Король карусельних схем. Як нардеп від «БПП» Руслан Демчак «відмив» більше мільярда гривень корупційних грошей

Хто такий Руслан Демчак?

Депутат-махінатор. Як Руслану Демчаку вдавалось уникати тюрми за свої корупційні злочини

Як працювала схема Руслана Демчака по легалізації грошей через RwS банк

Кому Руслан Демчак допоміг «відмити» 1 млрд брудних грошей

Як Руслан Демчак легалізував зароблене на схемах, купивши старовинний маєток у Великобританії

Як син Руслана Демчака встиг заробити на війні зі структурами Петра Порошенка

Випадок в практиці, що не часто трапляється, але факт — підозрюваного у корупції українського народного депутата-втікача спіймали за кордоном. 5 січня 2026 року на території Німеччини правоохоронці затримали (https://www.unian.net/incidents/ruslan-demchak-v-germanii-zaderzhali-byvshego-nardepa-ukrainy-13246410.html) депутата Верховної Ради України попереднього VIII скликання Руслана Демчака, оголошеного у міжнародний розшук Державним бюро розслідувань.

Серед українських політиків та державних службовців давно закріпився принцип: за що за посадою відповідаємо, на тому і заробляємо. Демчак у Раді мав посаду заступника голови комітету з питань фінансової політики та банківської діяльності. Відповідно, ДБР його підозрює у маніпуляціях на фондовому ринку та легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, у тому числі через фіктивні операції з облігаціями внутрішньої державної позики. За даними слідства, народний депутат легалізував більше 1 млрд грн корупційних грошей, особисто заробивши на цьому мінімум 20 млн грн. Як він це робив, та хто ще з ним брав в цьому участь — в новому розслідуванні BlackBox OSINT.

Хто такий Руслан Демчак?

Руслан Демчак найбільш відомий українцям як власник мережі приватних медичних клінік «Добробут» і народний депутат України від партії «Блок Петра Порошенка». Але насправді бізнес-кар’єра Демчака — це підручник з української приватизації 90-х і банківських махінацій 2000-х, де головний принцип простий: нічого не оформляй на себе, все — на родичів.

В середині 90-х Руслан Демчак працював на посадах головного бухгалтера та директора в структурах, що займаються операціями з цінними паперами — компаніях «Еквівес», «Еквівес-фінанс», «Еквівалент-фінанс». Але головне відбувалось в інвестиційній групі «Ініціатива», яка стала ядром його майбутньої бізнес-імперії UBG — Ukrainian Business Group.

Під час ваучерної приватизації ці структури масово скуповували приватизаційні сертифікати населення. Українці за безцінь віддавали свої ваучери, а «Ініціатива» та суміжні компанії накопичували пакети акцій підприємств. Класична схема 90-х — лише з тією особливістю, що вже тоді Демчак оформлював активи не на себе, а на родичів.

Наприкінці 90-х — на початку 2000-х частину набутих підприємств Демчак разом зі своїм молодшим братом Богданом почали виводити у банкрутство. Так, наприклад, сталося з будівельним комбінатом «Індустрія», який після переходу під контроль пов’язаних осіб довели до банкрутства та ліквідації, якою займався Богдан Демчак, який на фінальному етапі був єдиним засновником комбінату, його директором і ліквідатором.

Аналогічна історія відбулась і з ТОВ «Хімфаворит» — фармацевтичним активом радянських часів, банкрутство якого було оформлене судом у 2001 році. Схема геніально проста: керування активом, рішення про банкрутство та розпродаж майна — все в межах однієї родини. Зовнішнього контролю немає, ніяких питань не виникає.

Паралельно з банкрутствами Демчак вибудував модель розпорошення власності між членами сім’ї. Батьки Руслана — Євгеній та Людмила Демчак, звичайні працівники управління освіти Липовецької райадміністрації Вінницької області — стали фігурувати як співвласники ПВХ «Будівельник» — підприємства з виробництва бетону на Київщині. Брат Богдан залучений до володіння та управління тією самою «Ініціативою», що працювала з активами недержавних пенсійних фондів.

Дружина Демчака та дружина його брата Наталія Демчак стали власниками корпоративних прав у промислових і сервісних підприємствах. Частина з них пов’язана з тією ж «Індустрією» та медичною мережею «Добробут».

Така конструкція дає ключову перевагу: контроль залишається в руках однієї людини, але формально активи розкидані між кількома власниками. Податкова, правоохоронці, кредитори — всі бачать різних людей і різні компанії. А насправді все керується з одного центру.

