Назад
Гучний дипломатичний скандал між Києвом та Варшавою у червні 2026 року, викликаний алогічним рішенням польського президента Кароля Навроцького відібрати у Володимира Зеленського Орден Білого Орла, наочно продемонстрував тотальний занепад раціонального мислення у вищій політичній лізі Європи.
Замість витончених інструментів класичної Львівсько-варшавської логічної школи, сучасні лідери обох країн влаштували емоційний флешмоб дзеркальних повернень нагород, який більше нагадує дитячі розбірки в пісочниці, аніж стратегічне партнерство перед обличчям конвенційної загрози. Підігрітий російськими спецслужбами та застарілими імперськими міфами про «односторонній геноцид на Волині», польський правий бомонд гарячково конвертує історичні образи у виборчі рейтинги, повністю забуваючи про власну колаборацію з нацистами у 1934 році та катинську зраду західних союзників. Поки Кремль вустами Мєдвєдєва тріумфально аплодує черговому розколу, українцям і полякам залишається лише перечитувати пророчі застереження Станіслава Лема про справжню підлість окупантів та тримати жорсткий, прагматичний баланс, де майбутнє континенту має бути сильнішим за криваві тіні минулого.
«Люди і нації — то не шафа,
яку можна переставити з кутка в куток».
Станіслав Лем
«Політична пісочниця»
Про гучний політичний скандал у Польщі й Україні, викликаний суперечливим рішенням президента Кароля Навроцького позбавити президента Володимира Зеленського Ордена Білого Орла написано й мовлено чимало. Розмаїття думок висловили політики й політологи, журналісти й аналітики.
Зрозуміти дії дипломованого історика й держуправління (Кароль Навроцький закінчив Вищу школу бізнесу та адміністрації в Гданську, 2008 року здобув ступінь магістра історії, захистив дисертацію, став доктором філософії, тривалий час працював в Інституті національної пам’яті), які спровокували ефект політичного доміно, на наш погляд, можна передусім дотримуючись формальних законів логіки. Усвідомлюючи, що факти є фундаментом для будь-якого висновку.
Ми про здоровий глузд, яким повинен керуватись політик, а надто очільник держави. Ми про досконале володіння високопосадовцем логікою – здатністю чітко мислити, умінням виявляти причинно-наслідкові зв’язки, відтак уникати помилок у міркуваннях, надто коли йдеться про ухвалення відповідальних, доленосних рішень.
У контексті чималих фрагментів спільної польсько-української історії варто нагадати, що у 1930-ті роки представники Львівсько-варшавської філософсько-логічної школи перетворили логіку на точну науку, тісно пов'язану з математикою. Серед цих учених був Тадеуш Котарбінський, майбутній президент Польської академії наук, засновник загальної теорії ефективної організації діяльності – праксеології. У своїй головній праці «Трактат про добру роботу» він радив, як діяти раціонально, доцільно та досягати результатів з найменшими витратами: «Людина здатна до самостійного ухвалення рішення стосовно того, що є гідним і що є негідним, на підставі раціонального довільного мислення»; «Хто не розуміє логіки, зазвичай не розуміє й того, що він її не розуміє»; «Не можна бути більшою чи меншою мірою чесним, але можна бути більшою чи меншою мірою нечесним»; «Минуле, що зберігається в пам’ті, є частина сьогодення».
Котарбінський вважав, що для успіху в будь-якій справі потрібен практичний реалізм та уміння чекати, адже «хто не може чекати, той не здатен до дії».
