Між «нє било, нєт і бить не может» і «какая разніца». Хто не вважає українську мову цінністю?

 В Україні, попри політичну та культурну консолідацію, поступово розгортається загрозлива ситуація навколо крісла Уповноваженого з захисту державної мови.

Кілька кандидатів із академічного середовища, представники державного сектору та актор, відомий сумнівною заявою про підтримку російськомовних концертів, вкупі з невключенням до списку чинного Уповноваженого, який асоціюється в очах сучасної інтелігенції із успішною реалізацією мовної політики, — викликають справедливе занепокоєння: чи не буде занедбано таку потрібну інституцію? Громадська активність, вочевидь, матиме вирішальне значення, проте важливо розуміти, ще й чому проявляється подібна тенденція, зазначає видання ТИЖДЕНЬ.

Мова — основна цінність нації

Суспільства об’єднують цінності: базові й політичні. Політичні часто видаються другорядними, коли не забезпечено базові потреби, проте вони залежать якраз від плекання політичних. Не може бути добробуту, коли допускається корупція, і не може бути свободи, коли громадянська дія не є елементом повсякденного життя. Так само не може бути культурного розвитку, коли цінність власної спільної культури не входить у політику.

Фото: Станіслав Козлюк

Українська мова для українців є базовою політичною цінністю. Основою культури — безперечно, але в політичному сенсі саме мова є цементуючим елементом українства. На відміну від інших мов, якими може володіти українець і які є способом та інструментом комунікації, саме українська є цінністю — фактором, який єднає, ідентифікує, захищає та веде до розвитку.

Сьогоднішній московсько-український фронт є роздільною смугою між просторами, де ця цінність зберігається і де є цілковито забороненою. І дискусія про «російськомовних» (чи англомовних, або іспаномовних) захисників сьогоднішньої України не спростовує попереднього твердження: вони захищають наші політичні цінності, серед яких українська мова є однією з вирішальних.

Те, чи спілкуються вони нею у побуті, для суспільства загалом неважливо, головне, що вони можуть це робити в Україні, а за лінією фронту в них цю цінність заберуть назавжди. Голос української діаспори в сучасні РФ міг би спростувати сказане, але він відсутній. Найбільша діаспора українців за межами нашої держави — залякана, знемовлена і позбавлена політичних цінностей.

Про значення мови сказано багато, але визначення її як цінності пояснює нам одну істину: той, хто намагається в будь-якій формі повернути колишню імперську мову у наш простір, саме її вважає основною цінністю, а українська для нього такою не є. І це не обов’язково зі злого умислу, можливі й різноманітні форми суб’єктивного знецінення та фобій.