Back
Original version

Brother-2. A deputy’s brother won the election against a minister’s brother

Automatically translated version. May contain inaccuracies compared to the original.

Brother-2. A deputy’s brother won the election against a minister’s brother

The by-election to the Verkhovna Rada in electoral district No.85 put an end to the “Nasalyk era” in Kalush. A sea of candidates, more than half of them technical, an “elite” political landing force, and money flowing like a river: the district had never seen so much vote-buying. And, as the result showed, vote-buying remains the most effective political mechanism. And if it’s “seasoned” with skillful PR management, a winner can be “molded” almost from scratch in a very short time. Why did Nasalyk lose the election, and how might this affect Kalush itself, how did Viktor Shevchenko win, and what were the disappointments and revelations of the election?

Viktor Shevchenko: there is money

Viktor Shevchenko at the district election commission after the vote. His team claimed there was an instruction to falsify the election results, since the CEC published the count of 96,38% of protocols for Kalush and then “stalled” for a day.

Viktor Shevchenko is the brother of People’s Deputy Oleksandr Shevchenko, a member of the political force UKROP. Viktor himself is a stranger to the district. The plus is the lack of compromising material as such, aside from the political and business ties to the well-known oligarch Ihor Kolomoisky. The minus is an almost complete information vacuum around the candidate until the start of the campaign.

The candidate’s brother, Oleksandr Shevchenko, became a People’s Deputy in 2014 in electoral district No.83 (centered in Ivano-Frankivsk). Last year he ran for mayor of Ivano-Frankivsk against People’s Deputy Ihor Nasalyk. Nasalyk made it to the second round; Shevchenko did not. From there began a big political—and personal—confrontation.

Viktor Shevchenko copied his elder brother’s electoral technologies in Kalush. Open sources indicate that over the past four years charitable projects from Bukovel TV and Oleksandr Shevchenko personally involved over 60 000 people. One social program provided free trips to Bukovel. Until now—only for residents of Ivano-Frankivsk. But with the start of the campaign that luxury became available to residents of the Kalush district as well. From Kalush, Rohatyn and Halych districts dozens of buses ran daily to Bukovel. Rumor has it, even on the “day of silence.”

Although Ivano-Frankivsk residents have used Shevchenko’s “social” programs for years, he did not even make it to the second round in the Ivano-Frankivsk mayoral race. But he conquered Kalush on the first try—not only with free tourist trips but also with free concerts and feasts in villages of the Kalush district. Shevchenko’s team worked coherently on multiple “fronts”: although Viktor Shevchenko did not put up a single billboard in Kalush (not for lack of funds, of course, but rather for lack of advertising space — ed.), the agitation campaign was in full swing and multifaceted. Suddenly, thanks to taxi drivers, rumors began to spread that Shevchenko was repairing all the roads in the city. People began talking about the candidate on the streets, on public transport, and in cafés. Two compromising segments about the Minister of Energy and Coal Industry Ihor Nasalyk—brother of Shevchenko’s main rival, Serhiy Nasalyk—appeared one after another on a central TV channel.

Shevchenko’s campaign had less impact on Kalush city. Villages, however, motivated their choices differently: some voted out of gratitude or a sense of obligation; some didn’t care about the outcome, and “this one at least took us to Bukovel.” Some were simply afraid of “being punished” or “getting a bill” for the trip. Likely, Viktor Shevchenko’s result reflects not only voters’ preferences: varied election-day technologies were also at play.

According to Shevchenko’s headquarters, the candidate’s rating at the start of the campaign was 2,7%. Meanwhile almost half of voters were ready to vote for Nasalyk. Successful electoral moves, polling, a wide network of agitators and the “social” program increased Viktor Shevchenko’s rating eightfold.

Both the free tourist trips and the free concerts can be seen as indirect vote-buying. Surprisingly, neither law enforcement nor rivals reacted. “ATO” veterans effectively disrupted Nadia Savchenko’s campaign in favor of candidate Olga Sikora. But they completely ignored the “charitable programs” of Viktor Shevchenko, Volodymyr Tsvil, and Mykola Hoshovskyi. Serhiy Nasalyk did not react either.

Serhiy Nasalyk: the end of the Nasalyk era in Kalush?

Serhiy Nasalyk with deputy Mykola Shynkar and Rohatyn City Council secretary Halyna Bohun

Serhiy Nasalyk was the candidate from the BPP Solidarity, brother of the Minister of Energy and Coal Industry, former People’s Deputy and former mayor of Kalush Ihor Nasalyk. Serhiy Nasalyk’s defeat is first and foremost a personal defeat for Ihor Nasalyk. To understand it, one should recall Ihor Nasalyk’s role in Kalush. In 2006 he became Kalush’s mayor and held that post until 2014, when he was elected People’s Deputy.

