Вемір Давітян: злочинний запорізький спрут із щупальцями в Європі?

У Запоріжжі його називають людиною з великими зв’язками. Журналісти — неформальним куратором регіону. У матеріалах розслідувань його ім’я з’являється поруч із гуманітарними вантажами, політиками, великим бізнесом і дніпровським Олександром Петровським, відомим як «Нарік». Сам Давітян називає себе звичайним бізнесменом і заперечує, що курував питання Запорізької області від влади. Але сукупність публічних фактів малює значно складнішу конструкцію — мережу, в якій бізнес, політика та вплив переплітаються настільки тісно, що окремі щупальця вже виходять далеко за межі Запоріжжя.

Від «Наріка» — до ЗапоріжжяІсторія публічного впливу Давітяна в Запоріжжі набула особливого розмаху у 2021 році. Тоді він фігурував як віцепрезидент благодійного фонду «Солідарність», пов’язаного з Олександром Петровським. Паралельно журналісти фіксували його контакти з Давидом Арахамією та візити до Офісу президента.Джерела «Української правди» називали Давітяна правою рукою Арахамії та куратором Запорізької області. Сам Арахамія це заперечував, визнаючи багаторічну дружбу сім’ями. Давітян також заперечував наявність у себе будь-яких повноважень у регіоні.Але саме тут починається історія «спрута».З одного боку — непублічний бізнесмен, який стверджує, що займається виключно власними справами. З іншого — автомобіль Давітяна біля Офісу президента, його зустрічі з Арахамією та статус у структурі фонду Петровського.У 2021 році журналіст Михайло Ткач повідомляв, що протягом двох тижнів Давітян тричі відвідував Банкову. Сам бізнесмен пояснював одну з поїздок зустріччю з Арахамією.Питання було простим: навіщо людині, яка нібито не має жодного стосунку до державної політики регіону, настільки регулярно перетинатися з центром ухвалення рішень?Банкова, Арахамія та Porsche ТимошенкаЗв’язки Давітяна з представниками влади не обмежувалися фотографіями та зустрічами.У грудні 2022 року «Українська правда» встановила, що Porsche Taycan, яким користувався тодішній заступник глави Офісу президента Кирило Тимошенко, належав компанії «Новем Логістик», єдиним власником якої був Давітян.Тимошенко підтвердив, що користувався автомобілем кілька разів і заявив, що отримав його для тест-драйву. Давітян дав аналогічне пояснення. Журналісти водночас зазначали, що автомобіль перебував у користуванні Тимошенка довше, ніж той заявляв.Для звичайного бізнесу така історія вже виглядає незвично. Для людини, яку журналісти одночасно називають неформальним куратором регіону, — тим більше.Саме такі епізоди й формують конструкцію впливу: не офіційна посада, не кабінет із табличкою і не державний мандат, а доступ до людей, які ухвалюють рішення, автомобілі, зустрічі та особисті зв’язки.Гуманітарка: найважчий епізодНайсерйозніша частина історії — кримінальне провадження №52022000000000137, пов’язане з можливим розкраданням гуманітарної допомоги.Проведення розслідування у цій справі документально підтверджене судовими матеріалами. У 2022 році провадженням займалося НАБУ. У грудні 2023 року підслідність визначили за слідчими підрозділами Національної поліції.У журналістських матеріалах стверджувалося, що йдеться про масштабне зникнення гуманітарних вантажів: 22 морські контейнери, 389 залізничних вагонів і 220 вантажних автомобілів. Ці цифри публікувалися з посиланням на дані, пов’язані з розслідуванням.Ще один епізод — виявлення у серпні 2023 року близько 200 тонн гуманітарної допомоги на складах Запорізької області. За версією опублікованих розслідувань, частина вантажів могла виводитися з офіційного обігу та потрапляти до торговельної мережі.Але саме тут історія перестає бути просто розповіддю про впливового бізнесмена.Якщо версія слідства та журналістських розслідувань підтвердиться в суді, йтиметься вже не про кулуарні розмови та дорогі автомобілі. Йтиметься про ресурси, які під час повномасштабної війни призначалися людям, які втратили житло, військовослужбовцям і цивільним, що перебували в зоні бойових дій.