Криваві жнива та тіньові фарватери. Як викрадене рашистами українське зерно скупають бізнесмени Ізраїлю

Аналіз масштабної схеми державного піратства Росії, де прибутки від продажу вкрадених ресурсів фінансують машину війни, а демократичні країни стають мимовільними споживачами награбованого.

МЗС України вчора викликало посла Ізраїлю Міхаеля Бродського для вручення ноти протесту через чергове  пришвартування в ізраїльському порту російського судна з викраденим українським зерном. "Ми вже офіційно викликали посла Ізраїлю в МЗС завтра вранці, щоб вручити нашу ноту протесту та вимагати відповідних дій", - написав  міністр закордонних справ Андрій Сибіга. у соціальній мережі X. Сибіга наголосив, що вже вдруге за останній час російське судно з українським зерном прибуло до Хайфи. "Ми знову застерігаємо Ізраїль від прийняття краденого зерна та шкоди нашим відносинам", - наголосив міністр. При цьому він висловив нерозуміння відсутністю "належної реакції Ізраїлю на законний запит України щодо попереднього судна, яке доставляло крадені товари до Хайфи"

Одного погожого весняного вечора в порту Хайфи пришвартувався звичайний балкер під назвою «Абінськ». На перший погляд, це був типовий вантажний рейс, проте всередині корабля знаходився товар, заплямований кров'ю та окупацією. Згідно з офіційними даними українського уряду та розслідуванням видання Haaretz, судно доставило тонни пшениці, викраденої на окупованих територіях України.

Це не поодинокий випадок, а частина системної операції Кремля з перетворення українського чорнозему на паливо для російської військової машини. Поки Київ б’є на сполох, тіньовий флот Путіна майстерно обходить санкції, використовуючи порти демократичних держав як кінцеві пункти збуту награбованого.

Судно «Абінськ», що проходить через протоку Босфор з вантажем викраденого зерна для Ізраїлю, 19 березня 2026 року. Фото: Йорук Ішик

Механіка невидимості або Як працює «темний» флот

Російська схема експорту вкраденого зерна за своєю складністю нагадує операції спецслужб. Балкери, що прямують до Ізраїлю, ніколи не завантажуються безпосередньо в портах Бердянська чи Маріуполя на очах у всього світу. Натомість використовується тактика «перевалки у відкритому морі» (Ship-to-Ship, STS).

Малі судна-фідери вивозять зерно з окупованого Криму, вимикають свої транспондери AIS, стаючи «невидимими» для систем стеження, і перевантажують товар на великі балкери на південь від Керченської протоки. Таким чином створюється ілюзія, що зерно було завантажене в нейтральних водах, а за документами воно часто маркується як «сибірська пшениця», привезена залізницею.

Розслідування Haaretz виявило щонайменше 30 подібних поставок загальним обсягом понад 90 тисяч тонн, де кінцевим пунктом був вказаний саме Ізраїль. Судна на кшталт «Св. Ольга» або «Матрос Позинич» стали регулярними гостями в портах Ашдода та Хайфи.

10 липня 2023 року судно «Св. Ольга», завантажене зерном з окупованої України, проходить через протоку Босфор, прямуючи до Ізраїлю. Фото: Йорук Ішик

Кожна така транзакція — це мільйони доларів, які йдуть безпосередньо в російську казну. Найбільш цинічним є те, що ізраїльські покупці, такі як ADM Israel, запевняють у своїй необізнаності, посилаючись на бездоганно підроблені російські сертифікати якості. Це демонструє критичну вразливість світового ринку перед обличчям державного мародерства.

«Російські постачальники стверджують, що це пшениця із Сибіру. У них є всі документи. Тільки після звернення українського посольства ми зрозуміли, що стали частиною схеми», — зізнається один із ізраїльських імпортерів, підкреслюючи безпорадність приватного бізнесу перед державною машиною фальсифікацій.