Until 2006 Ihor Nasalyk was elected People’s Deputy from the Kalush district twice: first in 1998, when he twice defeated his nearest rival; second in 2002, when he achieved the highest result in the region, beating his nearest rival by more than 12 times. Later: in 2006 during the mayoral election Ihor Nasalyk twice outpaced his closest rival Ihor Ochkur; in 2010 90% of Kalush voters who came to the polls voted for Nasalyk; in 2014 in the parliamentary elections Ihor Nasalyk received the support of half the voters, outpacing his nearest rival threefold.

What didn’t work this time? Of course, it was not Ihor Nasalyk himself running but his younger brother Serhiy Nasalyk, who is known in Rohatyn because he has run his business there for years and served as Rohatyn’s mayor, but is completely unknown in Kalush. Serhiy Nasalyk barely appeared in Kalush during his brother’s mayoralty. However, tracing Serhiy Nasalyk’s political and public activity reveals synchronization with his older brother. Serhiy was involved in most of his brother’s projects—until 2015 he was the authorized person of the Rohatyn district organization of UP, was a co-founder of the Rohatyn district organization of the political party EKO+25% (a political project through which Ihor Nasalyk tried to enter the Verkhovna Rada in 2006), is a co-founder of the Rohatyn district organization of the NGO Voice of the Nation, and ran from BPP Solidarity, which was also Ihor Nasalyk’s idea. Strangely, the minister stepped on the same rake twice: last year, government support rather contributed to defeat than victory in the Ivano-Frankivsk mayoral election.

It’s unlikely Serhiy decided to run on his own: they needed to hold onto the district. The family name was supposed to play the decisive role for voters.

Unease was signaled by Serhiy Nasalyk’s first agitation trips to Kalush. First, vote-buying here didn’t come from a single source and proved more effective than administrative resources; second, Ihor Nasalyk’s appointment as minister was accompanied by higher tariffs and the “Rotterdam” scandal, and two TV segments on a central channel sufficiently publicized the “achievements” of the newly appointed minister. So it was unrealistic to expect voters in Kalush to ask Serhiy Nasalyk about Rohatyn. On the other hand, Serhiy Nasalyk could hardly explain to voters the tariff hikes and his brother’s “coal” negotiations with the DNR.

Ihor Nasalyk’s tactic of dispersing votes in Kalush backfired in Rohatyn: the self-nominated surgeon and ATO veteran Mykhailo Hlahovych scored over 8% in Rohatyn. Perhaps those votes would have belonged to Nasalyk.

Nasalyk’s election headquarters, de facto led by long-time election operative, deputy mayor of Rohatyn and former head of the internal policy department of Kalush City Council Mykola Shynkar, failed to demonstrate successful management. The headquarters took a constant defensive tack and only multiplied reply statements to provocations from rivals. The agitation campaign itself was not very successful and sometimes even contradictory: it started with a billboard slogan “I do not promise what I cannot fulfill” and ended with promises to “urgently double the minimum wage and pensions.” The candidate’s image was built only around successful management in Rohatyn.

Throughout the campaign there was practically no visual link between Serhiy Nasalyk and Ihor Nasalyk. The elder Nasalyk (perhaps for lack of time) distanced himself from his brother’s campaign, and Serhiy’s team proved unable to cope on its own. In the end, a candidate who was considered a favorite at the start ran one of the least public campaigns. At least, across these elections—no VIP agitators. Was there vote-buying? At least, it was not very public.

Ihor Nasalyk often ran a “economy-class” campaign, relying mostly on charisma. Saving on professional polling sooner or later had to turn against Nasalyk. This time they failed to factor in—or factored in too late—that heavyweight players, not just “local” politicians, entered the race. Acting “blindly” with a worn, years-old scheme is too little to win. Nasalyk’s campaign lacked professionals, methods, creative ideas and effective agitation maneuvers. The Shevchenko headquarters gave Nasalyk’s team a PR masterclass, making loud promo out of repairing the road in Rohatyn. Overall, comparing Serhiy Nasalyk’s campaign and Viktor Shevchenko’s is like comparing a modern functional computer with an old mainframe.

Olga Sikora: VIP agitators

Olga Sikora with Nadia Savchenko

Former People’s Deputy and candidate from Batkivshchyna Olga Sikora had one of the most powerful VIP landing forces supporting her. Besides prominent party members, Hero of Ukraine Nadia Savchenko came to campaign for her. Sikora’s campaign operated on two tracks: Batkivshchyna’s national messages about cutting tariffs and internal HQ work to “disqualify” opponents.

At the last moment nearly two dozen candidates registered in the district who were considered technical. The party and the candidate disowned them, but the precinct commission members the district election commission contacted gave food for thought. Such a large “technical” army was intended to ensure control in precinct election commissions. This technique was replicated in some other districts where by-elections took place.

Batkivshchyna was interested in increasing its capacities through the by-election. Therefore, candidates received not only PR but also financial support.

Likely with help from a campaign, footage appeared on Channel Plus of Ihor Nasalyk’s negotiations with DNR leaders. It’s not that Sikora’s and Shevchenko’s teams were linked; rather, it was a situational coalition against a common “enemy.”

