Війна за сировину: Нардепи втретє просувають ідею локалізації тютюну для боротьби з "чорним ринком", індустрія протестує якістю

Війна за сировину: Нардепи втретє просувають ідею локалізації тютюну для боротьби з "чорним ринком", індустрія протестує якістю

В деяких видах спорту в спортсменів є три спроби на подолання встановленої висоти, довжини або ваги. Якщо дві спроби виявилися невдалими, то рівень напруги зростає до небес - адже в разі третього фіаско змагання закінчуються.

Приблизно те саме відбувається зараз у парламенті навколо ідеї локалізації тютюнової сировини.

Сенс її полягає в покладанні на тютюнові фабрики «великої четвірки» (JTI, Philip Morris, Imperial, BAT) зобов’язань частково закуповувати для виробництва сигарет тютюн, вирощений в Україні місцевими фермерами, - давши поштовх розвитку тютюнового фермерства.

Вже два таких законопроєкти в стінах Ради зазнали фіаско.Перший - Давіда Арахамії - так і не дійшов до зали.

Другий - Марʼяна Заблоцького дійшов, але, не добравши кілька голосів, був провалений.

Третя спроба буде вирішальною та, скоріш за все, фінальною. За неї взявся Олександр Ковальчук.

Учора пройшла перша робоча група, яка зібрала представників тютюнового ринку, міністерств та відомств, а також аграрної галузі. Всі учасники фінального стрибка.

Проігнорували зустріч лише представники British American Tobacco, які таким чином демонструють принципову позицію «проти». Ну-ну…

Попри те що тютюнова індустрія не виявляє радісних емоцій щодо такої ініціативи, розмова вийшла достатньо цікавою та відвертою. Тютюновики чітко розуміють, що краще брати участь у розробці правил гри, ніж грати за правилами, які для тебе встановлять інші.

Причини наполегливості нардепів у цій темі ми аналізувати не будемо - спробуємо поки зрозуміти позиції сторін, думки за/проти та підводні камені такої локалізації.

Отже.На сьогодні тютюнові фабрики міжнародної «четвірки» в Україні використовують лише імпортовану сировину з різних країн світу.

Очевидно, що це годує фермерів ЄС та інших країн, тоді як наші фермери не мають доступу до масштабного ринку. Це факт.

Для розуміння: обсяг імпорту тютюну «четвіркою» становить 30–35 тисяч тонн на рік. Це багато.

Сировина, що вирощується в Україні (обсяги якої невідомі), частково йде на легальні українські фабрики, а більшою мірою - на нелегальні виробництва, годуючи чорний ринок, адже її десь потрібно збувати. І це - проблема, вирішення якої намагаються закласти в ідею локалізації.

Відкриття ринку постачання для українських фермерів, теоретично, має перевести частину тіньового ринку у білий та залишити нелегальний ринок без сировини. Чи станеться це в реальності - не знає ніхто, але меседж такий.

Податкова каже, що наразі є 17 легальних компаній, які отримали 490 ліцензій на вирощування тютюну. Це дуже мало, оскільки обсяг нелегального вирощування у рази більший.

Головним аргументом індустрії проти локалізації звучить теза про якість тютюну: мовляв, у нас тут високі стандарти, а ви всі «солому вирощуєте».

Це сумнівний аргумент, оскільки рівень фермерства в Україні давно сягнув світових стандартів якості, а питання вирощування потрібних сортів тютюну - це питання розуміння: «А що вам потрібно?»

Тютюнова індустрія пообіцяла надати свої вимоги до якості, щоб фермери могли на них орієнтуватися. Теза «у вас просто солома» не спрацює та свідчить про спробу заблокувати ініціативу. Тим більше польські фермери чудово вирощують та постачають корпораціям потрібний тютюн - було б бажання купувати.

Звісно, для індустрії найзручніший стан - відсутність будь-яких змін, які викликали б роздратування штаб-квартир. Але в цій історії ми орієнтуємося не на потреби загадкових офісів за океаном, а на власні потреби.

Якщо локалізація постачання тютюну масштабуватиме фермерський ринок, залучить на нього інвестиції та зменшить обсяги постачання сировини на нелегальний ринок - ідею треба реалізувати.

Дивимося як буде формуватися законопроєкт.