Back
News item changed

The West Could Hit Russia Much Harder: Why It Isn’t Doing So

Automatically translated version. May contain inaccuracies compared to the original.

For almost five years of full-scale war, we keep hearing the same discussion. Do the West still have tools capable of forcing Russia to change its behavior? Are sanctions already effectively exhausted? Is everything that could be done economically and politically already done, and will the outcome of the war be decided solely on the battlefield?

In my view, the answer is fairly obvious – no. the West has far from exhausted its options to pressure Russia. The problem lies elsewhere. There is no political will to use these tools with sufficient severity and simultaneity. Read more in an exclusive column for 24 Channel.

Russian assets are still not confiscated

Let’s begin with the most obvious example. Russian assets remain frozen in Europe. Half a year ago, there was active discussion about confiscating them and using this money to support Ukraine, in particular to buy weapons.

That would have been not only an additional financial resource for the Ukrainian army. It would have been a fundamentally important signal to Russia: aggression has a real material price, and the money of the aggressor state can be used to defend the state it attacked.

But this decision was never made. Instead, Ukraine was granted a large loan of 90 billions at the expense of future Russian reparations, which are still unknown when and in what amount they will be paid. In other words, one of the most powerful financial pressure tools has not been used to its full potential.

Russia is still earning in Europe

A second example – energy. The European Union has done a lot during the war to reduce dependence on Russian energy resources. But a complete rejection is still not in place.

Russian liquefied gas remains, among other things. The separate story is Rosatom, which continues to cooperate with a number of European countries.

There are Russian precious metals. There is a whole list of areas where sanctions potential is far from exhausted.

Therefore, saying that the West has already imposed all possible sanctions on Russia is simply incorrect.

There is another tool that Moscow truly fears

This is secondary sanctions. Russia has learned to bypass a large part of direct Western restrictions.

It redirects trade. Works through intermediaries. Sells energy resources to countries that have not joined the sanctions. Uses a huge shadow fleet.

Therefore, the next level of pressure is no longer only about sanctions against Russia itself. It concerns the price of cooperating with Russia for others.

If a company, a bank, or a state helps Moscow circumvent restrictions or continues funding the Russian economy through energy purchases, they must also understand the consequences.

That is why the American bill to strengthen sanctions is so important. And that is why secondary sanctions can be much more painful for Moscow than another addition to the list of Russian enterprises that have long learned how to operate under restrictions.

The shadow fleet still sails

Another story is the Russian shadow fleet.

We are talking about hundreds of ships, with the help of which Russia continues to export oil, bypass the established restrictions, and receive money for its economy.

Yes, some ships are seized. Yes, sanctions are gradually expanding. But the system itself continues to operate. And as long as it operates, Russia continues to receive revenue.

So again the problem is not that the West does not know where the weak spot is. It is known. The question is only how far partners are willing to go.

Why aren’t they doing this? And now we come to the main point.

The European Union and the United States apply economic pressure on Russia very cautiously. They do not want a sharp drop or an uncontrollable collapse of the Russian regime.

Western logic largely lies in another: gradually increasing the price of war, creating more and more problems for the Kremlin, and thereby pushing it toward negotiations.

On paper, this may seem rational. But there is one problem. Russia perceives this caution not as a reason to stop, but as an opportunity to continue the war.

Moscow has enormous resource bases. It is aided by Iran. It receives support from North Korea. A highly important economic partner remains China.

Therefore, if pressure is increased slowly, Russia gains time to adapt to each new restriction. To find a new route. A new intermediary company. A new tanker. A new market.

Time itself becomes a resource for the Kremlin

This is perhaps the main problem of the current sanctions policy. Each separate restriction can work. But Russia gets the opportunity to adapt to it before the next one is introduced. And then the war can last for months. And under certain conditions – years.

So the question today must be posed differently. Not "are there sanctions remaining against Russia?". There are. Not "do the West have the means to inflict significantly more damage on the Russian economy?". They do.

