«Один із моїх гобеленів мені наснився. А потім… сталося диво», — майстриня Тетяна Голіней

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

546

570

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

572

585

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

585

594

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

594

604

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

607

612

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

619

625

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

625

633

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

633

649

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

659

671

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

677

685

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

695

701

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

707

712

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

Барвисті гобелени, які створює коломийська майстриня Тетяна Голіней , вражають красою.

Вони — справжня ода життю та природі.

Ліричний живопис нитками дарує людям позитивні емоції, а це так важливо.

Роботи майстрині мають чимало поціновувачів як в Україні, так і за кордоном — у країнах Європи, США, Канаді…

У інтерв'ю «ФАКТАМ» Тетяна Голіней розповіла про свою весняну колекцію гобеленів та дала поради тим, хто хоче спробувати себе у цьому мистецтві.

«Весною з далеких країв повертаються птахи, бо вдома найкраще»

— Гобелен — це ткана гладка картина, — говорить Тетяна Голіней. — Але я у своїх роботах використовую фактурні нитки, щоб зробити роботу більш живою.

Мені подобається «малювати» нитками.

Політ моєї фантазії необмежений.

Я люблю свободу, а саме гобелен дозволяє її відчути наповну.

Ось гобелен «Весна, що розквітає в горах».

Гори — це неймовірна краса.

Вони прекрасні в будь-яку пору року.

А особливо — весною.

Я зобразила у цій роботі дорогу додому, яка простягається крізь кущі бузку, мімози і свіжо-зеленої трави, що проросла на пагорбах.

Цей гобелен народився з любові до теплих сільських ранків, рожевого цвіту, що огортає все навкруги ніжністю.

Весна в горах особлива: кожного дня бачиш, як народжується природа, розцвітають квіти, прилітають з далеких країв птахи… Вони повертаються, бо вдома найкраще .

Гобелен "Весна, що розквітає в горах"вражає красою.

Ця пора року в горах особлива

— Гарно! — А ось ще один мій гобелен — «Спокій душі».

Він зітканий із барв української землі.

Там, де синява неба торкається обрію, бачимо дрібні тіні птахів, що линуть у безмежжі.

Під цим бездонним простором розквітає дивовижне поле, виткане з палкої пристрасті червоних маків, що палають, мов літні зорі, поруч із ними ніжні сині волошки, мов краплини неба, розсипані по зеленій ковдрі трав.

Їхня гра кольорів — це втілена в нитках поезія степу, що шепоче про безкраї простори та буяння життя.

За зеленими пагорбами, ніби оповитий спокоєм, — маленький будиночок.

Його коричневий дах — це обіцянка затишку, а його присутність дарує теплі спогади про рідний дім.

У цьому гобелені —душа української природи, яка наповнює простір теплом і гармонією.

Кожного разу, коли на нього падає погляд, подумки переносишся до тихого, мальовничого куточка, де серце знаходить спокій.

Гобелен «Спокій душі» майстрині Тетяни Голіней яскравий та життєствердний.

Маки та волошки – це поезія українського степу

«Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць»

— Як вважаєте, чому людей захоплює мистецтво гобеленів? — Краса та незвичайність завжди приваблюють.

Іноді люди запитують, яку машинку я використовую для створення моїх гобеленів.

І як же дивуються, коли я кажу, що все роблю руками.

Нитки та ткацька рама — все, що мені потрібно.

Гобелени завжди були популярними у світі.

Та іноді їх сприймають як «бабусине мистецтво».

Однак все змінюється.

У наш час, коли стрімко розвивається штучний інтелект, все більше цінується те, що створене людиною, те, у що вкладені її душа та талант.

До хендмейду завжди хочеться доторкнутися, почути історію його створення.

​- Який гобелен у весняній серії ваш улюблений?

— «Там, де чекають ластівки».

У соцмережах він став справжнім хітом переглядів, торкнувшись сердець більш ніж десятка тисяч людей.

Можливо тому, що у кожного з нас є таке місце в пам'яті — воно пахне літом, чебрецем і теплим вітром, що спускається з гір.

«Там, де чекають ластівки» - улюблена робота майстрині.

Пташки - символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: "Ми повернулися, і все буде добре» Все починається з цих соняшників.

Згадується, як у дитинстві забігаєш у саме серце поля і жовті пелюстки починають лоскотати щоки.

Соняшники — це сонце, до якого ми можемо доторкнутися.

А далі — гори… Хатини в горах — наче маленькі хранителі таємниць.

Дивишся на них і відчуваєш: там точно накритий стіл, там чекають.

У небі — ластівки.

Це не просто пташки.

Їхні стрімкі силуети — символ дому, вірності та надії.

Вони ніби кажуть: «Ми повернулися, і все буде добре».

Цей гобелен більше ніж просто декор.

Він про щось таке рідне і тепле.

Він про спогад, який зігріває серце.

Для мене цей гобелен особливо рідний.

Він наповнений спокоєм, але водночас такий яскравий.

«Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати»

— Що ви порадите людям, які б хотіли спробувати себе у створенні гобеленів?

— Не боятися починати.

Майстерність прийде з часом.

А от бажання спробувати — це першочергове.

Починайте з однотонного полотна.

Витчіть квадратик, щоб зрозуміти, чи це ваше.

Якщо сподобалось, додавайте кольори і техніки.

І все обов'язково вдасться.

— Що таке, на вашу думку, талант?

— Найголовніший талант людини — бути людиною.

А у творчості його постійно потрібно відшліфовувати, тоді завтра будеш робити свою справу краще ніж вчора.

Талант дається від природи, але без роботи над собою, удосконалення навичок, розвитку та бажання йти вперед цей дар зникає.

Тетяна Голіней: «Я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення»

— Чи траплялись у вашій творчості дива?

— Один із моїх гобеленів мені наснився.

І я виткала його таким, яким побачила уві сні.

А потім … сталося диво.

Я поїхала на Вінниччину й побачила там краєвид, як на моєму гобелені.

До того у тому місці я не бувала!

— Неймовірно…

— Дива траплялись і у поціновувачів моїх робіт.

Хтось гортав стрічку у соцмережах і натрапив на гобелен, а на ньому … бабусина хата.

Дива трапляються — головне, навчитися їх помічати.

— Як доглядати за гобеленами?

— Провітрювання — найкращий спосіб позбутися пилу на виробі.

Треба винести гобелен на свіже повітря і легенько струсити.

Гобелен можна випрати в холодній воді без порошку і покласти сохнути на рушник, розправивши.

Після висихання можете розпарити праскою.

Категорично не можна прати в пральній машинці, в гарячій воді і розташовувати гобелен там, де пряме сонячне світло.

— Що вас надихає у творчості?

— Знаєте, я народилася дуже щасливою людиною, бо помічаю у світі навколо себе особливе.

Я милуюся польотом пташки, квітами, тим, як роса виблискує на сонці.

Мене надихає краса села та лісу.

Саме тому я створюю пейзажні гобелени.

Це моя стихія і водночас моє натхнення.

Раніше майстриня Марина Терещенко подідилася секретами створення колоритних та стильних брошок у техніці сухого валяння .

Фото з альбому Тетяни Голіней

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News