«Українські фарфористи створили унікальну галерею образів співачок», — колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк

«Слава в руках у праці», — казав Леонардо да Вінчі.

Це стосується й митців, і письменників, і музикантів… Шлях до слави, як відомо, завжди непростий.

Потрібні талант та готовність працювати майже цілодобово.

Немало залежить і від удачі — так вважає чимало артистів.

Слава ж — це не тільки квіти, оплески та компліменти.

Часом вона стає нелегким випробуванням у житті.

Сьогодні мова піде про образи співачок в українській порцеляні двадцятого століття.

Вітчизняні фарфористи створили галерею, яка вражає колоритом та різноманіттям.

Кожна деталь цікава та варта уваги.

В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка, дослідниця української порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про образи співачок, втілені в українській малій пластиці двадцятого століття.

«Солістка» Ольги Рапай передає стан натхнення"

— Фарфор крихкий, голос ефемерний, та разом вони виявляються сильнішими за час, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. - Ось «Солістка» відомої української скульпторки Ольги Рапай.

Співачка зображена у світлі рампи, але це світло не театральне, а внутрішнє.

Порцеляна звучить тут, як арія.

Плавний силует сукні, що м’яко розливається донизу, нагадує розгорнуту музичну фразу — від тихого, піанісимо до повного, насиченого акорду.

Бірюзовий тон вбрання прохолодний, шляхетний, стриманий.

Він не кричить, не змагається з формою, а підтримує її, як акомпанемент підтримує голос.

Ольга Рапай. «Солістка».

Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1959 рік

— Постать співачки велична!

Саме так сприймались зірки сцени тієї епохи… — Справді.

Кожна деталь невипадкова.

Чорна хустка, перекинута через плече, стає драматургічним акцентом.

Рожеві та червоні квіти розквітають на чорному, як інтонаційні підйоми в кульмінації арії.

Обличчя спокійне та зосереджене.

Погляд спрямований трохи вбік — не до глядача, а в простір звуку.

Вона ніби слухає власну внутрішню мелодію. «Солістка» Ольги Рапай — узагальнений образ сцени кінця 1950-х.

Це втілення жіночої сили голосу, культури постави, інтелігентності образу.

Фарфор тут наче дихає.

Світло ковзає по гладкій поверхні сукні, затримується на вигині плеча, м’яко переходить у хвилю подолу.

У цьому переливі — життя.

І здається, що варто лише на мить прислухатися — і з цієї тендітної статуетки пролунає чистий, ясний голос.

Скульптури співачок у творчому доробку українських фарфористів — це візуальна історія звучання епохи.

Вони фіксують стиль 1950−1980-х років, сценічну моду, інтонацію часу, але водночас виходять за його межі.

У цих образах — гідність, жіночність, сила й крихкість, що існують разом.

Ольга Рапай створює образ, що балансує між реальністю та символом.

Її солістка передає стан натхнення.

«Глазур ловить світло й робить фігуру естрадної співачки живою: вона міняється залежно від освітлення, як змінюється голос відповідно до настрою»

— Хто ще з українських митців створив у порцеляні образи співачок?

— Дуже колоритні роботи відомого митця Владислава Щербини.

Його героїні ліричні.

Вони не демонструють голос, а проживають його.

Ось естрадна співачка у біло-блакитному вбранні.

Мікрофон в її руках — знак нової епохи, нової сцени.

Колірна палітра, плавні лінії — усе підкреслює тендітність миті, коли спів стає особистим одкровенням.

Ця постать — мов світло, розлите в порцеляні.

Її сукня вишукана, перламутрова, з легким сяйвом.

Золотаве волосся м’яко обрамляє обличчя.

Очі трохи піднесені, губи відкриті — у них звучить нота, можливо, висока й тривала.

Вона притискає мікрофон до щоки так, ніби це не технічний предмет, а продовження голосу, крихітний свідок її хвилювання.

У цьому жесті є щось дуже людське — довіра до сцени, до слухача, до власної пісні.

Руки складені в м’якому русі, немов вона обіймає звук.

Це жінка з внутрішнім світлом — лірична, зосереджена, вразлива.