The question is whether the West is ready to use them simultaneously and at such scale that the Kremlin cannot adapt.

Confiscation of assets. Stricter energy restrictions. Rosatom. Precious metals. Secondary sanctions. Real blow to the shadow fleet. These are not hypothetical tools of the future. They exist already.

Russia must be convinced not by words

Putin today does not show readiness to renounce his war aims. Therefore diplomacy alone will not force the Kremlin to change its position.

Negotiations become possible when the continuation of the war costs more than its termination. And that should be the goal of sanctions policy.

Not gradually creating inconveniences for Russia. But changing the very math of the war for the Kremlin. So that the next year of the war is more dangerous for the Russian regime than deciding to end it.

The West still has tools for this. The question is only when political will will appear to use them not one by one and cautiously, but in a way that Russia finally feels their cumulative power.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item "Захід може вдарити по Росії значно сильніше: чому він цього не робить". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: Channel 24.

Document: PDF proof of the original version of the news item "Захід може вдарити по Росії значно сильніше: чому він цього не робить". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: Channel 24.

Майже п'ять років повномасштабної війни ми постійно чуємо одну й ту саму дискусію. Чи залишилися у Заходу інструменти, здатні змусити Росію змінити свою поведінку? Чи санкції вже фактично вичерпані? Чи справді все, що можна було зробити економічно й політично, вже зроблено, а далі результат війни визначатиметься виключно на полі бою?

На мою думку, відповідь достатньо очевидна – ні. Захід далеко не вичерпав можливості тиску на Росію. Проблема в іншому. Немає політичної волі застосувати ці інструменти достатньо жорстко й одночасно. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу .

Російські активи досі не конфісковані

Почнімо з найбільш очевидного прикладу. У Європі залишаються замороженими російські активи. Ще пів року тому активно обговорювалася можливість їхньої конфіскації та використання цих грошей для підтримки України, зокрема для закупівлі озброєння.

Це був би не лише додатковий фінансовий ресурс для української армії. Це був би принципово важливий сигнал Росії: агресія має реальну матеріальну ціну, а гроші держави-агресора можуть працювати на захист держави, яку вона атакувала.

Але цього рішення так і не ухвалили. Натомість Україні вирішили надати великий кредит на 90 мільярдів за рахунок майбутніх російських компенсацій, які ще невідомо коли і в якому обсязі будуть виплачені. Тобто навіть один із найпотужніших фінансових інструментів тиску досі не використаний повною мірою.

Росія досі заробляє на Європі

Другий приклад – енергетика. Європейський Союз за роки війни зробив дуже багато для скорочення залежності від російських енергоносіїв. Але повної відмови досі немає.

Зберігається, зокрема, російський зріджений газ. Окремою історією залишається "Росатом", який продовжує співпрацювати з низкою європейських країн.

Є російські коштовні метали. Є цілий перелік напрямків, де санкційний потенціал далеко не вичерпаний.

Тому говорити, що Захід уже наклав на Росію всі можливі санкції, просто неправильно.

Є ще один інструмент, якого Москва справді боїться

Це вторинні санкції. Росія навчилася обходити значну частину прямих західних обмежень.

Вона переорієнтовує торгівлю. Працює через посередників. Продає енергоносії державам, які не приєдналися до санкцій. Використовує величезний тіньовий флот.

Тому наступний рівень тиску – це вже питання не лише санкцій проти самої Росії. Це питання ціни співпраці з Росією для інших.

Якщо компанія, банк чи держава допомагають Москві обходити обмеження або продовжують фінансувати російську економіку через закупівлю енергоносіїв, вони теж повинні розуміти наслідки.

Саме тому настільки важливим є американський законопроєкт про посилення санкцій. І саме тому вторинні санкції можуть бути значно болючішими для Москви, ніж чергове поповнення списку російських підприємств, які вже давно навчилися працювати в умовах обмежень.

Тіньовий флот досі плаває

Окрема історія – російський тіньовий флот.

