Ядерний щит на трьох або як українські мізки пропонують перезібрати безпеку Європи без Трампа

Військова еволюція: у 2003-му Кучма розгортав літак через Тузлу, у 2026-му у нас 250 приватних виробників бойових роботів, а дрони Мідлстрайк випалюють логістику окупантів за європейські гранти. Майбутнє вже тут, просто воно керується з джойстика

Український світоглядний та військово-технічний авангард отримав новий маркер — вийшла друком книга «Війна майбутнього». Це вже третя фундаментальна праця академіка Володимира Горбуліна та керівника ЦДАКР Валентина Бадрака, створена в тилу великої європейської трагедії. У розмові з дипломатом Ігорем Долновим автори розбирають, як український полігон ламає старий світоустрій, чому Захід злякався власної сили у 2023 році та що насправді лежить на гребені технологічної хвилі.

Хронологія передчуття: від Тузли до ядерного стримування

Сучасна російсько-українська війна — це не локальний спалах зразка 2022 року, а фінальний акорд руйнування системи безпеки, сформованої після Другої світової війни. Процес відкритого реваншизму Кремля автори пропонують відраховувати не з відомої Мюнхенської промови Путіна 2007 року, а значно раніше — з осені 2003 року, коли РФ спробувала анексувати острів Тузла.

«Саме в той день президент Кучма направлявся з візитом до Бразилії, де ми мали серйозні плани щодо спільного космодрому... Кучма кілька разів намагався вийти на зв'язок із Путіним, але марно. Тоді було прийнято рішення розвернути літак, Леонід Данилович прилетів у Керч, надав чіткі команди — і лише після цього "мирний напад" припинився», — згадує Володимир Горбулін.

Подальша пасивність світу та атрофія інституцій ООН призвели до глобального тектонічного зламу. Сьогодні, за оцінками авторів, на світовій арені діє тріада лідерів — Дональд Трамп, Сі Цзіньпін та Володимир Путін, причому кроки Вашингтона (кризи навколо Гренландії, Канади та Венесуели) дедалі сильніше розмивають класичні канони дипломатії, ставлячи НАТО на межу розпаду та провокуючи ризики гібридних ударів РФ по Балтії чи Польщі.