думки_вголос 🧐 «Краще бути живим, ніж мертвим героєм»: чому одним можна хотіти жити, а інших таврують «ухилянтами»?...

думки_вголос 🧐

«Краще бути живим, ніж мертвим героєм»: чому одним можна хотіти жити, а інших таврують «ухилянтами»?

Не таємниця, що в Україні модним є називати інших людей «ухилянтами»? Особливо серед різноманітних блогерів, активістів, політиків, журналістів та інших персонажів, які самі себе або з чиєїсь подачі величають «лідерами думок».

Складається враження, що дехто з них уже настільки увійшов у роль морального судді, що дозволяє собі визначати, хто з українців справжній патріот, а хто ні. Кому можна залишатися вдома, працювати, виховувати дітей і просто жити, а кому належить вирушати на фронт.

І що найцікавіше - нерідко найголосніше повчають інших саме ті, хто сам перебуває далеко від окопів... І тут пригадалася доволі показова історія із Сергієм Стерненком - блогером, колишнім радником міністра оборони, якого часто представляють як одного з «лідерів думок», який свого часу публічно заявив: «Хай я буду краще живий, цілий і не подобатися деяким істотам, аніж я буду мертвим, святим, героєм і так далі».

І знаєте що? У самому бажанні залишитися живим немає нічого поганого. Це абсолютно природне людське прагнення. І так, Стерненко говорив про замах на нього, а не про мобілізацію. Але сама думка про цінність власного життя змушує замислитися над значно ширшим питанням.

А чим, власне, життя Стерненка відрізняється від життя звичайного українця? Чому його бажання залишитися живим і неушкодженим має бути зрозумілим, а аналогічне бажання простого чоловіка нерідко стає приводом назвати його «ухилянтом»?

І тут варто пригадати ще деякі обставини. На початку повномасштабного вторгнення Стерненко активно публікував фотографії у військовій формі та зі зброєю, повідомляв про участь у військових підрозділах. Однак питання його фактичного військового статусу згодом стало предметом публічних дискусій…

А восени 2024 року взагалі виникла доволі цікава історія з Одеським ТЦК. Стерненка оголосили в розшук через неявку за повісткою. Сам він пояснював, що повістку направили на стару адресу, а ситуацію пов’язував із критикою військових структур. Згодом він начебто прибув до ТЦК, сплатив штраф і пройшов ВЛК. Повідомлялося також про медичні обмеження через проблеми із зором.

Зрозуміло, що цей випадок сам собою не доводить ухилення від мобілізації. Але показовим є інше.

Коли проблеми з ТЦК виникають у відомого блогера, суспільству пропонують вислухати його пояснення, розібратися в обставинах, врахувати стан здоров’я та можливі помилки військкомату. І це правильно!

Але чому такого самого ставлення не заслуговує звичайний українець? Чому, коли йдеться про популярну людину, ми маємо розуміти всі нюанси, а коли про пересічного громадянина - декому достатньо одного слова: «ухилянт»?

І тут справа навіть не в конкретному Стерненку. Його історія - лише привід замислитися. Проблема значно ширша - у подвійних стандартах частини наших так званих «лідерів думок», які вважають себе вправі повчати інших, як потрібно любити Батьківщину…

Бо складається враження, що в нас поступово формується якась дивна суспільна мораль. Коли відомий блогер каже, що хоче залишитися живим, - це природне бажання людини. Коли простий українець говорить, що теж хоче жити, бачити своїх дітей і бути поруч із родиною, - його вже хтось готовий записати в «ухилянти».

📌 Впевнений, що це точне доповнення слів Ілона маска https://t.me/mosiychuk72/54468