Ми говоримо про сотні суден, за допомогою яких Росія продовжує експортувати нафту, обходити встановлені обмеження й отримувати гроші для своєї економіки.

Так, окремі судна арештовують. Так, санкції поступово розширюються. Але сама система продовжує працювати. І поки вона працює, Росія продовжує отримувати доходи.

Тобто тут знову проблема не в тому, що Захід не знає, де розташоване слабке місце. Воно відоме. Питання лише в тому, наскільки далеко партнери готові зайти.

Чому ж цього не роблять? І ось тут ми підходимо до головного.

Європейський Союз і Сполучені Штати дуже обережно застосовують економічний тиск на Росію. Вони не хочуть різкого падіння або неконтрольованого краху російського режиму.

Західна логіка значною мірою полягає в іншому: поступово збільшувати ціну війни, створювати для Кремля дедалі більше проблем і таким способом підштовхнути його до переговорів.

На папері це може виглядати раціонально. Але є одна проблема. Росія сприймає цю обережність не як причину зупинитися, а як можливість продовжувати війну.

Москва має величезну ресурсну базу. Їй допомагає Іран. Вона отримує підтримку від Північної Кореї. Надзвичайно важливим економічним партнером залишається Китай.

Тому якщо тиск нарощувати повільно, Росія отримує час адаптуватися до кожного наступного обмеження. Знайти новий маршрут. Нову компанію-посередника. Новий танкер. Новий ринок.

Саме час стає ресурсом Кремля

Це, мабуть, головна проблема нинішньої санкційної політики. Кожне окреме обмеження може працювати. Але Росія отримує можливість пристосуватися до нього до того, як буде запроваджене наступне. І тоді війна може тривати ще місяцями. А за певних умов – роками.

Тому питання сьогодні потрібно ставити інакше. Не "чи залишилися санкції проти Росії?". Залишилися. Не "чи є в Заходу можливості завдати російській економіці значно більшої шкоди?". Є.

Питання полягає в тому, чи готовий Захід використати їх одночасно і в такому масштабі, щоб Кремль не встигав адаптуватися.

Конфіскація активів. Жорсткіші енергетичні обмеження. "Росатом". Коштовні метали. Вторинні санкції. Реальний удар по тіньовому флоту. Це не вигадані інструменти майбутнього. Вони існують уже зараз.

Росію потрібно переконати не словами

Путін сьогодні не демонструє готовності відмовлятися від своїх цілей у війні. Тому дипломатія сама по собі не змусить Кремль змінити позицію.

Переговори стають можливими тоді, коли продовження війни обходиться дорожче, ніж її припинення. І саме це має бути метою санкційної політики.

Не поступово створювати Росії незручності. А змінити для Кремля саму математику війни. Щоб наступний рік війни був для російського режиму небезпечнішим, ніж рішення її припинити.

У Заходу для цього все ще є інструменти. Питання лише в тому, коли з'явиться політична воля використати їх не по одному і обережно, а так, щоб Росія нарешті відчула їхню сукупну силу.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item "Захід може вдарити по Росії значно сильніше: чому він цього не робить". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: Channel 24.

Document: PDF proof of the original version of the news item "Захід може вдарити по Росії значно сильніше: чому він цього не робить". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: Channel 24.

Майже п'ять років повномасштабної війни ми постійно чуємо одну й ту саму дискусію.

Сьогодні багато говорять про те, що Росія нарощує застосування реактивних безпілотників, удосконалює КАБи, використовує балістику, яка за лічені хвилини може долетіти до українських міст.

Чи залишилися у Заходу інструменти, здатні змусити Росію змінити свою поведінку?

І відразу виникає питання: чим усе це збивати?

Чи санкції вже фактично вичерпані?

Я вважаю, що питання треба ставити ширше.

Чи справді все, що можна було зробити економічно й політично, вже зроблено, а далі результат війни визначатиметься виключно на полі бою?

На мою думку, відповідь достатньо очевидна – ні.