У 1985 році такий образ звучав по-особливому.

Владислав Щербина створює не сценічну зірку, а стан.

Порцеляна передає не гучний акорд, а інтонацію — тиху, чисту, майже кришталеву.

Владислав Щербина. «Естрадна співачка» (з мікрофоном).

Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1985 рік

— Які мистецькі секрети створення такого образу?

— Глазур ловить світло й робить фігуру естрадної співачки живою: вона міняється залежно від освітлення, як змінюється голос відповідно до настрою.

У цій роботі відчувається синтез декоративності й психологізму — характерна риса київської школи 1980-х років.

«Мить, коли голос торкається серця, порцеляна зберігає назавжди»

— Краса! — А ось ще одна робота — «Співачка».

У ній мить довіри між виконавицею й слухачем.

Мить, коли голос торкається серця.

І порцеляна зберігає цю мить назавжди.

Тонка постать у довгій чорній сукні, що спадає донизу глибокими хвилями, нагадує завісу сцени перед початком концерту.

Її рух стриманий, зібраний, але у цій стриманості відчувається напруга очікування.

Золото на корсажі — не просто декоративна смуга, а світло рампи, що ковзає по фігурі.

Чорне й золоте — мов темрява зали й сяйво прожекторів.

Букет троянд в її руках — мов подяка після виступу.

Жовті й рожеві квіти у букеті контрастують зі стриманістю силуету.

Вони повертають образ до людського, до тепла.

Бо за сценічною постаттю — жінка, вразлива, жива, витончена, як мистецтво, яке вона несе людям.

Українські фарфористи другої половини ХХ століття створили унікальну галерею образів співачок.

І щоразу, коли світло падає на їхні обличчя, здається: ще мить — і прозвучить перша нота.

Владислав Щербина. «Співачка».

Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1980-ті роки

До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum .

У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур.

У музеї є зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів.

Неймовірна порцелянова подорож подарує вам багато позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!

Раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» Людмила Карпінська-Романюк розповіла про порцелянові сети Івана Сеня, які вражають вишуканістю.

Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк

419

420

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News

«Слава в руках у праці», — казав Леонардо да Вінчі.

Це стосується й митців, і письменників, і музикантів… Шлях до слави, як відомо, завжди непростий.

Потрібні талант та готовність працювати майже цілодобово.

Немало залежить і від удачі — так вважає чимало артистів.

Слава ж — це не тільки квіти, оплески та компліменти.

Часом вона стає нелегким випробуванням у житті.

Сьогодні мова піде про образи співачок в українській порцеляні двадцятого століття.

Вітчизняні фарфористи створили галерею, яка вражає колоритом та різноманіттям.

Кожна деталь цікава та варта уваги.

В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка, дослідниця української порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про образи співачок, втілені в українській малій пластиці двадцятого століття.

«Солістка» Ольги Рапай передає стан натхнення"

— Фарфор крихкий, голос ефемерний, та разом вони виявляються сильнішими за час, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. - Ось «Солістка» відомої української скульпторки Ольги Рапай.

Співачка зображена у світлі рампи, але це світло не театральне, а внутрішнє.

Порцеляна звучить тут, як арія.

Плавний силует сукні, що м’яко розливається донизу, нагадує розгорнуту музичну фразу — від тихого, піанісимо до повного, насиченого акорду.

Бірюзовий тон вбрання прохолодний, шляхетний, стриманий.

Він не кричить, не змагається з формою, а підтримує її, як акомпанемент підтримує голос.

Ольга Рапай. «Солістка».

Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1959 рік

— Постать співачки велична!

Саме так сприймались зірки сцени тієї епохи… — Справді.

Кожна деталь невипадкова.

Чорна хустка, перекинута через плече, стає драматургічним акцентом.

Рожеві та червоні квіти розквітають на чорному, як інтонаційні підйоми в кульмінації арії.

Обличчя спокійне та зосереджене.

Погляд спрямований трохи вбік — не до глядача, а в простір звуку.

Вона ніби слухає власну внутрішню мелодію. «Солістка» Ольги Рапай — узагальнений образ сцени кінця 1950-х.

