Поки харків’яни чекали на фортифікації та відновлення будинків, російський експерт замітав корупційні слід

Держава воює в борг — мільярди доларів позик від міжнародних партнерів тримають бюджет на плаву. Паралельно, у прифронтовому Харкові, під прикриттям війни та «нагальних потреб», прокручуються мільярди гривень на фортифікаціях, відновленні зруйнованого житла й критичній інфраструктурі. При цьому жоден із цих проєктів так і не був доведений до реального результату: на місці — порожнеча, у звітах — «виконано», у документах — освоєні суми. Натомість повністю реалізовано інше — схему «великого крадівництва», у якій задіяні не лише місцеві силовики та контролюючі органи, а й їхнє керівництво на рівні столиці.

У цій ситуації абсурдним виглядає все: тендерні закупівлі, виписані під «свої» компанії; гучні гасла про нагальну необхідність відбудови; та фактична участь громадян російської федерації в управлінні процесами, яких на керівні посади привели ті самі посадовці, що роками публічно кричали про «проросійські загрози». Патріотична риторика стала ширмою, за якою без жодного спротиву інтегрують російський вплив у схеми розпорядження бюджетом міста Харкова.

Логічним продовженням цієї схеми стало кадрове рішення, яке остаточно зняло будь-які ілюзії щодо «випадковостей». Центральною фігурою цієї конструкції став Сергій Тюлєнєв — особа зі стійкими та задокументованими зв’язками з російською федерацією, який у 2023 році був призначений директором Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. М. С. Бокаріуса». Йдеться не про абстрактні контакти чи припущення, а про конкретні обставини, що свідчать про його тривалу інтегрованість у російський правовий та корпоративний простір, які свідомо були проігноровані під час призначення. Це кадрове рішення відбулося за прямого сприяння тодішнього міністра юстиції Дениса Малюськи і стало ключовим елементом у вибудові контролю над державною експертною інфраструктурою — саме тією ланкою, без якої неможлива «зачистка» кримінальних проваджень щодо розкрадання воєнного бюджету.

Призначення Тюлєнєва з самого початку мало ознаки грубого порушення антикорупційного законодавства. Спеціальну перевірку особи, яка обіймає посаду з високим корупційним ризиком і отримує контроль над державною експертною установою, було розпочато вже після фактичного вступу на посаду. Фактично спрацювала зворотна логіка: спочатку — повноваження, доступ і контроль, а вже потім — формальна імітація «законності».

Окремої уваги заслуговують обставини, які мали стати безумовними підставами для відмови у призначенні. У корпоративній структурі ТОВ «Виробниче торговельно-комерційне підприємство “Елада”» Сергій Тюлєнєв був зазначений як засновник із громадянством російської федерації. Ці дані містилися у відкритих реєстраційних відомостях і підлягали обов’язковому з’ясуванню в межах спеціальної перевірки. Втім Службою безпеки України було надано повідомлення про «розбіжності анкетних даних», без оприлюднення будь-яких первинних документів, які дозволяли б перевірити або підтвердити таке спростування.

Ба більше, під час спецперевірки було фактично проігноровано й інші істотні обставини. Дружина Тюлєнєва отримала паспорт громадянки рф у 2014 році в тимчасово окупованому Севастополі. Для керівника державної спеціалізованої установи, яка працює з матеріалами кримінальних проваджень воєнного часу та має доступ до чутливої інформації, ці зв’язки з державою-агресором мали б бути визначальними. Проте вони не стали перешкодою — ані для призначення, ані для подальшого перебування на посаді.

Фактично йдеться не про приховані ризики, а про відкриту інтеграцію особи з очевидними зв’язками з країною-агресором у ключову державну інституцію, від рішень якої напряму залежали долі кримінальних проваджень щодо розкрадання воєнного бюджету Харкова.

І ця схема працювала б і далі — з новими виконавцями, іншими вивісками та тими самими мільярдами, — якби не одне «але». Наші викриття розворушили це осине гніздо: Тюлєнєв уже не працює в структурі Мін’юсту, а учасники спруту в авральному режимі замітають сліди, намагаючись утримати головне — безкарність.

Саме після цього з Києва була дана команда витребувати всі кримінальні провадження щодо розкрадання під час війни мільярдів бюджетних коштів на фортифікаціях, відновленні, захисті критичної інфраструктури та в комунальній сфері Харківщини. Йдеться про кошти, розтрачені структурами КП, Харківської міської ради під керівництвом Терехова та Харківської обласної військової адміністрації під керівництвом Синєгубова. Формально — для перевірки законності досудового розслідування. Фактично — щоб закрити. За наявною інформацією, по справах, розпочатих за нашими матеріалами, була надана пряма команда згортати провадження на місцях, у тому числі без реального вивчення обставин та оцінки завданих збитків.

Схема функціонувала як відпрацьований механізм: органи місцевого самоврядування та обласної військової адміністрації ухвалювали бюджетні рішення, після звернень громадськості реєструвалися кримінальні провадження, надалі матеріали витребовувалися центральним рівнем органів прокуратури, а експертна установа надавала висновки, які фактично нівелювали питання наявності збитків і причинно-наслідкового зв’язку між рішеннями посадових осіб та втратами бюджету. У результаті такі провадження системно доводилися до закриття. Навіть після звільнення Тюлєнєва жодної належної правової оцінки законності його призначення, дій чи підписаних експертних висновків не надано, а жодне рішення Харківської міської ради чи Харківської обласної військової адміністрації не було переглянуто.

Враховуючи викладені факти, нами було подано скаргу та скеровано інформаційні запити до контролюючих і правоохоронних органів із вимогою надати належну правову оцінку діям посадових осіб і припинити практику процесуального прикриття розкрадання бюджетних коштів. Ми наполягаємо на перевірці законності витребування Офісом Генерального прокурора України матеріалів кримінальних проваджень, відкритих за фактами привласнення та розтрати коштів Харківської міської ради й Харківської обласної військової адміністрації, а також на оцінці подальших процесуальних рішень, унаслідок яких ці справи системно доводилися до закриття. Окремо має бути перевірено, чи відповідали такі рішення вимогам Кримінального процесуального кодексу України, чи було повно і неупереджено досліджено обставини завдання збитків та чи не використовувалися експертні висновки ННЦ «Інститут судових експертиз ім. М. С. Бокаріуса» як формальний інструмент для зняття відповідальності з посадових осіб.

У підсумку Харків отримав не просто втрати бюджету, а відпрацьовану до автоматизму модель безкарності, в якій центральне місце займає саме експертна установа. Після скарг — відкриваються кримінальні провадження. Після втручання Офісу Генпрокурора — матеріали витребовуються. Далі в гру заходить ННЦ із «правильними» експертними висновками, які не встановлюють істину, а знімають ризики з посадовців. І вже після цього справи спокійно доводяться до закриття — з формальним дотриманням процедур, але без жодного реального аналізу збитків чи відповідальності. Поки місто живе у війні, експертна система продовжує працювати не на закон і не на громаду, а як гарант передбачуваного фіналу для тих, хто розпоряджається бюджетом.