Vlad Darwin: про нову "Фабрику зірок", конфлікт Гончаренка із Завадюком і чого бракує молодим артистам

Vlad Darwin був одним із найталановитіших учасників " Фабрики зірок-2 ". Тоді він фанатів від Наталії Могилевської, яка була музичною продюсеркою шоу. А після завершення телепроєкту вже сам працював над її альбомом. З того часу Дарвін написав десятки хітів для себе і для колег.

Нещодавно Vlad Darwin став запрошеною зіркою перезапуску легендарного проєкту на онлайн-платформі Sweet TV. В інтерв’ю Коротко про артист розповів про враження від нового шоу, як ставиться до публічних конфліктів колег і чого, на його думку, найбільше потребує український шоу-бізнес.

"Новим "фабрикантам" бракує елементарної культури спілкування"

- Владe, якщо порівняти стару й нову "Фабрику", що, на вашу думку, стало краще, а що навпаки - втратилося?

- Я не порівнюю старі сезони із новим. Ми починали у епоху, коли інтернет лише зароджував новий ціннісний простір. В 2008 році телебачення та радіо мали визначальний вплив на формування суспільної думки. У старих сезонах продюсери і аудиторія створювали нових зірок з нуля. А "Фабрика зірок" сьогодні - це платформа-бустер для готових артистів з репертуаром і образом.

Окремо хочу відзначити Алана Бадоєва (продюсера. - Ред.), який у цьому проєкті уособлює своєрідний міст між минулим і майбутнім. За ці роки він надзвичайно виріс як режисер. Його ідеї стали лаконічнішими, виразнішими, ціліснішими та виваженішими. Відчувається зрілість майстра, який уміє досягати максимального художнього ефекту точними засобами.

Руслан Махов (режисер-постановник. - Ред.) також привніс у концертні постановки власний творчий почерк, збагативши їх новими художніми прийомами та виразними сценічними рішеннями. Тому для мене головна відмінність не в тому, яка "Фабрика" краща, а в тому, як змінилися час, музична індустрія та сам механізм народження зірок.

- Чого вам найбільше бракує в новій "Фабриці" порівняно зі старою?

- Як глядачеві та професіоналу, мені вистачає концертної складової. Але як колишньому учаснику, мені бракує тієї глибини творчого занурення, яку забезпечував "Зірковий будинок".

Та я також добре розумію, які ризики стоять за створенням такого масштабного шоу, наскільки складно реалізовувати подібні проєкти в критичний і небезпечний для столиці час. Особливо в умовах гострого дефіциту бюджету та ресурсів. І попри всі ці обставини, концерти виходять насиченими, динамічними, з несподіваними поворотами та цікавими сценічними рішеннями.

Тому я радше звертаю увагу не на те, чого новій "Фабриці" бракує, а на те, що її творцям вдається реалізувати всупереч обставинам. Єдиною "Фабрикою", яка, на мою думку, повною мірою реалізувала концепцію "Зіркового будинку", була саме наша "Фабрика зірок 2".

І цей будинок відіграв визначальну роль у кінцевому результаті проєкту. Він став справжньою творчою академією, де учасники не просто готувалися до концертів, а щодня навчалися, взаємодіяли, проходили через конфлікти, випробування та особистісні трансформації. Це був унікальний досвід, який неможливо купити за гроші чи здобути в жодному навчальному закладі.

Водночас саме "Зірковий будинок" був найдорожчою складовою виробництва шоу. Його створення та утримання вимагали колосальних ресурсів. І сьогодні мені важко уявити продюсера, який наважився б інвестувати подібні кошти у знімальний павільйон.

У цьому й полягає певна закономірність: найдорожчий елемент проєкту водночас виявився одним із найцінніших з погляду становлення майбутніх артистів.

- Якби ви могли повернути щось зі старої "Фабрики" в новий сезон, що б це було?

- Мені б хотілося масштабувати архітектуру реаліті - посилити освітній аспект, додати зустрічей з визначними особистостями нашого часу. Адже "Фабрика зірок" - це не лише про вокал, сцену та популярність. Це ще й про формування особистості артиста, його світогляду, культури та професійної етики.

Наприклад, деяким новим "фабрикантам" іноді бракує елементарної культури спілкування. Простий приклад: я сиджу в гримерці, готуюся до виступу. Заходить один "фабрикант", бачить мене і навіть не вітається. Заходить інший - та сама історія.

Можливо, я зараз буду схожий на старого дідугана-буркотуна, але ж абсолютно неважливо, хто перебуває у цій гримерці: співак, танцюрист, адміністратор чи прибиральник. Коли ти заходиш у гримерку, треба привітатися з усіма.

На мою думку, виховання таких, здавалося б, простих речей - теж важлива частина становлення артиста. Адже професіоналізм починається не на сцені, а з того, як ти поводишся з людьми поза нею.

"Я бачу певну схожість між собою і Tender Di"

- Як ви вважаєте, сьогодні учасникам легше стати популярними завдяки соцмережам, але складніше побудувати довгу музичну кар’єру?

