Хто пустив на оборонку грузинську мафію під дахом НАБУ Углави? Скільки касок і броніжелетів не доїхало до фронту через картель Мітрохіна і АОЗ?

Як тільки Федоров пішов з Міноборони та вже прилаштувався радником Міноборони Італії, а Жумаділов з тріском пішов з ДП «АОЗ», компанії Мітрохіна раптом почали втрачати оборонні контракти. Однак, аби не втратити доступ до державних мільярдів, Мітрохін завів у систему грузинську мафію Саакашвілі та Гізо Углави, яка під дахом Жумаділов успішно освоїла мільярди. 31.08.2026 — останній день роботи Жумаділова в АОЗ, але грузинська мафія, схоже, покидати систему не збирається. Поки керівники змінюються, люди та компанії, які роками сиділи на оборонних потоках, продовжують отримувати державні гроші.

У центрі цієї історії — Северіон Дангадзе та «Укртак». За реєстром компанія оформлена на жінку 1960 року народження, директором із 2025 року є водій та охоронець, а самого Дангадзе фактичним бенефіціаром не зазначено. Водночас саме він є засновником «Еволюції Захисту», через яку «Укртак» купував кевлар, тканини та фурнітуру, причому на кожній позиції стабільно з’являлася 10-відсоткова націнка: арамідна тканина — 805 → 885,5 грн за метр, 50 балістичних шоломів — 466 → 512 тис. грн, а загалом через компанію пройшло 16,4 млн грн податкового кредиту. Дангадзе при цьому має відомий бекграунд: у 2017 році його затримували у справі про $500 тисяч від Курченка для Саакашвілі, а «Укртак» створили 11 травня 2022 року, коли обов’язки директора НАБУ виконував Гізо Углава.

У жовтні 2024 року на «Орлівці» ця конструкція вже дала збій. Фуру з товаром для «Укртаку» зупинили, а у водія виявили два пакети документів на один вантаж. Турецьку продукцію переоформлювали через болгарські PRICE PARTNERS та STRONG SALES, а імпорт від однієї турецької компанії перевищив 1,4 млрд грн. Паралельно фігурує сертифікат кінцевого споживача на 900 тисяч м’яких балістичних елементів від İpek Savunma — фактично на 100 тисяч бронежилетів, причому печатка на документі не гербова, а підписи й дати, за наданими матеріалами, зроблені одним почерком та однією ручкою; саме на таких документах і виникає питання, як оборонний товар взагалі проходив через європейський маршрут.

Попри ці історії, державні контракти продовжували заходити. У травні 2024 року ДОТ віддав «Укртаку» прямий контракт без аукціону на модульні бронежилети по 30 780 грн, хоча за три місяці до цього той самий виріб продавався на торгах по 26 480 грн — 4 300 грн різниці на одиниці та майже 51 млн грн на відповідному обсязі. А всередині виробничого ланцюга знову з’являється Мітрохін: «Лідер-Трейдинг» отримав 21,6 млн грн за розкрій і пошиття модульних бронежилетів, «Тес3» — чохли, «Північ-Спецодяг» — переноски. Тобто бронежилет, який держава купує через «Укртак», у результаті виробляється та комплектується компаніями, пов’язаними з тією самою групою Мітрохіна, яка вже втрачала оборонні контракти після зміни керівництва АОЗ.

І все це відбувається на тлі цифр, від яких виникає ще більше запитань: 530 млн грн збитку за перше півріччя 2025 року, 1,8 млрд грн боргів перед контрагентами та 1,5 млрд грн собівартості при 1 млрд грн доходу. У серпні 2025 року «Укртак» не поставив Міноборони 10 тисяч бронежилетів, а ще 35 тисяч одиниць на 769 млн грн залишалися на виконанні при потужності близько 5 тисяч на місяць. БЕБ товар вилучало й арештовувало, але далі справа, за наданими матеріалами, не отримала належного розвитку: у провадженні ДБР та ГСУ Нацполіції за майже два роки — обшук 16 грудня 2024 року, без експертиз, повноцінного аналізу вилучених носіїв, допитів директорів компаній-транзитерів та запитів до Болгарії й Туреччини. Мільярдні оборонні поставки, зірвані контракти, сумнівні документи та арештований товар є, а результату розслідувань — немає.

Ми вже подали нові скарги та інформаційні запити, щоб перевірити весь цей ланцюг: державні контракти «Укртаку», його зв’язки з Мітрохіним, тендерні та податкові операції, документи на імпорт, сертифікати, виконання поставок і дії посадовців, які роками пропускали все це через оборонну систему. Бо показово інше: поки Федоров та Жумаділов керували своїми напрямами, компанії спокійно отримували контракти, зривали поставки та продовжували працювати; після їхнього виходу раптом почалися розірвання договорів і перевірки.

То скільки ще оборонних грошей встигла освоїти ця зв’язка? Хто забезпечував їй доступ до державних мільярдів? І головне — скільки Мітрохін та Дангадзе могли «відстебнути» за таку багаторічну недоторканність?