Чому путінській армії не вдалося взяти Київ і як ЗСУ зірвали російський план вторгнення в Україну. Доповідь RUSI

Чому путінській армії не вдалося взяти Київ і як ЗСУ зірвали російський план вторгнення в Україну. Доповідь RUSI

Російське військове керівництво планувало захопити Україну за 10 днів. Такого висновку дійшли аналітики лондонського Королівського інституту оборонних досліджень (RUSI) у доповіді про російське вторгнення в Україну, написану на замовлення британської армії, пише Сьогодення .

Доповідь було опубліковано 30 листопада. Його автори – двоє британських військових експертів, а також екс-командувач Десантно-штурмовими військами України Михайло Забродський та екс-радник міністра оборони України Олександр Данилюк. Аналітики розповідають, чому російським військовим не вдалося захопити Київ і що сталося після цього. Доповідь заснована, зокрема, на внутрішніх документах українського Генштабу, перехоплених інструкціях для російських військових.

План вторгнення, як пишуть автори, базувався на блискавичності операції, щоби іноземні партнери просто не встигли допомогти Україні. Крім того, російське військове керівництво щиро думало, що українське суспільство не сильно протестуватиме проти окупації. Важливу частину доповіді RUSI присвячено тому, чому російська армія не може воювати ефективно.

Один із авторів цієї доповіді – екс-радник міністра оборони України та член-кореспондент Королівського інституту оборонних досліджень Олександр Данилюк розповів у великому інтерв’ю Справжньому Часу, як ЗСУ зірвали російський план вторгнення в Україну та як росіяни змінювали стратегію протягом війни.

– Одразу хочу сказати, що насправді дуже цікаво слухати висновки, зроблені на базі наших висновків. Вони дуже різняться, відсотків на 30 відповідає тому, що написано у доповіді.

- Звичайно ж, журналісти розуміють набагато менше, ніж ви. І, можливо, ми трохи інакше змогли вважати цю доповідь. Але якщо ви знайшли 30% відмінностей, поясніть, у чому вони?

- По-перше, найголовніша відмінність полягає в тому, що спочатку операція планувалася зовсім з іншим задумом. Нагромадження російських військ на кордонах України здійснювалося з метою створення якогось тиску як на уряд України, так і на Захід з метою примусу Зеленського підписати поступки Російської Федерації.

Олександр Данилюк, екс-радник міністра оборони та голова Центру оборонних реформ

– Мінських домовленостей?

– Якби я хотів сказати “Мінські домовленості”, я сказав би: “Мінські домовленості”, правильно? Насправді ті поступки, які мав підписати Зеленський, де-факто визнавали російськими Донбас та Крим, це відмова України від вступу до НАТО та часткова демілітаризація України. Це те, що насправді на закритих переговорах, зокрема між Російською Федерацією та Сполученими Штатами, пропихалося.

Але головне не те, що це пропихали. Головне те, що насправді ці поступки не були шляхом миру. Це був шлях до російського вторгнення, бо за задумом російського керівництва такі поступки Зеленського мали дестабілізувати Україну, бо вони створили передумови до нового Майдану, суспільство б ці поступки не прийняло. І ось саме на тлі цієї нової революції, в ході якої планувалося, зокрема, можливо, і фізичне усунення лідерів України, у ході цієї дестабілізації та декапітації українського керівництва планувалося вторгнення.

Вторгнення планувалося до дестабілізованої України, в якій, можливо, не було б навіть легітимного керівництва. А весь Майдан та нову революцію російським керівництвом планувалося спозиціонувати як нацистський бунт. До речі, для цього, власне, протягом дев’яти років активно вербувалися та інфільтрувалися до ветеранської та націоналістичної спільноти України агенти російських спецслужб. Ось це мало бути передумовою. Оскільки Зеленський на ці поступки не пішов, вторгнення – навіть не план “Б” був. Вторгнення здійснювалося від безвиході, зовсім попри початкові плани.

До речі, щодо цих опитувань, які проводило ФСБ. Зовнішня розвідка ФСБ чудово знала, що у разі вторгнення до недестабілізованої України опір здійснюватиме практично все населення у різних формах. Вони знали, вони проводили дуже якісні дослідження. Розрахунок під час вторгнення був на те, що Зеленський втече з Києва і це створить передумови для нового Майдану – звинувачення його у зраді, але вже збройним чином. І до цього агентура також готувалася. Це причини.

Що стосується безпосередньо проведення самої операції та її військової компоненти. Безумовно, основна причина, через яку росіяни у першій фазі, безумовно, були розгромлені та були змушені відступити від Києва, піти з півночі України, полягає в тому, що Збройні сили України з 2014 року – це дуже детально описується у звіті – насправді були трансформовані в одні з найбоєздатніших збройних сил у світі. І це у плані підготовки особового складу, а й у плані кількості систем важкого озброєння, яке зіграло основну роль.

