Команда «Вогонь!». Історія партизанського руху кримських татар «АТЕШ»

Вони ведуть соціальні мережі, але без облич та імен. У них немає речника, який би розповідав про їхню діяльність. Вони діють на окупованій території, а в останні роки великої війни — і в російських регіонах. Вони підривають, підпалюють, знищують, ведуть розвідку. Вони — кримськотатарські партизани, об’єднані під назвою «АТЕШ». Це означає — вогонь. Причому не вогонь як стихія, а «вогонь!» як військова команда.

Їхні заяви про причетність до тих чи інших диверсій, як правило, неможливо перевірити незалежно. А деякі їхні операції взагалі не потрапляють у публічний простір. Однак це явище — партизанський рух як одна з форм внутрішнього опору — існує, тому газета «Нова-Європа» почала по крихтах збирати про нього інформацію і в підсумку нам вдалося поговорити навіть з їхнім командиром. А також обговорили з фахівцем з етики війни, як оцінювати діяльність партизанів з точки зору міжнародного права та моралі.

Сімферополь-2014. Початок

Щоб домовитися про зустріч з одним із засновників і командирів кримськотатарських партизанів, знадобилося півроку. Його звати Енвер, але це, звісно, псевдонім. Справжнє ім’я знають навіть не всі найближчі соратники. У травні 1944 року дідуся Енвера депортували з Криму разом із ще двома сотнями тисяч кримських татар. Рідні багатьох учасників руху теж пережили депортацію та репресії. Тож для них окупація Криму через 70 років стала страшним продовженням трагедії народу: виходить, після смерті Сталіна нічого не закінчилося, а лише було «поставлено на паузу».

За словами Енвера, початком партизанського руху можна вважати лютий 2014 року, коли кримськотатарські активісти вийшли до парламенту, щоб не допустити окупації, а проти них привезли «титушок» із Севастополя. На мітинг кримські татари вийшли за покликом душі, щоб захистити землю своїх предків, згадує Енвер. Але все закінчилося погано: саме кримських татар звинуватили в організації заворушень, і вони стали обвинуваченими у кримінальних справах. Тоді активісти зрозуміли, що окупацію мирними мітингами не подолати: усіх просто посадять у в’язниці, а протести придушать.

Багато хто пам’ятає той мітинг, який відбувся 26 лютого 2014 року. Тоді парламент Криму мав розглянути питання про статус півострова. Кримські татари та інші місцеві жителі, які виступали проти приєднання до Росії, вийшли до будівлі Верховної Ради в Сімферополі. Вони скандували «Крим — не Росія!» та «Банду — геть!». «Титушки», у свою чергу, скандували «Росія!» і намагалися підняти російський прапор, який у них то зісковзував з древка, то його зривали прихильники єдиної України. Потім почалися сутички. «Титушки» кидали у протестувальників фаєри. Ті відповідали держаками від прапорів. Двоє учасників мітингу — Ігор Постний та Валентина Корнєва — додому так і не повернулися: їх затоптали під час сутичок.

Кримські татари тримають прапори під час мітингу біля будівлі кримського парламенту в Сімферополі, Україна, 26 лютого 2014 року. Фото: Baz Ratner / Reuters / Scanpix / LETA

Було вже зрозуміло, до чого все йде. І голова Меджлісу (представницький орган кримських татар, заснований у 1991 році та заборонений у Росії у 2016-му) Рефат Чубаров закликав об’єднуватися в загони самооборони: «Коли повернетеся додому, йдіть до своїх сусідів, росіян, українців, людей інших національностей… Разом охороняйте церкви та мечеті, разом доглядайте за кладовищами, разом облаштовуйте школи». А вночі будівлю парламенту було захоплено невідомими («злочинцями», як їх назвав виконувач на той момент обов’язків президента України та спікер Верховної Ради Олександр Турчинов), і до ранку замість українського над нею майорів російський прапор.

