Back
News item changed

"When asked why — we read poems": interview with the Ukrainian serviceman Seraphim Gordiyenko

Automatically translated version. May contain inaccuracies compared to the original.

The romanticism of war ended after the Zaporizhzhia counteroffensive, says a serviceman of the Armed Forces of Ukraine Seraphim Gordiyenko, who went to war at 19 years old. He went from a volunteer who carried out tasks to a person who makes decisions. How the nature of war has changed, why drones cannot replace infantry and vice versa, and what meta-romance is — in an interview with RBK-Ukraine, Seraphim Gordiyenko explains. The main thing: a conscious choice. Seraphim Gordiyenko went to war at 19 years old — not so much out of a sense of duty as due to upbringing, environment, and a desire to become part of a great historical event. Drones and infantry. Gordiyenko emphasizes that drones cannot replace infantry, and infantry drones: these are different functions of war, because it is the infantry that holds territory, while drones provide an effective means of reconnaissance and strike. Ukrainian drone advantage. He sees the strength of the Ukrainian drone industry not only in the aircraft themselves but in the system of deployment, rapid adaptation, communication with soldiers, and the ability to create solutions under resource shortages. Meta-romance. Gordiyenko’s cultural project grew out of war experience and the need to answer the question why? His idea is to document people’s creativity in a changed, extreme state of consciousness. Motivation of mobilized. For new soldiers who arrive not in a romantic state 2022 year, in his opinion, honesty of commanders, normal service conditions, fair treatment, and a clear “contract” between a person and the unit are important. The decision for me was obvious to Seraphim Gordiyenko was 12 years old when the Revolution of Dignity began in Ukraine. In 19, after the start of the full-scale invasion, he decided to go to war. Today he is a serviceman of the Armed Forces of Ukraine, founder of the cultural project Meta-romance, and a member of the MEMORIA military motorcycle club. He explains his decision to go to war not so much by a sense of duty but by upbringing, environment, and a desire to become part of a great historical event. According to Gordiyenko, in 2022–2023 years he was even surprised by the question of why he went to the front. Then it seemed absolutely obvious. Considering a certain pattern of my upbringing, this decision was absolutely obvious to me. I was brought up on traditional values, on Christian ethics, which I personally chose. I wasn’t imposed this, — he says. He explains that his parents were not religious, but gave him the opportunity to choose his own path. At the same time, heroism played an important role in his formation: 19th-century aesthetics, the Napoleonic era, cinema, literary epic, and later — the reality of Ukrainian struggle after the Revolution of Dignity. When all the heroes of your childhood are people who are somehow connected with the struggle, it is natural to become this hero, at least for yourself, — he explains. When the full-scale invasion began, Gordiyenko was studying in Lviv. In 24 February 2022 year, he, according to him, fled from the university, boarded the first train to Kyiv, and from there informed his parents that he was going to fight. I no longer asked them. It is very hard for every mother and father to say: well, go to war. I simply didn’t want to put them in that position. They formally told me to stay in Lviv. But everyone understood everything. I called from the train and said: I’m going to Kyiv to fight. My father answered: I understood that. Wish you luck, — he recalls. The then state of affairs he describes as youthful, emotional, maximalist, and at the same time very sincere. In the first months of the full-scale war, Gordiyenko says, young volunteers were literally afraid of not making it to the war. In spring 2022 year we, young guys, literally competed to be first to enter combat, envied those who already did, and we had not yet — he says. The first half-year of the war he was a volunteer and carried out tasks mainly of an infantry nature. He worked on mortars, lived about a kilometer from the front line, and then, together with a group of other young volunteers, decided to move toward drones, which were just beginning to gain great significance in the war. Before formal enrollment in the Armed Forces, they arrived with combat experience. But due to age — everyone was up to 21 year — it was standard not to sign a contract. According to Gordiyenko, they were accepted into the army only after a personal order from then Commander-in-Chief Valerii Zaluzhnyi. Photo: Seraphim really tried to get into the army in 19 years (RBK-Ukraine) We were told: we understand you’re great guys, you already have combat experience, but we cannot break the general directive. The only option is if the Chief writes a personal order for you. Four of us got a personal order. The entire TTC was paralyzed for a day: what kind of guys want to get into the army so badly? — Gordiyenko recalls. He says the then state of affairs cannot be judged by today’s logic. Now the war has become colder, more rational, more systematic. But the romantic state 2022 year also had a right to exist, because that is how part of the people then experienced reality. The romance ended. Gordiyenko believes the turning point in the perception of war came after the Zaporizhzhia counteroffensive 2023 year. I think the romance ended in 2023 year after the Zaporizhzhia counteroffensive. If before that the dynamics of hostilities carried less systematization, more emotional strain and a desire for a quicker victory, after that we understood: the war changed. The war of machines