Протоієрей Петро Попадинець про життя та службу у прифронтових Сумах: "Кожен має працювати на своєму місці"

 Сонячний квітневий день, над Воскресенським собором цвірінькають пташки. Загалом навколо тиша, але не встигли ми з отцем Петром розпочати бесіду, як у повітрі завили сирени, а голос із гучномовців став кликати громадян до укриттів. У прифронтових Сумах до цих звуків давно звикли, але виникає логічне запитання.

- Отче, а коли іде служба і чути тривогу, що робите? Служба не переривається?

45-річний секретар Сумської єпархії Православної Церкви України митрофорний протоієрей Петро Попадинець знизує плечима.

- Служба, само собою, продовжується, - каже він. - Береженого, кажуть, Господь береже. А люди діють на свій страх і ризик. В основному ж до храмів ходять віруючі...

- І по тому, хто залишається у храмі під час тривог, видно, хто справді вірує?

- Ні, річ не в цьому. Є багато людей, що залишають храм. А деякі залишаються. У нас люди-то ходять на служби по великих святах. А зараз була роковина трагедії, коли після ракетного удару 35 людей у Сумах загинули, якраз минулого року на Вербну неділю. То люди вже з острахом ставляться до попередження про повітряну тривогу. І багато хто виходить з храму.