Вважається, що російську армію зупинили добровольці з Javelin та NLAW. Це зовсім не так. Тяжке озброєння та професіонали зіграли основну роль і відіграють основну роль. Вони є ядром сил оборони України. Навіть на першому етапі під час перших тижнів російського вторгнення в Україну артилерія та ракетні війська України були основним інструментом завдання вогневих ударів, знищення живої сили та техніки противника. Це понад 65% усіх цілей, які знищувалися саме артилерією та ракетними військами.

Український військовослужбовець тримає легку протитанкову зброю нового покоління (NLAW) на позиції неподалік лінії фронту на півдні Харківської області, 11 липня 2022 року

Так, Україні, на жаль, так і не вдалося створити оперативно-тактичний ракетний комплекс, який міг би працювати на відстані хоча б 300, 600, 800 кілометрів. Але навіть радянські “Точки-У”, які стоять на озброєнні в України, вони чудово відпрацювали та багато в чому зірвали задум.

Нині, до речі, понад 80% усіх цілей знищуються саме артилерією та ракетними військами України. Те, що стосується початкової ідеї, що Збройні сили Російської Федерації можуть отримати панування в повітрі, ця ідея була слабкою, тому що густота українського ППО одна з найщільніших у світі. І це логічно, бо Україна була західним краєм Радянського Союзу. І незважаючи на те, що ця система, яка дісталася у спадок, значною мірою була знищена з різних причин, у тому числі проросійських режимів, які мали керівництво України.

Українські військові ведуть вогонь із самохідної артилерійської установки за позиціями армії Росії

Проте Україна відтворила свою систему ППО після 2014 року, наростила її, модернізувала. Ті 60 дивізіонів, які були на момент вторгнення - це і С-300, і "Буки", і трохи С-125, - вони в тому числі за рахунок українських РЛС, які вважаються одними з найкращих у світі, вже вироблених у незалежної України, вони перевершували навіть російські аналоги. Тому, безумовно, ті тяжкі втрати, які зазнали Повітряно-космічні сили Російської Федерації, бойова авіація, вони непоправні. І на сьогоднішній день не тільки питання того, що значну кількість літаків було збито тоді в перший місяць, а й найкращі пілоти, які готувалися для роботи в такій складній бойовій обстановці – те, що називається contested environment, – з працюючим ППО їх просто немає . Літати нема кому.

Український військовослужбовець біля знищеного російського вертольота з буквою «Z», символом російського вторгнення в Україну, у відбитому українською армією селі Мала Рогань біля Харкова, 31 березня 2022 року

– Чи правильно ми зрозуміли ті цифри, які є у доповіді? Там йдеться про те, що у перші дні війни українські ППО збивали лише 12-18 російських ракет. Але згодом ці показники стали зростати до 60 і більше. Чому українська ППО не була готова саме до перших російських ударів?

– Ви неправильно зрозуміли доповідь, тому що у доповіді абсолютно чітко йдеться про те, що, незважаючи на масований ракетний удар по системі українського ППО, який, безумовно, створив проблеми для роботи ППО, бо у перші дні війни основне завдання ППО було вижити пережити ці ракетні удари. Була висока мобільність, зміна локацій. Тобто не стояло насамперед питання – відпрацьовувати за повітряними цілями. Основне завдання було зберегти ППО. І це насправді вдалось. Якщо ми говоримо про системи С-300 і "Бук", то було знищено дуже незначний відсоток цих систем не тільки протягом першого удару, який, в принципі, міг розраховувати на раптовість.

– Там у доповіді є цифра 10%: було знищено лише 10% систем С-300 та “Бук”.

– Я думаю, що 10%, якщо ми говоримо про системи С-300 і “Бук”, то сумарно за всі дев’ять місяців ця цифра не дуже відрізнятиметься, тому що, знову ж таки, основні втрати, які були, вони були в перші тижні, коли ще не було готовності до нападу.

По-друге, на жаль, незважаючи на те, що навчання з бойовою авіацією та ППО, які ми проводили в Україні, були спрямовані на підвищення живучості, тобто можливість перенесення, передислокації, швидкого розгортання на нових локаціях. Що стосується авіації, до речі, – використання непідготовлених ділянок доріг, автострад тощо. Ну і підготовлених теж, але з елементами скритності тощо.

Насправді питання використання стратегічного маскування, перенесення аеродромів та інших життєво важливих об’єктів на запасні локації – це була одна з причин, чому ці ракетні удари, які завдавалися тими самими аеродромами, справді не були успішними.

Ще раз кажу, що було не до того, щоб збивати всі ці ракети. Ми ж західні системи ППО порівняно недавно почали одержувати – буквально місяць-два тому. А раніше це була суто українська система ППО. Проте ми дійшли рівня, коли майже 70% всіх ракет, зокрема балістичних, збивалися. Хочу сказати, що це велика кількість, яка навіть у плані економіки війни ставить питання: наскільки ефективно можна завдавати цих ударів навіть по цивільній інфраструктурі. Звичайно, цей відсоток треба підвищувати – він має бути ближчим до 100%. Але тим не менш. Україна – велика країна. Тут складно досягти повної парасольки.