З того мітингу, мабуть, і почалася окупація. А потім російська влада порушила кримінальну справу про масові заворушення. Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чійгоз був засуджений до восьми років позбавлення волі, а його колега Ільмі Умеров — до двох років колонії-поселення. Мітинг став приводом для обшуків, погроз, залякування кримських татар. Вирок Чійгозу виглядав майже актом гуманізму на тлі того, що сталося з кримськотатарським активістом Решатом Ахметовим. 3 березня 2014 року Решат вийшов з одиночним пікетом проти окупації Криму в центр Сімферополя і був викрадений невідомими в камуфляжі. Його тіло зі слідами тортур знайшли в лісі 15 березня.

«Один мій приятель заліз у лінію електропередач із гранатами»

Частина кримських татар тоді виїхала до України. Але багато хто залишився. Вони чекали на блокаду: розуміли, що інакше Крим не повернути. Але український уряд підписав угоду з Росією і почав продавати до Криму електроенергію. І тоді кримські татари розпочали громадянську блокаду: сподівалися, що це змусить окупантів піти. Але у них нічого не виходило, і довелося вдатися до більш жорстких заходів: підривати лінії електропередач, щоб за будь-яких підписаних договорів постачання електроенергії до Криму стало неможливим. За словами Енвера, вибухівку для ЛЕП привіз харківський друг кримськотатарських активістів з позивним «Самурай». Це була справді масштабна кампанія , що розпочалася з громадянської блокади півострова, оголошеної кримськими татарами, і закінчилася блекаутом: за два дні — 20 і 21 листопада 2015 року — з ладу було виведено чотири лінії електропередач, що постачають Крим.

— Через рік після підриву ЛЕП я був нагороджений почесним знаком «Громадянська блокада Криму», — згадує кримськотатарський громадський діяч Ерфан Кудусов, який особисто знайомий з Енвером і підтвердив нам його особу. — Нагороду мені вручав Ленур Іслямов, один з організаторів блокади ( Ленур Іслямов — кримськотатарський політик і бізнесмен, за блокаду Криму та диверсію засуджений в Росії заочно до 19 років позбавлення волі. — Прим. ред. ). До речі, Ленур дуже любить вживати слово «атеш» — не виключаю, що саме він вплинув на вибір назви для руху. Нагороди він вручав прямо поруч із місцем підриву — у Ново-Олексіївці. Після того як ЛЕП вийшли з ладу, українська влада намагалася їх відновити. Але зруйновані опори охороняли від ремонту кримські татари. Туди відправили український спецназ. І ось там з одного боку дороги стояло кримськотатарське підрозділ — батальйон Номана Челебіджихана ( перший голова уряду Кримської Народної республіки, вбитий у 1918 році революційними матросами. — Прим. ред. ), а з іншого — «атошники»: «Азов», «Донбас» і, здається, «Айдар». Могла пролитися кров. Один мій приятель прямо всередину ЛЕП заліз із гранатами. Ситуація була дуже складна. І тоді ми — головний редактор «Української правди» Севгіль Мусаєва, [український журналіст] Айдер Муждабаєв і я — закликали кримських татар у Києві виходити на Банкову. Люди вийшли. [Президент] Порошенко покликав до себе [попереднього голову Меджлісу] Мустафу Джемілєва та [чинного —] Рефата Чубарова, щоб врегулювати питання.

Покупниця в продуктовому магазині, освітленому свічками через відключення електроенергії, у Сімферополі, Крим, Україна, 22 листопада 2015 року. Фото: Pavel Rebrov / Reuters / Scanpix / LETA

21 листопада 2015 року президент України Петро Порошенко після зустрічі з лідером кримськотатарського народу Мустафою Джемілєвим доручив уряду вжити всіх необхідних заходів для повного припинення торгівлі з Кримом. Через три тижні Кабмін ухвалив рішення про заборону поставок товарів і послуг на окупований півострів. Кампанія виявилася успішною. Щоправда, тоді це був ще не сформований партизанський рух, а просто група кримськотатарських активістів. Спочатку ніхто й не думав про те, щоб створювати організацію. Але коли кримських татар і українців у Криму почали переслідувати, стало зрозуміло, що попереду довга боротьба. Втім, кримським татарам не звикати до боротьби та вигнання.

