Кероване банкрутство і фіктивні торги: як Дмитро Коваленко через Сергія Саприкіна вивів десятки мільйонів активів «Інтеркоалтрейдингу» за безцінь

Двоє підприємливих українських бізнесменів довели до банкрутства велику компанію «Інтеркоалтрейдинг».

Якщо скандально відомий «вугільний король» Дмитро Коваленко вже давно добре відомий не лише в Києві, а й за його межами, то ім’я Сергія Саприкіна майже не знайоме широкій аудиторії. Водночас саме на нього оформлені компанії з багатомільйонними оборотами, серед яких — коксохімічна збагачувальна фабрика «Воскресенська», що донедавна працювала під назвою Петропавлівський гірничо-збагачувальний комбінат.

Попри це, Саприкін ніколи не мав жодного стосунку до вугільної галузі. Його бізнес-біографія складається з різнопрофільних фірм у Полтавській області, підприємств у сфері скла та монтажних робіт, а також із низки судових процесів, проблем ізи  кредиторами, гучного розлучення й скандалів за кермом у нетверезому стані.

Саме така постать і стала зручною «ширмою» для Коваленка. Історія банкрутства ТОВ «Інтеркоалтрейдинг» демонструє відпрацьовану схему контрольованого виведення активів, де ключову роль відігравали формальні власники та фіктивні покупці.

Дмитра Коваленка пов’язують із тіньовим вугільним бізнесом, офшорними структурами, міжнародними фінансовими потоками та непрозорими поставками російського вугілля. Його ділова мережа охоплює юрисдикції від Швейцарії до ОАЕ та Британських Віргінських островів — і саме в цьому контексті історія з «Інтеркоалтрейдингом» виглядає не випадковістю, а логічною ланкою системної схеми.

Однією з таких темних фігур у справах Дмитра Коваленка став Сергій Олександрович Саприкін — людина, яка жодним чином не була пов’язана з вугільною галуззю, але раптово опинилася у ролі власника компанії, що отримала активи банкрута.

Компанію «Інтеркоалтрейдинг», яка мала значні фінансові та матеріальні ресурси, довели до банкрутства не через об’єктивні ринкові чинники, а шляхом штучного нарощування боргів. Зобов’язання цілеспрямовано дробилися, вимоги виносилися в окремі лоти й виставлялися на торги, які лише формально виглядали законними. 

Його раптова поява у ролі власника такого активу чітко збіглася в часі з процедурою банкрутства ТОВ «Інтеркоалтрейдинг» — і так само швидко завершилася. Така стрімкість є характерною ознакою номінальної участі.

Ініціатором банкрутства виступила швейцарська компанія Adelon AG, яка належить Дмитру Коваленку. 

Через свою швейцарську фірму Коваленко отримав 162 млн гривень. Окремо суд виділив 2,4 млн гривень на проведення інвентаризації та офіційні запити до державних органів, які були долучені до матеріалів справи. Паралельно на аукціонах реалізували кілька лотів: чотири лоти із загальною заборгованістю 53,34 млн гривень продали лише за 69 тис. гривень.

Попри це, суд дійшов висновку, що ознак фіктивного чи навмисного банкрутства не виявлено, пояснивши все «очевидними фінансовими труднощами».

Водночас за фігурою Сергія Саприкіна чітко проглядається роль самого Коваленка — ключової особи швейцарської компанії Adelon AG, яка у 2021–2022 роках закуповувала вугілля у низки російських постачальників. Його також пов’язують зі структурами, зареєстрованими в офшорних юрисдикціях ОАЕ та на Британських Віргінських островах.

Саме Коваленка називають організатором схеми, у межах якої активи «Інтеркоалтрейдингу» були перерозподілені між афілійованими структурами під виглядом банкрутних торгів. На цьому тлі біографія Сергія Саприкіна виглядає показово: вона жодним чином не відповідає ролі власника гірничо-збагачувального підприємства, навіть з урахуванням того, що він формально значиться власником ТОВ «Валіант-С» у Кременчуці одразу в кількох ролях. 

Прибуток ТОВ «Валіант-С» протягом тривалого часу не перевищував 1 млн гривень на рік. Компанія «ІДЛ-Гласс» стабільно фіксує збитки, а її кінцевим бенефіціаром зазначений Данило Дмитрович Коваленко — син Дмитра Коваленка. Сергій Саприкін при цьому значився генеральним директором «ІДЛ-Гласс», яка розташована у місті Свалява Мукачівського району Закарпатської області.

Це ще один факт, який свідчить про контрольований характер управління. Син Дмитра Коваленка фігурує в російських реєстрах: він працював у Донецьку до 14 жовтня 2025 року, після чого припинив діяльність у зв’язку з ухваленим рішенням. 

Привіт від "ПриватБанку

Повертаючись до одіозної фігури Саприкіна: додаткові штрихи до його портрета дає аналіз судових реєстрів. Сергій Олександрович Саприкін зареєстрований у місті Дніпро за адресою: вулиця Путилівська, будинок 12, квартира 10.

У 2015 році суд позбавив його водійських прав за керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. У судовій постанові також зазначалося, що на той момент Саприкін був безробітним. Його прізвище фігурує і в матеріалах щодо гучного розлучення.

Окремо варто згадати позов "ПриватБанку" про стягнення заборгованості: з’ясувалося, що Саприкін взяв споживчий кредит на 2 000 гривень — і так його й не повернув.

Цей прикрий факт повністю руйнує красиву легенду про «великого бізнесмена» Саприкіна, нібито здатного самостійно купувати й управляти активами вугільної промисловості, зокрема цілою фабрикою «Воскресенська».

Висновок очевидний: Сергій Саприкін не є інвестором чи самостійним гравцем. Його роль у цій історії з банкрутством — суто номінальна. Він з’являється рівно в той момент, коли це необхідно: формально оформлює на себе активи — і зникає до наступної потреби.

Усі реальні рішення та фінансові потоки, без сумніву, зосереджені в руках Дмитра Коваленка.

Схема проста й цинічна: знайти безробітного персонажа з мікрокредитами в "ПриватБанку" — і використати його як ширму для керованого банкрутства. Формально — все чисто. І, як то кажуть, комар носа не підточить.