Захід далеко не вичерпав можливості тиску на Росію.

Проблема в іншому.

Немає політичної волі застосувати ці інструменти достатньо жорстко й одночасно.

Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу .

Російські активи досі не конфісковані

Ми не повинні починати боротьбу з російською ракетою тоді, коли вона вже стартувала і їй залишилося п'ять чи шість хвилин до Києва.

Почнімо з найбільш очевидного прикладу.

Цю ракету треба виявляти значно раніше.

У Європі залишаються замороженими російські активи.

Треба знати, де виробляються її комплектуючі, де відбувається складання, де вона зберігається, якою логістикою переміщується, де розташовується пускова установка.

Ще пів року тому активно обговорювалася можливість їхньої конфіскації та використання цих грошей для підтримки України, зокрема для закупівлі озброєння.

Це стосується і ракет, і безпілотників, і КАБів.

Це був би не лише додатковий фінансовий ресурс для української армії.

І саме по всій цій лінійці сьогодні потрібно працювати.

Це був би принципово важливий сигнал Росії: агресія має реальну матеріальну ціну, а гроші держави-агресора можуть працювати на захист держави, яку вона атакувала.

По чому маємо цілити в першу чергу?

Але цього рішення так і не ухвалили.

Я про це говорю фактично з 2022 року: першочерговими цілями мають бути об'єкти, які безпосередньо забезпечують удари по громадянах України та наших військових.

Натомість Україні вирішили надати великий кредит на 90 мільярдів за рахунок майбутніх російських компенсацій, які ще невідомо коли і в якому обсязі будуть виплачені.

Це стратегічні аеродроми.

Тобто навіть один із найпотужніших фінансових інструментів тиску досі не використаний повною мірою.

Саваслейка та інші бази, де розміщуються носії ракетного озброєння.

Росія досі заробляє на Європі

Це МіГ-31К з "Кинджалами".

Другий приклад енергетика.

Це пускові установки.

Європейський Союз за роки війни зробив дуже багато для скорочення залежності від російських енергоносіїв.

Це комплекси С-400, які Росія використовує для ударів по наземних цілях.

Але повної відмови досі немає.

Це склади озброєння та системи управління польотами.

Зберігається, зокрема, російський зріджений газ.

Чому це об'єкти номер один?

Окремою історією залишається "Росатом", який продовжує співпрацювати з низкою європейських країн.

Тому що можна чекати, поки МіГ-31К підніметься, поки відбудеться пуск, а після цього намагатися перехопити "Кинджал".

Є російські коштовні метали.

А можна системно працювати по аеродрому, по самому літаку, по системі управління польотами, по складу, по злітній смузі.

Є цілий перелік напрямків, де санкційний потенціал далеко не вичерпаний.

Достатньо вивести з ладу один критичний елемент – і літак не виконає бойове завдання.

Тому говорити, що Захід уже наклав на Росію всі можливі санкції, просто неправильно.

Те саме з КАБами.

Є ще один інструмент, якого Москва справді боїться

Ми говоримо: росіяни вдосконалюють КАБи, збільшують дальність, покращують наведення за рахунок контрабандних та китайських комплектуючих.

Це вторинні санкції.

Добре.

Росія навчилася обходити значну частину прямих західних обмежень.

Але КАБ треба підняти літаком.

Вона переорієнтовує торгівлю.

Де цей літак?

Працює через посередників.

Де аеродром?

Продає енергоносії державам, які не приєдналися до санкцій.

Де лежать КАБи?

Використовує величезний тіньовий флот.

Де пальне?

Тому наступний рівень тиску – це вже питання не лише санкцій проти самої Росії.

Де система управління польотами?

Це питання ціни співпраці з Росією для інших.

Оце треба встановлювати розвідкою і знищувати.

Якщо компанія, банк чи держава допомагають Москві обходити обмеження або продовжують фінансувати російську економіку через закупівлю енергоносіїв, вони теж повинні розуміти наслідки.