До повномасштабного вторгнення кримськотатарські активісти займалися переважно вивченням розташування російських військ на території Криму та час від часу проводили диверсії — наприклад, виводили з ладу газопроводи. Але після 24 лютого питання вже можна було формулювати інакше: йшлося не просто про повернення Криму, а про збереження України. У вересні 2022 року рух «АТЕШ» сформувався остаточно. Ядром, пояснює Енвер, залишилася кримськотатарська більшість, але до «АТЕШ» приєдналися у великій кількості і українці, і росіяни.

Структуру «АТЕШ» тримають у таємниці, але, за словами Енвера, який обіцяє розкрити подробиці після війни, за зразок брали ОУН-Б (фракція Організації українських націоналістів, що з’явилася у 1940 році й очолювалася Степаном Бандерою, звідси й літера Б у назві). На початку 2023 року було створено телеграм-канал, першим дописом у якому була клятва воїна «АТЕШ», а другим — короткий відеоманіфест. Людина в балаклаві говорила :

«Ми — підпільний рух АТЕШ, до якого входять кримські татари, українці та росіяни. Ми мобілізувалися до російської армії і будемо руйнувати її зсередини.

Ми будемо викрадати дані про позиції, склади, солдатів та техніку. Будемо влаштовувати диверсії на складах і в штабах. З кожним днем нас стає дедалі більше!»

Листівка АТЕШ у Феодосії, серпень 2023 року. Фото: АТЕШ / Telegram

Двосотий і трисотий

Після того як партизанський рух сформувався і публічно заявив про себе, на окупованих територіях почалися диверсії. За словами Енвера, вони з самого початку розуміли, що за цих умов можливий лише силовий підхід, а не переговори. Але силовий підхід — це не тільки диверсії на лініях електропередач і залізничних коліях. Це й знищення ворога. Саме вони, кримськотатарські партизани, взяли на себе відповідальність за дві дуже гучні акції: вбивство заступника голови окупаційної адміністрації Херсона Кирила Стремоусова та замах на Захара Прилєпіна (обидва повідомлення в телеграм-каналі «АТЕШ», на які посилаються українські ЗМІ, наразі видалені).

Кирила Стремоусова називали головним медійним обличчям російської окупації. Втім, до повномасштабного вторгнення його вважали скоріше міським божевільним і скандалістом, який час від часу ставав фігурантом кримінальних справ, а у вільний час писав скарги на всіх, хто траплявся під руку. Однак із початком окупації саме такі стали надзвичайно затребуваними. Ще в березні 2022 року Стремоусов створив у Херсоні збори колабораціоністів — «Комітет порятунку за мир і порядок». А там і посада з’явилася, причому з безмежною владою.

Наприкінці жовтня та на початку листопада 2022 року Стремоусов закликав «не слухати шкідливі укронацистські ЗМІ» і клявся, що російські війська нікуди з Херсона не підуть. А 9 листопада несподівано загинув у ДТП. Практично одночасно з втечею окупантів з Херсона. Випадково чи сплановано — ніхто не знав: ні окупаційним військам, ні наступаючій українській армії не було часу на розслідування. За словами Енвера,

Стремоусов був нахабним і самовпевненим — ганяв на своєму позашляховику як божевільний, не дотримуючись правил дорожнього руху й не помічаючи нікого й нічого навколо.

І коли один із партизанів цілком випадково (акція не була спланована) опинився поруч, то, як каже Енвер, «далі все було справою техніки».

