Скандал навколо фірми "Арцингер": розбірки "грантоїдів" і професійних провокаторів за місце генпрокурора

Скандал навколо фірми "Арцингер": розбірки "грантоїдів" і професійних провокаторів за місце генпрокурора

Повернення теми арештованої власності одіозних фігур часів Януковича миттєво послужило поштовхом для активізації цілого ряду процесів.

Все виглядало як падіння пластин доміно, коли кожна штовхає наступну, і так до самого кінця. Наприклад, дії суду змусили групу нардепа Сергія Пашинського шукати відповідь на питання, куди ж поділися нафтопродукти Курченка, на які вони ще в минулому році наклали лапу? Попутно, вони наїхали на свого давнього «ворога» - заступника генпрокурора Віталія Каська. На захист останнього стали близькі «грантоїдські» структури, спровокувавши початок цілої медійної війни між провокаторами Пашинського та «молодопрокурорами».

Війна розгортається на фоні боротьби за посади в «Антикорупційній прокуратурі» і гострої критики ГПУ з боку «західних партнерів». Все це створює заплутаний клубок інтриг, протистоянь і приватних інтересів.

Адвокати Курченка та молодопрокурори

У другій половині жовтня 2015 року загальну увагу привернуло зняття Печерським районним судом м. Києва арешту з 1180 тонн газового конденсату та 65733 тонн різних нафтопродуктів, які знаходилися на території Одеського нафтопереробного заводу, і арештованих у березні 2014 року. Справа, в цілому, була більш ніж заурядною, а мотивація того, що відбувалося - банальною.

Арешт з нафтопродуктів зняли через те, що їх вже давно на місці не було. Адже ще в листопаді 2014 року Приморський районний суд міста Одеси дозволив передати ці речові докази з Одеського заводу держпідприємству «Укртранснафтопродукт» для зберігання і подальшої реалізації, з урахуванням того, що вони знаходяться під митним контролем і не випущені в обіг на території України.

По суті, бурхлива реакція на цю подію була викликана лише тим, що належали зазначені вище нафтопродукти одіозному бізнесмену Сергію Курченку. Відповідно, багато спостерігачів не упустили можливості використати цю ситуацію, щоб зайвий раз нагадати про «злочини регіоналів» і спробувати «засвітитися» в інформаційному просторі.

Першою активізувалась народний депутат Тетяна Чорновол, зробивши гучну заяву, що арешт з активів був здійснений на гроші «Роснефти». Про це вона написала в своєму блозі на «Українській правді». При цьому депутат від «Народного фронту» не упустила можливості для ряду політичних звинувачень.

Суть претензій Чорновол зводиться до наступного. Інтереси «Роснефти» та Курченка в Україні представляють адвокати відомої юридичної фірми «Арцингер». Оскільки Україна, на відміну від США, не ввела санкції проти «Роснефти», то це дозволило українським компаніям брати участь в тендерах цієї бізнес-структури. Так, в серпні 2014 року (час важких боїв під Іловайськом) українська юридична фірма «Арцингер» подала документи на тендер дочки «Роснефти» «ТНК-Індастріз Україна» і 10.10.2014 його виграла. Вони зобов’язалися зняти арешт з «палива Курченка», а також скасувати вимоги податкової до дочки «Роснефти» - заплатити 40 млн грн. несплачених податків до бюджету України.

Рішення від жовтня 2015 року виявилося не першим. 19 червня 2015 Печерський суд також зняв арешт з нафтопродуктів Курченка, арештованих МВС на Васильківській нафтобазі.

Із сукупності подій, Чорновол зробила висновок про те, що «Арцингер» представляє в Україні інтереси російського бізнесу, а значить, працює на ворожу державу. Але цікаво не це. Важливо, що на момент підписання договору для захисту інтересів «Роснефти» цілий ряд потужних юристів і партнерів «Арцингера» працювали на ключових посадах в органах влади.