Nadia Savchenko’s visit to support Olga Sikora opened huge prospects for the candidate. However opponents were alert. As a result, Savchenko’s campaign tour was disrupted—not least because of Olga Sikora herself, who is not a flexible politician, does not know how to react to “non-standard situations,” and simply cannot stand criticism.

The candidate almost repeated her result from the 2014 elections in Halych and Kalush districts, which, given the number of candidates, can be considered an achievement. Sikora also increased her result in Kalush. Maybe because her campaign was relatively tolerant overall and attracted a lot of political grandees. In Kalush district Olga Sikora outperformed Serhiy Nasalyk with voter support. To achieve that result the campaign had to work hard. And not only that.

Ihor Nasalyk has long been an opponent of Olga Sikora—their relationship intensified after Sikora defeated the candidate from the Party of Regions supported by Ihor Nasalyk in the 2012 elections.

Sikora’s campaigns are usually built as an alternative to Nasalyk. But in this election Sikora had no direct opponent, since Serhiy Nasalyk’s “fault” was only that he is Ihor Nasalyk’s brother, and no other compromising material was found on him. Officially. In general, there were several waves of kompromat against the pro-government candidate in Kalush.

Working against Olga Sikora was the fact that she had already been a People’s Deputy and during that time was involved in several high-profile scandals, including being caught button-pressing. Her campaigns chronically and critically lack positive messaging and horizon-expanding initiatives.

Mykola Hoshovskyi: there is money-2

Mykola Hoshovskyi attracted increased attention from OPORA

Unexpectedly, right after the leading contenders came the candidate from the PATRIOT party, Mykola Hoshovskyi. He served as a prosecutor in Ivano-Frankivsk, Zakarpattia, Chernivtsi and Lviv regions. In 2014 he was dismissed under the Law of Ukraine “On Purification of Power” and banned from holding office for ten years. His campaign headquarters were run by people who managed the Party of Regions’ headquarters in 2012.

Mykola Hoshovskyi is from Dovhe Voynylovo. He placed third in Kalush, Rohatyn and Halych districts. He lost ground only in Kalush city, so overall he is fourth. Where did such a result come from for a prosecutor unknown to the wider public and dismissed for lustration—i.e., “belonging to Yanukovych’s regime”?

Hoshovskyi did not run a loud public campaign, appeared moderately in the media, and did not order billboards. The candidate chose old but proven methods. In the week before the election the civic network OPORA appealed to law enforcement to check facts of voter bribery by the candidate.

In addition, the candidate actively worked with churches, notably donating relics of saints to Kalush district churches. On election day Mykola Hoshovskyi made (or promised to make) a mass donation to the district’s churches. Priests thanked the generous benefactor in church and fed the faithful with the information they needed. After church, as usual, parishioners head to the polling stations.

Interestingly, neither Shevchenko nor Hoshovskyi made it into the favorites among Kalush city voters. Apparently city and village voters differ mentally.

Oksana Tebeshevska: a result as a matter of course?

Oksana Tebeshevska—a constant participant in public gatherings in Kalush and Kalush district. At the opening of the memorial to fallen UPA soldiers at Vysochanka

The VO Svoboda candidate and regional council deputy Oksana Tebeshevska gained roughly the result expected of her. When Svoboda’s political leaders Oleh Tyahnybok and Ruslan Koshulynskyi did not take part in the election, it became clear the party abandoned the fight for the district. Nevertheless, Tebeshevska herself did a colossal job given her political and financial capabilities: she held numerous meetings with voters, not relying solely on the party brand. The brand, by the way, helped: Svoboda leader Oleh Tyahnybok came to campaign for Oksana Tebeshevska. Although perhaps if his visit had been planned closer to the election and taken the form of a tour rather than a one-off event, the result might have been somewhat stronger.

Oksana Tebeshevska roughly repeated Svoboda’s result in the district from the early elections in 2014.

A revelation of the election

The revelation of the election was the candidate from Syla Liudey (Power of the People) Andrian Volhin. An ATO veteran and lawyer by profession, Volhin is a “parachute” candidate in the district: he is from Ivano-Frankivsk and serves on the Ivano-Frankivsk City Council. Little known in Kalush before the election, Volhin took fourth place overall and sixth in Kalush district, placing immediately after Serhiy Nasalyk.

Donbas fighter Andrian Volhin, who survived the Ilovaisk cauldron and captivity by separatists, returned to Ivano-Frankivsk

Volhin ran a modest campaign but had powerful ATO veteran support. The team worked carefully, meeting voters on streets, in courtyards and at enterprises.

Oleh Savka from the Rukh party placed seventh overall, but support from Kalush residents put him in third place in the city. Savka’s team consisted mostly of the youthful Rukh wing, and the Rukh youth NGO is one of the most effective in Kalush.

Initially Oleh Savka was considered one of Ihor Nasalyk’s technical candidates. But compromising publications circulated by Nasalyk’s headquarters before the election disproved that assumption. Savka’s campaign was not as modest as last year’s local campaign, yet it was not ostentatious. The campaign emphasized the methods Rukh uses election to election—maximum face-to-face interaction with voters—plus “elite” agitators.

