Отець Юрій Ковальський між концтаборами Аушвіцом, Дахау і вірою: "Пастир у пеклі"

У ХХ столітті війна навчила світ рахувати втрати — цифрами, статистикою, списками. Значно рідше вона залишала місце для історій тих, хто виживав не лише тілом, а й духом. Серед колючого дроту, газових камер і щоденного приниження існували люди, які не дозволяли знищити в собі головне — віру. Отець Юрій Ковальський — один із них.

Його шлях проліг через парафії Галичини, тюрми гестапо, концтабори Аушвіц і Дахау, табори переміщених осіб і, зрештою, еміграцію. Це історія, яку розповіли у виданні "Локальнеа історія", не лише про виживання, а й про внутрішню перемогу.

Покликання

о. митрат Юрій Ковальський Фото: ugcc.ua

Юрій Ковальський народився 31 січня 1907 року в селі Ванів на Сокальщині у родині, де священство було спадкоємною традицією. Його батько отець Іван Ковальський був парохом, походив зі шляхетського роду гербу Кораб, а мати Ірина Михайлина з дому Потій-Ковчевич — із родини, подейкують, спорідненої з київським митрополитом Іпатієм Потієм. Священиче служіння простежувалося поколіннями по обох лініях.

Початкову освіту Юрій здобув у рідному селі, а згодом навчався у гімназіях Перемишля та Станіславова. Саме ці роки стали важливим етапом не лише інтелектуального, а й світоглядного становлення. Гімназія була простором формування нового українського покоління — дисциплінованого, свідомого, зорієнтованого на служіння громаді.

Особливе місце в цьому середовищі займав хор. Майбутній пастир співав у других басах під дириґентурою докторара Я. Поврозника — одного з найкращих керівників гімназійного співу в Станіславові. Щонеділі учні української гімназії організовано, клас за класом, четвірками проходили містом до катедри на "тиху" Службу Божу.

Щороку організовували Шевченківські концерти, що виходили далеко за межі школи і ставали святом для всього українського Станіславова. Саме в таких моментах формувалося відчуття спільноти, яке Ковальський пронесе через усе життя — від парафії до концтабору.