Ірина Фаріон: «Слово — це зброя, а не спів солов’я!» Частина 94

15 листопаду 2022 року, 265 день великої війни

… 1.37 ночі. На телеграм-каналі Ірини Фаріон - перемоги на мовному фронті: українська мова швидко витісняє російську в регіонах України.

З початку повномасштабного вторгнення російська мова дуже швидко почала зникати з використання - як в особистому спілкуванні, так і в багатьох структурах, спільнотах та в бізнесі.

Ставлення до російської та української мови в Україні з початком повномасштабної війни в суспільстві змінилося радикально.

За даними аналітиків Work.ua, за останні 8 місяців (з моменту вторгнення - А.) бізнес став використовувати українську мову в 6 разів частіше, ніж російську. До жовтня (2022 року - А.) роботодавці 84% вакансій вже розміщували українською мовою, і лише 13% - російською. З початку війни використання державної мови зросло на 30%, а використання російської - впало втричі.

При цьому ще 8 років тому ситуація була абсолютно протилежною – українську мову використовувало 16%, а ось російську – майже 80%. Швидше на українську мову переходить великий бізнес – вже 96% розміщують вакансії українською мовою. У мікробізнесі – лише 77%.

Найбільш українізованим був і залишається Львів – майже 97%. Не відстає і столиця – у Києві 84%. За останні 8 місяців позитивну динаміку почали показувати Дніпро, Харків та Одеса – українська мова зросла вдвічі, а російська стрімко падає.

Не відстають і претенденти – вже у жовтні було до 66% резюме українською мовою, 18% – англійською та всього 16% – російською мовою.

Найчастіше українську мову використовує молодь віком від 16 до 25 років та кандидати 40-44 років – 68-69%. Найчастіше використовують російську мову люди старшого віку, кандидати 55 років та старші – це 34%. При цьому українську мову частіше використовують жінки, ніж чоловіки. А ось чоловіки частіше почали використовувати англійську мову.

… У цей день І.Фаріон акцентує увагу своїх читачів на важливій, знаковій для україно-ізраїльських відносин події: Генасамблея ООН ухвалила резолюцію щодо створення реєстру збитків, завданих Україні внаслідок російської війни.

За резолюцію проголосували 94 країни.

Проти резолюції висловилися 14 держав: Багами, Білорусь, Китай, Куба, КНДР, Еритрея, Ефіопія, Іран, Малі, Нікарагуа, Росія, Сирія, Центрально-Африканська Республіка та Зімбабве.

Ще 73 країни утрималися. Серед них опинився Ізраїль, який, м’яко кажучи, не відзначається активною військовою підтримкою України. Проте скуповував зерно, крадене росіянами в Україні.

У цей день Ірино Дмитрівно ширить відео свого виступу у Дрогобичі 9 листопада 2022 року, куди мовознавиця приїхала на запрошення мерії. Мовознавиця виступила з публічною лекцією «Мова — краса і сила» у Дрогобицькій міській бібліотеці імені В'ячеслава Чорновола з нагоди Дня української писемності та мови (детальніше про цю подію можна прочитати у репортажі Drohobych.City).

Це резонансне відео передивилося майже 100 000 людей. “Аргумент” публікує текстову версію цього яскравого виступу - через кричущу актуальність піднятої теми.

“Слава нації!

Я дуже зворушена я приголомшена. Я не очікувала… Я думала, що це буде камерна зустріч за круглим столом, правда… І от виявляється…

Я дуже дякую пану меру, що він наголосив на найважливішому, в чому ми приходимо в той світ - ми ж тут, насправді, дуже коротко мандруємо тим світом… Просто є люди смертні, а є безсмертні, і щойно ми приїхали до вас, то пішли до безсмертних - пішли до Івана Франка, поговорили собі там з ним… І до мене позбігалися ті, кого народив Іван Франко. Іван Франко народив могутнє, сильне, вільне покоління! Він казав: якщо не нам, то хоч тим, що прийдуть після нас… Вони реально вже прийшли. Тому що ця аудиторія, яка сьогодні зібралася в цій залі, це єдність поколінь, це дуже колосальний символ і знак, на якому історичному етапі перебуває наша з вами країна. Бо коли існує зв'язок між поколіннями, то це фортеця духу - її здолати неможливо. Коли існує розрив між поколіннями - це яма через, яку дуже складно перебиратися і пересуватися.