Залишки російської військової техніки у Бучі під Києвом, 1 березня 2022 року

– Але при цьому ви пишете, що під Києвом росіяни в якийсь момент мали перевагу 12 російських військових на одну українську. При цьому, якщо я правильно зрозумів, до Києва росіянам зайти не вдалося, бо вони не мали плану “Б” на випадок, якщо початковий план не реалізується. Чи можете це пояснити?

– Справа в тому, що весь план вторгнення планувався із розрахунку цієї дестабілізації. Спочатку, я вважаю, первинний план, де поступки Зеленського використовуються як тригер протестів, де є запит у суспільстві, плюс підтримка з боку російських спецслужб, робота агентів-провокаторів і безпосередньо робота під чужим прапором – під прапором протестувальників – напад на державні органи , можливо, навіть убивства лідерів – це була хороша заготівля. У цих умовах, безумовно, Захід нічим не допомагав і саме суспільство було б дезорієнтовано. Тоді можна було б покататися на танках і зустріти опір лише незначної кількості військовослужбовців та цивільних, які включилися б у цей процес.

Друга стадія, коли вони думали, що зможуть розгойдати ситуацію нібито з втечею Зеленського, – це, знову ж таки, спочатку була слабка ідея, але вони продовжували реалізовувати компоненту збройних сил відповідно до початкового плану, в якому органи військового та державного управління мали бути дестабілізовані. Тому план вторгнення, який розглядався нашими розвідорганами українськими, не сприймався серйозно без дестабілізації, тому що ці довгі колони, які рухалися на Київ, розтягнуті чи не на 90 кілометрів, безумовно, з погляду ведення бойових дій вони були марними і були легкою. метою для української артилерії та авіації.

Незважаючи на те, що кількість справді перевищувала в 10-12 разів, як ми й описуємо в нашій доповіді, бо сили оборони Києва – 72-а бригада, пара артилерійських бригад, тобто якщо взяти сумарно, то це три-чотири бригади максимум , це разом із добровольцями, з ТРО та з усім іншим, – безумовно, цього було недостатньо.

Але росіянам у зв’язку з тим, що така логістика – маленькі двосмугові дороги, що йдуть через ліс, через болота, через річки – не дозволяли досягти концентрації військ, необхідної для таких операцій. Це все було дуже розтягнуте. Власне, і плацдарму не було. Тому історично ніхто цих суїцидальних атак – північ – південь, через Полісся з Білорусі в Україну – не проводив. Це не проводилося в принципі ніколи, тому спочатку дуже скептично оцінювали успіх такого нападу.

Знищена російська військова техніка під Києвом, 29 березня 2022 року

– У доповіді ще зазначено, що перед повномасштабним вторгненням російське військове командування начебто розділило у своїй голові українців на умовні чотири групи. Першу групу, куди входили учасники подій на Майдані у 2014 році, за планом ФСБ мали вбити, як українських військових та політичне керівництво. Другу групу потрібно було піддати репресіям, але не вбивати. А ще дві групи ФСБ планували використати для співпраці. Я правильно розумію, що це той план, яким росіяни діяли на територіях, які їм вдалося захопити?

– Це план, який журналісти переклали та адаптували. Давайте пояснимо ці чотири категорії. ФСБ мав план, і ми маємо документи та інструкції, які чітко вказують, що план роботи з населенням був. Більше того, цей план із фільтрації населення на окупованих територіях проводиться.

Перша категорія – українські патріоти. Так, критерії визначення, хто такі українські патріоти, які мають бути знищені фізично, включають учасників різних проукраїнських протестних виступів, у тому числі Майдану 2014 року, але вони цим не обмежуються. Туди входять також ветерани російсько-української війни, починаючи з 2014 року – так звані АТО.

Туди входять представники різних багатьох проукраїнських політичних та громадських організацій, зокрема політичних партій, які займають дуже центристські позиції. Скажімо, це ті партії, які просто адекватні за суверенітет України. Тобто не ті, що проросійські. Це всякі діячі культури та мистецтва, які теж займали проукраїнську позицію та виступали за українську мову. Це ті люди, які потенційно могли бути лідерами опору, організовувати різні форми, зокрема ненасильницького опору – вони підлягали знищенню.

Навчання учасників територіальної оборони у Києві, 9 березня 2022 року

Друга категорія – це просто активісти таких організацій чи співчуваючі. Їх треба було залякувати, щоб вони не займалися цією діяльністю. І бажано примушувати цих людей або схиляти до того, щоб вони залишали цю територію. І така практика насправді на окупованих територіях є аж до депортації. Це не лідери. Скажімо, просто люди, які явно не ухвалять там “російський світ”.

Їх із окупованої території Херсонської та Запорізької областей досить регулярно [депортували]. Але зараз менше, бо їх там практично не залишилося. Їх фізично навіть привозили на лінію розмежування, де є пункти пропуску для цивільних, є кілька таких місць для евакуаційних коридорів, і там якісь свої смішні місцеві суди приймали рішення про заборону знаходження на цій території.

Автор: Олексій Олександров ; Теперішній час