Портрет загиблого Кирила Стремоусова під час траурної церемонії в Сімферополі, Крим, Україна, 11 листопада 2022 року. Фото: EPA

З Захаром Прилєпіним сталася інша історія. 3 травня 2023 року його автомобіль підірвали у Нижньогородській області. Вибуховий пристрій було приведено в дію дистанційно. Він знаходився під пасажирським сидінням, але саме того дня Прилєпін сам сидів за кермом. На пасажирському сидінні перебував його охоронець і водій Олександр Шубін — він загинув на місці. Тяжко пораненого Прилєпіна відвезли до лікарні та ввели в штучну кому. СК Росії порушила кримінальну справу за статтею «терористичний акт». У цій справі було заарештовано та засуджено до довічного ув’язнення Олександра Пермякова. За версією звинувачення, саме він встановив на дорозі в Нижньогородській області дві радіокеровані протитанкові міни. У розмові зі мною командир «АТЕШ» ні підтвердив, ні спростував, чи був Пермяков якось пов’язаний з партизанським рухом.

На запитання, чому обрали Прилєпіна, Евер відповідає, що оскільки той приїжджав до Херсона й агітував за «русский мир», він, як і будь-який окупант, став законною ціллю у воєнний час. Пропагандисти зовсім не такі вже й нешкідливі і шкоди завдають не менше, ніж агресори з автоматами, тому що багато в чому «завдяки» їм до російської армії досі йдуть добровольці, вважає командир партизан.

— Ми звикли сприймати партизан як певний стихійний самоорганізований рух, — каже філософ Арсеній Куманьков, фахівець з етики війни та автор книг «Війна у XXI столітті» та «Війна, або в полоні насильства». — Але історично — і в наполеонівські часи, і в ХХ столітті, зокрема під час Другої світової війни, — партизанські рухи були скоріше пов’язані з регулярними арміями й підтримувалися ними. Це були, простіше кажучи, військові, які діяли нетрадиційним чином. Згадайте, Наполеон скаржився, що росіяни неправильно воюють: не та [у них] форма ведення війни, не благородна. У нашому випадку ситуація інша:

«АТЕШ» — це, на мою думку, самоорганізований рух. І питання, чи підпадають партизани під дію певних етичних норм та міжнародного права, у цьому випадку є складнішим.

З міжнародним правом справи йдуть не дуже добре, оскільки, виходить, воно має в принципі забороняти будь-який партизанський рух: адже військові маскуються під цивільних осіб і можуть становити для них додаткову небезпеку. Тож тут важливе інше питання: чи мають люди, яким бракує ресурсів і можливостей протистояти регулярним частинам армії, право на ведення бойових дій проти тих, кого вони вважають окупантами або зрадниками. Адже це — право на звільнення від окупації, право на національне самовизначення.

Пошкоджений автомобіль після замаху на Захара Прилєпіна в Нижньогородській області, 6 травня 2023 року. Фото: Анастасія Макаричева / Reuters / Scanpix / LETA

«Зупинимо війну разом!»

— Ще до того, як «АТЕШ» перетворився на рух, у Криму залишалися люди, які завдяки присязі, патріотизму та ініціативності почали допомагати інформаційно, організаційно та іншими способами, — згадує Ерфан Кудусов. — Потім такі люди з’явилися в окупованих Генічеську, Мелітополі, Ново-Олексіївці. Не тільки кримські татари, а й українці. Вони, я б сказав, ініціативно допомагали. Звісно, були й ті, кого наші спецслужби навмисно залишили там для агентурної роботи. На жаль, зрад під час окупації було теж дуже багато. На бік окупантів переходили співробітники міліції та СБУ у великій кількості. І тим ціннішою ставала партизанська діяльність. У Криму можна сісти за те, що заговориш кримськотатарською чи українською, — пильні громадяни подзвонять у ФСБ. А вже якщо людина дійсно щось зробила — намалювала, наклеїла листівку, підпалила релейну шафу, — це вже будуть величезні терміни. Мої друзі сидять — кому 17, кому 20 років дали. Тому, звичайно, страх є. Але одночасно є розуміння російського бардаку. Соцмережі вони загасити не можуть, з месенджерами борються, але безуспішно. З’являються нові месенджери, нові технології. Величезна кількість людей сидить в іграх, а всередині ігрового простору відбувається чудовий обмін інформацією. Відстежити це дуже складно.