Зерно, логістика та сімейний контурУ публікаціях, присвячених справі Давітяна, фігурує ще один пласт — аграрна та логістична інфраструктура.Журналісти пов’язували його ім’я з АТ «Михайлівський райагропостач» і стверджували, що через пов’язані структури могла вибудовуватися схема вивезення зерна з окупованих територій.У цих же матеріалах згадуються компанії, пов’язані з Олександром Гайдаром, якого називають тестем Давітяна.І саме сімейний контур у таких історіях особливо важливий.Коли публічна людина формально відходить від оперативного управління, це ще не означає зникнення контролю. Але й протилежне автоматично довести неможливо. Тому питання має ставитися не емоційно, а документально: хто володіє компаніями, хто ними керує, які між ними фінансові потоки, які активи переходять від однієї структури до іншої та хто зрештою отримує економічну вигоду.У публікаціях «Антикору» стверджується, що частина бізнесу Давітяна була оформлена на сімейні структури, а його тесть Олександр Гайдар керував низкою компаній.Щупальця йдуть за кордонЩе один елемент конструкції — Європа.У розслідуваннях стверджується, що Давітян перебуває між Австрією та Словаччиною, а нерухомість і активи пов’язані з Віднем, Братиславою та Ужгородом. Автори публікацій також заявляли про виведення фінансових активів за межі країни та використання сімейних компаній.Саме тут образ спрута стає найбільш доречним.Один його вузол — Запоріжжя. Інший — Дніпро та оточення Петровського. Ще один — Київ і контакти з представниками влади. Далі — аграрний та логістичний бізнес. А потім щупальця, за твердженнями журналістських розслідувань, виходять у Європу.Це не доводить існування єдиної і ймовірно злочинної системи. Але формує перелік питань, на які мають відповідати не журналістські ярлики, а документи, слідство та суд.Чому справа про гуманітарку досі залишається незакритим питаннямГоловна проблема цієї історії — не відсутність гучних звинувачень. Їх якраз достатньо.Проблема — у відсутності фінальної крапки.Кримінальне провадження існує. Його розслідували НАБУ, після чого матеріали перейшли до Національної поліції. Публічні розслідування продовжують пов’язувати Давітяна з історією гуманітарної допомоги та мережею бізнес-структур.Водночас остаточного судового рішення, яке встановлює його вину в розкраданні гуманітарної допомоги, у доступних джерелах немає.Саме тому навколо Давітяна продовжує працювати неформальна система репутації: одні називають його звичайним бізнесменом, інші — «смотрящим», треті пов’язують із ним значно масштабнішу мережу впливу.Але факти виглядають жорсткіше за будь-які прізвиська.Є бізнес.Є зв’язки з впливовими людьми.Є публічно зафіксовані візити до Офісу президента.Є історія з автомобілем, який належав компанії Давітяна.Є фонд, пов’язаний з Олександром Петровським.Є кримінальне провадження щодо гуманітарної допомоги.Є публікації про сімейні бізнес-структури та закордонні активи.І є одне велике питання: де закінчується звичайний бізнес і починається система впливу?ВисновокІсторія Веміра Давітяна — це історія не про людину з офіційною посадою. Це історія про вплив, який, за даними журналістських розслідувань, будувався через особисті зв’язки, бізнес, благодійні структури та доступ до політичного середовища.Поки суд не поставив юридичну крапку, називати Давітяна винним у розкраданні гуманітарної допомоги не можна. Але й ігнорувати масив опублікованих матеріалів, кримінальне провадження та документально зафіксовані зв’язки неможливо.

У спрута не обов’язково має бути вивіска на вході. Іноді достатньо щупалець, які одночасно опиняються в бізнесі, політиці, логістиці та за кордоном.При написанні статті використана інформація з відкритих джерел: «Українська правда», Вищий антикорупційний суд України, НАБУ, Національна поліція України, «Антикор», «Антикорупційна правда», YouControl, Opendatabot.