Операція Янус проти Карфагена: Президент мене стримував, але я вирвався на Париж

Тепер уже генеральний прокурор у відставці Руслан Кравченко поставив країну на вуха. Мало того, що він раптом став настільки незалежним, що президент одразу ж проклав йому шлях до відставки, так він ще й самостійно (якщо, звісно, сценарію не писали на Банковій, що теж варіант) здійснив чергову, давно анонсовану в медіа, атаку на НАБУ та САП.

Щоправда, її центром став не голова САП Олександр Клименко, аргументом проти якого в «катівнях» СБУ давно заготовлений колишній нардеп-зрадник Федір Христенко, а директор НАБУ Семен Кривонос, зазначають у виданні ZN.UA.

На голову останнього за два дні Кравченко вилив достатньо компрометуючого креативу. Від звинувачень у фіктивному батьківстві заради амністії та участі в земельній корупційній схемі до яскравих псевдонімів і нібито голосу директора на плівках. Клин, як то кажуть, клином вибивають. Ти мені руйнівний «Карфаген» з кол-центрами — я тобі дволикого «Януса» із землею.

Усе розвивалося стрімко, включно з реакціями президента, керівників антикорупційних органів і навіть голови «Укрпошти» Ігоря Смілянського, який осмілів настільки, що припустив у дописі у ФБ, що саме від нього може залежати розв'язка державної історії. Чи вручить його працівник підозру, надіслану Кравченком Кривоносу, або ж ні. Народ вправлявся у дотепах дві доби.

Кравченку пригадали й родинні узи із САП, які він анонсував минулого літа, пояснюючи майбутні відносини з поневоленими антикорупціонерами (сім’я, очевидно, не склалася), і «викрадений» державний автомобіль, на якому він о другій годині ночі помчав через пункт пропуску Шегині у п’ятиденне відрядження до Франції на захід ПАРЄ, де, як з’ясувалося, його ніхто не чекав. ПАРЄ згодом повідомила, що Кравченко та його представники у згаданому заході участі не брали.

Журналісти по гарячих слідах допитували Кривоноса з Клименком на брифінгу, куди вони вийшли вже ввечері в понеділок. Однак, підтвердивши чергову атаку на антикорупційні органи, директор НАБУ вирішив не коментувати «фейків». Ні цього дня, ні наступного, коли Кравченко виклав епізод зі звинуваченнями в корупції часів роботи Кривоноса на посаді начальника реєстраційної служби Обухівського управління юстиції Київської області.

Президент теж не виявив великої сміливості: після заяви про необхідність відставки «цього генпрокурора» взяв дистанцію щодо свого політичного призначенця. Хоча Кравченко був частиною тієї самої силової системи, руками якої — СБУ, ДБР та МВС — Зеленський увесь цей час тримав владу. Ба більше, як з’ясувалося зі слів самого Кравченка, генпрокурор терпів «злочини Кривоноса» виключно під примусом президента. (Оце так поворот, а ми ж думали, що Банкова проти антикорів.) Словом, із «київським режимом» Кравченко ненароком перестарався. У кожному жарті Давида Арахамії є лише частка жарту.

Усе це, звісно, було б дуже смішно. Якби не було війни.

Коли на фронті стоять на смерть, у тилу — тікають. Хтось — від можливої сьогодні підозри до Парижа, хтось — від незручного минулого до блискучого сьогодення, а хтось — від відповідальності за майбутнє країни.

Ось про цей синдром втікача й варто поговорити предметно.