Стратегічні ресурси держави перетворилися на розмінну монету. Дайджест свавілля Печерського районного суду міста Києва

Стратегічні державні активи — газ, надра, земля — дедалі частіше стають не ресурсом розвитку, а об’єктом кулуарного контролю. За гучними звітами про «ефективність» і «інвестиційну привабливість» ховаються історії заблокованих конкурсів, мільярдних витрат без результату та дивних аукціонів із різким падінням вартості. Коли конкуренція усувається, а рішення ухвалюються в межах вузького кола осіб, держава поступово втрачає контроль над тим, що має працювати в інтересах суспільства.

Спроби домогтися правової оцінки таких фактів наштовхуються на іншу проблему — відсутність належної реакції з боку правоохоронної системи. Заяви про можливі зловживання залишаються без руху, а механізми судового контролю не завжди забезпечують запуск розслідувань. У результаті складається ситуація, коли питання щодо мільярдних активів зависають у процесуальній тиші, а суспільство змушене самостійно шукати відповіді на очевидні запитання. Детально про кожну справу далі.

Газ держави — під контролем вертикалі: як в АТ «Укргазвидобування» блокують конкуренцію і списують мільярди

АТ «Укргазвидобування» — стратегічне підприємство, яке забезпечує країну власним газом, — фактично працює в режимі закритого клубу. За керівництва генерального директора Сергія Лагна ключові рішення щодо закупівель, бурових програм і фінансових потоків концентруються в руках обмеженого кола посадових осіб. Публічно декларується «ефективність» і «зростання», однак внутрішні процеси свідчать про системне звуження конкуренції та контроль над розподілом державних ресурсів. Формується управлінська вертикаль, здатна впливати на результати торгів і визначати переможців поза ринковими механізмами.

У 2025 році під час закупівель компанія тричі уникнула укладення договору з ПП «ІВЦ „ВЕКТОР“», яке подало економічно вигідну пропозицію та відповідало встановленим вимогам. Замовник створив умови, що суперечать принципам ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», та фактично заблокував участь підприємства. Рішеннями АМКУ №6024-р/пк-пз і №13130-р/пк-пз замовника було зобов’язано визнати учасника переможцем. Попри це, процедуру затягнули, а згодом компанію дискваліфікували через завершення строку дії пропозиції, що настало саме внаслідок бездіяльності замовника.

Паралельно укладено шість договорів на постачання електророзподільних кабелів на 131,46 млн грн без проведення відкритих торгів. Істотні умови, зокрема ціни, залишилися непублічними. Такий формат унеможливлює перевірку ринковості вартості та створює ризики завищення цін. Посилання на «термінову потребу» використано як підставу для обходу конкурентних процедур.

Окремий напрям — бурові програми. Свердловина №888, на яку витрачено понад 1,3 млрд грн, виявилася сухою та не ліквідованою відповідно до нормативних вимог. Витрати включено до собівартості видобутку, що впливає на фінансовий результат. Під час будівництва свердловини №55 буріння тривало на 92 дні довше та подорожчало на 5–8 млн доларів США при сумнівних прогнозах дебіту.

Додатково фіксуються порушення у сфері поводження з буровим шламом, що містить токсичні речовини. Відсутність належного контролю за утилізацією та залучення підрядників без підтвердженої технічної спроможності створюють ризики екологічних наслідків і неефективного використання коштів. За таких умов державний бюджет і довкілля напряму залежать від рішень управлінської вертикалі компанії.

Заяву про вчинення кримінального правопорушення було скеровано до Національної поліції України, однак у встановленому законом порядку її розглянуто не було. У зв’язку з бездіяльністю уповноважених осіб подано скаргу до Печерського районного суду міста Києва. Разом з тим, під час судового розгляду не забезпечено належної процесуальної оцінки доводів заявника.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва – Головко Ю.В. по справі №757/65569/25-к відмовлено у зобов’язанні Національної поліції України розпочати досудове розслідування за вказаними фактами.

Чи варто очікувати неупередженості від слідчої судді Головко Ю.В., якщо її попередні рішення свідчать про виразну вибірковість підходів? 18 червня 2025 року вона одноособово, без участі прокурора та слідчих у залі суду, ухвалила рішення у справі щодо активів казино Pin-Up. Судом було скасовано арешт корпоративних прав і об’єктів нерухомості, що фактично повернуло контроль над активами українській компанії, пов’язаній із російським гральним бізнесом. Таким чином відкрито шлях до подальшого перегляду санкцій та розблокування майна орієнтовною вартістю 2,6 млрд грн. Наразі законність цього рішення перевіряється Верховним Судом.