Shortly before the election agitation leaflets appeared in Kalush calling Savka a “religious obscurantist” who “yearns for power.” This showed opponents regarded him as a real contender.

At the end of 2013 young people burned Yanukovych’s portrait at a rally. Law enforcement opened a criminal case against Oleh Savka (left) and student Viktor Velychkovskyi. Under public pressure and in the spirit of the Maidan victory the case was closed.

However Savka’s result also has a negative trend: in last year’s local elections his political force received …?????% of votes. Savka headed the city council list and a “coup” occurred in the local organization replacing “old” faces with new ones. The new team must build political muscles.

Outsiders

Angela Yarovata from the Radical Party of Oleh Lyashko received more votes than the independent Volodymyr Tsvil—one of the candidates most notable for vote-buying.

Angela Yarovata with Oleh Lyashko. Lyashko did not come to Kalush, though he promised to visit later.

Yarovata was seen as a candidate who would rally the most radical electorate and take votes from Olga Sikora. Kalush voters did not rank the radical candidate even in the top ten. In Kalush district Yarovata ranked ninth. It’s worth recalling the pitchforks distributed to villagers and a concert by a well-known band in Kalush that took place in the heat and drew minimal audience. Deputies campaigned for Angela, but Lyashko himself did not come.

Independent Sviatoslav Kavinsky’s campaign was “wave-like”: he started long before the election, then quieted down and restarted. He communicated too little to voters, and his billboards bore messages not everyone understood. Although Kavinsky is from Kalush, he lived for many years in Crimea.

The billboard slogan “I’m coming at you” some voters interpreted as “I’m coming to the elections”

Independents Oleh Nyzhnyk and Roman Korol, nominated by UNA-UNSO, received roughly equal support. Both had several billboards in Kalush, but their campaigns, if they existed, were very inconspicuous.

Oleh Nyzhnyk heads the public health center “Sport for All.” The center organizes mountain trips and backyard competitions.

No one noticed Roman Korol’s campaign in Kalush.

The Republican Party nominee, information analyst Ihor Tkach, did not reach even one percent. He ran almost exclusively a media campaign focused on kompromat against the main players. Ihor Tkach sharply criticized Nasalyk, Sikora, Hoshovskyi and Yarovata. He considered Viktor Shevchenko a technical candidate.

For Ihor Nasalyk this is a double defeat. Soon a reshuffle of the political chessboard can be expected, and the next local elections could strip him of his influence in the city altogether. This is critical for Nasalyk, since removing the CHP from the Ukrinterenergo structure and international half-billion loans for Kalush indicate Ihor Nasalyk’s projects were only gaining momentum. Retaking the district will be an extremely difficult task—the train has left the station.

P.S. 37 candidates—independents and representatives of various political forces—took part in the by-election to the Verkhovna Rada. The results of those who scored more than 1% were analyzed.

nikorupciji.org

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item "Брат-2. Брат депутата виграв вибори у брата міністра". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: ANTIKOR.

Document: PDF proof of the original version of the news item "Брат-2. Брат депутата виграв вибори у брата міністра". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: ANTIKOR.

Брат-2. Брат депутата виграв вибори у брата міністра

Проміжні вибори до Верховної Ради на виборчому окрузі №85 поклали край «епосі Насалика» у Калуші. Море кандидатів, з яких більше половини ­– технічні, «елітний» політичний десант, і – гроші рікою: такої кількості «гречки» округ ще не бачив. І, як показав результат, «гречка» досі залишається найбільш дієвим політичним механізмом. А якщо її «приправити» вдалим піар-менеджментом, то переможця можна «зліпити» майже з нуля і за дуже короткий час. Чому Насалик програв вибори, і як це може вплинути власне на Калуш, за рахунок чого Віктор Шевченко здобув перемогу, що стало розчаруванням і відкриттям виборів?

Віктор Шевченко: гроші є

Віктор Шевченко в ОВК після виборів. Його команда заявила про те, що є вказівка фальсифікувати результати виборів, адже ЦВК оприлюднила результати підрахунку 96,38% протоколів по Калушу і “завмерла” на добу.

Віктор Шевченко — брат народного депутата Олександра Шевченка, член політсили «УКРОП». Сам Віктор Шевченко — людина, чужа для округу. Плюс цього — відсутність компромату як такого, якщо не рахувати політичну та бізнес-прив’язку до відомого олігарха Ігоря Коломойського. Мінус — практично повний інформаційний вакуум навколо кандидата до старту виборчої кампанії.

Брат кандидата — Олександр Шевченко — став народним депутатом у 2014 році по виборчому округу №83 (з центром у м. Івано-Франківськ). Торік змагався за посаду міського голови Івано-Франківська із народним депутатом Ігорем Насаликом. Насалик вийшов у другий тур, Шевченко — ні. Звідси — початок великого не тільки політичного, але й особистого протистояння.