Якщо літак пошкоджений, якщо він не заправлений, якщо знищений боєприпас або система управління, він не підніметься.

Саме тому настільки важливим є американський законопроєкт про посилення санкцій.

Відповідно, КАБ не полетить по нашому місту або по позиціях наших військових.

І саме тому вторинні санкції можуть бути значно болючішими для Москви, ніж чергове поповнення списку російських підприємств, які вже давно навчилися працювати в умовах обмежень.

Другий рівень – виробництво

Тіньовий флот досі плаває

Далі ми повинні працювати по всій виробничій базі.

Окрема історія – російський тіньовий флот.

І тут уже є правильні приклади: удар по "Прогресу", удар по Каменському комбінату.

Ми говоримо про сотні суден, за допомогою яких Росія продовжує експортувати нафту, обходити встановлені обмеження й отримувати гроші для своєї економіки.

Останній виробляє тверде ракетне паливо для боєприпасів РСЗВ "Ураган", "Смерч", "Торнадо-С" та інших ракетних систем.

Так, окремі судна арештовують.

Оце правильна робота, тому що ми знищуємо не тільки готовий засіб ураження, а можливість Росії його виробляти.

Так, санкції поступово розширюються.

Треба визначити всі підприємства, де виробляються двигуни, електроніка, системи наведення, паливо, корпуси, де відбувається фінальна збірка ракет і безпілотників.

Але сама система продовжує працювати.

Ми знаємо, що в Росії є великі центри складання дронів.

І поки вона працює, Росія продовжує отримувати доходи.

Вони не повинні спокійно працювати, накопичувати тисячі апаратів, відправляти їх на пускові майданчики, а ми вже потім будемо думати, як ці тисячі збити над Україною.

Тобто тут знову проблема не в тому, що Захід не знає, де розташоване слабке місце.

Ні.

Воно відоме.

Якщо ми маємо достатню кількість далекобійних засобів, по таких об'єктах повинні йти масовані удари.

Питання лише в тому, наскільки далеко партнери готові зайти.

Не один-два безпілотники.

Чому ж цього не роблять?

Якщо об'єкт стратегічний – відповідно має плануватися операція.

І ось тут ми підходимо до головного.

Недостатньо просто запустити дрони

Європейський Союз і Сполучені Штати дуже обережно застосовують економічний тиск на Росію.

І ось тут є принциповий момент.

Вони не хочуть різкого падіння або неконтрольованого краху російського режиму.

Масований удар – це не коли ми взяли сотню безпілотників і просто направили їх в один район.

Західна логіка значною мірою полягає в іншому: поступово збільшувати ціну війни, створювати для Кремля дедалі більше проблем і таким способом підштовхнути його до переговорів.

Це розвідувально-ударна операція.

На папері це може виглядати раціонально.

Спочатку треба визначити сам об'єкт.

Але є одна проблема.

Потім – систему ППО, яка його прикриває, радіолокаційні станції, засоби радіоелектронної боротьби, маршрути підльоту, режим роботи об'єкта.

Росія сприймає цю обережність не як причину зупинитися, а як можливість продовжувати війну.

Після цього – частиною сил нейтралізувати ППО і РЕБ, відволікти противника і завдати основного удару саме тоді, коли він цього не очікує.

Москва має величезну ресурсну базу.

Оце вже системна робота.

Їй допомагає Іран.

І саме таким способом можна знищувати об'єкти, які Росія вважає захищеними.

Вона отримує підтримку від Північної Кореї.

Далі – нафтопереробка

Надзвичайно важливим економічним партнером залишається Китай.

Наступний напрямок – НПЗ.

Тому якщо тиск нарощувати повільно, Росія отримує час адаптуватися до кожного наступного обмеження.

Я називаю пальне кров'ю війни.

Знайти новий маршрут.

Війська повинні пересуватися.

Нову компанію-посередника.

Літаки повинні заправлятися.

Новий танкер.

