Навіщо українській мові російські милиці, або «Русифікація задніми дверима»

Ведучи мову про сучасну семіосферу українського міста чи навіть села (вивіски, афіші, оголошення тощо), можна говорити про широкомасштабну мовну агресію – нічим не виправдане транскрибування чужих слів кирилицею.

Науковці розуміють (на жаль, не представники української влади), що такі огульні запозичення з чужих мов неминуче призводять до зниження рівня мислення громадян, а відтак до незворотних змін щодо самоідентифікації.

Мимоволі напрошується запитання: навіщо українській мові російські милиці? Аргументовану відповідь можна знайти у роздумах знаного американського мовознавця доктора Святослава Трофименка з Деляварського університету – «Русифікація задніми дверима».

Російські підручники, завезені окупаційною владою до школи у селищі Борова на Харківщині, Україна. Фото зроблене у листопаді 2022 року.  © 2022 Human Rights Watch

«Постколоніяльна Україна як самостійна держава спілкується з іншими державами світу на дипломатичному та державному рівні, відстоюючи українські інтереси. На жаль, цього не можна сказати про взаємовідношення української мови з іншими мовами світу. Тут Україна ще далі застрягла в колоніяльному трясовинні. Як можемо собі пригадати, політика колоніяльної імперії була спрямована на те, щоб українців позбавити рідної мови. На це були всілякі прийоми: поступова ліквідація та усунення самобутніх українських слів зі словників та зневажливе окреслення тих, що залишилися, як «застарілі», «архаїчні», «діялектизми» тощо; їх заміна російськими словами та кальками; заборона відмінків (кличний) та букв-фонем (ґ). Як знаємо, се було спрямоване на те, щоб українська мова виглядала як недолугий діялект російської мови. Іншими словами, українцям не було дозволено вимовляти англійські слова так, як їх вимовляють англійці, американці чи канадці, а тільки так, як їх вимовляють росіяни. Наслідки того насильства закорінилися так міцно, що Україна їх ще не позбулася до сьогодні.