У 2000-х роках Демчак побудував замкнену бізнес-екосистему, до якої увійшли фінансові компанії, страхові структури, сервісні підприємства — всі пов’язані з групами «Ініціатива» та UBG. Власники або топ-менеджери — знову ж таки родичі Демчака.

Логічним продовженням стала поява у Демчака власних банків, які, виконавши свою незаконну місію, також були доведені до банкрутства. Спочатку був ЕРДЕ банк, який займався видачею кредитів фіктивним компаніям і фінансовими маніпуляціями, в результаті чого був ліквідований, що завдало збитків державі на суму близько 458 млн грн.

Далі через чергову «оборудку» Руслан Демчак став власником ще одного банку — «RwS Банк». Історія повторилася: штрафи за підозрілі фінансові операції, визнання банкрутом у 2025 році, ліквідація і збитки державі у 200 млн грн. Дві банківські структури, майже 660 мільйонів гривень збитків для держави. Але сам Демчак, як завжди, залишився поза формальною відповідальністю — на папері він просто один із багатьох співвласників.

На початку 2010-х Руслан Демчак вперше постав перед судом, коли проти нього було відкрито кримінальне провадження по факту внесення неправдивих відомостей до декларацій про доходи за 2008 та 2010 роки, чим він умисно не нарахував та не сплатив податок в загальному розмірі, на хвилинку, більше 15 млн грн. Але в липні 2014 року Голосіївський районний суд Києва звільнив (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39757544) його від кримінальної відповідальності після того, як Демчак сплатив цю суму до бюджету.

В цей же час паралельно з цим кримінальним процесом він вирішив легітимізувати свій вплив через політику: у 2010–2013 роках він очолював Раду Федерації роботодавців Києва — платформу для лобізму бізнес-інтересів, а у 2012 році зробив свою першу невдалу спробу стали народним депутатом України, повторивши її в 2014-му, коли він все ж таки був обраний депутатом від «Блоку Петра Порошенка» по 18-му округу у Вінницькій області.

Депутат-махінатор. Як Руслану Демчаку вдавалось уникати тюрми за свої корупційні злочини

І що характерно. Під час каденції Демчака правоохоронні органи не раз звертали на нього увагу, бо махінації він здійснював і з власним майном. Під час свого депутатства Руслан Демчак жив та був зареєстрований у великому заміському двоповерховому будинку площею 377 квадратних метрів в селі Крюківщина під Києвом на вулиці Ужгородська, 15, який записав на свого сина Богдана Демчака.

У своїй декларації (https://public.nazk.gov.ua/documents/dfbcf834-46db-4b26-810c-88d14738e13a) за 2019 рік Демчак вказав вартість цього будинку у всього 300 тисяч гривень, коли його ринкова вартість, за первинною оцінкою експертів, сягає не менше 2-3 млн грн. Тож, антикорупційні органи розцінили це як спробу ухилення від сплати податків. Примітно, що вже у декларації (https://public.nazk.gov.ua/documents/a4d7dda0-ed23-45a3-b0dc-d2a6d048abae) Руслана Демчака за 2023 рік вартість цього будинку була вказана на рівні 17,8 млн грн з приміткою «це вартість на дату набуття права», тобто на момент 26 грудня 2019 року. Таким чином біля 700 тисяч доларів США Руслан Демчак фактично легалізував через реєстрацію на свого сина права власності на маєток, який, до слова, досі знаходиться у володінні сина депутата-втікача. Так само, як легалізували мільйони доларів США власники квартир у Taryan Towers — одному з найдорожчих житлових комплексів країни.

При цьому всьому, живучи в цьому маєтку, у 2017 та 2018 роках Демчак не нехтував подаватися у Раді на компенсацію за оренду житла в Києві та незаконно отримувати її, за що закономірно отримав підозру (https://nabu.gov.ua/news/povistka-pro-vyklyk-pidozriuvanogo-4/). Ставши народним депутатом у 2014 році Демчак одразу подав заяви до Апарату Верховної Ради з проханням поселити його в готелі «Київ» за бюджетні кошти, посилаючись на відсутність житла в Києві. На підставі цих заяв держава протягом усього строку його депутатських повноважень оплачувала проживання в готелі. Однак як мінімум з вересня 2017 року по жовтень 2018 року Демчак був зареєстрований і проживав у власному будинку в селі Крюківщина, тобто фактично був забезпечений житлом і не мав права на таку компенсацію. Попри це, у зазначений період держава продовжувала оплачувати йому готель у Києві — загалом на суму 225,6 тисяч гривень.