Це, власне, на тому наголошував і Тарас Григорович Шевченко: живим, мертвим і ненарожденним.

Про це говорив і Степан Бандера, що ми свою боротьбу маємо скріплювати вірою перед Господом, силою зв'язку поколінь. І цей зв'язок поколінь сьогодні ми бачимо в цій залі, тому що цю зустріч замовили дуже сильні, дуже вільні люди. Це замовили ті люди, які розуміють, що щастя - це дім.

Тому на випадково вперше, можливо, десь на 31-му році нашої незалежності ми сьогодні писали диктант, текст якого промовляв до серця. А не нісенітниці, які ми слухали останніми роками, де була просто вата слів без жодного змісту. А сьогодні зранку ми чули тексти про дім. Задайте дім від Гайдеггера - німці знають, що кажуть. Іван Франко також це дуже добре знав: мова - це дім народного буття.

А другий німець - Ґадамер - казав, що щастя - це повернення додому. Ці слова, напевно, по-особливому звучать для тих українців, які сьогодні приїхали на цю Святу же землю Івана Франка. Щастя - це повернення додому Я сьогодні запитувала в своїх студентів, будівельників, сонечка такі золотенькі: які би ви дали визначення щастя? Вони розгубилися, не могли знайти визначення щастя! Хтось сказав, що це задоволення від життя. А коли я їм процитувала одного видатного чоловіка, що щастя - це бути сильним, вони замислилися. Це слова Донцова - щастя бути сильним! Ми у цій війні дістаємо шанс стати сильною нацією.

І тут шановна пані, яка організовувала цю зустріч, наголосили на понятті “культура”. Що таке культура? Ось розкішне визначення культури дає той, якого ми щойно для себе сьогодні відкриваємо - Микола Євшан. “Якщо ти хочеш знати, що таке культура, припади вухом до своєї землі…” Ну це як Антей, який припадав до землі, щоб вона дала силу. Це так, як Франко: “Земле моя, всеплодющая мати…”, сили дай з глибин своїх… І Євшан каже: хочеш знати, що таке культура, припади вухом до цієї землі - ти почуєш її мову. І це не метафора в бароковому стилі, нам зараз не до бароко. Зараз все, як сказав мер, в дуже чітко визначених кольорах. Зараз немає цієї веселки кольорів, я без жодної конотації “веселка”. Зараз все - або життя, або смерть. Зараз все біблійне. А в Біблії все чітко написано: тільки будете читати, будете дивитися - не будете бачити, будете слухати - не будете чути… Не чули років 30 точно, дивилися - і не бачили. Такий стан стану летаргії був, аж поки не прокинули нас ракети 24 лютого. Бо нас не прокинули події 2014 року, нас не прокинув Майдан, насправді нас не прокинула Небесна сотня. Тому ми маємо не сотні вже … я не закінчуватиму цього речення. Тому працює латинське прислів'я - а вони знали, що казали. Вони казали: коли не лікують ліки - лікує залізо, коли не лікує залізо - лікує вогонь. Якщо комусь ту метафору треба пояснювати - ну, то доведеться пояснювати.

Ми мали віку 30 років - припарки до мертвого тіла, це нічого не давало, поширювало заразу по цілій країні. Це

інфікувало усю націю! Це нас демілітаризовувало, це нас роззброювало у всіх сенсах цього слова, не лише в прямому. Що зброю у нас забрали 96-го року… Ми виховували пацифістів! Тобто ми самі себе заганяли у те, що наші ракети будуть нас вбивати, бо ті, які летіли на Яворівське летовище - це були, власне, ті, які віддані були в Москві в обмін на зменшення ціни на газ. Це така правда. А мер ваш слушно про це сказав: пізнайте правду, і вона зробить вас вільними. А що про це казав наш з вами великий земляк Іван Франко? Хоч яка правда гірка, вона рано чи пізно стане визволителькою людства. Саме так - гірка правда! Бо коли хвороба тяжка, то вас ніхто пертусином лікувати не буде і таблеточками аспіриновими… Треба щось серйозніше жерти, щоб стояти на ногах - і їх жерти, а не самоз'їдатися, і не впадати в песимізм.

