Військовий поділився інформацією про те, хто і з яких причин у ЗСУ найчастіше самовільно залишає частину

Військовий поділився інформацією про те, хто і з яких причин у ЗСУ найчастіше самовільно залишає частину

СЗЧ стає серйозною проблемою для Збройних сил України. Кількість військовослужбовців, які самовільно покинули військові частини, близька до кількості вбитих. Ця тема активно обговорюється в суспільстві та медіа.

Які причини втечі з армії? Один з військовослужбовців ЗСУ поділився з журналістами видання "ТЕКСТИ" своїми спостереженнями щодо бійців, які самовільно покинули частину, де він служить, і своїми роздумами з приводу найпоширеніших причин втечі з армії.

Портрет СЗЧника

Старший солдат К. має схильність до вживання алкоголю. В наш підрозділ потрапив після відсторонення з іншого. Був направлений у госпіталь за місцем проживання через хворобу (49 років все-таки), але замість госпіталю поїхав додому, де почав вживати алкоголь.

Солдат Р. Б. ще на строковій службі весь час шукав «тепле місце». Зазвичай такі стають штабистами, але тільки якщо мають освіту і розум, а це не той випадок. Має схильність до вживання алкоголю. Наш підрозділ був для нього третім, з попередніх двох його відправили. Випросив відпустку за сімейними обставинами і не повернувся.

У солдата А. Б. стосунки з дружиною погіршились після того, як він пішов в армію. Вона зовсім не розуміла цього рішення. Після року в зоні бойових дій його направили на навчання. Після відрахування з навчання він поїхав до жінки, з якою познайомився в інтернеті, позичивши перед тим гроші у побратимів, і зник.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Солдат П. також має схильність до вживання алкоголю. Приїхав із відпустки, взяв направлення в госпіталь, але замість госпіталю поїхав додому. Найімовірніше, залишив частину під впливом дружини.

Солдат С. молодий і неодружений. За словами командира взводу, він є найбільш проблемною людиною у взводі. Після висування на передову постійно намагався «відкосити». Під час служби його затримували з «травичкою». Навіть була сутичка з командиром роти. Не повернувся з лікування і, за словами побратимів, під впливом матері почав скаржитися на самопочуття.

Солдат Р. розлучений і має схильність до вживання алкоголю, за що під час служби його притягали до адміністративної відповідальності. Поїхав додому у відпустку та запив.

Молодший сержант Г. неодружений, схильний до вживання алкоголю, за що двічі був притягнутий до адміністративної відповідальності й два рази вибутий з підрозділів. Його відправили у відрядження, але до кінцевого пункту він не доїхав. Коли його почали шукати в бригаді, він нагрубив і вимкнув телефон.

Порушники дисципліни

Це всі випадки СЗЧ в одній з рот, коли солдати довго не поверталися. Ще один поїхав після лікування не в частину, а додому, запив, але, вийшовши із запою, сам повернувся на службу.

Як бачимо, здебільшого це злісні порушники дисципліни. Лише двоє чи троє з семи хоч і полюбляли випити, але виконували свою роботу на службі, зокрема й на передовій, сумлінно. І тільки в останнього була причина, яка може розчулити багатьох: він розповідав побратимам, що рік не був удома і не бачив батька, якому вже понад дев’яносто і який живе сам.

І дійсно, згідно з документами за перші дев’ять місяців цього року він не був у відпустці, хоча дехто встиг з’їздити двічі чи навіть тричі (також за сімейними обставинами). Не виключено, що в попередній частині (до нас він прибув лише в кінці липня) його не відпускали саме через схильність до зловживання алкоголем.

Але це один військовослужбовець, а я чув скарги на те, що у відпустки нікого не відпускають у цілі підрозділи. А це, як не крути, штовхає солдатів у СЗЧ. Щоправда, у згаданій бригаді напередодні два батальйони покинули позиції без бою, тож, можливо, командування вирішило покарати їх у такий спосіб.