Але й в цей раз Демчак відбувся «легким переляком». Справа дійшла до суду вже під час повномасштабного вторгнення. І в результаті її розгляду у 2025 році Вищий антикорупційний суд України визнав (https://www.reyestr.court.gov.ua/Review/126356843) Демчака винним, призначив йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з іспитовим строком в 1 рік, а також зобов’язав відшкодувати витрати та здійснити благодійний внесок у розмірі 2 млн грн, які він перерахував на закупівлю броньованих автомобілів швидкої допомоги.

Та це ще не все. У 2016 році Генеральна прокуратура України розслідувала (https://tsn.ua/ukrayina/gpu-zakrila-provadzhennya-schodo-deklaraciyi-nardepa-demchaka-862310.html) справу проти Демчака за ухилення від сплати податків. У 2018 році вже НАБУ (https://www.pravda.com.ua/news/2018/07/25/7187330/) відкрило провадження проти нардепа від «Блоку Петра Порошенко» через невідповідність 52,2 млн грн його офіційним доходам. А у 2019 році в Національному агентстві з питань запобігання корупції заявили (https://lb.ua/news/2019/10/07/439189_napk_obnaruzhilo_kriminal.html), що в декларації депутата Верховної Ради VIII скликання Руслана Демчака виявили порушення більш ніж на 71,7 млн грн.

Але в результаті, і невідомо чому — чи то через приналежність до на той момент провладної партії і наближеність до президента Порошенка, чи то з інших причин — всі ці справи та претензії правоохоронців до Руслана Демчака були анульовані.

Тож на момент 2019 року лише офіційно встановлені незаконні прибутки депутата Руслана Демчака становили мінімум 90 млн грн, що не завадило йому залишитись безкарним. Здійснивши невдалу спробу переобратись у Верховну Раду як самовисуванець на виборах у 2019 році, у 2021 році Демчак отримав посаду радника з економічних питань в Посольстві України в Південній Кореї, що в результаті дало йому зручний трамплін для майбутньої втечі.

Бо у 2023 році терпець у правоохоронців урвався. НАБУ і ДБР повідомили Демчаку про підозру у пособництві маніпуляціям на фондовому ринку та легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. За версією слідства, він був причетний до схеми з перепродажу цінних паперів, через яку легалізували понад 1 млрд грн.

Демчак не став чекати суду і виїхав за кордон, задекларувавши проживання в Республіці Корея — там, де колись радив посольству з економічних питань. У квітні 2024-го НАБУ та ДБР оголосили його в розшук, а у жовтні 2025 року досудове розслідування по цій справі було завершено. В тому ж 2025 році Вищий антикорупційний суд заочно все ж таки визнав його винним у незаконному отриманні компенсації за оренду житла в Києві попри наявність власного будинку у передмісті та присудив 3 роки позбавлення волі з іспитовим строком, відшкодування витрат і благодійний внесок у розмірі 2 млн грн.

Що було далі, ви вже знаєте — Демчака піймали у Німеччині.

Як працювала схема Руслана Демчака по легалізації грошей через RwS банк

І поки екс-нардеп чекає процедури екстрадиції в Україну, розглянемо уважніше, що ж там були за махінації на цінних паперах, завдяки яким Демчак легалізував аж 1 млрд грн брудних грошей. І що це за гроші.

Ця історія почалась у 2017 році. Саме тоді на фондовому ринку вибудували схему, де метою було не заробити на інвестиціях, а намалювати фіктивний дохід, який виглядав би законним. Типова українська послуга для тих, хто має брудні гроші і хоче їх «відбілити» через податкову.

То як працювала схема? Уявіть собі карусель. Фізична особа купує облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), які потім багаторазово продаються і викуповуються протягом одного торгового дня між пов’язаними брокерами, компаніями та фізичними особами. Формально ціни залишаються ринковими, але результат закладений наперед: фізичні особи системно отримують «прибуток», а юридичні особи — системні збитки, які цей прибуток і забезпечують.

Уявімо, ОВДП коштує 100 тисяч грн. Фізична особа продає їх якійсь пов’язаній юридичній особі за 95 тисяч грн, яка потім знову продає їх фізичній особі за 100 тисяч грн, у якої таким чином з’являється «інвестиційний дохід» у 5 тисяч грн, а у компанії «інвестиційний збиток». А якщо так прокрутити цю карусель безліч разів і на зовсім інші суми? Тоді можна зробити непоганий «прибуток», за допомогою якого легалізувати великі суми брудних грошей.