Ми говоримо цю жорстку правду не для того, щоб принизити себе - ми родина, велика українська родина. “моя хата скраю - перший ворога стрічаю” - так звучало споконвіку це прислів'я. У нас навіть прислів'я забрали і в нього вклали цей зміст, який був вигідний ворогові. Ворогов, якого ми завели всередину країни, в парламент - найвищий законодавчий орган! Ми робили це системно, послідовно ідучи до прірви. Чи може Балицький бути депутатом Верховної Ради - який сьогодні є гауляйтером Запорізької області? Я з ним сиділа в парламент…і Чому ж депутатом Верховної Ради був Сальдо, який сьогодні представляє окуповану Херсонщину?.. Що, може не билася я на трибуні парламентській із Матвієнковим, якого обрав Маріуполь - бо він дозволив собі з трибуни Верховної Ради представляти закон мовою ворога? Мовою вбивць, мовою дегенератів, мовою гвалтівників, мовою чортів, реально - чортів!

Ми не воюємо з політичною силою - це не політична категорія, це категорія сатанинська! І епіцентр світла, основна батарейка світу, основний акумулятор світу сьогодні - це Україна! Ми з вами - акумулятор світу, вони підживлюються з нас, вони встромили зараз в нас дроти рештків своєї частки. Бо вони були безчесні і ми були безчесні, але все-таки ми залишилися тим ядром. Чого? Тому що в 1945 році вони сказали, що наступила перемога. Ми так то не називали, ми то називали гарним словом яке розкішно співав Іван Франко:

«Чи побіди довго ждати?

Ждати довго!

То й не жди ж!

Нині вчися побіждати,

Завтра певно побідиш».

(відомий рядок із вірша Івана Франка «Великі роковини» (1898 рік) - А.).

Вони назвали перемогою що в 1945 році?..

У Фултоні Черчиль виступив (так звана “Фултонська промова” - А.) і сказав: “залізна завіса падає; ми констатуємо те, що ми ділимо Європу, ми поділили світ, такі у нас є сфери впливу…”

Ми скорилися? Ні! Єдина нація! Тому ми сьогодні акумулятор для цілого світу. Ми не скорилися, для нас війна не закінчилася, вона триває досі! І не лише від 1945 року триває - від 1654, від спроби Хмельницького 1657-го вирватися з цієї пастки, яку так метафоричну названо “Переяславською радою”. Потім був інший Переяслав - релігійний, з якого ми також пожинаємо колосальні плоди.

… Але мене зараз як понесе, це капець якийсь сірник, я не закінчу того слова, не втримаюся того берега, тож зупиняйте мене, поливайте водою чи то кропіть, це жах якийсь!.. Я ж не про це мала говорити! Я говорила про Євшана… Повертаємося! Коли я заходжу кудись далеко - відразу піднімайте руку і кажіть, там взагалі точка опору десь

інде…

Отже, Євшан. Чому ми чуємо, припадаючи вухом до землі, її величність - жіночого роду - мову? Тому що найпотужніша, найприродніша сила - це сила нашої мови.

Природність нашої мови полягає в тому, що нею говорить земля. І це, знову ж таки, не метафора, тому що мова - це діалекти. І в основі нашої літературної мови, день якої ми сьогодні святкуємо, в основі сучасної української літературної мови лежать говори південно-східні. Не південно-західні, тому що саме ці південно-східні говори народилися у горнилі війни. Це дуже знаково - усвідомлювати, що цей новітній говір, який лежить в основі сучасної української літературної мови, яку кодифікував не представник Дрогобиччини, не представник Львівщини, не представники Київщини, не представник Слобожанщини (хоча це дуже важливо - Квітка-Основ'яненко з його першими прозовими творами). Кваліфікував сучасну українську мову через основний український закон - правопис - чоловік, який народився за тодішньою адміністративно-територіальної шкалою з Бердянського району, тобто Запоріжжя. І прізвище його Олекса Синявський. І той Олекса Синявський дав нам до рук оте, що сьогодні є нашим мовленням, яким я мовлю перед вами і яким ви мовите до

мене. І це зробив він, цей великий запоріжець Олекса Синявський, якого, звісно, за це - що зробили? Розстріляли!