Наприклад, коли в жовтні 2014 року юридична фірма уклала договір з дочкою «Роснефти» про зняття арешту з «палива Курченка», керуючим партнером «Арцингера» був Сергій Шкляр. Тому цілком можливо, що саме його підпис стоїть під тим договором. Зараз Шкляр - заступник міністра юстиції, куратор виконавчої служби. Але найголовніше, - з жовтня 2013 по травень 2014 року співзасновником і керівником департаменту кримінального права компанії «Арцингер» значився Віталій Касько, що є на даний момент заступником Генерального прокурора, а також претендує на посаду Антикорупційного прокурора.

Отже, виявляється, що вся ця історія з «нафтою Курченка» була піднята лише для того, щоб вилити солідну порцію компромату на одного з головних «молодопрокурорів», пов’язавши його з «рукою Москви» і захистом інтересів ворога.

Але якщо Чорновол лише натякала, то інший відомий провокатор - Андрій Дзиндзя - прямо «наїхав» на Касько на власній сторінці у fb, де звинувачував зама Генпрокурора в тому, що він за чималі гроші захищає інтереси Ахметова і Курченка, переслідує патріотів, але, чомусь, не піддається таким напастям, як Віктор Шокін.

В цілому, Дзиндзя розгорнув справжню «антикаськівську» кампанію на своїй сторінці в соціальній мережі.

До речі, поруч із критикою Каська, на сторінці можна зустріти і цитати шефа-Пашинського, що ще раз вказує на те, хто ж всім цим стоїть.

Інтерес групування Пашинського

Історія з нафтопродуктами Курченка почалася в жовтні 2014 року, коли було реалізовано арешт на майно шляхом захоплення Одеського НПЗ рядом силових підрозділів. Далі, виявлені там «речові докази» привернули увагу Сергія Пашинського і його давнього бізнес-партнера Сергія Тищенка (вчився в школі, де директором був батько Пашинського, а тому ніколи не заперечував знайомства). І вони захотіли отримати (в кращих традиціях героїв фільму «Зелений фургон») ці цінні речові докази у «тимчасове користування».

У червні 2014 року змінився директор держпідприємства «Укртранснафтопродукт», – саме йому уряд доручив проводити аукціон по реалізації «курченковських» нафтопродуктів. Новим керівником став бізнесмен Володимир Гаврилов (квота Пашинського). 15 жовтня 2014 року «Укртранснафтопродукт» документально зобов’язався передати одній з компаній групи «Фактор» – «Укройлпродукт» (належить Тищенку) всі арештовані «речові докази». Без всіляких аукціонів та конкурсів, все – єдиному покупцеві. Завдяки подібній нехитрій операції, Пашинський з другом «нагріли» державу на 33 мільйони гривень.

Зараз же, після рішення суду про зняття арешту з «речових доказів», у когось може виникнути цілком логічне запитання про те, куди ж вони поділися? І до чиїх липких ручок прилипли мільйони?

І тут слід згадати ще одну фігуру, що представляє бізнес-клан Сергія Пашинського. Мова про Олену Тищенко (ексдружину вищезгаданого Сергія Тищенко), яка «спливла» під час проведення перших конкурсів на посади в антикорупційному бюро. Тоді Пашинський розсудив, що мати в керівництві подібної структури свою людину буде, м’яко кажучи, не зайвим. Тетяна Чорновол відпала відразу через освітній ценз і тоді спливла кандидатура Тищенко. Не завадила навіть те, що вона вважалася одним із ключових керівників ОЗУ, створеної колишнім головою найбільшого в свій час приватного казахського БТА-банку Мухтаром Аблязовим, а слідчий департамент МВС РФ підозрював її в організації операцій по легалізації в Росії активів на суму більше $3,3 млрд.

Втім, похід Тищенко в «антикорупціонери» тоді завершився нічим, проте в «обоймі» групи Пашинського вона, без сумніву, залишилася, «випливаючи» час від часу по тому чи іншому приводу.