Ключовий інструмент в цій схемі — режим біржових торгів під назвою «груповий звіт». Він дозволяє укладати угоди без повного резервування коштів або цінних паперів. Фактично торгуєш «з повітря», а наприкінці дня зводиш результат через взаємозалік. А центральну роль у цьому механізмі відіграв АТ «РВС Банк» — той самий створений у 2015 році банк Демчака, який пізніше визнали банкрутом зі збитками у 200 млн грн.

Так от через рахунки в РВС Банку на користь Демчака та інших осіб зараховувалися мільйонні суми штучного «інвестиційного доходу». Потім банк без належного фінансового контролю забезпечував їх зняття готівкою та подальше переказування. Тобто фактично виступав фінансовим провідником усієї схеми.

Тож коли Національний банк України провів планову перевірку (https://intvc.sirius-iq.com/ru/news/analitika/novye-korrupcionnye-geroi-ukrainy-) РВС Банку за період з червня 2015-го по липень 2018 року, то результати були промовисті: 82 випадки порушення норм фінансового моніторингу операцій з публічними діячами; використання «карусельної» схеми купівлі-продажу ОВДП; клієнти банку отримали «прибуток» на суму 221,8 млн грн; 89,1% цієї суми (197,5 млн грн) видали готівкою через касу банку.

Тобто банк Демчака фактично став класичною «пральнею» грошей, тільки з банківською ліцензією. За це народний депутат, очевидно, отримував «вдячність» від клієнтів за легалізацію їхніх грошей. Так, наприклад, у грудні 2017 року на його рахунок у РВС Банку зарахували «інвестиційний прибуток» на суму 19,8 млн грн — майже одразу Демчак зняв 5,4 млн грн готівкою через касу свого банку.

Не дивно, що після цього, у 2018 році, Руслан Демчак переписав свій банк з його ТОВ «Українська бізнес група» (UBG) на Олександра Стецюка — свого колишнього помічника та партнера по тій же UBG. Вірогідно, хотів подалі відвести від себе очі, коли почнуться проблеми з викриттям схеми, та зробив власником свого банку типу «не пов’язану особу». Однак, це не допомогло.

Кому Руслан Демчак допоміг «відмити» 1 млрд брудних грошей

Тож, хто скористався послугами народного депутата Демчака по відмиванню грошей? За даними BlackBox OSINT, серед цих людей — як колишні колеги Руслана Демчака по парламенту, так і державні службовці, і бізнесмени.

Наприклад, Максим Єфімов, колишній народний депутат України 8-го та 9-го скликань, відомий (https://uk.wikipedia.org/wiki/%25D0%259D%25D0%25B5%25D0%25BE%25D1%2581%25D0%25BE%25D0%25B1%25D0%25B8%25D1%2581%25D1%2582%25D0%25B5_%25D0%25B3%25D0%25BE%25D0%25BB%25D0%25BE%25D1%2581%25D1%2583%25D0%25B2%25D0%25B0%25D0%25BD%25D0%25BD%25D1%258F) підкупом виборців та неособистим голосуванням в Раді. В 2018 році Єфімов задекларував найбільший «інвестиційний дохід» від продажу облігацій серед усіх учасників схеми — аж 446 мільйонів гривень. Тоді ж він одразу почав скуповувати активи (https://www.pravda.com.ua/articles/2021/08/11/7303410/), що раніше контролювалися сім’єю Віктора Януковича: «Донбасенерго» — один з найбільших виробників електроенергії в Україні, конгресно-виставковий центр «Парковий» у Києві, відомий як «вертолітний майданчик Януковича», а також дві вугільні шахти. У 2021 році Forbes оцінював статки (https://forbes.ua/profile/maksim-efimov-474) Єфімова в 205 мільйонів доларів.

Чи відомий в Україні бізнесмен та народний депутат аж шести скликань поспіль Олександр Фільдман, що володіє найбільшим харківським ринком «Барабошово». У своїй декларації за 2017 рік він вказав дохід від «відчуження цінних паперів» на суму понад 545 мільйонів гривень. Більше пів мільярда гривень! До схеми був долучений і його син Олександр Фельдман-молодший, який того ж року задекларував ще 121 мільйон гривень з того самого джерела — з продажу облігацій. Тобто разом виходить символічна сума у 666 мільйонів грн «інвестиційного прибутку», тобто «відмитих» грошей.

Геннадій та Ігор Ткачуки — брати, обидва колишні депутати від «Блоку Петра Порошенка». Геннадій — депутат Верховної Ради VIII скликання, Ігор — колишній начальник Одеської філії «Адміністрації морських портів України» та екс-депутат Вінницької міськради.

