Валдас Барткявічус: “В Литві дітей з українських родин батьки відправили навчатися в російськомовні школи, бо вони так “прівьіклі””

Валдас Барткявічус – громадянин Литви, волонтер та віськовослужбовець ЗСУ, який зараз з побратимами у складі 33 окремого штурмового полку (ОШП) стримує російську навалу на Краматорському напрямку. Роками він допомагав українській армії автівками, а після невдалого замаху на нього з боку російських спецслужб долучився до лав Сил Оборони.

Про те, як російська агентура в Литві намагається дискредитувати волонтерський рух, про інформаційні операції московитів, про зросійщення литовської молоді та українських дітей в Литві – Валдас Барткявічус розповів в інтерв’ю КиївВладі.

КВ: Валдасе, довгий час ти був волонтером, возив машини для українського війська. Зараз ти доброволець у складі ЗСУ. Що стало причиною твого рішення доєднатися до нашої війни проти російської навали?

Валдас Барткявічус: Я і зараз не покинув волонтерську діяльність. А щодо моєї залученості до збройного спротиву України проти агресії т.зв. рф – тут є декілька складових.

Перша – саме таким чином я можу показати та доводити власним прикладом, що для перемоги України можна і треба робити більше. Друга, що походить від першої складової, це приклад того, що громадський активізм є дієвою силою, яка є в сучасній українській армії, і цей громадський активізм здатен захищати країну. Третя складова – це моя публічна позиція. Служба в ЗСУ допомагає мені краще знати та формулювати ситуацію, щоб донести її до литовських співвітчизників.

І ще одна складова – моя особиста безпекова. Минулого року в Литві мене намагалися вбити росіяни. Тут, в Україні з побратимами та зброєю в руках – безпечніше, ніж в Литві.

КВ: Я чув про замах росіян на тебе. Можеш розповісти детальніше?

Валдас Барткявічус: Цей замах на мене та лідера “Башкирського національного політичного центру” Руслана Габбасова, який перебуває в Литві, російські спецслужби планували вчинити навесні минулого року. Декого з учасників замаху вже затримали, але суд ще не розпочався, тому багато деталей мені невідомі.

Мені пропонували захист. Але обов’язковою умовою такого захисту є моє зникнення з публічного поля, тому я не погодився, бо не хочу аби мене списали як людину, що ховається від російської агресії. Ми маємо гучно говорити та діяти, не ховаючи обличчя, хай це і створює життєво небезпечні ризики, бо ворог знає на кого полює, а ми далеко не завжди знаємо, звідки очікувати удар та випереджувати такі удари.

Крім того, якщо зникнути з публічного поля, буде зовсім неможливо боротися з хвилею російської пропаганди, що затоплює литовські сегменти соцмереж.

КВ: В цій боротьбі ти та твоє колеги переважно маєте справу з ботами та “корисними ідіотами”, як і ми в Україні?

Валдас Барткявічус: В мене немає жодних сумнівів, що ми ведемо боротьбу саме з російською агентурою, яка спирається на ботоферми та “корисних ідіотів”. Ці “корисні ідіоти” не вірять тому, чим ми займаємося, не вірять в те, що відбувається в Україні. Або вперто роблять вигляд, що не вірять, відпрацьовуючи фсбшні методички та кремлівські рублі.

Ще один момент, який акцентує на мені атаки кремлівської агентури – путін знає про мене через мій візит до Суджі, яку ЗСУ тимчасово, на жаль, звільнили два роки тому.

КВ: Тобто для російських терористів ти віп-персона. Не мені питати, бо у нас в Україні досі відкрито діють і рпц фсб, і купа проросійських пропагандистів, які користуються нашою безпежною для часів війни свободою слова, але як так відбувається, що в Литві, яка в зоні високого ризику, так вільно діє російська та проросійська агентура?

Валдас Барткявічус: Через млявість нашого керівництва та байдужість багатьох громадян. Ось, наприклад, випадок. В 2022 році в Литву переїхав російський лікар, нібито дисидент та таке інше. Вже за рік він вивчив литовську мову, яка є однією з дуже складних.

КВ: Що вказує на те, що він вивчав литовську мову і раніше.

Валдас Барткявічус: Поза сумнівом. І цьому лікарю я програв цивільний позов. Дізнався про це аж в липні від судових приставів, хоча суд відбувся ще в лютому. Про цей суд мені ніхто не повідомляв. Це вказує на повне нерозуміння суддею політичних і безпекових моментів. А, може, й розуміє – тоді це виглядає максимально за Оруелом.

КВ: Підігравання російській агентурі погано закінчується. Зрозуміло, що влада Литви категорично не хоче вірити в високу ймовірність нападу ь.зв. росії, мовляв, це нераціонально для путіна та кремля. Але ж повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року теж було не раціональним – і це треба враховувати.