Показовим є сам формат розгляду: відсутність сторони обвинувачення у засіданні виглядає як мінімум нетипово для справи з таким обсягом активів і суспільним резонансом. Коли прокурори та слідчі не забезпечують свою присутність у принциповому процесі, це породжує обґрунтовані сумніви щодо змагальності та реального захисту інтересів держави.

Боржавські полонини під контролем: як 460 гектарів стратегічної землі перейшли у приватні інтереси

Земельні ділянки в гірських районах Закарпаття мають особливу інвестиційну цінність через туристичний потенціал і перспективу багаторічного контролю над інфраструктурою. Території на Боржавських полонинах ще з 2010 року розглядалися не як локальний ресурс, а як стратегічний актив. У центрі цього процесу перебував Сергій Льовочкін — член та один із керівників фракції ОПЗЖ, політичної сили, діяльність якої пов’язували з просуванням інтересів рф в Україні. Саме за його участі формувалася довгострокова модель концентрації землі в регіоні.

Першим етапом став запуск у 2010 році курортного проєкту в Пилипці під брендом державної програми «Олімпійська надія». Куратором виступив Владислав Каськів, який на той момент очолював Державне агентство з інвестицій та управління національними проєктами. Бюджетні кошти спрямовувалися на структури, пов’язані з підготовкою курорту, паралельно відбувалася концентрація земель у гірському регіоні. Попри те, що сам проєкт не був реалізований, сформований земельний масив залишився під контролем визначених осіб і став основою подальших дій.

Після 2020 року схема отримала нове оформлення у вигляді туристично-спортивного кластера «Боржава». Публічно його презентували як приватну ініціативу з участю іноземного інвестора, формальним представником якого виступив громадянин Австрії. Водночас фактична координація процесу залишалася за Каськівим та Льовочкіним. Розпочалася підготовка до легалізації земель через публічні процедури, що стало завершальною фазою багаторічної стратегії.

Після арешту активів управління 460 гектарами було передано Агентству з розшуку та менеджменту активів. За керівництва голови АРМА Ярослави Максименко організовано продаж через систему Prozorro.Продажі. На торги виставили 245, 208 та 41 земельну ділянку, об’єднані у три великі лоти. Використано механізм «голландського аукціону» з автоматичним зниженням ціни, причому всі три лоти були виставлені одночасно, що обмежило конкуренцію та звузило коло потенційних учасників.

Результати торгів свідчать про суттєве зниження вартості активів. Лот площею 234,77 га продано за 45,03 млн грн при стартовій ціні 88,29 млн грн; 199,15 га — за 39,1 млн грн замість 75,2 млн грн; 26,74 га — за 5,43 млн грн при старті понад 10 млн грн. Перед цим оціночна вартість масиву зменшувалася поетапно: з понад 1,067 млрд грн до 827,4 млн грн, а згодом — до 347,9 млн грн без ПДВ, без зміни характеристик землі. Переможцями стали Андрій Вінграновський та Ігор Власюк, які протягом одного дня акумулювали всі три лоти. Така модель придбання свідчить про концентрацію активу в інтересах кінцевого бенефіціара при формальній зміні власника.

У підсумку 460 гектарів стратегічної землі перейшли під контроль приватних осіб через поєднання державних програм, багаторічної підготовки та процедур АРМА. Публічні механізми були використані як інструмент юридичного оформлення результату. Туристичний бренд став фасадом для концентрації ресурсу. Держава втратила актив із довгостроковим інфраструктурним значенням, а контроль над гірським регіоном зосередився в обмеженого кола осіб.

Звернення із заявою про вчинення кримінального правопорушення до Національної поліції України очікувано не призвело до процесуального результату — відомості до ЄРДР внесені не були, досудове розслідування не розпочато. У зв’язку з цим подано скаргу на бездіяльність уповноважених осіб НПУ в порядку ст. 303 КПК України.

Втім, судовий контроль також не забезпечив відновлення порушеного права. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва – Литвинової І.М. у справі № 757/6073/26-к відмовлено у задоволенні скарги та зобов’язанні НПУ внести відомості до ЄРДР і розпочати досудове розслідування.

У підсумку вимальовується тривожна тенденція

Печерський районний суд міста Києва у справах із мільярдними активами та стратегічними ресурсами дедалі частіше виглядає не як незалежний арбітр, а як ланка в системі, що блокує будь-які спроби запустити розслідування. Коли заяви про можливі зловживання залишаються без руху в поліції, а суд послідовно відмовляє зобов’язати правоохоронців діяти, формується відчуття замкненого кола.

За таких обставин закономірно постає питання: у чому тоді реальна роль судової гілки влади, якщо вона не забезпечує захист права на справедливий розгляд і не гарантує реагування на можливі злочини? Якщо судовий контроль не працює як запобіжник бездіяльності правоохоронців, суспільство має право запитати, за що саме судді отримують високе державне утримання і які стандарти відповідальності до них застосовуються.