Про міфи російської історіографії: Листування Василя-Костянтина Острозького і «хорошого московита» Андрія Курбського

Одним із міфів, породжених російською історіографією, є міф про інтелектуала, князя Андрія Курбського. До того ж цей міф, який, будучи породжений у часи російського імперського націоналізму в середині ХІХ ст., підтримувався і в радянські часи, набув значного поширення в зарубіжній русистиці, а також у інших історіографія, в т. ч. українській.

Згідно з цим міфом, князь Андрій Курбський належав до видатних московських інтелектуалів XVI ст. З його іменем пов’язують корпус творів, який дійшов до нашого часу. За імперської Росії він неодноразово перевидавався (як у відносно повному варіанті, так і частинами) [1] , зазначає видання РІСУ.

До цього корпусу відносилися наступні твори. Найбільш відомим з них є «Історія князя великого московського про справи, які чув від достовірних мужів і які бачив очима нашими», де йдеться про Івана Грозного та його діяльність. Окрім того, є чотири листи Андрія Курбського до цього правителя.

Далі маємо низку творів філософського характеру, які, зокрема, стосуються й питань логіки. Це – «Сказання про логіку», «Від другої діалектики Іоанна Спанінберга витлумачення про силогізм», передмови до «Нового Маргариту» та книги Іоанна Дамаскіна «Небеса», примітки (на полях) до перекладів Іоанна Златоуста й Дамаскіна. Курбському також приписують компілятивну «Історію про восьмий собор», яку нібито він склав у 80-і роки XVI ст. Однак, схоже, джерелом цього твору є твір Клірика Острозького «Історія про лістрийський, тобто розбійницький, Ферарський чи Флорентійський собор», опублікований у Острозі в 1598 р. [2]

Його також вважають автором низки перекладів творів знаних ромейських (візантійських) авторів. До них належать окремі слова Іоанна Златоуста; діалог патріарха Геннадія; «Богослів’я», «Діалектика» та інші твори Іоанна Дамаскіна; деякі твори та уривки з них Діонісія Ареопагіта, Григорія Богослова, Василя Великого, Євсевія тощо.

Зрештою, маємо два десятка листів Андрія Курбського, чи то Андрія Ярославського, до різних осіб, написаних ним під час його перебування на Волині (переважно в 70-их роках XVI ст.). Це листи до ченців, книжників, представників нобілітету, міщан. Із них датовані лише три листи – до Кодіяна Чаплича (21 березня 1575 р.), Древінського (1576), Семена Сідляра (січень 1580). При чому останній начебто був написаний у Миляновичах, де тривалий час проживав Курбський. Принаймні в ньому є вказівка на місце написання. Є також два листи до Василя-Костянтина Острозького, в яких йдеться про книгу Петра Скарги «Про єдність костелу божого під єдиним пастирем». Ці листи могли з’явитися не раніше 1577 р., тобто року виходу цієї книги. Ймовірно, вся ця переписка відноситься десь до другої половини 70-х – початку 80-х рр. XVI ст. [3]

Вказані листи дають цікаву картину інтелектуального життя на західноукраїнських землях у час, коли тут поширювалися протестантські течії, відбувалося проникнення католицизму, велися різноманітні богословські дискусії.