Валдас Барткявічус: Так, і дещо робиться, але замало. Бо росія запустила один зі своїх класичних сценаріїв – пересварити нас зсередини.

КВ: “Розділяй та володарюй” – старе, як римський світ.

Валдас Барткявічус: Росіяни та їхня агентура почали сварити між собою волонтерів і благодійні фонди. Це відбувається і в Литві, і в Латвії, і в Естонії. Ці сварки призводять до зменшення пожертв, а зменшення пожертв призводить до зменшення допомоги Україні та ЗСУ.

КВ: Як саме росіяни сварять між собою волонтерів та фонди? Нам це потрібно знати, щоб не вестися на такі ж маніпуляції.

Валдас Барткявічус: Через вкиди про “нецільове використання коштів”. Наприклад, збираєш гроші на закупівлю авто для ЗСУ. Назбирав, авто потребує ремонту. А по соцмережам несеться, що волонтер має ремонтувати за власний кошт. Або переганяєш авто в Україну – потрібно купувати паливо тощо. Та ж сама теза: “хай волонтери за власні заправляють”. Або регулярні скандали, що фонди витрачають визначену законом частину коштів на підтримку власної життєдіяльності, хоча це АБСОЛЮТНО ЗАКОННО!

І навколо цих тез розганяються через “корисних ідіотів” і ботів хвилі срачу, перепрошую.

“Корисні ідіоти” та боти верещать про “стовідсоткову абсолютно прозору звітність”. Та в умовах війни така звітність нереальна – в умовах війни, яка є суцільним форс мажором, неможливо забезпечити таку “стовідсоткову абсолютно прозору звітність”. Ба більше, в війні перемагає не той, у кого прозоріша бухгалтерія, а той, хто діє швидше та ефективніше.

Усю звітність, яку можемо, ми надаємо, як її надають й інші волонтери та фонди. І вимагати від нас бути ідеальними – це як з приказки, де “найкраще є ворогом гарного”. Не кажу вже про те, що я в боргах, як в шовках, але з цим якось поступово розплутуюся.

КВ: У нас теж періодично типу “правдоруби” вимагають якоїсь стовідсоткової звітності від благодійних фондів, які працюють на ЗСУ.

Валдас Барткявічус: Не знаю, як у вас, а у нас цю тезу точно розганяє російська та проросійська агентура, яка постійно кричить про якусь корупцію, яка така страшна, що на війну в Україні не варто звертати увагу. Так росія відвертає увагу від себе, створюючи протистояння в Литві.

КВ: Про “корупцію, яка страшніша за війну” – теж знайома теза з наших внутрішніх реалій. Корупція – зло. Але завжди за нагоди питаю у таких борцунів: вам страшніше умовний хабар, саме умовний, бо про конкретику ми щось чуємо замало, чи окупація росією? В якій корупція зведена в ранг державної ідеології, і яка дзеркалить на всіх навколо свої власні внутрішні пухлини. Що державні органи Литви роблять, аби долати цю пропагандистську навалу т.зв. рф?

Валдас Барткявічус: На мою думку, і не тільки на мою, саме держава в інформаційному полі не робить нічого. Є приватні ініціативи, є ініціативи ноунейм, є грантові програми. А державного спротиву – немає. Приватні ініціативи – недостатньо ресурсні. Ноунейми – недостатньо ефективні, бо ноунейми. А грантові програми – просто неефективні, бо, скажу ввічливо, формальні.

Через це більшість мешканців Литви досі не усвідомлює, що війна не просто поруч, війна вже завтра може прийти в наші домівки. А ще ряд блогерів, які приїздять в Київ і флудять потім відеосюжетами, що в Києві все гаразд. Ми ж теж зараз сидимо в звичайній кав’ярні, нічого не прилітає, ось ринок працює – і вони гонять це великими хвилями, щоб закарбувати враження, що війна не така вже страшна. А поїхати в Харків, в Суми, в Запоріжжя, в Одесу чи на передову – ці блогери щось не хочуть.

КВ: Можуть з’їздити на Лук’янівку, Шулявку, Святошино, в Вишневе чи Васильків – щоб показати війну не треба навіть далеко їхати.

Валдас Барткявічус: Але туди вони не їздять. От і виходить, що реальну ситуацію в Україні литовцям показують тільки волонтери. Я вже згадував про грантові програми – таких персонажів в Україні бувають сотні, якщо не тисячі. Беруть участь у конференціях, форумах. Але хто з них після цього робить адекватні дописи чи відео? Одиниці.

Та навіть з волонтерів, які возять авто на фронт – одиниці висвітлюють ситуацію. Ми підрахували: на 700 авто – два адекватних текста. Ну як так?

