Дипломат Зварич повернув польський орден і нагадав Навроцькому про замовчану сторінку спільної історії

Колишній посол України в Республіці Польща Василь Зварич оголосив про відмову від польської державної нагороди - Командорського хреста із зіркою ордена "За заслуги". Зробив він це не просто як жест солідарності - а разом із розгорнутим зверненням до польської еліти про замовчані сторінки спільної трагічної історії. Масова відмова українських посадовців від польських відзнак охопила десятки людей - від міністрів і послів до колишніх президентів. Привід - рішення президента Польщі Кароля Навроцького позбавити Володимира Зеленського ордена Білого Орла через присвоєння одному з підрозділів ЗСУ почесного найменування "імені Героїв УПА".

Зварич отримав нагороду в липні 2024 року з рук тодішнього президента Польщі Анджея Дуди - за свою роботу на посаді посла. Він написав у Facebook , що щиро цінував цю відзнаку і завжди пам'ятатиме спільний шлях із польськими партнерами. Проте "відданість інтересам Української держави, честь і гідність Президента України, Збройних Сил та вільного українського народу, а також глибоке почуття справедливості" зобов'язали його від нагороди відмовитися.

Так Зварич прокоментував рішення Навроцького. І саме тут - головний нерв його звернення: не просто протест, а розгорнутий урок польської та спільної історії , про який, за словами дипломата, частина польської еліти вже встигла забути.

"Таку реакцію вважаю щонайменше непропорційною та безвідповідальною. Кароль Навроцький фактично поставив під сумнів десятиліття копіткої праці, спрямованої на українсько-польське примирення та порозуміння", – заявив Василь Зварич.

Зварич нагадав про рукостискання, що змінило все

Дипломат пригадав конкретну подію - зустріч у червні 1984 року в Подкові Лєсній під Варшавою. Там руки один одному подали останній головний командир УПА Василь Кук та представник ветеранів 27-ї Волинської дивізії Армії Крайової Тітус Колаковський. Цей жест відкрив шлях до багаторічного діалогу між істориками, ветеранами і громадськими діячами двох країн - результатом якого стала серія наукових праць "Україна - Польща: важкі питання".

Люди, що пережили найтрагічніші сторінки спільної історії, знайшли сили зустрітися і простягнути один одному руку. Вони зрозуміли: примирення не означає забуття, а лише здатність вшанувати своїх загиблих без заперечення болю іншого народу. Зварич нагадав, що цей процес започаткували не політики, а ті, хто безпосередньо пережив найтяжчі сторінки спільної минувшини.

Зварич також зазначив, що українсько-польське протистояння не розпочалося з УПА. Задовго до Волині 1943 року українське населення зазнавало дискримінаційної політики Другої Речі Посполитої - зокрема під час пацифікації 1930 року. Символом тих репресій став також табір Береза Картузька - через який пройшли десятки українських громадських і політичних діячів.

Дипломат наголосив: такі нагадування - не спроба виправдати злочини проти польського мирного населення, а вимога до чесної взаємної розмови про страждання обох народів. На відміну від УПА, яка діяла як самостійний підпільний рух, Армія Крайова офіційно входила до складу польських збройних сил. Вона підпорядковувалася міжнародно визнаному уряду Польщі у Лондоні - тому польська держава також має бути готовою до чесної розмови про злочини проти українців.

Зварич нагадав про злочини проти українців у Сагрині, Павлокомі, Пискоровичах та інших місцях. Він також згадав операцію "Вісла" та дослідження, що підтверджують: радянські спецслужби навмисно провокували українсько-польське протистояння. Вони маскувалися під загони УПА і польського підпілля, щоб знищити перспективу порозуміння між народами.

"Ніхто за межами України не має права визначати, кого український народ повинен вважати своїми героями, а кого - ні. Сьогодні, коли українські воїни щодня віддають життя у боротьбі проти російської агресії, будь-які спроби ставити під сумнів право України вшановувати тих, хто боровся за українську державність, є не внеском у примирення, а кроком до нового розділення", – підкреслив дипломат.

Що спровокувало кризу між Варшавою і Києвом

Скандал виник після рішення президента Зеленського 26 травня надати підрозділу Сил спеціальних операцій "Північ" ЗСУ почесне найменування "імені Героїв УПА". 19 червня президент Польщі Кароль Навроцький позбавив Зеленського найвищої державної нагороди Польщі - ордена Білого Орла. Навроцький заявив, що у польської нації є "больовий поріг" у питаннях, що стосуються Польщі та її союзників, і цей поріг було перевищено.

Після рішення Навроцького від своїх польських нагород відмовилися міністр закордонних справ Сибіга, посол України у Польщі Боднар, керівник ОП Буданов. Зеленський 20 червня повернув орден "Новою поштою". Від цієї відзнаки також відмовилися президенти Кучма, Ющенко та Порошенко.

Зварич приєднався до цього жесту окремим - і значно розгорнутішим - зверненням. Він пояснював не лише особисте рішення, а й ширший контекст українсько-польських відносин. Завершуючи звернення, дипломат наголосив: його відмова - це протест проти руйнування спадщини , яку десятиліттями зводили люди доброї волі по обидва боки кордону.

"Якщо ветерани УПА та Армії Крайової після всього пережитого знайшли в собі мужність подати один одному руку, то сучасні політики повинні знайти в собі мудрість не руйнувати те, що було так важко збудовано", - підкреслив Зварич.

Орден Білого Орла та дипломатична криза між двома союзниками

Скандал стався у надзвичайно чутливий момент - на тлі повномасштабної війни в Україні та потреби Києва у постійній підтримці союзників. Польща є одним із ключових партнерів України і забезпечує значний транзит зброї та гуманітарної допомоги. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга назвав рішення Навроцького "стратегічною помилкою", від якої виграє лише Москва.

Ці події залишаються болючою точкою в українсько-польських відносинах, де різні інтерпретації історії перетинаються з політикою. Українські історики наголошують на обопільному характері насильства та контексті війни, польські - на системному характері антипольських акцій. На початку 2026 року прем'єр Туск констатував "прорив" у питанні ексгумацій польських жертв Волинської трагедії, а дві країни обмінялися списками місць для пошуку і поховання жертв.