Віктор Шевченко копіював на виборах у Калуші виборчі технології старшого брата. Звідкритих джерел відомо, що за останні чотири роки у благодійних проектах від ТК «Буковель» та особисто Олександра Шевченка було задіяно понад 60 000 осіб. Однією з соціальних програм стали безкоштовні поїдки на «Буковель». Досі — лише для франківців. А з початком виборчої кампанії така розкіш стала доступною і для мешканців Калуського округу. Із Калущини, Рогатинщини та Галицького району щодня на «Буковель» курсували десятки автобусів. Подейкують, навіть у «день тиші».

Попри те, що франківчани у рази довше користуються «соціальними» програмами від Шевченка, він не пройшов навіть до другого туру на виборах міського голови Івано-Франківська. А Калущину підкорив з першого разу — і не лише безкоштовними туристичними поїздками, але й безкоштовними концертами та частуваннями у селах Калуського району. Команда Шевченка діяла досить злагоджено, працюючи на різних «фронтах»: попри те, що у Калуші Віктор Шевченко не вивісив жодного біг-борда (не від браку коштів, звісно, а швидше, від браку рекламних площ. — Авт.), агтіаційна кампанія рухалася повним ходом і — різносторонньо. Так раптом завдяки таксистам почали ширитися чутки, що всі дороги у місті ремонтує Шевченко. Про кандидата почали говорити на вулицях, у громадському транспорті, у кафе. На центральному телеканалі один за одним з’явилися два компрометуючих сюжети про міністра енергетики й вугільної промисловості Ігоря Насалика — брата головного конкурента Шевченка на виборах Сергія Насалика.

На Калуш виборча кампанія Шевченка вплинула менше. А от села мотивували свій вибір по-різному: хтось голосував із вдячності або обов’язку «бути вдячним»; комусь було байдуже до результатів виборів, а «цей хоч у Буковель відвіз». Були й такі, що просто злякалися «бути покараними» чи «отримати рахунок» за відпочинок. Імовірно, результат Віктора Шевченка — це відображення не лише вподобань виборців: різноманітних технологій у день виборів ніхто не відміняв.

За даними штабу Віктора Шевченка, рейтинг кандидата на початок виборчої кампанії становив 2,7%. При цьому майже половина виборців готові були голосувати за Насалика. Вдалі виборчі ходи, соціологія, широка мережа агітаторів та «соціальна» програма наростили рейтинг Віктора Шевченка увосьмеро.

Як безкоштовні туристичні поїздки, так і безкоштовні концерти можна розглядати як непрямий підкуп виборців. Але, на диво, на це чомусь не зреагувавали ні правоохоронці, ні суперники. Так, «атовці» фактично зірвали агітаційну кампанію Надії Савченко на користь кандидата Ольги Сікори. Але повністю проігнорували «благодійні програми» Віктора Шевченка, Володимира Цвіля, Миколи Гошовського. Не зреагував на це і Сергій Насалик.

Сергій Насалик: завершення епохи Насалика у Калуші?

Сергій Насалик із заступником Миколою Шинкарем та секретарем Рогатинської міської ради Галиною Богун

Сергій Насалик — висуванець від БПП «Солідарність», брат міністра енергетики й вугільної промисловості, екс-народного депутата і колишнього міського голови Калуша Ігоря Насалика. Поразка Сергія Насалика є насамперед особистою поразкою Ігоря Насалика. І щоб її зрозуміти, варто згадати роль Ігоря Насалика у Калуші. У 2006 році він став калуським міським головою і займав цю посаду до 2014 року — поки не був обраний народним депутатом.

До 2006 року Ігор Насалик двічі ставав народним депутатом по Калуському виборчому округу: вперше — у 1998 році, коли вдвічі обігнав найближчого конкурента. Вдруге — у 2002 році, коли Ігор Насалик здобув найвищий результат в області, а найближчого конкурента випередив у понад 12 разів. Далі: у 2006 році на виборах міського голови Ігор Насалик вдвічі обігнав найближчого конкурента Ігоря Очкура; у 2010 році 90% калушан, які прийшли на вибори, віддали Насалику свої голоси; у 2014 році на виборах до Верховної Ради Ігор Насалик отримав підтримку половини виборців, відірвавшись від найближчого конкурента втричі.

Що не спрацювало зараз? Звісно, балотувався не сам Ігор Насалик а його молодший брат Сергій Насалик, який впізнаваний на Рогатинщині, адже роками веде там свій бізнес та є міським головою Рогатина, але абсолютно не відомий для Калущини. Сергій Насалик практично не світився у Калуші за мерства старшого брата. Проте, якщо прослідкувати політичну та громадську діяльність Сергія Насалика, відчувається синхронність із діяльністю старшого брата. Так, Сергій Насалик був задіяний у більшості проектів брата — він до 2015 року був уповноваженою особою Рогатинської районної організації УП, був у співзасновниках Рогатинської районної організації політичної партії «ЕКО+25%» (політичний проект, за участі якого Ігор Насалик у 2006 році намагався потрапити до Верховної Ради), є співзасновником Рогатинської районної організації ГПО «Голос нації», пішов на вибори від БПП «Солідарність», що також є задумкою Ігоря Насалика. Дивно, але міністр вдруге наступив на одні і ті ж граблі: так, на виборах міського голови Івано-Франківська торік провладна підтримка, швидше, сприяла його поразці, аніж не перемозі.