Якщо раніше основною географією «АТЕШ» були окуповані території, то після повномасштабного вторгнення їхні акції почали поширюватися на різні регіони. Це означає, що до руху приєднуються росіяни — у всякому разі, таку кількість регіонів кримські татари не «закриєш». Ось за одну ніч у містах Росії з’являються тисячі листівок: у Нижньому Новгороді, Костромі, Тамбові, Твері, Саранську, Курську, а ще в Омську, Новосибірську, Казані. То на радіозавод концерну ППО «Алмаз-Антей» у Балахні Нижньогородської області впроваджується агент «АТЕШ». То зйомку з полігону в тій же області під час навчань ведуть учасники руху, які вступили до російської армії.

Листівки «АТЕШ» із закликом зупинити війну. Фото: Громадянська сила / Telegram

Історія Геннадія Артеменка, про якого писала «Новая газета Европа», також сталася в Нижньогородській області, у Дзержинську. Його звинуватили у державній зраді, зокрема за листівки «АТЕШ», які з’являлися в місті майже щоночі. Правда, після арешту Геннадія листівки не перестали з’являтися, але звинувачення, засноване на записі з віддаленої камери спостереження (на відео видно лише силует у куртці, а встановити особу слідству не вдалося), залишилося. До речі, у тих листівках не було закликів вбити Путіна або підірвати військову частину — там було написано: «Зупинимо війну разом!»

У Нижньогородській області, до речі, полювання на шпигунів тривало активно. Можна згадати справу пенсіонера Льва Лермана, якого звинуватили у шпигунстві, але коли не змогли знайти взагалі нічого: ні в телефоні, ні в комп’ютері, ні на відеокамерах серед силуетів, які розклеювали листівки «АТЕШ», то провели повторний обшук і виявили 10 патронів (під час «виявлення» були присутні лише співробітники поліції). Лермана відправили до колонії-поселення. Можливо, така активність спецслужб саме в Нижньогородській області пов’язана з замахом на Прилєпіна. А можливо, і з тим, що там регулярно, після всіх арештів, продовжують з’являтися листівки «АТЕШ». Причому тепер вже не тільки із закликами зупинити війну разом, а й із закликами вступати до партизанського руху, що звучить для влади ще радикальніше.

Але поки що жоден з учасників руху не потрапив до рук російських спецслужб і не опинився у в’язниці, заявляють лідери кримськотатарських партизанів.

Два роки тому у руху з’явився кіберпартизанський підрозділ — «Кібер АТЕШ». Минулого року кіберпартизани виводили з ладу російський реєстр електронних повісток; атакували «Альфа-банк» і Россельхозбанк; зламували телефони співробітників підприємства, що виробляє безпілотники, і витягували звідти схеми логістики та передачі БПЛА військам; добували секретні документи про бойові чергування катерів Чорноморського флоту. І, звичайно, списки особового складу для них завжди актуальні: це, кажуть партизани, знадобиться для майбутнього притягнення до відповідальності. До речі, як стверджує Енвер, більшість «кіберів» — росіяни.

— Щодо національного складу — скільки там зараз кримських татар, скільки українців і скільки росіян, — я вам не скажу, та й ніхто не скаже, — каже Ерфан Кудусов. — Але запевняю вас, що якщо в якомусь підрозділі є один або два кримських татари, цей підрозділ вже сміливо можна називати кримськотатарським. Коли «АТЕШ» сформувався як партизанський рух, більшість кримських татар сприйняли це з радістю. Але багато хто злякався. Ситуація в Криму дуже сильно змінилася. Умовно кажучи, там зараз кожен третій у погонах. І спецслужби насаджують атмосферу страху. Розвідувальна діяльність, агентурна та диверсійна робота ведуться, як і велися весь цей час. Але всі спроби наблизитися до перших осіб були безуспішними: там все настільки насичене спецслужбами, що словами не передати.