Це втілення жіночої сили голосу, культури постави, інтелігентності образу.

Фарфор тут наче дихає.

Світло ковзає по гладкій поверхні сукні, затримується на вигині плеча, м’яко переходить у хвилю подолу.

У цьому переливі — життя.

І здається, що варто лише на мить прислухатися — і з цієї тендітної статуетки пролунає чистий, ясний голос.

Скульптури співачок у творчому доробку українських фарфористів — це візуальна історія звучання епохи.

Вони фіксують стиль 1950−1980-х років, сценічну моду, інтонацію часу, але водночас виходять за його межі.

У цих образах — гідність, жіночність, сила й крихкість, що існують разом.

Ольга Рапай створює образ, що балансує між реальністю та символом.

Її солістка передає стан натхнення.

«Глазур ловить світло й робить фігуру естрадної співачки живою: вона міняється залежно від освітлення, як змінюється голос відповідно до настрою»

— Хто ще з українських митців створив у порцеляні образи співачок?

— Дуже колоритні роботи відомого митця Владислава Щербини.

Його героїні ліричні.

Вони не демонструють голос, а проживають його.

Ось естрадна співачка у біло-блакитному вбранні.

Мікрофон в її руках — знак нової епохи, нової сцени.

Колірна палітра, плавні лінії — усе підкреслює тендітність миті, коли спів стає особистим одкровенням.

Ця постать — мов світло, розлите в порцеляні.

Її сукня вишукана, перламутрова, з легким сяйвом.

Золотаве волосся м’яко обрамляє обличчя.

Очі трохи піднесені, губи відкриті — у них звучить нота, можливо, висока й тривала.

Вона притискає мікрофон до щоки так, ніби це не технічний предмет, а продовження голосу, крихітний свідок її хвилювання.

У цьому жесті є щось дуже людське — довіра до сцени, до слухача, до власної пісні.

Руки складені в м’якому русі, немов вона обіймає звук.

Це жінка з внутрішнім світлом — лірична, зосереджена, вразлива.

У 1985 році такий образ звучав по-особливому.

Владислав Щербина створює не сценічну зірку, а стан.

Порцеляна передає не гучний акорд, а інтонацію — тиху, чисту, майже кришталеву.

Владислав Щербина. «Естрадна співачка» (з мікрофоном).

Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1985 рік

— Які мистецькі секрети створення такого образу?

— Глазур ловить світло й робить фігуру естрадної співачки живою: вона міняється залежно від освітлення, як змінюється голос відповідно до настрою.

У цій роботі відчувається синтез декоративності й психологізму — характерна риса київської школи 1980-х років.

«Мить, коли голос торкається серця, порцеляна зберігає назавжди»

— Краса! — А ось ще одна робота — «Співачка».

У ній мить довіри між виконавицею й слухачем.

Мить, коли голос торкається серця.

І порцеляна зберігає цю мить назавжди.

Тонка постать у довгій чорній сукні, що спадає донизу глибокими хвилями, нагадує завісу сцени перед початком концерту.

Її рух стриманий, зібраний, але у цій стриманості відчувається напруга очікування.

Золото на корсажі — не просто декоративна смуга, а світло рампи, що ковзає по фігурі.

Чорне й золоте — мов темрява зали й сяйво прожекторів.

Букет троянд в її руках — мов подяка після виступу.

Жовті й рожеві квіти у букеті контрастують зі стриманістю силуету.

Вони повертають образ до людського, до тепла.

Бо за сценічною постаттю — жінка, вразлива, жива, витончена, як мистецтво, яке вона несе людям.

Українські фарфористи другої половини ХХ століття створили унікальну галерею образів співачок.

І щоразу, коли світло падає на їхні обличчя, здається: ще мить — і прозвучить перша нота.

Владислав Щербина. «Співачка».

Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1980-ті роки

До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum .

У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур.

У музеї є зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів.

Неймовірна порцелянова подорож подарує вам багато позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!

Раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» Людмила Карпінська-Романюк розповіла про порцелянові сети Івана Сеня, які вражають вишуканістю.

Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»

обраним джерелом

у Google News