Декілька тисяч доларів і система закриває очі на рейдерські захоплення та розпил бюджету. Українців судять ті, хто сам мав опинитися за гратами. Дайджест свавілля Шевченківського районного суду міста Києва.

У Шевченківському районному суді міста Києва кримінальний процес, здається, починається і закінчується однією ухвалою — відмовити. Заяви про мільярдні підряди, тіньові побори та корпоративні захоплення там не стають підставою для розслідування, а перетворюються на формальні папери без наслідків. Обов’язок внести відомості до ЄРДР, передбачений КПК, у цих стінах дивним чином втрачає свою імперативність.

Тут справи не гальмуються — їх просто не дозволяють запустити. Одним підписом кримінальне провадження зникає ще до народження, а потенційні фігуранти отримують імунітет від перевірки. Коли суд стає фільтром, що відсіює саму можливість слідства, це вже не випадковість — це система, яка працює без збоїв. Детально про кожну справу далі.

Контроль за ціною «домовленості»: як керівництво Держпраці вибудувало систему тіньових поборів

Державна служба з питань праці створена як інструмент безпеки, але на практиці перетворилася на механізм фінансового впливу на бізнес. У центрі цієї конструкції — голова Держпраці Ігор Дегнера, начальник Центрального міжрегіонального управління Роман Семчук та начальник Північно-Східного міжрегіонального управління Олександр Розумний. Через контроль над дозволами, деклараціями та перевірками сформовано замкнену вертикаль, де кожна адміністративна процедура має неофіційну «вартість». Законодавчі повноваження фактично конвертовані у стабільний тіньовий дохід.

Базовим елементом схеми стала реєстрація декларацій відповідності матеріально-технічної бази. Попри декларативний принцип, документи системно повертаються з формальних причин — «помилки у формі», «неточності», «неповний пакет». Після кількох відмов підприємцю пропонується «прискорення» за визначену суму. Так звичайна реєстраційна дія перетворюється на керований фінансовий фільтр.

Паралельно функціонує дозвільний контур щодо робіт підвищеної небезпеки. Формально безоплатна процедура фактично залежить від співпраці з «рекомендованими» експертними організаціями, пов’язаними з управліннями. Незалежні експерти означають затягування і відмови; лояльні — швидкий дозвіл і додатковий неофіційний платіж. Фінансові потоки рухаються по вертикалі, формуючи внутрішню систему розподілу.

Окремий сегмент — навчання та перевірка знань з охорони праці. Підконтрольні центри гарантують результат, тоді як випускники сторонніх установ стикаються з повторними іспитами та штучно завищеними вимогами. Вилучені правоохоронцями чорнові записи із сумами та прізвищами свідчать про системність збору коштів. Навіть публічні викриття не призвели до демонтажу цієї моделі. Інструмент постійного впливу — перевірки підприємств. Фіксуються незначні або усувні порушення, після чого пропонується вибір: значний штраф або «робоче врегулювання». Відмова від неформального сценарію означає повторні візити та нові претензії. Контроль стає циклічним механізмом тиску.

Показовими є управлінські рішення щодо гірничих робіт і вибухових матеріалів. Наказами змінено підпорядкування підприємств і передано їх під контроль лояльних посадовців, що спричинило зупинки виробництва та залежність від погоджень у віддалених регіонах. Прискорення процедур відбувалося виключно в межах домовленостей, а кадрові переміщення співпадали з виданням відповідних рішень.

За всіма викладеними фактами нами неодноразово скеровувалися заяви та скарги до ГСУ СБУ. Результат — показова тиша. Коли слідство обирає мовчання замість процесуальних дій, єдиним інструментом реагування залишається суд — саме тому подані скарги до Шевченківського районного суду міста Києва на бездіяльність уповноважених осіб.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва — Овсеп’ян Т.В. по справі №761/51947/25 відмовлено у зобов’язанні ГСУ СБУ розпочати досудове розслідування за вказаними фактами.

Корпоративне рейдерство під прикриттям підрядів: як Максим Микитась поєднав держконтракти і захоплення активів

Протягом років Максим Микитась — колишній народний депутат України VIII скликання та ексдепутат Київради — вибудовував модель контролю над державними ресурсами через інфраструктурні проєкти та корпоративні маніпуляції. Ключовим інструментом у сфері підрядів виступало ПрАТ «Метробуд», яке системно залучалося до стратегічних енергетичних контрактів. Управління тендерною участю, розподіл субпідрядів і фінансових потоків здійснювалися централізовано, що фактично усувало конкуренцію. Таким чином компанія перетворилася на механізм контролю над багатомільярдними бюджетними коштами.

