Його називали "патріархом" в’язнів: "Кращого за нього на зонах ніколи не було"

Михайло Сорока — постать, яку в’язні радянських таборів називали «Патріархом». Його життя — це 34 роки неволі, які не змогли зламати архітектора за фахом та націоналіста за переконаннями. Народившись у бідній селянській родині, він пройшов шлях від елітної політехніки у Празі до організації підпільної мережі «ОУН–Північ» у самому серці ГУЛАГу.

Його називали “патріархом” в’язнів. Цей титул заслужили одиниці, але стосовно Михайла Сороки це було більше аніж символічно. Він один з організаторів таборового спротиву. Його історію розповідає видання “Локальна історія”

“За хвилю буду боротися зі снігами і бурею…”

Михайло Сорока / Фото: photo-lviv.in.ua

“Думаю, що нікого не ображу, якщо скажу, що моя поява на світ не дуже то втішила когось. Мій батько помер за два місяці до мого народження, і, зрозуміло, мама переїхала до своїх батьків. І хто ж радий дитині, коли мамі 19 років і чоловіка нема? Через рік мама вийшла заміж, але батьки вже дитини не дали, бо не подобався їм новий зять…” — так згадував свої початки Михайло Сорока.

Народжений 1911-го в селянській родині, він мав небагато шансів змінити свій життєвий шлях. Однак скористався чи не єдиною можливістю, що мало його покоління – вступив до гімназії. З неї запам’ятав професора Мирона Зарицького. У Тернопільській класичній гімназії часу для математики майже не було, та навіть рік навчання в Зарицького залишив свій відбиток.

Сорока продовжив навчання в українській гімназії у Ржевниці, неподалік Праги, а далі — на факультеті архітектури празької Політехніки. Прощання з родиною перед виїздом вразило Михайла: “Усі вони дуже прихильно ставилися до мене, але ніколи не виявляли ніжностей, бо це, зрештою, для селян вважається непотрібним і смішним. Я навіть ніколи не підозрював, що маю для них якесь значіння. І дуже здивувався, що мій дядько розплакався і поцілував мене, коли ми прощалися перед невідомим майбутнім”.