Назад
У радіоефірі на фронті немає імен — там звучать «Бекон», «Відьма», «Да Вінчі» чи «Котик». За кожним із цих слів — історія. Позивні, що колись були просто кодами зв’язку, перетворилися на мову війни, де одна кличка може сказати про людину більше, ніж паспорт.
На замовлення United24 Media Юрій Марченко розповідає про цей феномен.
Коріння позивних сягає епохи телеграфу. У XIX столітті, коли залізничні станції були з’єднані однією лінією, виникла потреба швидко й однозначно ідентифікувати кожну точку зв’язку. Такі спеціальні коди — своєрідні перші позивні, які дозволяли адресувати повідомлення без довгих назв і плутанини. Далі вони стали частиною морської й авіаційної комунікації, а паралельно дійшли й до військових.
Під час війни будь-яка передача може бути перехоплена, тому використання реальних імен або назв підрозділів є ризиком. Позивний дозволяє координувати дії, не розкриваючи структури чи персоналій. Саме тому у війську позивні часто змінюються, шифруються або будуються за певними схемами.
Наприклад, в армії США колективний позивний Checkmate можуть іноді призначити цілій роті. Checkmate Red 6 в цій системі може бути командиром першого взводу, Checkmate White 6 — командиром другого взводу тощо. Checkmate 6 — командир роти.