Працює величезна військова логістика.

Новий ринок.

Тому знищення нафтопереробних потужностей має подвійний ефект.

Саме час стає ресурсом Кремля

Ми б'ємо по забезпеченню російських військ і одночасно створюємо проблеми для російської економіки.

Це, мабуть, головна проблема нинішньої санкційної політики.

Це також стратегічний напрямок.

Кожне окреме обмеження може працювати.

Наступна лінійка – військова логістика і система управління.

Але Росія отримує можливість пристосуватися до нього до того, як буде запроваджене наступне.

Треба виявляти місця, де концентруються підрозділи, штаби, командні центри, де відбувається підготовка, де накопичується техніка.

І тоді війна може тривати ще місяцями.

І знову ж таки, це питання розвідки.

А за певних умов – роками.

Не побачили сьогодні об'єкт і завтра запустили туди дрон.

Тому питання сьогодні потрібно ставити інакше.

За ним можна спостерігати довго: встановити режим роботи, визначити момент найбільшої концентрації.

Не "чи залишилися санкції проти Росії?".

І лише після цього завдати удару.

Залишилися.

Саме так проводяться ефективні операції.

Не "чи є в Заходу можливості завдати російській економіці значно більшої шкоди?".

Розставляємо пріоритети

Є.

Вже після всього перерахованого вище можна говорити про Wildberries.

Питання полягає в тому, чи готовий Захід використати їх одночасно і в такому масштабі, щоб Кремль не встигав адаптуватися.

Зараз усі обговорюють масштабні пожежі на складах у Підмосков'ї.

Конфіскація активів.

Звичайно, це теж має значення.

Жорсткіші енергетичні обмеження. "Росатом".

Це економічні втрати.

Коштовні метали.

Це порушення логістики.

Вторинні санкції.

Це психологічний ефект, тому що росіяни починають бачити війну вже на власній території.

Реальний удар по тіньовому флоту.

Але якщо мене запитують про пріоритетність, я відповім чітко: це не перша лінійка.

Це не вигадані інструменти майбутнього.

Перша – те, що вбиває наших громадян і військових.

Вони існують уже зараз.

Друга – те, що виробляє засоби для цих ударів.

Росію потрібно переконати не словами

Далі – пальне, військова логістика, управління.

Путін сьогодні не демонструє готовності відмовлятися від своїх цілей у війні.

І вже потім об'єкти, які передусім створюють економічний та психологічний ефект.

Тому дипломатія сама по собі не змусить Кремль змінити позицію.

Ми маємо достатньо цілей.

Переговори стають можливими тоді, коли продовження війни обходиться дорожче, ніж її припинення.

Ми вже маємо значно більше власних далекобійних засобів, ніж мали ще кілька років тому.

І саме це має бути метою санкційної політики.

Тепер головне – не розпорошувати цей ресурс.

Не поступово створювати Росії незручності.

Треба створити систему, у якій розвідка, виробництво і застосування ударних засобів працюють на одну стратегічну мету.

А змінити для Кремля саму математику війни.

Щоб не чекати п'ять хвилин, поки російська ракета долетить до Києва, треба зробити так, щоб за місяць до цього в Росії не було можливості її виготовити, за тиждень – доставити, а в день атаки – запустити.

Щоб наступний рік війни був для російського режиму небезпечнішим, ніж рішення її припинити.

Оце і є той формат війни, до якого Україні потрібно було переходити значно раніше і який сьогодні необхідно максимально масштабувати.

У Заходу для цього все ще є інструменти.

Питання лише в тому, коли з'явиться політична воля використати їх не по одному і обережно, а так, щоб Росія нарешті відчула їхню сукупну силу.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the edited version of the news item "Ми не повинні ловити російську ракету за п'ять хвилин до Києва". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: Channel 24.

Document: PDF proof of the edited version of the news item "Ми не повинні ловити російську ракету за п'ять хвилин до Києва". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: Channel 24.

Download Download PDF