За словами Кудусова, багато кримських татар були змушені виїхати: одні — до Європи, інші — до України, і тепер воюють у різних підрозділах ЗСУ.

— Вони ні в якому разі не афішують себе, не ведуть сторінок у соцмережах, не висловлюються публічно, — продовжує він. — Бо в нас великі родини, і в Криму в кожного залишилися родичі.

І якщо є навіть найменша підозра, що твій родич воює, до тебе спершу надішлють дільничного — нібито як «чорну мітку», потім прокуратуру, СК, ФСБ. Люди живуть у стані постійного страху.

Чоловіки «закриваються» від дружин, щоб не наговорити зайвого. Я не хочу закликати — мовляв, давайте, кримські татари, всі вступайте до «АТЕШ», — але нам справді потрібно більше людей і потужний опір. За останній рік я був на семи похоронах. І прекрасно розумію, що чинити опір — це означає наражати себе на смертельну небезпеку. Але не чинити опір — означає, що буде не сім, а сім тисяч похоронів.

Військовослужбовець із прапором кримськотатарського народу, Київ, Україна, 7 квітня 2023 року. Фото: Alina Smutko / Reuters / Scanpix / LETA

«Якщо не чинити опору, ми просто зникнемо»

До «АТЕШ» приходять добровільно. Але іноді трапляється, що партизанам доводиться вербувати когось із російських військових, щоб отримати інформацію або наосліп використати завербованого для здійснення диверсії. Складні схеми та багатоходові комбінації вигадувати не доводиться. Енвер каже, що найкращий аргумент для вербування військових — гроші. А ще алкоголь, який партизани обіцяють провезти до них у розташування частини: машини з військовими зупиняють на блокпостах і шукають горілку, а сім’я цивільних мешканців Криму може спокійно проїхати всі ці пости без оглядів, чим і користуються.

«Атешевцям» допомагають кримськотатарські та українські бізнесмени, тож гроші на діяльність, зокрема на вербування, у них є. За словами Енвера, за весь цей час їм не трапився жоден ідейний окупант, який відмовився б зрадити батьківщину: вони одразу починають торгуватися.

Ще у 2022 році кримськотатарські партизани придумали проект для тих, хто не хоче воювати проти України, але не наважується дезертирувати й сісти до в’язниці. «Школа АТЕШ» — освітній онлайн-проект, у рамках якого інструктори руху навчали російських військових саботажу: псуванню військової техніки, боєкомплекту, палива.

Партизани кажуть, що за рік існування проєкту (його завершили в серпні 2023 року) навчання в онлайн-школі пройшли чотири тисячі осіб.

Але це була тимчасова історія. Придумали, зробили, закінчили. Визначити ефективність школи неможливо: усе, що робилося онлайн, там і залишається, і якщо хтось із тих, хто прослухав курс, справді зайнявся саботажем, то навряд чи він повідомлятиме про це комусь. Він вважатиме за краще, щоб це назавжди залишилося таємницею. Або, принаймні, до кінця війни. Самі партизани не коментують і не наводять подробиці — кажуть лише, що зворотний зв’язок все-таки існує і що в кількох досить відомих випадках спрацювали уроки «Школи АТЕШ».

Натомість про інші свої акції вони говорять відкрито. Наприклад, 12 листопада 2022 року в телеграм-каналі «АТЕШ» було опубліковано заяву: «У військових госпіталях Сімферополя агенти АТЕШ успішно ліквідували 30 військовослужбовців Армії РФ. 30 недобитків, яким ми допомогли дістатися до Божого суду» (зараз цей запис видалено, але в повідомленнях українських ЗМІ залишилися його скріншоти). У тому ж телеграм-каналі публікувався список загиблих ( збереглися теж лише скріншоти). Міноборони РФ цю інформацію не підтверджувало і не спростовувало. За словами Енвера, кілька партизанів влаштувалися у військовий госпіталь як волонтери і підмінили крапельниці, внаслідок чого десятки пацієнтів померли. Зробити це, каже він, було нескладно, оскільки у людей, які прийшли до госпіталю і запропонували себе як волонтери, навіть не перевірили документи. Командир партизанів стверджує, що всі вони встигли виїхати до Туреччини, — туди було найшвидше і найпростіше.