Тобто, це мова, яка пише історію кров'ю своїх видатних смолоскипів.

Це треба розуміти.

Чому так сталося, що саме ця, південно-східна?.. Ну то тому, що в часи козацьких воїн - а ми зараз у стані - національно-визвольної війни (я розумію, що в нас державний провід поки що не може не може вимовити оцього поняття, що це національно-визвольна війна. Та добре, що вимовляють, що війна, бо в нас від 17 до

22-го року це було “АТО”. Так то чи то, і чиє?.. Була це взагалі “воєнна операція” якась - вони бояться слів. Чого? Тому, що слова стріляють, слова - це патрони, тому що слова, слово - це зброя, це не пісня солов'я!).

Отже, слово - це зброя, а не пісня солов'я, як нам накидували тривалий час; це не диво калинове, не треба це прив'язувати до тих символів, які працюють і без мовної метафори. Тому саме в часи козацьких змагань відбулося вимішування двох діалектних смуг - Північної і Південно-західної. Як наслідок народилося ось це нове південно-східне наріччя, символом якого стала мова Тараса Шевченка. Навіть не

мова… До прикладу Маркіяна Шашкевича наведу вам банальне підтвердження цього: коли Шашкевич пише “Слово до чтителей руського язика” - скажіть це сучасним дітям, нашим крилам, їм треба це пояснювати, що таке чтитель, чому ми мову називаємо язиком, що таке “руська” - оцей наш сакрум, наш етнооб'єктив; це все треба пояснювати. А коли ви скажете шевченковими словами «… малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово». Не фабрику, не джевелін, “я поставлю Слово”! І Шевченко констатує: на сторожі кого - рабів! Ну бо раби, бо це ми сьогодні у нашій країні. Коли нам в спальні влітають ракети, доводимо аксіоматичні речі, доводимо те, що Мова - це не засіб комунікації Мова - це саме буття нації. Що основна функція мови - націятвірний і державотвірний чинник!

Де ви прочитаєте сьогодні це в доступних підручниках, що називають “Вступ до мовознавства”, “Українська мова” - їх більше ніж яблук тих підручників тепер! - де ви там прочитаєте, що базова функція мови - це функція національної екзистенції?

Друге: що це функція онтологічна, буттєва: ти будеш тоді, коли матимеш слово.

Де ви прочитаєте третій пункт, що основна функція мови - це функція влади? А нащо

українцям влада? Вони будуть голосувати за чужих, вони свого до влади не поведуть! Вони Франка не завели до парламенту, вони замість Франка тричі обирали чужих … То чого з того дивуватися, що ми маємо зараз таку біду, що нас вчить залізо! Є ще третій етап - вогонь. А чого вогонь, бо злії, “ліхіє” люди проводять її у вогні. Тобто до якої стадії ми вже з вами дійшли, що навіть в часи війни нам треба доводити, що Мова - це не засіб спілкування! І що у війську слід говорити українською мовою хоча би тому, що є 13 стаття Закону Про Збройні Сили України. Хоча би тому, що в Українській повстанській армії ніхто ніколи не говорив польською мовою!

Можете собі того уявити, щоб вояки в Українській повстанській армії, які не склали зброю до 1963 року, говорили між собою якоїсь іншою мовою ніж українською?

Маркіян Шашкевич хотів говорив по-польському, так любовні вірші писав польською листи писав польською. Але прийшла притомність, і він написав збірку, що називалася “Син Руси”. Звісно, тої збірки ніхто тоді не опублікував. Чого? Тому що там була ідентифікація, там була етнічність, за що ми зараз з вами боремося!

Якщо ми не готові були за 30 років прокинутися, то нас прокидає тепер. Даруйте за це неперехідне дієслово, нас прокидає Путін з допомогою двох слів. І це слово одне звучить як “денацифікація”, а друге звучить як “демілітаризація”. Що означає денацифікувати націю, забрати два її складники. Ну, можна три: мовну свідомість, історичну свідомість, релігійну свідомість - все, і нас нема! Ми просто біологічні тіла, з якими все що завгодно можна робити - вони це розуміють. Чому цього не розуміє ще значна частина українського суспільства? Що з ними є?.. Їм замало ракет? Ссьогодні “кинджали” мали летіти - слава Богу, не влетіли нікуди…

Отже це називається мовна свідомість.

