Відсутність закону як дозвіл на вбивство: про Голосіївську трагедію або сім кроків до безпечного тилу

Трагедія 18 квітня в Голосіївському районі Києва стала не просто черговим кримінальним епізодом, а жорстким вироком існуючій системі безпеки тилу. Колишній заступник міністра МВС Грузії та ексначальник поліції Одещини, генерал Гіоргі Лорткіпанідзе, у виданні ZN.UA аналізує подію не через призму кадрових перестановок, а як системну неспроможність державних інституцій.

Автор наголошує: вимога суспільства відправити патрульних на фронт «за досвідом» є помилковою, адже поліціянт у місті та солдат в окопі мають фундаментально різні місії. Головною ж проблемою залишається «сіра зона» законодавства — Україна залишається єдиною країною в Європі без профільного закону про зброю, що дозволило людині з сумнівним минулим легально отримати карабін для масового вбивства.

Лорткіпанідзе пропонує радикальний план «оздоровлення» правоохоронної системи: від створення елітного центру підготовки інструкторів до впровадження обов’язкової атестації кожні два роки. Генерал прямо вказує на провал превентивної роботи СБУ та закликає до створення автономної антитерористичної структури, здатної випереджати загрози в соцмережах ще до першого пострілу. Це маніфест про необхідність переходу від реактивної моделі «наздоганяння злочинця» до професійної готовності захистити цивільних, де правоохоронець захищений законом у своєму праві на правомірне застосування зброї.

Як колишній керівник правоохоронних органів України і Грузії хочу прокоментувати трагедію, яка сталася в Києві 18 квітня цього року. Я не даватиму оцінки діям поліції на місці події чи їхнього керівництва. Йдеться про інше — що саме має змінитись, аби такі теракти не повторювалися.

Між в’язницею за постріл та тюрмою за бездіяльність: Від Хмельницького до Києва або чому система десятиліттями карає рішучих і породжує боягузів

Поліція — не фронт

Вважаю, що заяви окремих громадян України про те, що всіх поліціянтів треба негайно відправити в зону бойових дій, аби вони там набули досвіду, неправильні. Захист незалежності й територіальної цілісності України, згідно з Конституцією, є обов’язком кожного громадянина. Та водночас кожен громадянин має займатися своєю справою. Національна поліція насамперед повинна гарантувати безпеку в тилу, адже без надійного та безпечного тилу не може бути міцного фронту.

До того ж у військового на фронті й поліціянта в тилу різні місії під час зіткнення з озброєним противником: військовий має просто швидко вбити ворога, а поліціянт, згідно з чинним законодавством, повинен знешкодити злочинця і зробити це так, аби не постраждали сторонні громадяни. А для цього всі співробітники поліції, хоч би яку посаду вони обіймали і які службові обов’язки виконували, повинні мати високий рівень тактико-спеціальної підготовки.

Зброя для цивільних: що пропонує законопроєкт № 5708 і як він стосується євроінтеграції

Підготовка поліції: системна прогалина

На мій погляд, для досягнення цієї мети треба зробити таке:

розробити окрему програму підготовки для всіх поліціянтів, а не лише особового складу спецпідрозділів, аби навчити їх запобіганню й протидії терористичним атакам на цивільне населення;

створити в Києві окремий центр підготовки поліціянтів-інструкторів, які мають великий бойовий і службовий досвід; після проходження цієї підготовки їх направлятимуть в обласні територіальні центри Національної поліції України для навчання особового складу поліції на місцях. Такий досвід був у поліції Грузії під час реформування;

підготовка поліціянтів у територіальних органах має тривати від одного до трьох місяців і складатися з вогневої, тактико-спеціальної, медичної, психологічної, інженерної та інших дисциплін;

після проходження підготовки поліціянт складає іспити й отримує сертифікат державного зразка, без якого не може бути допущений до виконання службових обов’язків у своєму підрозділі;

треба внести зміни до законодавства, наказів та інструкцій МВС і Національної поліції України, які б захищали поліціянта у разі правомірного застосування ним вогнепальної зброї; тоді поліціянти не вагатимуться, чи відкривати вогонь у відповідь на дії озброєних злочинців, оскільки не боятимуться можливих негативних правових наслідків для себе;

співробітник поліції на будь-якій посаді та з будь-якою вислугою повинен бути в гарній формі, тобто мати високий рівень професійної підготовки, особливо в підрозділах, які працюють на вулицях;

що два роки співробітники поліції мають проходити перепідготовку й атестацію, аби підтвердити свій рівень кваліфікації.

Тероризм: провал превенції

Також хочу наголосити: так им терористичн им атакам краще запобігати, щоб не допускати загибелі значної кількості людей. Зараз усі звинувачення в недбалості сиплються на поліцію, але тут варто говорити й про недоліки в роботі підрозділів СБУ, відповідальних за боротьбу з тероризмом. Саме вони мали б відстежити цього злочинця — за його активністю в соцмережах, біографією та контактами — й провести необхідні оперативні заходи, щоб запобігти цьому злочину.

Я вважаю, що в Україні треба створити окрему структуру у складі СБУ для боротьби з тероризмом, спираючись на досвід інших країн. У тому вигляді, в якому вона існує зараз, ця система не відповідає рівню загроз. Тероризм — це окремий дуже складний і небезпечний вид зазіхання на життя і здоров’я громадян для досягнення політичної або ідеологічної мети. Україна зараз — у зоні найвищого ризику терористичних атак і перебуватиме в цьому стані ще дуже довго.

Водночас потрібно усвідомлювати: в умовах війни зростання кількості подібних злочинів є передбачуваним і, хай як це звучить, закономірним. Світова практика показує, що після завершення воєн рівень насильницьких злочинів, у тому числі із застосуванням зброї, суттєво зростає. Саме тому поліція вже зараз має готуватися до цієї хвилі — системно, професійно і на випередження. Це не питання реакції, а питання готовності до реальності, яку неможливо уникнути.

«Уявіть, скільки таких в патрульці, якщо двоє з двох втекли від злочинця!». Поліцейським треба пройти фронт?

Зброя для цивільних: відсутність правил

Убивство цивільних у столиці України знов актуалізувало дискусію в суспільстві про надання громадянам дозволу на володіння короткоствольною вогнепальною зброєю для самозахисту. Однак цю проблему треба розглядати в ширшому аспекті. В Україні чомусь досі нема нормативного акту, який має вищу юридичну силу, тобто закону, який би регулював обіг зброї для цивільного населення. Зараз його регулює наказ №622 МВС України, тобто відомчий документ, який не має вищої юридичної сили.

У Грузії закон про обіг вогнепальної зброї було ухвалено ще 1994 року. Якби в Україні існував такий закон, у якому було б чітко прописано, хто має право отримати дозвіл на зброю, а також порядок перевірки кандидата на його отримання та контролю над власниками зброї, — упевнений, що злочинець, який убив і поранив стільки людей, ніколи б не отримав дозволу на зброю, з якої він скоїв убивства. Україна — єдина країна в Європі, яка не має спеціального закону, що регулює обіг зброї і боєприпасів для цивільного населення.

Втеча правоохоронців під час розстрілу людей в Голосієво: що не так з українською поліцією?

Теракт у центрі Києва оприявнив не лише проблему підготовки поліції, а й системні провали держави у сфері безпеки — від превенції тероризму до регулювання обігу зброї. Без комплексних змін — у підготовці поліціянтів, роботі спецслужб і законодавстві — такі трагедії можуть стати не винятком, а новою нормою.