Обидва задекларували «інвестиційний дохід» від ОВДП приблизно по 5 мільйонів гривень за 2018 рік. Здавалося б, невеликі суми на тлі Єфімова чи Фельдманів. Однак при цьому у декларації за 2024 рік Геннадій Ткачук зазначив, що позичив третім особам 578 тисяч доларів. Розумієте, так? Небагато людей дають у борг більше півмільйона доларів США. Крім того, Ткачук задекларував у себе готівкою ще 655 тисяч євро і 81 тисячу доларів, а у власності дружини — 303 тисячі євро, 155 тисяч доларів.

Його брат Ігор у тій же декларації вказав 525 тисяч доларів готівкою, і теж позичив комусь 580 тисяч доларів. Тобто два брати з Вінниці тримають удома мільйони готівкою у валюті — і це після того, як вони скористалися схемою легалізації через ОВДП. Цікаво: звідки ж взялися ці гроші, якщо «інвестиційний дохід» вони вже легалізували роками раніше?

Красномовно, але схемою Демчака скористався також відомий кількома «свіжими» корупційними скандалами та участю у справі НАБУ «Мідас» колишній міністр розвитку громад та територій (2020-2022), колишній голова НАК «Нафтогаз України» (2022-2024) та віцепрем’єр-міністр та міністр національної єдності України (2024-2025) Олексій Чернишов та його дружина Світлана Чернишова, доктор філологічних наук, професорка КНУ ім. Шевченка, яка, власне, за даними слідства, отримала у тому ж 2017 році «інвестиційний дохід» від купівлі-продажу ОВДП на суму понад 9,1 мільйона гривень.

У 2024–2025 роках ім’я Чернишова опинилося в центрі антикорупційного розслідування НАБУ і САП під кодовою назвою «Мідас» (https://24tv.ua/show24/svitlana-chernishova-profesor-biografiya-foto-shho-vidomo-pro_n2955056). Слідство підозрює його у корупційних схемах та можливому розкраданні коштів в енергетичній сфері. Вищий антикорупційний суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою застави 51,6 мільйона гривень, яку за нього швидко внесли (https://suspilne.media/1168866-sprava-energoatomu-cernisov-vijsov-pid-zastavu/), після чого він вийшов із СІЗО.

Примітно, але у матеріалах НАБУ та САП його дружина Світлана фігурує (https://24tv.ua/show24/svitlana-chernishova-profesor-biografiya-foto-shho-vidomo-pro_n2955056) під псевдонімом «Професор» і, за версією слідства, могла бути залучена до передачі коштів у корупційній схемі.

Не менш цікавим персонажем серед учасників схеми Демчака є заступник мера Харкова Андрій Руденко, який у лютому 2015 року був призначений міським головою Геннадієм Кернесом, а потім працював від керівництвом Ігоря Терехова до квітня 2024 року. Руденко теж отримав «інвестиційний дохід» від купівлі-продажу ОВДП на суму понад 15 мільйонів гривень.

Сьогодні Руденко знаходиться у СІЗО під слідством. Але не за відмивання коштів через банк Демчака, а за завищення вартості будівництва фортифікацій на Харківщині та розкрадання на цьому 5,4 мільйона гривень бюджетних коштів — у цій справі слідство пов’язує (https://anticor-kharkiv.org/our-work/budivnytstvo-fortyfikatsiy-sud-areshtuvav-mayno-u-spravi-firm-z-otochennia-eksvitsemera-kharkova-andriia-rudenka-vony-prodavaly-bloky-z-natsinkoiu-30/) фірми-підрядники з його близьким оточенням.

Серед клієнтів Демчака також опинився і Віталій Бонк — власник та директор ТОВ «Нафтогазбуріння», бурової компанії, заснованої у грудні 2016 року. У журналістських розслідуваннях (https://www.facebook.com/gononstopukraine/posts/%D0%B3%D0%B0%D0%B7%D1%83-%D0%BD%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D1%94-%D0%B0-%D0%B3%D1%80%D0%BE%D1%88%D1%96-%D1%94-%D0%BA%D1%83%D0%B4%D0%B8-%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C-%D0%BC%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%8F%D1%80%D0%B4%D0%B8-%D1%8F%D0%BA%D1%96-%D0%BC%D0%B0%D0%BB%D0%B8-%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%B3%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8-%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%83-%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D0%B7/1153499736909159/) Бонк фігурує як один із ключових бенефіціарів схем із освоєння коштів державних тендерів «Укрнафти». Його компанії системно отримували багатомільйонні підряди після скасування конкурентних процедур у Prozorro, що дозволяло укладати прямі договори за завищеними цінами. Загалом його фірми виграли тендери на 597 мільйонів гривень.