Що таке історична свідомість?

До чого ж ми з вами дожилися, що після Майдану міністр освіти Квіт в 2014 році, 24 листопада 14-го року видає наказ про необов'язковість української мови і історії України у вищій школі!! Це можна коментувати? Це горе! Нащо нам Путін - ми всередині це все зробимо!

І сьогодні переді мною сидять студент- будівельники, і я кожної секунди заганяю їх під стіл - реально їм соромно: про що їх не запитаю - вони нічого не знають. Знають тільки один на 30 дітей, тому що вони не вчать історії, до вступу їм не потрібна українська література! Лілія Гриневич (екс-міністр освіти - А.) - не Сальдо, не Балицький, не Матвієнков не Новінський в 19-му році українську літературу вилучають із ЗНО для технічних спеціальностей!.. Отже, переді мною сидять тіла. Тих тіл треба навчити механічної роботи і задешево продати Європі, і тоді скупити нашу землю, за яку проголосували у Верховній раді, що вона продається, навіть земля сільгосппризначення!

І ми хотіли не мати війни?

І ось сталося диво! Сталося диво, коли оцей дух, що тіло рве до бою…

Дякую вам за ту цитату, яку ви повісили в себе на головному корпусі - я туди підійшла, щойно ми приїхали сюди, в святий Дрогобич… Дякую вам за це, тому що цей дух, що тіло рве до бою, реально явив себе 24 лютого 22-го року. І саме цей дух сьогодні тримає нашу з вами країну, небо нашої України!

…Дух - це категорія визначальна, що тримає сьогодні наших воїнів там, у такому нерівному змагові у співвідношенні один до п'яти, як кажуть вони. Коли нам зброю дають чайними ложечками. А ми навіть чайними ложечками не хочемо на ніч прочитати одну сторінку тексту від Івана Франка і в шкільній програмі!

Іван Франко зведений до мінімуму, Шевченко - до мінімуму, Леся (Українка - А.) - до мінімуму. То як ми маємо формувати покоління молодих людей, які будуть горді з того, що вони українці? Хоч, звісно, ми з вами за будь-яких умов це робимо, будемо робити і все одно здобудемо велику побіду, як каже Іван Франко. Інша річ, якою ціною. Й інша річ, скільки часу ще треба стояти. Ми ж розуміємо, що у цій війні перемагає тільки витриваліший. А що казав Франко? Франко казав, бо “... життя, війна є, кожен бореться, як знає”. Він це запрограмував нам. Ці Франкові слова були викарбувані на вулиці Грушевського в Інституті української мови і української літератури …

(Закінчення - у наступній публікації)

* Ма́ртін Га́йдеґґер (1889 - 1976, Фрайбург, ФРН) — німецький філософ-екзистенціаліст та феноменолог. Один з найбільш впливових мислителів XX століття. Створив вчення про Буття (Dasein) в своїй найбільш відомій праці «Буття і час» (1927), а, також поняття Gestell у філософії техніки. Гайдеґґер зосереджував свою роботу також в сферах феноменології та герменевтики. Один із засновників герменевтики та сучасної лінгвістичної філософії.”

(Далі буде).

Аргумент

Початок дивіться тут:

«Фаріон дана нації на виріст» Частина 1

Ірина Фаріон: «Чому теперішні події - це спосіб вилікувати Україну і світ» Частина 2

Ірина Фаріон: Прошу не вітати мене з восьмою мартою. Я її не знаю Частина 3

Ірина Фаріон: З уродинами, Тарасе Григоровичу!!!! Частина 4

Ірина Фаріон: За московським язиком ідуть московські танки Частина 5

Ірина Фаріон: «Люди! Навіть найгірший суржик кращий за москвоязик» Частина 6

Ірина Фаріон: Ніякого язика балалайок!!!) Частина 7

Ірина Фаріон: «Кожне московське слово сьогодні - це поширення окупації Путіна» Частина 8

Ірина Фаріон: «Ми досі не закрили своє "ідеологічне небо" постатями Бандери, Шухевича, Мазепи» Частина 9

