Ядерний могильник під наглядом КДБ або Чому лояльність у Білорусі стала небезпечнішою за радіацію

Поки цивілізований світ будує системи ядерної безпеки на засадах меритекратії та незалежного регулювання, режим Лукашенка вирішив піти власним шляхом — шляхом «ядерного лисенківщини».

Спільне розслідування опозиційного медіа «Флагшток» та «Кіберпартизанів» висвітлило приголомшливу картину: створене у 2023 році підприємство «БелРАО», яке має опікуватися радіоактивними відходами, нагадує радше філію КДБ, ніж наукову установу. В інтерв’ю з редакцією  та за участі експерта з радіаційної хімії Сергія Бесараба ми з’ясовували, чому призначення колишніх силовиків на стратегічні об’єкти перетворює ядерний могильник на інструмент геополітичного шантажу та екологічної катастрофи.

— Розкажіть про деталі вашого розслідування щодо створення інфраструктури для радіоактивних відходів у Білорусі та роль у цьому процесі підприємства «БелРАО»

— Сьогодні ситуація з поводженням із радіоактивними відходами в Білорусі перебуває на стадії активної, але вкрай специфічної підготовки. Державне підприємство «БелРАО», створене Міністерством енергетики, наразі виконує переважно паперову роботу: оформлює ліцензії, проводить формальні «громадські обговорення» та намагається надати процесу вигляду відповідності міжнародним стандартам.

Проте ключовий етап — вибір майданчика для сховища — має бути завершений до кінця 2026 року. І тут починається найцікавіше, адже кадрова політика цієї структури демонструє повний відрив від реальності. Організація вщент укомплектована вихідцями з силових структур та держапарату, які не мають жодної профільної підготовки у сфері радіаційної безпеки. Це створює колосальні ризики ще на етапі проєктування інженерних бар’єрів. Фактично, за безпеку радіоактивних ізотопів відповідатимуть люди, чия головна компетенція — політичний розшук та ідеологічний контроль.

— Наскільки типовою для нинішньої Білорусі є практика призначення непрофільних «силовиків» на такі стратегічно складні об’єкти

— У Білорусі це давно стало системною нормою, проте зазвичай таких «фахівців» тримали у допоміжних структурах — службах безпеки чи ідеологічних відділах. Їх, як правило, не ставили керувати складними хімічними заводами чи НПЗ, бо навіть режим розумів економічні ризики. Але у випадку з ядерною інфраструктурою логіка зламалася.

Ставки стали набагато вищими, і влада, схоже, сприйняла «БелРАО» суто як представницьку структуру. Підприємство просто «нашпигували» перевіреними кадрами з Комітету держконтролю та КДБ. Логіка тут проста і водночас жахлива: керівництву не обов’язково розумітися на періоді напіврозпаду, головне — щоб не було витоків інформації. Такі люди здатні ідеально провести «публічні слухання» за зачиненими дверима та легалізувати будь-які бюджети, створюючи для МАГАТЕ ілюзію прозорості.

— Ми знаємо про три потенційні локації для майбутнього сховища. Які з них є найбільш небезпечними в контексті транскордонного впливу

— Офіційно розглядаються три варіанти, і кожен із них є своєрідним «привітом» сусідам. Перший — Хойницький район на Гомельщині. Це найбільш чутливий варіант для України, оскільки об’єкт опиниться в басейні Дніпра. Будь-який витік автоматично стає проблемою не лише Білорусі, а й усього каскаду українських водосховищ. Другий — Островецький район, де вже працює АЕС. Це безпосередня близькість до кордону з Литвою та басейну річки Німан. Третій варіант у Мстиславському районі орієнтований на кордон із Росією. Вибір майданчика сьогодні — це не питання геології чи гідрології, це питання політичного торгу та можливості використовувати екологічну загрозу як важіль тиску на сусідні держави.

— Якою є роль російських структур у цьому проєкті та чи можна говорити про повну технологічну залежність від «Росатома»

— Залежність не просто існує, вона юридично зафіксована. Білорусь у питаннях радіоактивних відходів повністю покладається на дочірні структури «Росатома», зокрема компанію «ТВЕЛ». Росія має реальний досвід — і в експлуатації, і, на жаль, у ліквідації аварій. Це означає, що Білорусь добровільно віддає технологічний контроль зовнішньому оператору. На практиці це виглядає так: Мінськ бере на себе всі екологічні ризики та надає територію, а ключові управлінські рішення ухвалюються в Москві. Це робить об’єкт ще більш закритим та непередбачуваним для міжнародного співтовариства.

— Чи існують у Білорусі механізми незалежного контролю за діяльністю «БелРАО» та рівень політичного впливу на ухвалення рішень

— У Білорусі фактично відсутній незалежний регулятор — ключовий елемент системи ядерної безпеки у світі. «БелРАО» є республіканським унітарним підприємством під крилом Міненерго, а отже, повністю підконтрольне вертикалі. Співробітники відкрито кажуть, що остаточні рішення ухвалюються на політичному рівні. У нормальних країнах профільні вчені можуть накласти вето на рішення президента, якщо воно загрожує безпеці. У Білорусі ж «спеціалісти» з КДБ лише підганятимуть наукові дані під «політичну доцільність». Це повернення до гірших радянських практик, де лояльність була важливішою за компетентність.

— Якою була реакція офіційних структур на оприлюднення фактів про кадрову ситуацію в «БелРАО» після вашої публікації

— Прямої реакції чи змістовних спростувань ми не побачили, що є найкращим підтвердженням правдивості наших даних. Натомість почалися спроби змістити фокус уваги на другорядні теми. Влада намагається замовчувати проблему, сподіваючись, що тема «тихого» будівництва ядерного могильника не викличе резонансу. Проте ця історія демонструє глибоку деградацію системи управління: коли виникає вибір між безпекою регіону та контрольованістю кадрів, система без вагань обирає контроль. Це найгірший сценарій для об’єктів такої складності, адже радіація, на відміну від опозиції, не зважає на партійну лояльність та ідеологічну підготовку персоналу.

—

«Аргумент»