Ми не повинні ловити російську ракету за п'ять хвилин до Києва

Майже п'ять років повномасштабної війни ми постійно чуємо одну й ту саму дискусію.

Сьогодні багато говорять про те, що Росія нарощує застосування реактивних безпілотників, удосконалює КАБи, використовує балістику, яка за лічені хвилини може долетіти до українських міст.

Чи залишилися у Заходу інструменти, здатні змусити Росію змінити свою поведінку?

І відразу виникає питання: чим усе це збивати?

Чи санкції вже фактично вичерпані?

Я вважаю, що питання треба ставити ширше.

Чи справді все, що можна було зробити економічно й політично, вже зроблено, а далі результат війни визначатиметься виключно на полі бою?

На мою думку, відповідь достатньо очевидна – ні.

Захід далеко не вичерпав можливості тиску на Росію.

Проблема в іншому.

Немає політичної волі застосувати ці інструменти достатньо жорстко й одночасно.

Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу .

Російські активи досі не конфісковані

Ми не повинні починати боротьбу з російською ракетою тоді, коли вона вже стартувала і їй залишилося п'ять чи шість хвилин до Києва.

Почнімо з найбільш очевидного прикладу.

Цю ракету треба виявляти значно раніше.

У Європі залишаються замороженими російські активи.

Треба знати, де виробляються її комплектуючі, де відбувається складання, де вона зберігається, якою логістикою переміщується, де розташовується пускова установка.

Ще пів року тому активно обговорювалася можливість їхньої конфіскації та використання цих грошей для підтримки України, зокрема для закупівлі озброєння.

Це стосується і ракет, і безпілотників, і КАБів.

Це був би не лише додатковий фінансовий ресурс для української армії.

І саме по всій цій лінійці сьогодні потрібно працювати.

Це був би принципово важливий сигнал Росії: агресія має реальну матеріальну ціну, а гроші держави-агресора можуть працювати на захист держави, яку вона атакувала.

По чому маємо цілити в першу чергу?

Але цього рішення так і не ухвалили.

Я про це говорю фактично з 2022 року: першочерговими цілями мають бути об'єкти, які безпосередньо забезпечують удари по громадянах України та наших військових.

Натомість Україні вирішили надати великий кредит на 90 мільярдів за рахунок майбутніх російських компенсацій, які ще невідомо коли і в якому обсязі будуть виплачені.

Це стратегічні аеродроми.

Тобто навіть один із найпотужніших фінансових інструментів тиску досі не використаний повною мірою.

Саваслейка та інші бази, де розміщуються носії ракетного озброєння.

Росія досі заробляє на Європі

Це МіГ-31К з "Кинджалами".

Європейський Союз за роки війни зробив дуже багато для скорочення залежності від російських енергоносіїв.

Це комплекси С-400, які Росія використовує для ударів по наземних цілях.

Але повної відмови досі немає.

Це склади озброєння та системи управління польотами.

Зберігається, зокрема, російський зріджений газ.

Чому це об'єкти номер один?

Окремою історією залишається "Росатом", який продовжує співпрацювати з низкою європейських країн.

Тому що можна чекати, поки МіГ-31К підніметься, поки відбудеться пуск, а після цього намагатися перехопити "Кинджал".

Є російські коштовні метали.

А можна системно працювати по аеродрому, по самому літаку, по системі управління польотами, по складу, по злітній смузі.

Є цілий перелік напрямків, де санкційний потенціал далеко не вичерпаний.

Достатньо вивести з ладу один критичний елемент – і літак не виконає бойове завдання.

Тому говорити, що Захід уже наклав на Росію всі можливі санкції, просто неправильно.

Те саме з КАБами.

Є ще один інструмент, якого Москва справді боїться

Ми говоримо: росіяни вдосконалюють КАБи, збільшують дальність, покращують наведення за рахунок контрабандних та китайських комплектуючих.

Це вторинні санкції.

Добре.

Росія навчилася обходити значну частину прямих західних обмежень.

Але КАБ треба підняти літаком.

Вона переорієнтовує торгівлю.

Де цей літак?

Працює через посередників.

Де аеродром?

Продає енергоносії державам, які не приєдналися до санкцій.

Де лежать КАБи?

Використовує величезний тіньовий флот.

Де пальне?

Тому наступний рівень тиску – це вже питання не лише санкцій проти самої Росії.

Де система управління польотами?

Якщо компанія, банк чи держава допомагають Москві обходити обмеження або продовжують фінансувати російську економіку через закупівлю енергоносіїв, вони теж повинні розуміти наслідки.

Якщо літак пошкоджений, якщо він не заправлений, якщо знищений боєприпас або система управління, він не підніметься.

Саме тому настільки важливим є американський законопроєкт про посилення санкцій.

Відповідно, КАБ не полетить по нашому місту або по позиціях наших військових.

І саме тому вторинні санкції можуть бути значно болючішими для Москви, ніж чергове поповнення списку російських підприємств, які вже давно навчилися працювати в умовах обмежень.

Другий рівень – виробництво

Тіньовий флот досі плаває

Далі ми повинні працювати по всій виробничій базі.

Окрема історія – російський тіньовий флот.

І тут уже є правильні приклади: удар по "Прогресу", удар по Каменському комбінату.

Ми говоримо про сотні суден, за допомогою яких Росія продовжує експортувати нафту, обходити встановлені обмеження й отримувати гроші для своєї економіки.

Останній виробляє тверде ракетне паливо для боєприпасів РСЗВ "Ураган", "Смерч", "Торнадо-С" та інших ракетних систем.