Навряд чи участь у виборах була самостійним рішенням Сергія Насалика: потрібно було зберегти округ. І прізвище мало зіграти для виборця вирішальну роль.

Про те, що не все гладко, сигналізували уже перші агітаційні поїздки Сергія Насалика до Калуша. По-перше, гречка на цих виборах сипалася не з одного мішка і виявилася дієвішою за адмінресурс; по-друге, призначення Ігоря Насалика на посаду міністра супроводжувалося підняттям тарифів і «роттердамським» скандалом, а два сюжети на центральному телеканалі достатньо популяризували «досягнення» новопризначеного міністра. Тому очікувати, що у Калуші Сергія Насалика питатимуть про Рогатин, було не варто. З іншого боку, Сергій Насалик навряд чи міг пояснити виборцям стрибок тарифів та «вугільні» переговори брата з ДНР.

Тактика Ігоря Насалика – розпорошити голоси у Калуші – спрацювала проти нього у Рогатині: самовисуванець і хірург-«атовець» Михайло Глагович набрав на Рогатинщині понад 8%. Можливо, ці голоси мали б належати Насалику.

Виборчий штаб Насалика, яким де-факто керував багаторічний учасник і керівник виборчого процесу, заступник міського голови Рогатина та екс-начальник відділу внутрішньої політики Калуської міської ради Микола Шинкар, не продемонстрував вдалого менеджменту. Штаб вів постійну виправдальну тактику і лише множив заяви у відповідь на різні провокації від суперників. Та й агітаційна кампанія була не надто вдалою і подекуди навіть суперечливою: почалася гаслом на біг-бордах «не обіцяю того, чого не зможу виконати» і закінчилася обіцянками «невідкладно підвищити удвічі мінімальну зарплату і пенсію». Образ кандидата був побудований лише навколо вдалого менеджменту у Рогатині.

За усю виборчу кампанію практично не було візуальної прив’язки Сергія Насалика до Ігоря Насалика. Насалик старший (можливо, за браком часу) абстрагувався від виборчої кампанії брата, а команда Сергія Насалика продемонструвала неспроможність впоратися самотужки. Зрештою, кандидат який вважався фаворитом на початку виборів, мав одну із найменш публічних виборчих кампаній. Принаймні, за усі вибори — жодного ВІП-агітатора. Чи була гречка? Принаймні, не надто публічна.

Сам Ігор Насалик часто вів виборчу кампанію «економ-класу», покладаючись здебільшого на харизму. Економія на фаховій соціології рано чи пізно мала обернутися проти Насалика. На цих виборах не було враховано або ж враховано занадто пізно, що у боротьбу включилися не «свої» місцеві політики, а важковаговики. І діяти «всліпу» по накатаній, але роками не обновлюваній схемі, — занадто мало для перемоги. У виборчій кампанії Насалика було замало і професіоналів, і методів, і креативних ідей, і вдалих агітаційних маневрів. Майстер-клас з піару дав штабу Насалика виборчий штаб Шевченка, зробивши собі гучне промо на ремонті дороги у Рогатині. Загалом, порівнювати виборчу кампанію Сергія Насалика та Віктора Шевченка – це ніби порівнювати новітній функціональний комп’ютер із ЕОМ.

Ольга Сікора: VIP – агітатори

Ольга Сікора із Надією Савченко

Екс-народний депутат і кандидат від ВО «Батьківщина» Ольга Сікора мала один із найпотужніших VIP-десантів на свою підтримку. Окрім іменитих партійців, агітувати за неї приїжджала навіть Герой України Надія Савченко. Виборча кампанія Ольги Сікори була побудована у двох напрямках: загальнодержавні месиджі «Батьківщини» про зниження тарифів і внутрішня робота штабу на «дискваліфікацію» опонентів.

В останній момент на окрузі зареєструвалося майже два десятки кандидатів, які вважалися технічними. Політична сила та кандидат від цього відхрестилися, а от члени ДВК, з якими ОВК сконтактувала, дали поживу для роздумів. Така численна «технічна» армія мала забезпечити контроль у дільничних виборчих комісіях. І така технологія була розтиражована на деякі інші виборчі округи, у яких відбувалися вибори.

ВО «Батьківщина» була зацікавлена наростити потужності за рахунок проміжних виборів. Відтак, кандидатам надали не тільки піар-, але й фінансовий супровід.

Імовірно, не без допомоги штабу кандидата на «плюсах» з’явилися кадри переговорів Ігоря Насалика із лідерами ДНР. Не те, щоб штаби Сікори і Шевченка були пов’язані, швидше, це була ситуативна коаліція проти спільного «ворога».