У списку учасників схеми Демчака також Тетяна Бамбізова — сестра колишнього топпосадовця Державної фіскальної служби України Євгена Бамбізова, колишнього топпосадовця Державної фіскальної служби України, який є фігурантом кримінальних проваджень (https://www.pravda.com.ua/news/2025/09/05/7529448/), у межах яких відшкодував державі понад 130 мільйонів гривень збитків за схеми з незаконним відшкодуванням ПДВ та фіктивними транзитними компаніями. Також Василь Андрієнко — директор ДПЗД «Укрінтеренерго» з 2018 до 2023 року, що на державній службі якимось чином зміг назбирати 450 тисяч доларів (https://public.nazk.gov.ua/documents/e61b2cd0-ecf0-45f9-99b4-9aee64e321c7) заощаджень, Андрій Пісний — голова Ради Української Асоціації Інвестиційного Бізнесу, який сьогодні позиціонує себе як галузевий експерт інвестиційного ринку.

Відмивав гроші в банку RwS Станіслав Хош — колишній директор державної компанії «Укрінмаш», співзасновник компанії, що займається виробництвом запчастин для авіаційної техніки, і Віктор Ларченко — депутат Харківської міськради від партії «ОПЗЖ», довірена особа Фельдмана, який з 2005 року очолював Концерн «АВЕК та КО» — компанію Фельдмана, що управляє «Барабашово». Цікаво, що Ларченко в часи дії схеми по ОВДП уклав договір позики на суму 300 млн грн з сестрою Фельдмана Лілією Захаровою.

Окремим елементом схеми виступала видача «чемоданів» готівки у відділеннях банку RwS Демчака. Слідством було зафіксовано, що деякі з клієнтів банку Демчака отримували десятки мільйонів гривень готівкою на руки, ще й при тому, що не були присутні особисто у банку, бо, за даними Державної прикордонної служби, знаходились в цей час закордоном.

Так, за документами РВС Банку, народний депутат Максим Єфімов в січні-лютому 2018 року отримував готівку в цьому банку на суму 15 млн грн. У грудні 2017 року 12,7 млн грн готівкою отримав Олександр Фельдман, 15 грудня його сину видали ще 2,7 млн грн. При цьому всі вони в цей час не перебували закордоном. Тим часом працівники банку на допитах продовжували стверджувати, що клієнти нібито були присутні особисто під час зняття готівки.

Тобто заключним елементом схеми було те, що банк Демчака просто видавав мільйони готівкою третім особам, оформляючи це на публічних діячів, які в той момент були за кордоном. Грошей «наробили», тепер отримайте їх готівкою. Це остаточно підтвердило, що Руслан Демчак свідомо використовував свій банк для повного циклу «прання» грошей своїх, вочевидь, корупційних клієнтів — зараховував великі суми, видавав їх готівкою третім особам фактично чемоданами, «вимикаючи» при цьому повністю фінансовий контроль.

Руслан Демчак, якщо тому не завадять якісь великі сили, скоро має стати перед судом за ці «каруселі». Але великим питанням залишається те, чому всі його клієнти ці люди досі не мають підозр за легалізацію брудних грошей? Демчака затримали, а решта клієнтів його «пральні» спокійно живуть у статусі «успішних інвесторів».

Як Руслан Демчак легалізував зароблене на схемах, купивши старовинний маєток у Великобританії

Аби зрозуміти, де поділись гроші, які Демчак отримував за організацію та успішну реалізацію «каруселей ОВДП», слід подивитись на образ життя його родини. Про маєток під Києвом, оформлений на сина Богдана, ми вже згадували. Але у Демчака є ще дві доньки.

Старша донька — 23-річна Катерина Демчак, яка, до слова, була введена в структуру володіння РВС Банком як міноритарний акціонер з 1% акцій, живе у Великій Британії. Де ж ще жити дітям українських парламентарів? Катерина закінчила Queen Mary University of London, навчання у якому коштує до 34 тисяч фунтів за рік. Потім вона вступила у магістратуру в King’s College London, де Руслан Демчак сплачував за її навчання до 45 тисяч фунтів на рік. Разом — мінімум п’ять років елітної британської освіти, орієнтовно 200-250 тисяч фунтів витрат, що за курсом 2017-2024 років становить приблизно 10-12 мільйонів гривень тільки на навчання однієї доньки, без урахування проживання, харчування та інших щоденних витрат.