Схема зі «співставно чесним» відбором «речових доказів», очевидно, так сподобалася групі Пашинського, що там вирішили поставити її на потік. У Міністра внутрішніх справ Арсена Авакова пролобіювали призначення Олени Тищенко керівником спеціально створеного для неї Управління МВС з забезпечення повернення активів, отриманих злочинним шляхом. А 3 вересня з ініціативи народних депутатів Тетяни Чорновол і Олега Барна в ВРУ був зареєстрований законопроект № 3025 «Про особливий режим спеціальної конфіскації майна». Документ передбачав конфіскацію на користь держави власності Віктора Януковича, Сергія Арбузова, Миколи Азарова та ще 19 осіб «злочинного режиму» (весь перелік цих осіб у законі приводиться поіменно). Таким чином, повинна була виникнути «правова база» для масштабного перерозподілу майна, і, очевидно, передбачалося, що фірми Тищенко і Пашинського повинні були бути в цих схемах на перших місцях.

Тоді це викликало масштабний скандал, який спровокував бурхливу реакцію в суспільстві. З критикою законопроекту, наприклад, виступав депутат-журналіст Сергій Лещенко, справедливо характеризуючи Тищенко як аферистку. 17 вересня 2015 року вона була звільнена, після чого проти ексчиновниці було відкрито кримінальне провадження за статтею «службове підроблення».

До речі, лист про справу проти Тищенко нардеп Лещенко отримав з ГПУ за підписом Каська.

Таким чином, Віталій Касько нажив собі впливових ворогів у вигляді групи Пашинського, і нардепи моментально почали закидати ГПУ гнівними зверненнями.

Вже 10 жовтня 2015 року на сайті Генпрокуратури з’явилося повідомлення, що «Управління внутрішньої безпеки і захисту співробітників прокуратури спільно з іншими структурними підрозділами ГПУ проводить перевірку за зверненням депутата Тетяни Чорновол про неправомірні, на її думку, дії заступника генпрокурора Каська». У своєму заяві, на якій частково зупинялася раніше «Прокурорська правда», Чорновол звинуватила Каська в причетності до реалізації афери з виведенням арештованих 27 мільйонів євро ексміністра екології часів президентства Віктора Януковича Миколи Злочевського з Великобританії на Кіпр, а також блокуванні процесуальних дій з повернення 80,5 мільйонів доларів США, незаконно виведених з України Сергієм Курченком і арештованих у Латвії.

Відповідно, нові «викриття» від Тетяни Чорновол слід розуміти двояко. По-перше, вони є продовженням атаки на Каська, який замахнувся на один із стовпів групи Пашинського, і, відповідно, вліз у чужі фінансові питання. По-друге, це спроба відволікти увагу від того факту, що Тищенко і компанія вже встигли «освоїти» нафтові запаси Курченка, і зробили це зовсім навіть не в інтересах держави.

У бій вступають «грантоїди»

Несподіваним чином в гру вступила така структура як «Міжнародна амністія». У відповідній заяві містяться дві основні складові. По-перше, слідують звинувачення на адресу керівництва ГПУ.

«З очевидним узгодженням з вищим керівництвом країни Шокін намагається зробити максимально залежною новоутворену Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру. Для цього пан Шокін делегував у комісію з формування прокуратури Юрія Севрука, Юрія Грищенко, Романа Балиту і Миколу Садового. Всі ці люди за часів режиму експрезидента Віктора Януковича довго працювали на високих посадах в органах прокуратури».

По-друге, вказується на те, що «з відома генпрокурора та перших осіб країни зараз ведеться спрямована кампанія по дискредитації представників реформаторського крила генеральної прокуратури. Проти цих людей вже з’явився ряд замовних публікацій і псевдорозслідувань, які нібито доводять їх зв’язки з корупційними кланами та російським істеблішментом. Фігурантами цих статей, зокрема, вказують і Transparency International та членів її правління, асоційованих з відомою юридичною компанією Arzinger».