Приїзд Героя України Надії Савченко на підтримку Ольги Сікори відкривав перед кандидатом колосальні перспективи. Однак опоненти чуйно пильнували. У результаті, агітаційний тур Савченко було зірвано. І не без участі самої Ольги Сікори, яка не є пластичним політиком, не вміє реагувати на «нештатні ситуації» і просто терпіти не може критику.

Кандидат практично повторила свій результат на виборах 2014 року у Галицькому та Калуському районах, що, зважаючи на кількість кандидатів, також можна вважати досягненням. Також Ольга Сікора наростила результат у Калуші. Може, завдяки тому, що її виборча кампанія назагал була досить толерантною, і до неї було залучено чимало політичного бомонду. Загалом, на Калущині за підтримкою виборців Ольга Сікора обігнала Сергія Насалика. Для такого результату виборчому штабу довелося докласти чимало зусиль. І не тільки.

Ігор Насалик є давнім опонентом Ольги Сікори – їхні стосунки загострилися після того, як кандидат перемогла на виборах 2012 року представника від Партії регіонів, якого підтримував Ігор Насалик.

Зазвичай, виборчі кампанії Ольги Сікори побудовані на противагу Насалику. Проте на цих виборах прямого опонента у Сікори не було, адже Сергій Насалик «завинив» лише тим, що він є братом Ігоря Насалика, і жодного іншого компромату на нього не знайшлося. Офіційного. Бо загалом у Калуші було кілька хвиль компромату на провладного кандидата.

Проти Ольги Сікори працював той факт, що вона вже була народним депутатом і за цей час встигла відзначитися у кількох гучних скандалах, зокрема, була спіймана на кнопкодавстві. Її виборчим кампаніям хронічно і критично бракує позитиву і розширення горизонтів.

Микола Гошовський: гроші є-2

Микола Гошовський викликав до себе посилену увагу “ОПОРИ”

Несподівано одразу після лідерів виборчих перегонів розташувався кандидат від політичної партії «ПАТРІОТ» Микола Гошовський. Він працював прокурором Івано-Франківської, Закарпатської, Чернівецької та Львівської областей. У 2014 році був звільнений з роботи з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» та із забороною займати посаду упродовж десяти років. На виборах його виборчим штабом керували люди, які керували штабом Партії регіонів у 2012 році.

Микола Гошовський родом із Довгого Войнилова. У Калуському, Рогатинському, Галицькому районах розташувався на третьому місці. Здав позиції лише у Калуші, тому у загальному рейтингу – четвертий. Звідки такий результат у не відомого широкому загалу прокурора, який, до того ж, звільнений з посади через люстрацію? Тобто, за «приналежність до режиму Янковича».

Микола Гошовський не вів гучної публічної кампанії, в міру світився у медіа, не замовляв біг-бордів. Кандидат обрав старі, але перевірені не одними виборчими кампаніями методи. Так, у тиждень, який передував виборам, громадянська мережа «ОПОРА» звернулася до правоохоронців із клопотанням перевірити факти підкупу виборців зі сторони кандидата.

Крім того, кандидат активно працював із церквами, зокрема, дарував храмам Калущини мощі святих. А в день виборів Микола Гошовський зробив (або пообіцяв зробити) масову пожертву на храми Калуського району. У церквах священики дякували щедрому жертводавцю, вкладаючи у вуха виборцям потрібну інформацію. Після церкви, як ведеться, прихожани прямують на виборчі дільниці.

Цікаво, що як Шевченко, так і Гошовський не потрапили у фаворити у вподобаннях виборців Калуша. Очевидно, міські і сільські виборці різняться ментальністю.

Оксана Тебешевська: результат як закономірність?

Оксана Тебешевська — постійний учасник громадських зібрань у Калуші і Калуському районі. На відкритті меморіалу загиблим воїнам УПА на Височанці

Кандидат від ВО «Свобода», депутат обласної ради Оксана Тебешевська на виборах набрала приблизно той результат, який від неї очікували. Ще коли політичні лідери «Свободи» Олег Тягнибок та Руслан Кошулинський не стали учасниками виборів, стало зрозуміло, що політична сила відмовилася від боротьби за округ. Проте сама Оксана Тебешевська провела колосальну як на її політичні і фінансові можливості роботу: вона провела численні зустрічі із виборцями, не покладаючись на те, що її «витягне» політичний бренд. Бренд, до речі, «підсобив»: агітувати за Оксану Тебешевську приїхав лідер «Свободи» Олег Тягнибок. Хоча, можливо, якби його приїзд був спланований ближче до виборів, і мав вигляд турне, а не разової акції, то і результат міг бути трохи вагоміший.

Оксана Тебешевська приблизно повторила результат «Свободи» на окрузі на позачергових виборах у 2014 році.

Відкриття виборів

Відкриттям виборів став кандидат від «Сили людей» Андріан Волгін. «Атовець» і юрист за фахом, Андріан Волгін, проте, є “парашутистом” на окрузі: кандидат — з Івано-Франківська і є депутатом Івано-Франківської міської ради. У Калуші мало кому відомий до виборів Волгін здобув четвертий результат, а в Калуському районі — шостий, розташувавшись відразу за Сергієм Насаликом.