Так, окремі судна арештовують.

Оце правильна робота, тому що ми знищуємо не тільки готовий засіб ураження, а можливість Росії його виробляти.

Так, санкції поступово розширюються.

Треба визначити всі підприємства, де виробляються двигуни, електроніка, системи наведення, паливо, корпуси, де відбувається фінальна збірка ракет і безпілотників.

Але сама система продовжує працювати.

Ми знаємо, що в Росії є великі центри складання дронів.

І поки вона працює, Росія продовжує отримувати доходи.

Вони не повинні спокійно працювати, накопичувати тисячі апаратів, відправляти їх на пускові майданчики, а ми вже потім будемо думати, як ці тисячі збити над Україною.

Тобто тут знову проблема не в тому, що Захід не знає, де розташоване слабке місце.

Ні.

Воно відоме.

Якщо ми маємо достатню кількість далекобійних засобів, по таких об'єктах повинні йти масовані удари.

Питання лише в тому, наскільки далеко партнери готові зайти.

Не один-два безпілотники.

Чому ж цього не роблять?

Якщо об'єкт стратегічний – відповідно має плануватися операція.

І ось тут ми підходимо до головного.

Недостатньо просто запустити дрони

Європейський Союз і Сполучені Штати дуже обережно застосовують економічний тиск на Росію.

І ось тут є принциповий момент.

Вони не хочуть різкого падіння або неконтрольованого краху російського режиму.

Масований удар – це не коли ми взяли сотню безпілотників і просто направили їх в один район.

Західна логіка значною мірою полягає в іншому: поступово збільшувати ціну війни, створювати для Кремля дедалі більше проблем і таким способом підштовхнути його до переговорів.

Це розвідувально-ударна операція.

Але є одна проблема.

Потім – систему ППО, яка його прикриває, радіолокаційні станції, засоби радіоелектронної боротьби, маршрути підльоту, режим роботи об'єкта.

Росія сприймає цю обережність не як причину зупинитися, а як можливість продовжувати війну.

Після цього – частиною сил нейтралізувати ППО і РЕБ, відволікти противника і завдати основного удару саме тоді, коли він цього не очікує.

Їй допомагає Іран.

І саме таким способом можна знищувати об'єкти, які Росія вважає захищеними.

Вона отримує підтримку від Північної Кореї.

Далі – нафтопереробка

Надзвичайно важливим економічним партнером залишається Китай.

Наступний напрямок – НПЗ.

Тому якщо тиск нарощувати повільно, Росія отримує час адаптуватися до кожного наступного обмеження.

Я називаю пальне кров'ю війни.

Новий танкер.

Працює величезна військова логістика.

Новий ринок.

Тому знищення нафтопереробних потужностей має подвійний ефект.

Саме час стає ресурсом Кремля

Ми б'ємо по забезпеченню російських військ і одночасно створюємо проблеми для російської економіки.

Кожне окреме обмеження може працювати.

Наступна лінійка – військова логістика і система управління.

Але Росія отримує можливість пристосуватися до нього до того, як буде запроваджене наступне.

Треба виявляти місця, де концентруються підрозділи, штаби, командні центри, де відбувається підготовка, де накопичується техніка.

І тоді війна може тривати ще місяцями.

І знову ж таки, це питання розвідки.

А за певних умов – роками.

Не побачили сьогодні об'єкт і завтра запустили туди дрон.

Тому питання сьогодні потрібно ставити інакше.

За ним можна спостерігати довго: встановити режим роботи, визначити момент найбільшої концентрації.

Залишилися.

Саме так проводяться ефективні операції.

Не "чи є в Заходу можливості завдати російській економіці значно більшої шкоди?".

Розставляємо пріоритети

Є.

Вже після всього перерахованого вище можна говорити про Wildberries.

Конфіскація активів.

Звичайно, це теж має значення.

Коштовні метали.

Це порушення логістики.

Вторинні санкції.

Це психологічний ефект, тому що росіяни починають бачити війну вже на власній території.

Реальний удар по тіньовому флоту.

Але якщо мене запитують про пріоритетність, я відповім чітко: це не перша лінійка.

Це не вигадані інструменти майбутнього.

Перша – те, що вбиває наших громадян і військових.

Вони існують уже зараз.

Друга – те, що виробляє засоби для цих ударів.

Росію потрібно переконати не словами

Далі – пальне, військова логістика, управління.

Путін сьогодні не демонструє готовності відмовлятися від своїх цілей у війні.

І вже потім об'єкти, які передусім створюють економічний та психологічний ефект.

Тому дипломатія сама по собі не змусить Кремль змінити позицію.

Ми маємо достатньо цілей.

Переговори стають можливими тоді, коли продовження війни обходиться дорожче, ніж її припинення.

Ми вже маємо значно більше власних далекобійних засобів, ніж мали ще кілька років тому.

І саме це має бути метою санкційної політики.

Тепер головне – не розпорошувати цей ресурс.

Не поступово створювати Росії незручності.

Треба створити систему, у якій розвідка, виробництво і застосування ударних засобів працюють на одну стратегічну мету.

А змінити для Кремля саму математику війни.

Щоб не чекати п'ять хвилин, поки російська ракета долетить до Києва, треба зробити так, щоб за місяць до цього в Росії не було можливості її виготовити, за тиждень – доставити, а в день атаки – запустити.

У Заходу для цього все ще є інструменти.

Питання лише в тому, коли з'явиться політична воля використати їх не по одному і обережно, а так, щоб Росія нарешті відчула їхню сукупну силу.