Ірина Фаріон: «Російською мовою України ніхто і ніколи не збудує» Частина 10

Ірина Фаріон: Ще такий ся не вродив, аби впокорив українців Частина 11

Ірина Фаріон: «Не обурюватися, а прозрівати треба і вбивати ворога, як косити траву» Частина 12

Ірина Фаріон: Наші джавеліни - це є наша історія, тому що історія - це є те, що завжди Частина 13

Ірина Фаріон: Мужніймо. Глибшаймо. Мудрішаймо. Перемагаймо Частина 14

Ірина Фаріон: Російськомовний українець - це такий самий оксюморон, як і живий труп Частина 15

Ірина Фаріон: Питання мови - це питання влади, а не мінливої чи ситуативної комунікації Частина 16

Ірина Фаріон: Не буде ментальних змін - буде поразка у всьому Частина 17

Ірина Фаріон: Неможливо захиститися ззовні, якщо всередині пасуться колаборанти Частина 18

Ірина Фаріон: Коли “у голові гнила підошва, здохлий кіт, горох і капуста” Частина 19

Ірина Фаріон: Можете уявити не англомовного британця?! Частина 20

Ірина Фаріон: Наша мрія - смерть москви до останнього кацапа Частина 21

Ірина Фаріон: Світ належить переможцям, а не угодовцям і "миротворцям" поразок. Частина 22

Ірина Фаріон: На чолі перемоги може бути лише одна ідеологія - ідеологія націоналізму. Частина 23

Ірина Фаріон: Якби Україна виграла мовний фронт в 90-х, москви б яко варвара, не було б Частина 24

Ірина Фаріон: Має минути наша вторинність і залежність від будь-яких векторів Частина 25

Ірина Фаріон: Війна не лише вбиває - вона народжує Героїв і сталить Націю. Частина 26

Ірина Фаріон: У тилу наші кулі - Мова, Пісня, Церква. Частина 27

Ірина Фаріон: «Трампівсько-путінське "мир" - це для нас смерть». Частина 28

Ірина Фаріон: Нас, українців, перемогти неможливо. Служімо один одному. Частина 29.

Ірина Фаріон: «Щоб визволитися - читайте Дмитра Донцова». Частина 30

Ірина Фаріон: Тільки розтрощена москва - запорука спокою у світі. Частина 31

Ірина Фаріон: Не той пріоритет, чоловіче: Україна, перемога, мир. Частина 32

Ірина Фаріон: Хто не захистить своєї мови, втратить свої території. Частина 33

Ірина Фаріон: Час реально ставати надзвичайно радикальними. Частина 34

Ірина Фаріон: Ми не перестанемо виховувати націю на прикладі українських Героїв. Частина 35

Ірина Фаріон: Все, що поза Правдою і поза Відданістю - воно нас вбиває. Частина 36

Ірина Фаріон. ДіЯгноз – Арєстовіч: малий про великих. Частина 37

Ірина Фаріон: Московський язик - це тавро маргіналів. Частина 38

Ірина Фаріон: А арєстовічь - бидло московське - і далі вєщятиме? Частина 39

Ірина Фаріон: Якщо інформаційний простір брудний, то тоді бруд в головах. Частина 40

Ірина Фаріон: Малі ніколи не визнають великих. Тому обирають собі подібних, а не звитяжців. Частина 41

Ірина Фаріон: Ставаймо нацією з колючками. Частина 42

Ірина Фаріон: Найбільше ненавидять те, що зрадили. Частина 43

Ірина Фаріон: «Неможливо Україну завоювати, якщо не спертися на малороса». Частина 44

Ірина Фаріон: Законодавче поле української мови не має національного характеру. Частина 45

Ірина Фаріон: Мова без історії і мова без політики - це тіло, яке несуть на цвинтар. Частина 46

Ірина Фаріон: Тому у нас і війна, бо не вибудовано мовно-ментального кордону. Частина 47

Ірина Фаріон: Громадянство і мова - це зброя. Частина 48

Ірина Фаріон: Вся трагедія українців полягає у бракові націоналізму. Частина 49

Ірина Фаріон: Цькують лише слабких. То ставаймо сильними, як Бандера. Частина 50

Ірина Фаріон: Все зараз в руках українського суспільства. Частина 51

Ірина Фаріон: Наша влада не вміє діяти чесно, відкрито. А намагається затягувати час, щоб розв’язувати свої приватні інтереси. Частина 52