- Кожен приходить у музичну індустрію зі своєю мотивацією. Звісно, всі прагнуть творчої реалізації, визнання та фінансового успіху. Питання лише в тому, в яких пропорціях поєднуються ці бажання.

На мою думку, найскладніше для будь-якого артиста - протягом багатьох років залишатися цікавим самому собі. А це можливо лише завдяки тонкому балансу між вимогами музичного ринку та власною творчою природою.

Сьогодні соціальні мережі справді здатні миттєво привернути увагу до артиста, зробити його впізнаваним і навіть популярним. Але справжня артистична хімія народжується саме на концертах, під час живого контакту з аудиторією. І жодні мільйони переглядів не здатні повноцінно замінити цей зв'язок.

Тому для мене довга музична кар'єра - це передусім творчість, помножена на здатність відчувати зміни, приймати їх і вчасно адаптуватися, не втрачаючи при цьому самого себе.

- Як вам новий формат: у ньому більше музики та розвитку артистів чи все-таки реаліті-шоу й конфліктів?

- Формат "Фабрики зірок" передбачає конфлікти. Звісно, досягнути цих конфліктів без "Зіркового дому" та занурення глядача у залаштунки проєкту дуже важко. Проте, як бачимо, ці конфлікти хоч і не надто яскраво, але все ж проявляються.

Водночас я помітив цікаву тенденцію: судячи з обговорень у Threads, аудиторію сьогодні значно більше цікавить кінцевий результат - концертні виступи учасників. І це, на мою думку, показовий зсув: глядач дедалі більше уваги приділяє творчості артистів.

- Коли ви сьогодні дивитеся на молодих артистів, які проходять через "Фабрику", чи впізнаєте в комусь себе на початку кар’єри?

- Мені особисто відгукується образ Tender Di. Я бачу певну схожість між нашими архетипами на проєкті, хоча, звісно, кожен із нас має власну творчу природу та індивідуальність.

Але найцікавіше для мене інше. Усі учасники нової "Фабрики" - автори власних пісень. І це, мабуть, одна із головних особливостей нинішнього сезону. Фактично всі "фабриканти" прийшли на проєкт уже зі своїм репертуаром, творчим баченням і певним розумінням себе як артистів.

Для порівняння: на нашій "Фабриці зірок 2" власні авторські напрацювання мали менше третини учасників. Більшість лише починала шукати свій музичний стиль і сценічну ідентичність.

Тому, якщо наша "Фабрика" значною мірою була історією народження артистів, то нинішня - це радше історія їхнього масштабування.

"Ніхто не зобов’язаний у тебе вірити"

- Що ви сьогодні розумієте про шоу-бізнес такого, чого не розуміли за часів своєї "Фабрики"?

- Насамперед я зрозумів одну просту, але дуже важливу річ: ніхто не зобов’язаний у тебе вірити. Ніхто не зобов’язаний тебе підтримувати. Ніхто не вигадає замість тебе твій унікальний стиль, не створить силует твого сценічного образу і, найголовніше, не наповнить тебе сенсами.

Коли завершилася "Фабрика зірок 2", я відчував себе покинутим напризволяще. Про мене почали швидко забувати, мене не сприймали як виконавця, мене продовжували називати "фабрикантом". Мені знадобилося багато сил та рішучості, аби наважитися розпочати сольну карʼєру без продюсера. Лише так я зміг зрозуміти, що справжній артист - це передусім продюсер самого себе.

Це величезна самостійна робота, яка не припиняється ні на день. Це безсонні ночі на студії, виснажливі виступи, постійний творчий пошук, сумніви, переосмислення себе та свого місця в музиці.

І в певний момент ти розумієш, що артистична професія - це не просто спосіб самореалізації чи шлях до популярності. Це форма служіння. Служіння Музі, власним переконанням, своїй аудиторії.

Я інтуїтивно відчував усе це ще за часів своєї "Фабрики", але тоді не усвідомлював повною мірою. Мені здавалося, що достатньо мати талант, багато працювати й опинитися в потрібному місці серед потрібних людей.

Сьогодні я розумію: індустрія може дати тобі можливість, сцену, ресурси, увагу. Але вона не здатна створити за тебе особистість артиста. Це робота, яку ніхто, крім тебе самого, не зробить.

- Якби вам запропонували ще раз пройти "Фабрику зірок" у нинішньому форматі, ви б погодилися?

- У мене зараз досить парадоксальна ситуація: мене запрошують безкоштовно навчатися, а я не можу собі цього дозволити!

Річ у тім, що за моїми плечима стоїть велика команда. Зі мною працює чимало людей, і за роки ми вибудували цілий творчий механізм, який потребує постійної уваги, руху та координації. Це вже своєрідна машина, яку надзвичайно складно зупинити навіть на кілька місяців. Адже будь-яка пауза впливає не лише на мене, а й на людей, які працюють поруч.

Тому сьогодні я, мабуть, не зміг би дозволити собі знову пройти "Фабрику зірок", хоча сама можливість такого творчого занурення мені надзвичайно цікава.

Знаєте, я дедалі більше переконуюся, що зупинка - це одна з найбільших розкошей для артиста в наш час. Можливість на певний період вийти з безперервного виробничого процесу, присвятити себе виключно навчанню, експериментам і творчому пошуку - це справжній привілей.