Світові прецеденти торгівлі ресурсами конфлікту

Ситуація з українським зерном не є унікальною в історії, але вона є безпрецедентною за масштабами залученості держави-агресора. Світ уже проходив подібні уроки з «кривавими алмазами» в Африці, де незаконний видобуток фінансував громадянські війни.

Президент Путін з випічкою в Москві. 2025 рік. Завдяки великим зерноробним районам Україна отримала назву «житниця Європи». Фото: Kremlin Pool Photo / AP Photo

Тоді міжнародна спільнота впровадила Кімберлійський процес, щоб сертифікувати походження кожного каменю. Сьогодні українське зерно потребує аналогічного механізму — глобального «зернового паспорта», який би унеможливив легалізацію вкраденого врожаю через змішування з легальним зерном у плавучих сховищах.

Можна згадати і досвід Ірану, який роками використовує «флот-привид» для продажу нафти в обхід санкцій. Росія повністю скопіювала і вдосконалила цю модель.

Використання старих суден, зміна прапорів на екзотичні (на кшталт Панами чи Ліберії) та маніпуляції з GPS-сигналами стали новою нормою в Чорному морі. Якщо міжнародні морські організації (IMO) та уряди країн-споживачів не почнуть жорстко карати за вимкнення AIS та сумнівні STS-перевалки, Чорне море остаточно перетвориться на «сіру зону» глобального піратства.

10 липня 2023 року судно «Св. Ольга», завантажене зерном з окупованої України, проходить через протоку Босфор, прямуючи до Ізраїлю. Фото: Йорук Ішик

Моральний іспит та дипломатична мовчанка

Позиція Ізраїлю в цій ситуації виглядає надто двозначною. Україна неодноразово попереджала офіційний Єрусалим про прибуття конкретних суден, як-от «Абінськ», заздалегідь надаючи докази злочинного походження вантажу.

Проте суднам дозволяли розвантажуватися. МЗС Ізраїлю обмежується загальними фразами про «діалог з українськими друзями», тоді як бізнес продовжує наповнювати сховища вкраденим українськимзерном. Це створює небезпечний прецедент: якщо країна, яка сама постійно бореться за своє виживання проти терористичних загроз, толерує імпорт ресурсів терору, це підриває саму основу міжнародної солідарності демократій.

Важливо розуміти, що зерно в цій війні — це не просто їжа. Це економічна зброя. За оцінками Києва, Росія вже викрала щонайменше 15 мільйонів тонн пшениці.

Успішна реалізація цього обсягу на світових ринках дозволяє Кремлю не лише компенсувати витрати на виробництво ракет, а й демпінгувати, витісняючи легальних українських виробників з традиційних ринків Близького Сходу. Це подвійний удар по українській економіці: пряме пограбування та руйнування ринкових позицій у майбутньому.

Висновки для глобальної безпеки

Трагедія українських фермерів, яких змушують віддавати врожай за безцінь або просто грабують, поки вони ховаються від обстрілів, має стати уроком для всього світу.

Джерело: SkySat, Planetscope — Planet Labs PBC

Питання легалізації чи жорсткого контролю ресурсів під час війни — це не про бюрократію, а про те, чи має право агресор користуватися благами цивілізації для її ж знищення. Кожна булочка, спечена в Ізраїлі з «сибірської» (а насправді — херсонської чи кримської) пшениці, має гіркий присмак окупації.

Світ потребує нової архітектури продовольчої безпеки, де прозорість логістичних ланцюжків буде такою ж пріоритетною, як і контроль над ядерними озброєннями. Поки балкери з вимкненими радарами спокійно входять у порти Хайфи, війна залишається вигідним бізнесом для агресора. Припинення цієї торгівлі — це не жест доброї волі, а юридичний та моральний обов'язок кожної держави, що поважає міжнародне право, в тому числі і Ізраїлю.

—

Матеріал підготовлено за результатами розслідування Avi Scharf (Haaretz) та офіційних звітів уряду України

«Аргумент»