Шерше ля фам

Часто трапляються ситуації, які французи коментували б як «шерше ля фам», коли солдати не витримують постійних істерик і скандалів дружин чи матерів у стилі «кидай усе, ти потрібен дитині/батькам живим». Особливо якщо дружина ще й погрожує розлученням. Мовляв, можу поїхати за кордон і знайти там кращого. Не рідкісні випадки, коли солдат зав’язує стосунки в інтернеті з новою дівчиною/жінкою і забуває про все.

Та більшість утікачів не витримують труднощів і небезпек. Навіть мінімальних.

Адже «на м’ясо», як часто люблять скаржитися дезертири, у згаданій частині нікого не відправляють: в батальйоні загинуло й зникло безвісти не більше ніж 4% чисельності штату, з них двоє в автокатастрофі й один самостріл (так і не з’ясували, було це умисно чи внаслідок необережності).

Алкоголік і наркоман

Забезпечення в частині хороше, виплати якщо й затримують, то рідко й ненадовго, спроб «намахати» на виплатах бойових немає. Побори також не практикуються, на загальні потреби скидаються по 5 тисяч, і касу ніколи не тримає командир, завжди простий солдат.

Знаю двох солдатів, яких постійно «чморили». Та й то обох «чморив» колектив, а не командири. Перший, коли напивався, сварився з усіма, навіть з тими, хто мухи не образить. Але, протверезівши, усвідомлював свою провину і від роботи по службі ніколи не ухилявся, навіть за власною ініціативою їхав позачергово на передову. Під час однієї з таких поїздок зник безвісти, і його вже не сподіваються побачити живим.

Другий — це «свіжий улов» ТЦК, призваний останньої зими. Алкоголік і наркоман, який нічого не робив у цивільному житті, тільки вештався містом. У «росполазі» напивався при першій-ліпшій нагоді, причому сам. Він тримався осторонь колективу і ні в чому не допомагав. Єдиний як мінімум у роті, хто напився на передовій. Погрожував не повернутися з відпустки, і деякі командири були б цьому навіть раді. Але під час відпустки він потрапив у лікарню з переломом, тому поки що залишається лише гадати, виконає він свою погрозу чи ні.

Одного солдата дістали доганами командир роти. Офіційно «за порушення дисципліни і неналежне виконання обов’язків», а фактично за пияцтво. Якось за місяць отримав три догани, що означає мінус 60% премії. Але з того часу минуло майже два місяці, і солдат не втік і навіть відзначився в бою. Тепер той самий командир пропонує нагородити його медаллю.

Так що булінгу зазнає насамперед той, хто сам поводиться зухвало. Тому численні розповіді про знущання командирів, побори, погане навчання, посилання «на м’ясо» слід сприймати з певною часткою скептицизму.

Боягузи і дезертири намагаються себе виправдати точно так, як рецидивісти звинувачують у своїй долі обставини або «правоохоронців, які інкримінували їм злочини ні в чому не винній особі просто тому, що вона уже мала судимість».

Хоча всі згадані вище ганебні факти, звісно, в армії трапляються. Сусід батьків, пройшовши Бахмут і діставши поранення, втік разом із десятком побратимів: одного дня їм порадив піти в СЗЧ командир, сказавши, що їх відправляють в один кінець. І вони командирові повірили. Напевно, мали підстави, адже вже були під обстрілами.

Щодо строків служби

Такі ж «розмови для бідних», на мою думку, і невизначеність строку мобілізації. Жодна воююча країна раніше не встановлювала строку мобілізації. Ні СРСР, ні Франція, ні Британія. Свій термін знали тільки строковики, яких відправляли воювати в колонії Франція та Португалія. Але колоніальна війна — це зовсім не те, що у нас зараз. Якщо встановити чіткий строк мобілізації, наприклад, три роки, то ким замінити тих, кого демобілізують наприкінці лютого наступного року? Потрібно або розширювати мобілізаційну базу, або здаватися. Не можна серйозно сподіватися на те, що кремлівський лідер закінчить війну лише тому, що минуло три роки від її початку.

