Останній отаман вільної Кубані: як Василь Іванис виборював союз із Україною

Василь Іванис — постать, яка втілює нереалізований сценарій української історії: міцний державний союз між Києвом та козацькою Кубанню. Народившись у простій козацькій родині, він пройшов шлях від інженера-хіміка до останнього прем'єр-міністра Кубанської Народної Республіки.

Його життя стало безперервною боротьбою проти двох облич російського імперіалізму: «червоного» більшовизму, який він зневажав за аморальність, та «білого» монархізму, що заперечував саме право українців на існування.

У цьому матеріалі видання "Український інтерес" розглядає унікальну біографію Іваниса: від боїв на Кавказькому фронті до викладання в емігрантських академіях Чехії та Польщі. Чому спроба Кубані об'єднатися з Україною у 1918–1920 роках зазнала краху, як конфлікт із генералом Денікіним підірвав антибільшовицький фронт і як, опинившись за океаном, Іванис продовжував розбудовувати інтелектуальний фундамент української незалежності. Це історія людини, яка до останнього подиху в Торонто вірила, що стежки її життя обов'язково приведуть до вільної та соборної України.

Василь Миколайович Іванис народився 3 квітня 1883 року в станиці Настасівська Темрюцького відділу Кубанської області (нині – Анастасіївська Слов’янського району Краснодарського краю Російської Федерації). Родина була козацькою, українськомовною – Василь знав свій рід до дідів по обох лініях. Про батьків згадував:

“Батьки були обоє дуже працьовиті. Батько був і добре грамотний, але мав гарячу і крутеньку вдачу. Спалахував, як сірник, і не терпів заперечень. Дружина, діти, робітники і ті, із ким він стикався, шанували його більше зі страху. Мати була неписьменна, але все вміла досконало робити, завжди тиха, безмовна перед чоловіком, від вибуху гніву якого частенько витирала сльози. Над усе любила вона своїх дітей, яких їй Бог послав одинадцятеро, і часто захищала їх від сердитого батька”.