Боєць “Донбасу” Андріан Волгін, який пройшов “Іловайський котел” та полон сепаратистів, повернувся до Івано-Франківська

В Андріана Волгіна була скромна виборча кампанія, але потужна підтримка атовців. Команда ретельно відпрацювала вибори, зустрічаючись із виборцями на вулицях, у дворах та на підприємствах.

Олег Савка від НРУ у загальному рейтингу посів сьоме місце, проте підтримка калушан вивела його на третю позицію у місті. Команда Олега Савки складалася здебільшого із молодіжного «рухівського» крила, а «рухівська» молодіжна ГО є однією із найбільш дієвих у Калуші.

Спочатку Олега Савку розглядали як одного із технічних кандидатів Ігоря Насалика. Проте компрометуючі публікації, які перед виборами поширював штаб Насалика, спростували такі припущення. Сама виборча кампанія Олега Савки була не настільки скромною, як торік на місцевих виборах. Проте й не відзначалася помпезністю. Акцент виборчий штаб поставив на методи, якими «рухівці» діють із виборів у вибори — максимум «живого» спілкування з виборцями. Плюс — «елітні» агітатори.

Напередодні виборів у Калуші з’явилися агітки про «релігійного мракобіса» Савку, який «рветься до влади». Це стало свідченням, що опоненти сприймають кандидата як реального суперника.

Наприкінці 2013 року молодь спалила на віче портрет Януковича. Правоохоронці відркрили щодо Олега Савки (перший зліва) та студента Віктора Величковського кримінальне провадження. Під тиском громади та слідами перемоги Майдану справу – закрили.

Проте результат Олега Савки має й негативну тенденцію: на місцевих виборах минулого року політична сила набрала …?????% голосів виборців. Список до міської ради очолив Олег Савка і тоді у місцевій організації відбувся «переворот» зі зміною «старих» облич на нові. Нова команда мусить нарощувати політичні м’язи.

Аутсайдери

Анжела Яровата від Радикальної партії Олега Ляшка набрала більше, ніж самовисуванецьВолодимир Цвіль — один із кандидатів, які найбільше відзначилися «гречкою».

Анжела Яровата з Олегом Ляшком. Ляшко до Калуша так і не приїхав. Хоча – обіцяв навідатися згодом.

Анжелу Яровату розглядали як кандидата, яка має згуртувати навколо себе найбільш радикальний електорат і відняти голоси в Ольги Сікори. Калушани за своїми політичними уподобаннями не включили радикального кандидата навіть у першу десятку. У Калуському районі Яровата у рейтингу — дев’ята. Тут варто згадати про вила, які роздавали селянам, і концерт відомого гурту у Калуші, який відбувся у спеку і зібрав мінімум глядачів. За Анжелу агітували народні депутати, але сам Ляшко не приїхав.

Виборча кампанія самовисуванця Святослава Кавінського була «хвилеподібною»: кандидат стартував задовго до виборів, потім затих і знову відновив діяльність. До виборця про себе доніс занадто мало, а біг-борди містили не всім зрозумілі месиджі. Хоча Святослав Кавінський є калушанином, проте багато років проживав у Криму.

Напис на біг-боді “Іду на ви” деякі виборці трактували як “Іду на вибори”

Самовисуванець Олег Нижник і Роман Король, якого висунула політична партія «УНА-УНСО», набрали приблизно порівну. Обоє мали по кілька біг-бордів у Калуші, а виборча кампанія якщо і була, то дуже непомітна.

Олег Нижник очолює Центр здоров’я населення “спорт для всіх”. Центр організовує поїздки у гори та змагання у міських дворах

Виборчої кампанії Романа Короля (зліва) у Калуші ніхто не помітив

Висуванець від Республіканської партії, інформаційний аналітик Ігор Ткач не набрав і відсотка. Кандидат вів майже виключно медійну виборчу кампанію, концентруючись на компроматі на основних гравців. Ігор Ткач гостро критикував Насалика, Сікору, Гошовського, Яровату. Віктора Шевченка вважав технічним кандидатом.

Для Ігоря Насалика — це подвійна поразка. Адже уже незабаром можна очікувати переділу політичної шахівниці, а наступні місцеві вибори можуть взагалі вибити у нього з рук і вплив у місті. Це критично для Насалика, адже виведення ТЕЦ зі структури Укрінтеренерго, міжнародні півмільярдні кредити для Калуша свідчать про те, що Ігор Насалик зі своїми проектами тільки розвернувся. Повернути округ буде надважким завданням — потяг пішов.

P.S. Участь у проміжних виборах до Верховної Ради взяли 37 кандидатів — самовисуванців і представників різних політичних сил. Було проаналізовано результат тих, хто набрав більше 1%.

nikorupciji.org

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item "Брат-2. Брат депутата виграв вибори у брата міністра". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: ANTIKOR.

Document: PDF proof of the original version of the news item "Брат-2. Брат депутата виграв вибори у брата міністра". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: ANTIKOR.

Download Download PDF