«Личаківський конвеєр»: як суддя Володимир Мармаш та БЕБ створили систему ручного управління справами проти бізнесу

«Личаківський конвеєр»: як суддя Володимир Мармаш та БЕБ створили систему ручного управління справами проти бізнесу

Український бізнес у Львові працює в умовах не просто тиску, а системної атаки зсередини. На тлі податкового навантаження, перебоїв з електроенергією та складної логістики ключовим фактором ризику стають силові органи та судові рішення, які використовуються як інструмент блокування роботи підприємств.

У центрі цієї схеми — слідчий суддя Володимир Мармаш, який діє у зв’язку з керівництвом територіального управління БЕБ, повідомляє НОН - СТОП.

Базовий механізм — маніпуляція територіальною підсудністю. Попри те що ТУ БЕБ фактично знаходиться на вулиці Стрийській, клопотання подаються до Личаківського районного суду за формальною адресою реєстрації. Це дозволяє спрямовувати понад 90% матеріалів саме до судді Мармаша, обходячи Сихівський районний суд, який мав би розглядати такі справи за законом. У результаті формується контрольований потік справ із заздалегідь визначеною точкою прийняття рішень.

Практика розгляду справ показує системну вибірковість. У справі Олени Шевцової Мармаш санкціонував слідчі дії в рамках провадження, де офіційно спливли терміни досудового розслідування. Це пряме порушення КПК, однак доводи захисту та скарги на незаконні обшуки ігноруються і не відображаються в судових актах.

У справах, пов’язаних із можливим розкраданням бюджетних коштів, суддя демонструє протилежний підхід. У випадку «Львівської теплоенергетичної компанії» він відхилив експертизи МВС і Міністерства юстиції, які підтверджували багатомільйонні збитки державі. Така різниця в підходах формує систему, де рішення приймаються не на основі доказів, а залежно від інтересів сторін.

Паралельно викликає питання майновий стан судді. Разом із дружиною — суддею Іванною Іванюк — він фактично користується нерухомістю, оформленою на родичів. Йдеться про дві об’єднані квартири в новобудові на вулиці Бойківській, 5Б, записані на тестя. Комунальні платежі за ці об’єкти та паркомісце на вулиці Сахарова сплачуються з банківських рахунків самого Мармаша.

Поза деклараціями залишаються садовий будинок у Солонці, житловий будинок у Старому Кропивнику та мережа гаражів у Львові. Така схема оформлення на родичів вказує на приховування реального майнового стану. Додатково фіксуються регулярні надходження коштів на рахунки дружини від третіх осіб, які пояснюються як повернення за інтернет-покупки.

Офіційні доходи також значні. За 2023–2024 роки Мармаш отримав понад 3 мільйони гривень, його дружина — близько 2,9 мільйона. Загальний сімейний дохід склав близько 6 мільйонів гривень, однак навіть ці суми не пояснюють обсяг використовуваних активів.

Спроби домогтися реакції через правоохоронну систему результату не дали. Було подано чотири заяви про злочини, один інформаційний запит і три скарги, що охопили понад 200 органів. Реакції не послідувало. Внесення відомостей до ЄРДР довелося домагатися через суди.

Печерський районний суд Києва у справі №757/28404/25-к зобов’язав ГСУ НПУ внести дані до реєстру. Галицький районний суд Львова у справі №461/4788/25 зобов’язав УСБУ у Львівській області зробити те саме. Шевченківський суд Києва у справі №761/32669/25 зобов’язав БЕБ України зареєструвати провадження. Ще одне рішення Печерського суду №757/46686/25-к стосувалося Офісу Генерального прокурора. Жодне з цих рішень не виконано.

Показовою є позиція Вищої ради правосуддя. Голова ВРП Григорій Усик повернув три дисциплінарні скарги на дії Мармаша без розгляду по суті. Аналогічно були повернуті звернення інших заявників.

У результаті сформована замкнута система: БЕБ ініціює тиск, суд забезпечує процесуальне оформлення, а органи контролю блокують будь-яку спробу розслідування. У цій моделі правосуддя використовується як інструмент тиску, а бізнес змушений витрачати ресурси не на розвиток, а на виживання.