Андрій Санніков: «Для України важливо не робити ставку на структури, що втратили зв’язок із реальністю»

 Чи існує єдність у лавах білоруської еміграції, коли мова йде про допомогу Україні? Чому досвідчені політики-важковаговики відмовляються визнавати легітимність Офісу Світлани Тихановської та Координаційної ради?

Андрій Санніков у розмові з Валентином Деменком розкриває незручні факти про внутрішні чвари в опозиційному середовищі, критикує «колишніх служників режиму» та пояснює, чому офіційному Києву варто шукати союзників серед самих білорусів, а не в кабінетах політичних структур.

Андрій Санніков — одна з найбільш знакових постатей білоруського спротиву. Професійний дипломат, у 1996 році він пішов у відставку з посади заступника міністра закордонних справ на знак протесту проти політики Лукашенка. У 2010 році Санніков став основним суперником диктатора на президентських виборах, після яких був заарештований, підданий катуванням у СІЗО КДБ та засуджений до 5 років колонії. Під тиском міжнародної спільноти його було звільнено у 2012 році, після чого він виїхав за кордон, де очолив громадянську кампанію «Європейська Білорусь». Сьогодні Санніков представляє «стару гвардію» опозиції, яка займає дедалі більш критичну позицію щодо нових політичних центрів, що виникли після 2020 року.

— Андрію Олеговичу, розкажіть, будь ласка, про приховані проблеми всередині білоруської опозиції за кордоном, які є особливо важливими для України в контексті нашої спільної боротьби з режимом Лукашенка?

— Говорячи на цю тему, я свідомо не зосереджуватимуся на існуючих нині політичних структурах. На моє переконання, у своєму теперішньому вигляді вони не мають стійкого і живого зв’язку з білоруським суспільством. Тому набагато правильніше говорити насамперед про самих людей — про сотні тисяч білорусів, які вимушено живуть за межами своєї країни.

Сьогодні для них найгострішими є практичні, життєві питання: легалізація документів, правовий статус у країнах перебування та свобода пересування. Ці проблеми є прямим наслідком політики режиму, який фактично позбавив громадян нормального консульського захисту, перенісши репресивний тиск навіть на тих, хто виїхав.