Її сторінка (https://www.instagram.com/kat1_ua/) в Instagram закрита, але BlackBox OSINT вдалося «витягнути» деякі матеріали. В основному дівчина подорожує та відпочиває з друзями. Типовий образ життя «golden youth» — дітей українських чиновників та бізнесменів у Лондоні.

У LinkedIn Катерина зазначила останнє місце роботи — бізнес-консультант у компанії Dun & Bradstreet, лідера у сфері маркетингової інформації та бізнес-аналітики. Компанія представлена в Україні через «АМБ Ризик-Інформ». Іронія ситуації в тому, що донька організатора схеми легалізації мільярда гривень тепер працює бізнес-консультантом у компанії, що займається аналізом ризиків та перевіркою благонадійності бізнесів.

Друга донька Руслана Демчака 21-річна Тетяна також з 2016 року проживає в Британії, тобто виїхала у 12 років. Спочатку навчалась у Queenswood School — елітній приватній школі-пансіоні для дівчат, вартість навчання у якій становить до 54 тисяч фунтів на рік з проживанням. Це приблизно 2,5 мільйона гривень щорічно за курсом тих років. З 2023 року Тетяна навчається в MetFilm School — школі кіномистецтва. Орієнтовна вартість бакалаврських і магістерських програм для міжнародних студентів — £18-25 тисяч на рік без урахування проживання та додаткових витрат.

Своє розкішне життя у Лондоні з 2013 року будує і перша дружина Руслана Демчака Світлана Демчак (Барабаш), яка при цьому в Україні досі значиться директором філії №1 ПАТ «Медичний центр «Добробут» в Києві, що може вказувати на продовження їх ділових стосунків за відсутності родинних. В Британії ж вона позиціонує себе як «біодинамічний психотерапевт», заробляючи на цьому від 50 фунтів за процедуру, маючи ще при цьому послугу (https://www.svitlanabarabash.com/service-page/%25D0%25B4%25D0%25B8%25D0%25B0%25D0%25B3%25D0%25BD%25D0%25BE%25D1%2581%25D1%2582%25D0%25B8%25D0%25BA%25D0%25B0-%25D0%25BF%25D0%25BE%25D0%25B4%25D1%2581%25D0%25BE%25D0%25B7%25D0%25BD%25D0%25B0%25D0%25BD%25D0%25B8%25D1%258F-%25D1%2581-helissen?referral=service_list_widget) «Діагностика підсвідомості з HELISSEN», яка коштує 200 фунтів.

Але найцікавіше, звісно, не це. В лютому 2025 року Світлана стала також директором компанії TASTE OF LIFETIME LTD (https://www.northdata.com/Taste%2520of%2520Lifetime%2520Ltd%25C2%25B7,%2520Matlock/Companies%2520House%252016238044) у місті Матлок. Ця компанія є операційною структурою бізнесу з оренди історичних апартаментів «Флоренс Найтингейл». Це великий історичний маєток в в Дербиширі, в якому можна зняти кімнату та провести там уікенд.

На сайті (https://www.florencenightingalesuites.co.uk/en) компанії прямо зазначені контакти Світлани, а сама оренда орієнтована крім іноземців і на гостей із країни-агресора, адже інтерфейс сайту має в переліку російську мову при відсутності української.

В оренду пропонуються апартаменти на 4 кімнати ціною від 160 до 300 фунтів. Загалом при повному заселенні за добу цей замок може приносити дружині Руслана Демчака 860 фунтів доходу.

Що ж це за замок та як він опинився у власності дружини українського депутата-втікача Руслана Демчака? Як вдалося встановити (https://eliteagent.com/florence-nightingales-childhood-home-listed-for-millions/) BlackBox OSINT, це — будинок дитинства відомої британської медсестри та статистики Флоренс Найтінгейл, який у червні 2024 року було виставлено на продаж за 3,75 мільйона фунтів стерлінгів (близько 7,2 мільйона доларів). Тоді ж його вірогідно і придбала Світлана Демчак.

Зрозуміло, що навряд чи Світлана заробила такі кошти на біодинамічній психотерапії. А от на чергову легалізацію брудних українських грошей її чоловіка — дуже схоже. Це окрім логіки підтверджує і прямий зв’язок з Демчаком, що прослідковується в структурі власності компанії Taste of lifetime LTD, яка придбала маєток та директором якої є Світлана Демчак.

