Угода з Іраном – чернетка українського миру

Трамп зупинив війну з Іраном, оминувши те, заради чого все починалося, – ядерну зброю. І якщо це його фірмовий почерк, наступну "угоду заради угоди" приміряють уже до українського столу. Тож Києву варто прочитати цей чорновик заздалегідь.

До Евіан-ле-Бен Дональд Трамп приїхав із трофеєм. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

За день до саміту G7 він оголосив угоду , яка зупиняє майже чотиримісячну війну США з Іраном, і подав її як прорив для глобальної безпеки. "Сімка" слухняно вписала угоду в комюніке – "під сильним лідерством президента Трампа". Та якщо придивитися, трофей виявляється напівпорожнім: документа, який нібито все вирішує, досі ніхто не бачив, а головне питання – ядерне – лишилося відкритим. Щоб це зрозуміти, треба читати не заяви з трибуни, а те, чого в угоді немає.

Почати варто з символу. Саміт "Великої сімки" цьогоріч пересунули з 14 – 16 на 15 – 17 червня, щоб він не накладався на 80-й день народження Трампа й бій UFC, який той влаштував на галявині Білого дому.

Календар лідерів семи найбагатших демократій світу підлаштували під особисте свято одного з них. Це й задало тон усій зустрічі: форма прогнулася під Трампа бездоганно. Питання лише, чи був під нею зміст.

Що в угоді є, а чого у ній немає

Спершу про те, що є. Угоду уклали 14 червня, меморандум підписали 15-го, формальний підпис – у Швейцарії в п'ятницю, 19 червня. Пакт стартує з відкриття Ормузу й паузи в бойових діях – і це справді знімає гостру кризу, яка кілька місяців розхитувала світовий ринок нафти.

А тепер про головне, чого немає. Стратегічна мета США була одна: щоб Іран ніколи не отримав бомбу, тобто віддав збагачений уран і ввів мораторій. Іран цим вимогам опирався, і меморандум містить лише обіцянки далі про це домовлятися. Найнебезпечніше – близько 440 кілограмів урану, збагаченого до 60%, за крок від збройного рівня – зависло в повітрі. Американці кажуть "вивезти й знищити", іранці – "розбавити в себе".

Сторони не згодні навіть у тому, що саме підписали. А підпис у п'ятницю не закриває питання – він запускає ще 60 днів переговорів про ядерну програму.

Чого хотіла Америка – і що отримала

Ось де проходить справжня лінія. Десятиліттями незмінною ціллю Вашингтона було не допустити в Ірану ядерної зброї. На цьому фоні Трамп уже здав максимум: він сказав The New York Times, що фінальна угода дозволить Ірану збагачувати уран "для невійськових цілей. Назавжди". Тобто стався відкат до логіки угоди Обами 2015 року, яку Трамп сам розірвав 2018-го, назвавши провальною.

Мало того, у Вашингтоні обговорюють фонд відбудови Ірану на 300 мільярдів доларів, який має оплатити не американський платник податків, а інші країни, – за умови, що Тегеран дотримається угоди. Зрештою Америка отримала припинення війни й нафту, що знову потекла, – але не роззброєння. Угоду підписують до того, як вирішене головне. Саме це й ховається за словом "наспіх".

Чому це вистава, а не тріумф саміту

Тут важлива деталь, яку легко проґавити. Угоду зробили не на G7 і не за столом семи лідерів – її уклали двосторонньо, за лаштунками, ще до приїзду у Францію. Ба більше, "Сімку" взагалі виключили з планування війни проти Ірану й проігнорували в дипломатії довкола угоди. Клуб лише поставив печатку на чужому рішенні.

До того ж сам саміт був радше "незручним сімейним зібранням", ніж парадом єдності: Трамп погрожував Франції тарифами, а Європа й НАТО відмовилися підтримати його операцію проти Ірану. Це не тріумф саміту – це сольний номер, для якого G7 була тлом. І саме тому святкувати "перемогу" саміту немає підстав: саміт тут ні до чого.

Калька, яку приміряють до Києва

Тепер найважливіше – для нас. Придивіться до шаблону: зупинити стрілянину, оголосити перемогу, відкласти суть. В Ірані суттю була ядерка; в Україні нею буде суверенітет і територія. Якщо це фірмовий почерк Трампа – "головне, щоб угода була", – то ту саму кальку він спробує накласти на український стіл.

Будьмо чесні до кінця: зупинити дорогу війну й відкрити Ормуз – це реальний здобуток, а рамкова угода інколи стає фундаментом, як колись проміжний крок до угоди 2015 року. Тут немає применшення. Але на ядерному питанні, заради якого все й починалося, це відтермінування, а не розв'язка. І саме цю різницю – між "припинили стріляти" та "вирішили головне" – Києву треба тримати перед очима, коли черга дійде до нас.

Є й зворотний бік, корисний Україні просто зараз: відкриття Ормузу валить ціну нафти , а дешева нафта душить російський бюджет, з якого оплачується війна. Але це вже тема окремої розмови.

Справжню ціну цієї угоди ми побачимо не в Женеві в п'ятницю, коли поставлять підписи. Ми побачимо її тоді, коли той самий почерк – спинити війну й назвати це перемогою, лишивши головне на потім – спробують прикласти до Києва. Іранська чернетка уже написана. Питання – чи стане він нашим чистовиком.