний торт, який ви коли-небудь бачили», — так описував його Трамп), як американському президенту доповіли про успішний ракетний удар по Сирії. Трамп негайно повідомив цю новину китайському колезі, а потім насолоджувався ефектом від демонстрації американської могутності. Це було дев’ять років тому — як зараз зрозуміло, зовсім в іншу епоху.

Тоді Сі, який пробув на посаді генсека лише кілька років, прилетів до США через півсвіту заради кількох годин спілкування з найвпливовішою людиною на планеті у безсмачному маєтку Мар-о-Лаго. Глава Китаю ввічливо посміхався як віршикам китайською, які читала йому онука Трампа Арабелла Кушнер, так і новинам про удари «Томагавками» по військових об'єктах у Сирії без санкції Радбезу ООН.

Щоправда, спроби завоювати прихильність Трампа тоді не надто допомогли. За кілька років США розпочали проти Китаю торговельну війну, і Пекіну довелося йти на поступки та обіцяти закуповувати більше американських товарів, щоб виправити торговельний дисбаланс (потім пандемія надала зручний привід не виконувати цю обіцянку, зафіксовану на папері).

Через дев'ять років Трамп повертається з Китаю не лише з порожніми руками, а й майже з порожніми кишенями, куди китайці поклали лише кілька втішних угод та пакетик із насінням троянд. Перший за дев'ять років візит президента США до КНР засвідчує новий стан речей у відносинах двох головних держав на планеті — паритет.

Звісно, ситуація ще може змінитися на користь Америки навіть за той час, поки Трамп буде президентом: майбутнє непередбачуване, і жодна система не застрахована від раптових помилок — особливо якщо на її чолі стоїть незмінний лідер за 70, оточений послужливими радниками та ідеями про відновлення колишньої величі. Однак поки що все виглядає так, що в змаганні між Пекіном і Вашингтоном час зараз працює на Китай.