Я бачу дві групи людей, які виступають за встановлення чітких строків мобілізації. Перші — ті, хто живе за принципом «моя хата з краю, нічого не знаю». Полишив ворог спроби нас знищити чи не полишив, обстрілює нас чи ні, їм однаково, аби лише їх особисто відпустили з армії. Про інше вони не думають. А всім відомий активіст, який демонстративно пішов у СЗЧ, впевнений, що це новий політичний проєкт на кшталт Надії Савченко, який на перших же виборах очолить рух із гаслами «За мир і крапка».

Друга група сумлінно служить. І насправді їм «болить» не строк мобілізації, а час перебування на передовій. Якби працював чіткий графік ротацій, — три місяці перебування на відносно спокійних ділянках фронту і нехай шість місяців на передовій, але не більше, — вони взагалі не порушували б питання демобілізації.

Однак у майбутньому слід врахувати, що в наш час довше ніж п’ять років ніхто не воював: ні в Другу, ні в Першу світову, ні в Кримську. Навіть Іран з Іраком воювали шість років. Але в Ірані за цей час призивний вік опустився до 13 років. Можна згадати хіба що Наполеонівські війни, але тоді характер війни був інший: армія тижнями марширувала, потім день (рідше два-три) битви, і знову кількатижнева перерва. Або колоніальні війни, але в нас війна не колоніальна. Тому, якщо до зими 2026/27 року ми не переможемо або хоча б не виженемо росіян, владі треба вжити заходів: або тих, хто прослужив п’ять років, відпустити хоча б на рік у відпустку й шукати заздалегідь їм заміну, або заморожувати війну.

Проблеми зі здоров’ям

Можна зрозуміти тих, у кого є реальні проблеми зі здоров’ям, через які користь від цих людей на передовій мінімальна. Армійська бюрократія не дає їм змоги вирішити ці проблеми швидко. Але після місяців наполегливої боротьби бійця із середньою формою астми можуть направити служити в пункт постійної дислокації далеко від фронту і в районі, де проживають його рідні.

Інші ж, обійшовши безліч ВЛК і медичних закладів, отримали висновок ВЛК про обмежену придатність. Це дійсно люди, які мають серйозні хвороби або травми. Такий висновок дозволяє використовувати їх у підрозділах забезпечення, тилових тощо, але не в бою на передовій.

Звичайно, в умовах дефіциту людей на нулі командири всіляко намагаються вплинути на них, щоб ті брали участь у бойових діях. Деякі командири вмовляють, а деякі, напевно, примушують таких солдатів іти на передок. У нашій частині вмовляють, і не всі дозволяють себе вмовити.

І вони не йдуть на передову на цілком законних підставах (звісно ж, для них знаходять іншу роботу). Тому СЗЧ далеко не завжди єдиний вихід для тих, від кого через стан здоров’я на передовій мало толку.

Страх смерті

Тому більшість випадків СЗЧ, незалежно від того, що можуть говорити самі втікачі, спричинені страхом смерті, до того ж не завжди достатньо обґрунтованим.

Дров у багаття підклав популістський закон про амністію після першого випадку СЗЧ за умови, що командир частини готовий знову прийняти бійця. Втікачі сподіваються, що в умовах дефіциту людей у армії командири обов’язково приймуть їх назад і вони знову служитимуть, наче нічого і не було.

Хоча насправді це не завжди так: кожен командир вирішує, кого брати назад, а кого ні чи після якого строку відсутності нікого не приймати. Тому, хоча амністія сама по собі має право на існування, час на добровільну здачу слід обмежити, скажімо, місяцем або двома, щоб злісні порушники дисципліни не зловживали законом на шкоду існуванню держави.

Капітан Техас, опубліковано у виданні Texty.org.ua