Отже, виходить, що «наїзд» на Каська – це частина «дискредитації реформаторського крила ГПУ». Відповідно, угруповання Пашинського, таким чином, вступає в пряме протистояння з «Міжнародною амністією». Борці «Майдану» протистоять «грантоїдам» і «друзям США». Кожна зі сторін активно публікує матеріали одна проти одної. Черновіл звинувачує «Міжнародну амністію» і Каська, який, начебто, «нагрів» державу на 80 млн. Долучилася до звинувачень і сама Олена Тищенко. Вона стверджує, що українська «Міжнародна амністія» не має відношення до світової авторитетної структури, а тільки «використовує її кредит довіри».

З’являється ще одна цікава інформація, пов’язана з тим, що вищезгаданий «Арцингер» є представником інтересів у судах фірми Active Solar, що належить братам Клюєвим. Під час Януковича їм вдалося побудувати справжню бізнес-імперію, засновану на сонячних електростанціях і т.зв. «зелених тарифах» на електроенергію. Після зміни влади цю особливу «екологічну шкалу» скасували, але зараз «Арцингер» успішно представляє в судах інтереси Клюєвих, відсуджуючи у держави компенсацію за скасування «зелених тарифів». У цьому контексті «доброзичливці» не упустили шансу згадати про зв’язок Каська з вищезгаданою юридичною конторою, і те, що Андрій Клюєв зник від правосуддя саме під час перебування «молодого прокурора» в ГПУ.

Звичайно, за таку благодатну тему не могла не вхопитися Тетяна Черновіл. Вона поспішила розвинути тему у відповідній публікації. У ній вона стверджує, що «зелений тариф» дозволяє викачувати з бюджету 2 млрд. гривень на рік. Далі йдеться про постанову Кабінету Міністрів № 598-р від 18 червня 2014 року, якою передбачалося знизити коефіцієнт «зеленого тарифу» на електроенергію з 1,8 до 1,01, що дозволило б зменшити витрати бюджету, і, відповідно, доходи Клюєва. Втім, чинності вона так і не набула, і зусиллями міністра Павла Петренка постанова була визнана не відповідною нормам вітчизняного законодавства.

Далі в справу вступив Голова НКРЕ Сергій Тітенко, який не дає «ходу» оновленим тарифам. Втім, згодом він був замінений, і «зелений тариф» все ж почали поступово зменшувати, відповіддю на що стали позови від фірм Клюєва, які успішно задовольнялися завдяки зусиллям юристів компанії «Арцингер».

Крім усього викладеного, Черновіл оприлюднила на прес-конференції документи, які вказують на зв’язок між фірмою «Арцингер» і «Центром протидії корупції», очолюваним Віталієм Шабуніним. Останній нещодавно обраний у склад комісії з обрання Антикорупційного прокурора, і вже встиг відзначитися у її роботі скандалами.

Ситуація стає все цікавішою. І претендент на керівництво «Антикорупційною прокуратурою» Касько, і той, хто обирає прокурора, Шабунін, виходить, пов’язані з однією структурою, яка одночасно допомагає легалізувати фінансування «грантоїдських» структур по «боротьбі з корупцією» і забезпечує захист відомих діячів часів правління Януковича. Навряд чи це випадковість, так само як і те, що ще один партнер «Арцингера» - «Міжнародна амністія» виступає противником кандидатур Шокіна в конкурсній комісії, і відчайдушно «протягує» у її склад інших людей. Очевидно, що все це – складові одного плану, метою якого є захоплення «Антикорупційної прокуратури» одним кланом, який має впливових партнерів за межами країни. І тепер хтось, зусиллями іншого клану, пов’язаного з Сергієм Пашинським, намагається зламати їм всю «малину». До речі, робить це доволі ефективно.