Як видно з мапи, компанія Світлани Демчак пов’язана з компанією UBG Corporation Ltd, яка, в свою чергу, через компанію Liquid GLD Ltd пов’язана з Дмитром Демчаком — сином Руслана та Світлани, який, звісно ж, теж живе у Великобританії, де в 2017-2020 роках навчався в University of Bristol (один із провідних університетів Великої Британії з вартістю навчання £30 000 на рік), а в 2020-2021 отримував ступінь магістра в Royal Holloway, Лондон (вартість навчання — до £35 000 на рік). При цьому, що характерно, в цей же час, з 2019 до 2024 року він працював (https://www.linkedin.com/in/dmytro-demchak-171253229/?locale=ru) у підконтрольному батькові РВС Банку — тому самому банку-«пральні».

Як син Руслана Демчака встиг заробити на війні зі структурами Петра Порошенка

В 2018 році син Руслана Демчака став власником 75% акцій британської компанії UBG CORPORATION LTD (https://www.northdata.com/UBG%2520Corporation%2520Ltd%25C2%25B7,%2520London/Companies%2520House%252007706779), яка фактично входить до структури Української бізнес групи його батька Руслана Демчака, через яку він фактично і заволодів злощасним РВС Банком. За британським реєстром, особисто Руслан Демчак був керуючим UBG CORPORATION LTD з 2011 по 2014 роки.

Тож у 2018 році Руслан Демчак ввів в цю компанію сина та екс-дружину Світлану як директора. Статутний капітал, який від початку створення становив 200 000 фунтів, систематично зменшувався та в грудні 2025 року ще змінився з 50 000 фунтів до 20 000 фунтів стерлінгів. У 2024 році номінально було оновлено операційне управління компанії шляхом зміни прізвища Світлани Демчак на Барабаш.

У серпні 2023 року UBG Corporation Limited подала заявку на реєстрацію торговельної марки SunShine (https://iprop-ua.com/tm/0kks7lig/) в Україні, а у квітні 2025 року марка була офіційно зареєстрована. Вирішальне значення має не сама назва, а перелік товарів, для яких оформлено правову охорону. Торговельна марка охоплює товари 29 та 30 класів МКТП — харчові олії та жири (передусім соняшникову олію та продукти переробки насіння), а також борошно, крупи й інші зернові продукти.

Тобто — традиційні експортні товари України. Соняшникова олія, борошно, крупи — це те, на чому Україна заробляла мільярди доларів валютної виручки до війни і продовжує заробляти під час війни. Торгова марка SunShine не виглядає як роздрібний бренд для українського споживача. Ніхто в Україні не купує олію чи борошно під брендом SunShine, з чого можна зробити висновок, що британська компанія UBG Corporation Limited займається експортом української аграрної продукції під брендом SunShine.

Тобто Демчак, перебуваючи в розшуку за легалізацію мільярда гривень, через підконтрольну британську фірму продовжує заробляти на перепродажі українських стратегічних товарів.

Окрім цього з листопада 2024 року Дмитро Демчак став власником бізнесу Sense Logistics. За описом на сайті (https://senselogistics.co.kr/), це транспортно-логістична компанія з міжнародною командою та технічним обладнанням, що спеціалізується на експорті товарів з Південної Кореї та організації доставок до країн Східної Європи. Не дивно, бо саме у Південну Корею втік його батько, де одружився на місцевій дівчині.

Sense Logistics спеціалізується на електротоварах, включаючи радіопідсилювачі, компоненти для дронів та пристрої управління сигналами. За відкритими даними (https://www.importgenius.com/ukraine/suppliers/sense-logistics-co-10-111-10f-518-teheran-ro-gangnam-gu-seoul-06180-south-korea) імпортної бази Import Genius, у 2025 році компанія Демчака експортувала в Україну генератори сигналів для ТОВ «Сторквей».

ТОВ «Сторквей» виробляє унікальні РЕБи «Ай-Петрі» — системи радіоелектронної боротьби для захисту від дронів. Фактично розробка «Ай-Петрі» та контроль над ТОВ «Сторквей» здійснюються через «Благодійний Фонд Порошенка».

Примітно, що наприкінці 2024 року ТОВ «Сторквей» виграло тендер (https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2024-12-24-018473-a) на поставку за державний кошт пристроїв на 8 мільйонів гривень. Тобто син Руслана Демчака поставляє комплектуючі для РЕБів, що виробляються структурами п’ятого президента України, після чого вони разом заробляють бюджетні гроші на поставках цих РЕБів державі.