Лоботомія нації: чому інтелект став головним ворогом білоруського режиму

Сьогоднішня Білорусь перетворилася на унікальний полігон, де знання прирівнюються до державної зради, а радіоаматорство — до шпигунства. Поки офіційний Мінськ малює космічні перспективи з бюджетом голлівудського блокбастера, наукова еліта країни або опиняється за ґратами, або обирає шлях «цифрового вигнання».

Хімік, технологічний експерт та правозахисник Сергій Бесараб у відвертому інтерв’ю аналізує стан «науки лукашизму», пояснює механізми інтелектуального епістеміциду та прогнозує неминучий колапс системи, що тримається на негативному відборі та російських субсидіях.

— Пане Сергію, як Ви оцінюєте нинішній стан науки в Білорусі, зважаючи на репресії проти науковців, інженерів і радіоаматорів? Чи впливають такі справи, як арешти радіоспоттерів за обвинуваченнями у «шпигунстві», на розвиток наукової спільноти?

— Те, що сьогодні називають «наукою» в Білорусі, я принципово визначаю як «науку лукашизму», а не білоруську науку. Це унікальний феномен XXI століття, цілком гідний окремої монографії з історії — я майже впевнений, що таку книгу ще буде написано.

Але якщо говорити не про опис, а про оцінку стану, то тут відповідь проста: науки в загальнолюдському сенсі в Білорусі давно вже немає. Існує щось на кшталт «інтелектуального сільського господарства», головним завданням якого є відтворення технологій, доступ до яких перекрито санкціями.

Ілюстративний приклад — державна програма «Наука для економіки і суспільства» на 2026–2030 роки, затверджена наприкінці грудня 2025 року. Формально це ключовий документ нової п’ятирічки, який має визначити роль науки в економіці, промисловості та системі безпеки країни.

На п’ять років для всієї країни передбачено близько 580 мільйонів білоруських рублів, що еквівалентно приблизно 180 мільйонам доларів США. І ці кошти мають одночасно покривати космічні програми, атомну енергетику, робототехніку, арктичні дослідження та біомедицину.

Для розуміння масштабу абсурду: весь п’ятирічний бюджет білоруської науки дорівнює вартості зйомок фільму «Хоббіт: Несподівана подорож», який знімали один рік, а не п’ять. А річний бюджет цієї програми — це приблизно дві з половиною хвилини рекламного часу на американському телебаченні під час фіналу Super Bowl, де 30 секунд коштують близько 7 мільйонів доларів.

За таких умов роль науки в Білорусі суто сервісна. Це вже не рух уперед, а спроба «утримати штани», причому вкрай зношені. Академічна спільнота і технологічний сектор майже повністю інтегровані в російські промислові та військові ланцюги. Білорусь фактично перетворилася на технологічний бек-офіс: щось полагодити, щось доробити, виконати нескладний реверс-інжиніринг.

Фундаментальна наука старіє і деградує, зростає кількість публікацій у так званих «сміттєвих журналах», а звітність стає дедалі яскравішою й декоративнішою. Це і є характерні риси системи.

Говорити про розвиток наукової спільноти всередині країни не доводиться. Вона перебуває в стані виснаження. У біології це називається «зміщеною активністю» — коли організм не може ані втекти, ані атакувати, і починає здійснювати беззмістовні дії з мінімальними енергетичними витратами.

Ті ж, хто має мобільність, виїжджають. І тут виникає важливий феномен: формується наукова верства в діаспорі. Кількість білоруських науковців за кордоном постійно зростає, і ми стаємо свідками зародження «віртуальної наукової Білорусі» — децентралізованого, розподіленого середовища, яке, подібно до торрент-мережі, є єдиним способом збереження національного інтелектуального капіталу.

Наука не може існувати в ізоляції. Вона потребує вільного обміну інформацією, горизонтальних зв’язків і довіри. У ситуації, коли колега може написати донос за «неправильний» колір шкарпеток або підписку в Telegram, спільнота атомізується.

А коли держава ув’язнює людей за радіоспоттинг — прослуховування відкритих частот цивільної авіації (популярне хобі в усьому світі, без якого, до речі, не існувало б сервісу FlightRadar24), — це повернення не в СРСР, а в середньовічне мракобісся, де телескоп Галілея вважався знаряддям диявола.

В будь-якій адекватній країні таких людей нагороджували б за виявлення вразливостей у системах зв’язку силових структур. У Білорусі ж діє стандартний протокол: «галас — хаос — пошук винних — покарання невинних — нагородження непричетних».

До в’язниці потрапляє не корумпований або некомпетентний, але лояльний чиновник, а той, хто вказав на провал. Так знищується технічна еліта — «нерди», на яких тримається інноваційний потенціал. Фактично відбувається лоботомія нації, ліквідація її кадрового резерву та заміна інженерів і науковців на стадо виконавців карго-культу, здатних лише імітувати діяльність.