І волонтерів вже менше, бо через пропаганду російської агентури багато хто самоусунувся, бо бояться, що їх зацькують за дотичність до зборів і грошей. навіть вподобайки бояться ставити.

КВ: Все ж таки, треба розуміти, що працювати на перемогу над росією – це єдиний вірний шлях. А без грошей війни не ведуться. Це що, такий совєцький паттерн в свідомості, що гроші це погано, а гарно тільки бути сірим та ницим?

Валдас Барткявічус: Саме так. Це совкові атавізми, що мати справу з грошима, навіть займатися підприємництвом – це погано, це як у індусів бути шудрою. Ці наративи досі передаються від батьків, що виросли в ссср, своїм дітям. І так воно живе далі.

КВ: Тобто не тільки ми погано рухаємося в напрямку нормальних європейських стандартів, а й Литва ніяк не вилізе з совка?

Валдас Барткявічус: Ці атавізми досі мають силу. Через це у “корисних ідіотів” виникають запитання: а навіщо тобі фонди, а як це так, що ти собі з пожертв сплачуєш якісь кошти? Вони близько не усвідомлюють, що це важка робота і на щось треба жити, не кажучи вже про те, що закони не читали і не в курсі, що ми нічого не порушуємо. Як після цього їм пояснити, що, допомагаючи України, ми допомагаємо і цим “корисним ідіотам” не стати жертвами війни. А російський агентурі саме це й потрібно.

За цим підтягуються ноунейми та боти. От минулого року відкрився профіль “Віртуальна партизанка”. Що за партизанка, звідки в неї нібито інформація і наскільки вона достовірна, за які кошти вона шарашить 24/7 – це у “корисних ідіотів” запитань не викликає.

І йде відкат. Так, ми об’єдналися проти російського впливу, ми діємо. Але, наприклад, в 2022 році було сказано, що більше в Литві не буде жодних російських балетів, а в же в 2023-му приїздить з Парижу якийсь “Київський театр” з “Лєбєдіньім озєром”. І ніхто з уповноважених осіб не переймається питанням: а що це за “київський театр” з Парижу, в якому танцюють втікачі з Одеси, ще й з “Лєбєдіньім озєром”?

КВ: Ватних втікачів з України чимало. А їм же треба якось на хліб з ікрою заробляти? От і створюють такі типу “київські театри” чи їздять в Юрмалу на пісенне російське збіговисько, як Потап і Настя, чи Оля Полякова. Хоча Оля Полякова досі в Україні, але їй не муляє кланятися в ноги якійсь Пугачовій. Та ми все одно, хоч і в млявому, але процесі. А Литва, якщо вірно розумію, досі навіть не в процесі дерусифікації та остаточної деколонізації?

Валдас Барткявічус: Доки смажений півень не клюне, яка кажуть. Зараз у нас іде масова дерусифікація. На цьому системно грає російська пропаганда, яка зміщує акцент на мусульман. І політичний клас на це ведеться, бо, мовляв, якщо будеш щось говорити про російську мову, то тут є політичні нюанси. А от про мусульман – нібито немає жодних нюансів.

Скажу ще дещо для українців неприємно. Більшість тих, хто поїхав від війни не в країни Скандинавії чи континентальної Європи, а країни Балтії – спілкуються російською. Бо вони так “прівьіклі”. Вчити литовську – складно, українською вони не “прівьіклі”. І дітей з цих родин відправили навчатися в російськомовні школи, які всі вже були на межі закриття.

КВ: Тобто наші діти в Литві вчаться мовою ворога? І наше посольство ніц не робить?

Валдас Барткявічус: Не можу коментувати роботу посольства України в Литві. Та маю наголосити, що вся культурно-просвітницька робота, яка ведеться – це борщі та вишиванки. Як такої системної активності я не бачу, в тому числі – з боку українських біженців. Думаю, через те, що через війну з України поїхали не люди з активною позицією, а люди без позиції. Кажу це без жодного засудження, бо війна – це лють і страх. Але результати – ось такі.

На мою думку, Президент Володимир Зеленський та ваші відповідні державні органи мають займатися цим питанням, щоб не втратити своїх громадян за кордоном в усіх сенсах. Бо ті “малороси”, що їздять на концерти Меладзе чи Моргенштерна – вони точно українці, не за паспортом, а за суттю? Чи ті, хто розповідає казочки про “західняків” і “східняків” – вони українці чи “малороси?

Як наша влада, та і влада України має працювати з цим цілеспрямовано, системно та безкомпромісно. Інакше ми будемо програвати російській пропаганді та русскому міру ще дуже довго. Щоб перебороти – треба постійно боротися, це процес нескінченний. Було важко й буде важко, але навіть невелика перемога – це правильний крок. І якщо ми можемо щось донести до суспільства, ми обов’язково маємо це доносити і робити все, щоб виграти та перемогти.