Український державний корупційний слон: головне — не розхитувати човен?

Шоу амбіцій вихідців із шоу-бізнесу, де кругова порука та кумівство давно замінили інституційну пам'ять, породило унікальний гібрид — коли закупівлі «яєць по 17» та злочинне затягування закону про мобілізацію мають одне й те саме ціннісне джерело.

Нова аналітика від ZN.UA жорстко нагадує: у країни на п'ятому році екзистенційної війни немає розкоші обирати, від чого саме помирати — від золотих йоржиків у кооперативі «Династія» чи від кадрового дефіциту мізків у високих кріслах.

Протягом останніх тижнів, після заклику журналіста й військовослужбовця Павла Казаріна не зводити всі проблеми держави до корупції, а подумати насамперед про національну безпеку, в мережі розгорнулася досить показова дискусія.

Інтелектуали активно постять: мовляв, так і є, досить без кінця махати прапорами — війна! Знавці державного управління дружно акцентують увагу на управлінській некомпетентності й різного виду дисфункціях, «ліквідація яких не менш важлива, ніж боротьба з корупцією». Маститі лідери суспільної думки з історичним ухилом шукають в українській політиці своїх Рішельє, Бісмарків, де Голлів і Лі Куан Ю, нагадуючи, що «державну ефективність далеко не завжди створювали бездоганно доброчесні люди». Окремі коментатори докоментувалися вже до резонів «освіченої диктатури».

Антикорупціонери всіх мастей, звісно, напружилися й пішли по ефірах доводити свою правоту і писати статті.

Процес запущено. Штучно створений добрими намірами вододіл із кожним новим дописом і коментарем дедалі глибшає. Під полегшені зітхання уважних спостерігачів: «Нарешті в Україні з’являється антихунвейбінський рух». Нарешті хтось пояснить цим «шабуніним», «ніколовим» і «ткачам», що корупція — не єдина проблема держави.

Серйозно?

Люди, ви справді вважаєте, що зараз час копати розмежувальні рови всередині країни? Розшаровувати суспільство, медіа й присутні у владі залишки притомних людей на недолугих антикорупціонерів і системних державників, здатних зрозуміти те, чого нібито ніколи не зрозуміють радикали? Ви реально думаєте, що відкриваєте Америку, раптом заговоривши про некомпетентність державних мужів і надмірну зацикленість на Prozzoro на тлі кричущої корупції в самому серці влади?

Ми маємо справу з одним живим державним організмом, де хвороба будь-якого органа неминуче позначається на роботі всього тіла. Байдуже, що саме відмовило першим — серце, легені чи нервова система. Результат один: організм втрачає здатність боротися.

Коли ж на тебе нападають з-за рогу й цілеспрямовано б’ють, це вимагає лиш одного — вміння зібрати всі внутрішні сили й дати відсіч.

Але з нами відбувається рівно те, що й у відомій притчі про сліпих і слона. Кожен учасник дискусії намацує свою частину проблеми й починає описувати її як самостійне явище на противагу опонентові.

Однак опонентів у цьому випадку немає — є різні сфери відповідальності. І що довше триватиме ця суперечка (навіть мовчки, коли пристрасті вляжуться, але кожен залишиться при своїй думці), то далі від нас буде ціле. Та сама держава, яку ми одночасно намагаємося захищати, лікувати й перебудовувати.

Тому — буквально по пунктах.