Ірина Фаріон. Україна переможе тоді, коли повсюдно переможе її мова. Частина 53

Ірина Фаріон: «Мова - гамерси в тилу і пароль на фронті». Частина 54

Ірина Фаріон: Мова не може бути модною. Це Божа даність. Як батьки. Частина 55

Ірина Фаріон: Лише меч може принести мир. Частина 56

Ірина Фаріон: Безпека світу - це безпека України. Частина 57

Ірина Фаріон: Українцям треба ставати месником і відплатником. Частина 58

Ірина Фаріон: Аби в кожному недоукраїнцеві остаточно в голові здох руський мір. Частина 59

Ірина Фаріон: Без покоління ОУН-УПА не було б сьогочасних героїв ЗСУ. Частина 60

Ірина Фаріон: Українська влада не доросла до сили української мови. Частина 61

Ірина Фаріон: «Рускоязичних українців» немає, є змосковщені українці. Частина 62

Ірина Фаріон: Націоналісти - це не лише військова аристократія. Це інтелектуальна брила. Частина 63

Ірина Фаріон: Коли ми знищимо Москву? Тоді, коли ми знищимо власну слабкість». Частина 64

Ірина Фаріон: Пізнаваймо і шануймо своїх. На їхній плечах сьогоднішній змаг. Частина 65

Ірина Фаріон: Гуманітарна політика - це основна броня кожної нації. Частина 66

Ірина Фаріон: Я не буваю культурною з безкультурними людьми. Частина 67

Ірина Фаріон. Сьогодні весь простір кишить безпотрібними англізмами. Звідки таке улягання перед чужим? Частина 68

Ірина Фаріон. Коли Тебе ображають дурні, то Ти попереду. Частина 69

Ірина Фаріон. Наші сьогоднішні жертви - це неосмислене і неприйняте минуле. Частина 70

Ірина Фаріон: Неможливо звільнити територій, коли душі московські. Частина 71

Ірина Фаріон: Тримаймося за руки і за душі. Тоді і крила будуть. Частина 72

Ірина Фаріон: Історія - це те, що завжди. Частина 73

Ірина Фаріон. Ми деокупуємо наші території, коли деокупуємо голови і виставимо націєцентричні пріоритети. Частина 74

Ірина Фаріон: Велика трагедія нашої нації полягає в тому, що вона не карає зрадників. Частина 75

Ірина Фаріон: Агов!!! А згадайте, кого звільнив з полону Порошенко? Частина 76

Ірина Фаріон: Визволити мозок складніше, як територію. Частина 77

Ірина Фаріон. 12 кроків англіїзації на тлі деукраїнізації. Частина 78

Ірина Фаріон: Він знав кого вбити, а кого вести шляхом Істини. Частина 79

Ірина Фаріон: Найстратегічнішим міністерством в Україні є Міністерство освіти. Частина 80

Ірина Фаріон: Нам потрібна українська, україноцентрична держава! Частина 81

Ірина Фаріон: «…Моральне виродження. Звідси і війна». Частина 82

Ірина Фаріон: Ми, сильні, вільні і свідомі, маємо втримати вертикаль світу. Бо це місія України. Частина 83

Ірина Фаріон: “Наше життя — це всього лише коротка мандрівка задля високої ідеї”. Частина 84

Ірина Фаріон: Зеленський зумисне не привітав зі створенням УПА. Частина 85

Ірина Фаріон: Безпам'ятна нація - це біосміття. Прокидаймося! Частина 86

Ірина Фаріон: “У своїй армії не говорять чужою мовою”. Частина 87

Ірина Фаріон: “Завжди шаную тих, хто на лягає на догоду черні”. Частина 88

Ірина Фаріон: “Шануймо і славімо. Хоч цього не хоче держава Ізраіль”. Частина 89

Ірина Фаріон: Сьогодні кожен убитий московит - це солодка справедливість. Частина 90

Ірина Фаріон: «Герої платять за покидьків». Частина 91

Ірина Фаріон: «Ціна прозріння - війна і вбивство тисяч людей». Частина 92

Ірина Фаріон: “Визволяймося Духом і знаннями - тоді звільнимося у всьому”. Частина 93