Історія польської лікарки, яка рятує українських військових: «Я не можу не їздити на фронт»

Від самого початку повномасштабної російсько-української війни польська лікарка-анестезіологиня Юстина Лєщук їздить у прифронтові зони. Понад три місяці на рік вона волонтерить на вишколах, під час евакуації та в стабілізаційних пунктах, де рятує поранених військових ЗСУ.

Історію польської анестезіологині, яка рятує українських бійців розповідає переповідає видання "Нова Польща".

Маґдалєна Ріґамонті: Чому ви туди їздите?

Юстина Лєщук: Там війна. Бійці зі страшними пораненнями, наприклад, у голову. Без ніг, без рук, без очей. Потрібна допомога. А я вмію тамувати біль.

МР: За гроші?

ЮЛ: Я їжджу як волонтерка.

МР: Задарма?

ЮЛ: Так, автобусом або потягом.

МР: До самої лінії фронту?

ЮЛ: Не до самої, але недалеко. Якщо йдеться про гроші, то у Варшаві я працюю у двох лікарнях у відділеннях анестезіології. В Україну їжджу майже від початку великої війни, від 2022 року. Працювала трохи на заході, в центрі України й на Донбасі. Я не можу не їздити на фронт: я допомагаю пораненим. І щоб через кільканадцять років не думати, що я була байдужою.

МР: Волонтеркою можна працювати і в Польщі — в госпісі чи будинку для літніх людей.

ЮЛ: Я їздила і на польсько-білоруський кордон, коли там була криза. Тоді, навесні 2022 року, коли я була в лісі біля самого кордону, мені подзвонив колега-медик, якого я знаю ще з Національного стадіону, і сказав, що евакуаційним потягом привезуть дітей з України на продовження онкологічного лікування, та запитав, чи не хочу я приєднатися до команди. Я захотіла. Мої пацієнти у польських лікарнях — теж діти.

МР: На Національному стадіоні свого часу облаштували лікарню для хворих ковідом.

ЮЛ: Так, я координувала роботу відділення інтенсивної терапії.

МР: Ви ж могли б, як Давід Каспшик, лікар варшавської Південної лікарні, заробляти півтора мільйона злотих на рік. 2026 року навколо політика «Громадянської коаліції» спалахнув скандал: з’явилася інформація, що за 2025 рік він заробив близько 1,6 млн злотих, а лікарня задекларувала майже 4 тис. відпрацьованих ним годин. Прокуратура розпочала перевірку.

ЮЛ: Не могла б: в мене немає таких високопоставлених друзів. Та я й не хотіла б. Я жартую, що, мабуть, я — анестезіологиня із найнижчими заробітками в Польщі, бо кільканадцять тижнів на рік працюю волонтерсько: на вишколах, під час транспортування і в стабілізаційних пунктах для поранених українських військових. А Давід Каспшик, як на мене, — більше політик, ніж лікар, у кожному разі він довше займається політикою, ніж медициною, адже він лише нещодавно отримав лікарський диплом.

МР: Гаразд, але ви — анестезіологиня з великим досвідом і могли б просто заробляти гроші. Адже такі можливості є.

ЮЛ: Звісно, є. Та мені подобається бути серед людей з особливою енергією й чіткою системою цінностей, які хочуть добре працювати й рятувати інших. Я не могла б постійно перебувати поруч із лікарями, які женуться лише за грошима. Мені не хотілося б щодня йти на таку роботу.