Поранений російський загарбник у лікарні в Сімферополі, 28 червня 2022 року. Фото: Дмитро Макеєв / ТАСС / Profimedia

У грудні 2022 року «атешевці» завербували, точніше, підкупили рядового з військової частини в селищі Радянський. Солдат, каже Енвер, «виявився дуже жадібним і довго торгувався». Але зрештою погодився і проніс у камеру своєї казарми сумку. Вночі ця сумка загорілася і спалила казарму. Справа в тому, що кримчани чудово знають усе про цю військову частину — до окупації це була українська частина А-4519.

А в Новій Каховці в лютому 2023 року партизани вистежили російських військових, які приїхали у відрядження. «Атешевці» звернули увагу на те, що відряджені щоранку та щовечора їздили одним і тим самим маршрутом, заходили в одні й ті самі магазини та кафе. Тому підкласти до їхньої машини вибухівку не склало труднощів. Вибух прогримів вранці 10 лютого на Дніпровському проспекті, поруч із відділенням поліції. Двоє загинули на місці, двоє були госпіталізовані у важкому стані. Це було, з точки зору партизанів, послання всім українцям під окупацією: вони мають бачити, що опір триває.

— З юридичної точки зору це, звісно, неправові дії, — каже Арсеній Куманьков. — Поранені — це некомбатанти, тобто вони наразі не беруть участі в бойових діях. Тому нападати на них, з точки зору права, звичайно ж, не можна. Це злочин. Але якщо з правом ми швидко розібралися, то залишається ще й мораль. І якщо дивитися на ситуацію крізь призму моральних категорій, то виходить ось що: поранені вилікуються, знову підуть на фронт і будуть вбивати. З іншого боку, за цією логікою можна нападати на кожного, тому що потенційно ця людина може підписати контракт і піти на фронт.

Підліток може вирости й стати військовим. Жінки, до речі, теж служать в армії. І якщо керуватися цією логікою, то можна спровокувати величезний масштаб насильства.

Виводити супротивника з ладу нелетальними засобами, знешкоджувати його, але не вбивати — це, звісно, ідеальна формула. А взагалі я, можливо, висловлю непопулярну точку зору, але, на мій погляд, ми повинні суворо ставитися до моралі і просто прийняти, що не завжди наші дії моральні — при тому, що іноді вони є ефективними, вимушеними і взагалі єдино можливими. Тоді потрібно сказати собі: «Так, ми робимо щось не надто хороше з точки зору моралі, але це зараз єдино можливий засіб». І друге, про що потрібно говорити: чому ці люди змушені робити те, що роблять? Чому вони опинилися в такій ситуації? І ось це — вже не їхня відповідальність.

Одні кажуть, що деякі акції «АТЕШ» виглядають жорстокими. Інші вважають, що «якось замало знищують окупантів». Треті переконані, що діяльність кримськотатарських партизанів на окупованих територіях — це чистий героїзм, про який ще писатимуть книги та зніматимуть фільми. «Розумієте, — сказав Ерфан Кудусов на прощання, — якщо ми не будемо чинити опір, ми можемо просто зникнути. Українці як нація не зникнуть, не розчиняться навіть без Донбасу та Криму. Та ще хоч півкраїни відіб’й, не дай Боже, — українці не зникнуть. А над нами висить серйозна загроза зникнення. І тому діяльність «АТЕШ» для нас дуже важлива. Навіть саме слово — «атеш» — гріє душу, бо воно наше, кримськотатарське».