З іншого боку лунали зустрічні звинувачення щодо розпилу Пашинським активів Курченка. Мабуть, «старі прокурорські» тільки хитро посміхалися, спостерігаючи за цим цирком.

Слід нагадати, що нещодавно Віктор Шокін став одним з головних об’єктів для критики «західних партнерів» України. Джеффрі Пайєтт прямо звинуватив його в тому, що ГПУ відмовляється боротися з внутрішньою корупцією, а також гальмує реформи всього державного механізму. У розвиток теми Вікторія Нуланд вимагала повністю оновити ГПУ, «зруйнувати до основи», і вже потім збудувати заново. При цьому, як відзначав все той же Пайєтт, основні надії з проведенням реформ в ГПУ в США пов’язують саме з Віталієм Каськом і Давідом Сакварелідзе.

Ситуація для Шокіна виглядає майже безнадійно, незважаючи на те, що у вищих ешелонах влади за нього тримаються. Президент не може йти проти «західних партнерів», і це всі розуміють, а тому питання про реформи в ГПУ стоїть зараз як ніколи гостро. У цьому контексті слід згадати розпочатий нещодавно процес формування керівних органів спеціалізованої «антикорупційної прокуратури». Цей орган, якому в «реформах по-американськи» відведена ключова роль, відразу ж опинився в об’єктиві уваги керівництва ГПУ. Шокін із товаришами миттєво відсіяли більшість «ставлеників молодопрокурорів» з прокурорської інспекції. Далі, сам Касько, який розглядався як один з головних претендентів в антикорупційні прокурори, також «завис».

Звісно, Віталій і Давид можуть звертатися по підтримку до США, де так урочисто говорили про повне сприяння, але тут є один момент. Якщо ґрунтовно дискредитувати фігуру того ж Каська, за нього можуть і не вступитися.

Відповідно, злив компромату проти «молодопрокурорів» вигідний, в першу чергу, Шокіну та його оточенню. Таким чином, дискредитується сама ідея «оновлення органів», усуваються кандидати на заміщення вищих посад. А коли з’являться інші кандидати? Хто знає?

І немає нічого дивного, що робиться все це руками «групи Пашинського», адже її в конфлікті представляють такі борці з режимом Януковича, як Тетяна Черновіл чи Олег Мусій. Звинувачення з їхнього боку вже не виглядають як виправдання з боку старих корупціонерів. І чим довше воюють «грантоїди і молодопрокурори» з «майданівськими провокаторами», тим вигідніше Шокіну, адже це відтягує для нього неминучу відставку, час якої він сам поки що позначив як травень 2016 року, і дозволяє поки тримати «антикорупційний процес» в руках і зберігати вплив. Причому кожна з сторін думає, що реалізує власні інтереси.

«Група Пашинського» мститься і намагається прикрити власні темні схеми, паралельно, також, мабуть, розраховуючи зайняти місце «борців з корупцією». «Молодопрокурори і грантоїди» відбиваються від спроб відібрати у них теплі місця, які їм, здається, вже були обіцяні в Держдепі. Але реально гру ведуть досвідчені апаратчики з ГПУ.

Виходячи з викладеного, у журналістів виникло кілька запитань:

- якщо «Арцингер» афілійований з «Міжнародною амністією» і захищає інтереси Клюєва та Курченка, чи означає це, що стовпи режиму Януковича просто купили собі недоторканність за кордоном?

- чи зможе Шокін «втопити» молодопрокурорів чужими руками, і до яких пір Касько і Сакварелідзе можуть розраховувати на підтримку з боку США?

- на що претендує у «антикорупційних розкладах» угруповання Пашинського, і коли вже правоохоронні органи серйозно займуться аферами зі «відносно чесною конфіскацією речових доказів», у вигляді яких виступало нафтові продукти на мільйони доларів?

Прокурорська Правда