І я сподіваюся, що одного дня досягну такого рівня професійної свободи, коли зможу дозволити собі подібні паузи без шкоди для своєї команди. Адже для мене розвиток - це не менш важлива частина професії, ніж сам результат.

- Ви писали у Threads про те, що "Стереодень" відсутній на музичних платформах. Чому так сталося? У чому причина: питання прав, юридичні нюанси чи щось інше?

- "Стереодень" мав потрапити на стрімінгові платформи ще в далекому 2008 році. Але його автор трохи затягнув з виконанням цієї місії.

Та я обовʼязково виправлю ситуацію. Ще до нової "Фабрики зірок" я почав готувати повноцінну студійну версію пісні "Стереодень" в тому вигляді, в якому вона була задумана. Це складний проєкт-довгобуд, до якого залучено одразу декілька саундпродюсерів та симфонічний оркестр. Трохи почекайте.

"Ми не можемо вимагати від минулого відповідності цінностям сьогодення"

- Зараз активно обговорюють конфлікт між Олексієм Гончаренком та Володимиром Завадюком (продюсери у Threads обмінялись “люб’язностями” з приводу нової “Фабрики”). Як ви оцінюєте цю ситуацію?

- І Олексій Гончаренко, і Володимир Завадюк - топові професіонали, які навчилися працювати в надскладних умовах, створюючи телевізійні продукти національного масштабу. За кожним із них величезний досвід, власне бачення та сформована система цінностей. І цілком природно, що ці погляди можуть не збігатися.

Я не знаю всіх подробиць їхнього конфлікту, але схильний вважати, що в його основі лежать насамперед професійні та ціннісні розбіжності. І можливо, одна з причин - різне сприйняття телевізійної спадщини минулих років.

Наведу приклад "Фабрики зірок 2", яка, на моє переконання, стала справді переломним явищем для українського телебачення. Сьогодні на її адресу лунає чимало критики: згадують деякі некоректні коментарі журі та експертів, надмірну сексуалізацію окремих номерів, недостатню присутність української мови. Ці зауваження небезпідставні.

Та ми не можемо вимагати від минулого відповідності всім цінностям сьогодення. Але можемо й повинні аналізувати його в історичному контексті. І в цьому контексті я переконаний: зі своєю місією "Фабрика зірок 2" впоралася на відмінно. На відмінно! Крапка!

- Чи вважаєте ви, що подібні публічні конфлікти допомагають українському шоу-бізнесу, чи, навпаки, шкодять йому?

- Я й сам неодноразово опинявся в епіцентрі неприємних публічних конфліктів. Пам’ятаю, як свого часу заступився за Вадима Лисицю та Ірину Федишин, яких гостро критикували через те, що українське журі поставило Польщі нуль балів на "Євробаченні-2022".

Тоді я написав, що члени журі керувалися виключно регламентом, наданим Суспільним мовником. У відповідь кілька моїх відомих колег написали мені приблизно таке: "Ти або дурний, або корисливий! Відписка!".

Відтоді ми з цими колегами не спілкуємося. І, відверто кажучи, я про це не шкодую. Принаймні той конфлікт допоміг мені зрозуміти, з ким у професійному середовищі краще не мати справ.

Але буває й інакше. Іноді я сам шкодую про сказане чи написане на емоціях. І тоді нагадую собі: "Вчися висловлювати свою думку максимально коректно, навіть коли категорично з кимось не погоджуєшся".

Тож чи бувають публічні конфлікти корисними? Безумовно. Вони оголюють справжні переконання людей, допомагають краще зрозуміти одне одного, а іноді вчасно позбутися ілюзій. Але водночас конфлікт може завдати значно більше шкоди, ніж користі, якщо перетворюється на публічне приниження чи боротьбу за те, кому дістанеться останнє слово.

Зрештою, я високо ціную здатність людей йти на примирення. І сам готовий визнавати власні помилки. Бо кожен конфлікт нас чогось навчає. Питання лише в тому, які висновки ми робимо.

На мою думку, українському шоу-бізнесу потрібна не відсутність конфліктів, а культура їхнього проживання. Ми маємо навчитися сперечатися, не знецінюючи одне одного, визнавати помилки, не сприймаючи це як слабкість, і знаходити сили для примирення. Адже зрілість індустрії визначається не кількістю скандалів, а тим, як її представники з них виходять.

- Чи готові ви відкрито висловити свою позицію, навіть якщо вона не збігатиметься з думкою більшості?

- Якщо відчуваю, що моя думка здатна вплинути на реальний баланс сил - я її висловлюю. Але моє особисте кредо - висловлена думка має бути почутою.

Для мене важливо не просто говорити, а розуміти, чи готове середовище сприйняти твої аргументи. Адже справжня цінність слова не в гучності, а в його здатності впливати.

Тому я переконаний: говорити варто тоді, коли є шанс бути почутим. А кричати в порожнечу, намагаючись щось довести тим, хто принципово не готовий слухати - це, насамперед, знецінювати самого себе.