Структура власності «Метробуду» включала іноземні компанії, зокрема T & A Industries Ltd., через яку серед бенефіціарів перебував громадянин рф Сергій Кияшко. Така конфігурація дозволяла обходити обмеження щодо участі компаній із російським капіталом у стратегічних закупівлях. Через консорціум «НВО “Укргідроенергобуд”» виконувалися роботи на Дністровській та Дніпровській ГАЕС. У 2016–2021 роках укладено договори генерального підряду з ПрАТ «Укргідроенерго» на суму понад 6 млрд грн, при цьому відсутність альтернативних виконавців пояснювалася «специфікою об’єктів», що забезпечувало фактичну монополію.

Однак підрядна модель — лише частина підходу. У випадку з ТОВ «Філософія Девелопмента» простежується інша складова — корпоративне захоплення активів. Після придбання компанією майнового комплексу в центрі Києва вартістю понад 560 млн грн об’єкт став предметом тиску з метою отримання контролю над корпоративними правами. Перемовини супроводжувалися пропозиціями переписати частки без процедурних гарантій, а після відмови власників схема перейшла до примусових дій.

Ключовим інструментом стали реєстраційні маніпуляції. Державний реєстратор внесла зміни до ЄДР, якими законного засновника було виключено, а натомість по черзі вписано номінальних осіб — спочатку громадянина Узбекистану Каюмджона Саматова, який фігурує в десятках компаній, згодом — Меркулова як керівника та бенефіціара. Підставою слугували фальшиві довіреності. Така ротація ускладнила відновлення корпоративних прав і створила видимість легітимності змін.

Завершальним етапом стало ініціювання банкрутства через підконтрольне ТОВ «Каса народної допомоги». Господарський суд міста Києва прийняв заяву до розгляду, що створило формальні підстави для подальшого відчуження активів і фактичного нівелювання прав законних власників. Модель повторюється: тиск, реєстраційні дії, номінальні особи та процедура неплатоспроможності як інструмент перерозподілу майна.

Попри викладені факти, системної правової оцінки СУ ГУНП в місті Києві зазначеним діям надано не було. Схеми, що поєднують контроль над бюджетними потоками та корпоративні захоплення, продовжують функціонувати, а державні ресурси та приватні активи залишаються об’єктом впливу вузького кола осіб.

На жаль, й представники Феміди ігноруючи норми КПК України, фактично блокують початок досудового розслідування. Так, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва – Циктіч В.М. у справі №761/47094/25 відмовлено у зобов’язанні СУ ГУНП в місті Києві розпочати досудове розслідування.

Суддя Циктіч В.М., попри свій бекграунд рішень часів Євромайдану, продовжує здійснювати правосуддя, ніби жодних питань до його доброчесності не існує.

Саме він у 2013–2014 роках ухвалював постанови щодо активістів: позбавляв права керування автомобілем Ірину Романенко у справі №761/396/14-п за нібито ігнорування вимоги про зупинку в напрямку резиденції Януковича, обирав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів учаснику Майдану, а також позбавляв водійських прав інших осіб, попри наявність свідчень на їхню користь.

Суддя не ставив під сумнів дії правоохоронців і відкидав аргументи захисту, що викликало суспільний резонанс і включення його до люстраційних списків Євромайдану, про що повідомляв рух «Чесно». Дисциплінарна палата встановила наявність істотних порушень норм процесуального права та навіть ознак порушення присяги, а ВККС у 2018 році зупинила його кваліфікаційне оцінювання. Водночас Вища рада правосуддя не притягнула суддю до відповідальності через сплив строків, після чого він продовжив працювати в системі правосуддя.

Фактично складається враження, що Шевченківський районний суд міста Києва перетворився на безпечну гавань для суддів із резонансним минулим: попри встановлені дисциплінарні порушення, суспільний резонанс і люстраційні списки, вони не лише уникають реальної відповідальності, а й продовжують здійснювати правосуддя, ніби жодних висновків для системи так і не зроблено.