began, — he says. He explains this through a metaphor of a sword and a shield. In his view, in every great war the ways of damage and ways of defense go through imbalance and gradually adapt to each other. In World War I, he says, the sword outpaced the shield: more advanced ways of killing appeared, but the ways of defense did not keep up. Today, in the Ukrainian-Russian war, this balance changes every few months. Now every six months something changes on the front line. They find the sword — we find the shield. And vice versa. The main question is who’s military machine can adapt and scale faster, — he explains. Drones will not replace infantry and vice versa One of the main Ukrainian swords Gordiyenko calls the asymmetry of actions. Ukraine, he says, lags behind Russia in the number of people, money, and resources, but managed to create systemic tools of strategic-level influence already during the full-scale invasion. He emphasizes: in drones, the important thing is not the drone itself, but the system of its use — units, institutions, manufacturers, communication with the military, scaling, logistics, and constant readiness to adapt the product to real front-line needs. It is very important when we talk about the world of drones that not the drone as such matters, but its ability to be used and the general systematics of what you do with it. This also applies to the opponent. The opponent also had great achievements, but every six months everything changes. Someone moves to a more dominant position, someone to a less dominant one, — he says. Gordiyenko believes Ukrainian drone industry is strong precisely because it was created under conditions of time, people, and resource shortages, but with a very clear common goal — quickly filling a critical niche. These solutions were created with a touch of creativity against a background of resource shortages. We did not have this capacity; the Russians did. We either make it or lose this niche. And here really no one but us — he says. Among the strengths of Ukrainian manufacturers and units he names customer orientation, constant communication with the military, willingness to quickly change tools, scale, and stay up to date. This, in his view, distinguishes the Ukrainian approach from the Russian one, where a significant part of the system is tied to stable structures and nationalized enterprises. At the same time, Gordiyenko cautions against the simplification that drones can replace everything. According to him, drones are not a substitute for infantry, but another function of war. They cannot replace infantry and vice versa. These are different personas that are not self-sufficient on their own. Infantry cannot exist without supporting infrastructure, fire support, drones. And likewise drones themselves are means of destruction, means of reconnaissance, but they do not hold territory, — he explains. He says that if war is still thought of along a front line, liberation or capture of territory, then only infantry can perform that function. Drones today provide the most economically efficient effect of destruction, especially when it comes to asymmetric actions. Meta-romance An equally important topic for Gordiyenko is meta-romance. This is a cultural project that grew out of war experience but, as he emphasizes, is not only about war. For him it is one of the answers to the question why? — why fight, why be who you are, and why fix your own state in the most extreme circumstances. When we are asked why, we will read poetry, — according to Gordiyenko, one of the project’s ideological phrases. He explains that a person in war moves out of a comfort zone and falls into an extreme state of consciousness in which many usual things acquire different meanings. It is in just such a state, after the Kyiv campaign, when he, together with comrade Alexander Minyaiev, call sign Dante, went to Donetsk island as a volunteer, that the idea of Meta-romance began to emerge. He says that then they traveled to Donetsk with a sense that they were going to death. Together with Dante they got identical tattoos with a phrase from the Book of Revelation: Be faithful unto death, and you will receive a crown of life. “We thought we were going to die for sure. It was a very important state, which later became the foundation for the Meta-romance project,” Gordiyenko says. He says the idea for the project arose after he saw a comrade writing a poem under shelling. Photo: Together with his comrade, Seraphim created a whole literary direction — meta-romance (RBK-Ukraine) I realized that I was seeing something absolutely atypical, illogical, something that should not have been. And it certainly deserves reflection, — he recalls. Thus he formulated for himself that creativity created in an extreme state of consciousness has a unique value. It partly belongs to the author, partly to war as a phenomenon. When a person, in the most extreme conditions, fixes their creativity — prose, poetry, cinema, music, everything — they already do something unique a priori. Because this emotion is fixed precisely in this way, and it is very difficult to convey in a more scientific-academic format. Over time it will certainly be forgotten, — explains Gordiyenko. The first large form of this idea was the book Meta-romance. Blood, Steppe, and Eternity, which consisted of his prose and poetry by Dante. After that, Gordiyenko says they understood that the idea has prospects and began to turn it into a broader cultural project. Today meta-romance for him is not a publisher in the narrow sense, although the project engages in publishing activities. It is rather a philosophical-cultural platform with media, video, and literary components. Meta-romance is a new generation of Ukrainian culture catalyzed by war, but not about war or not only about war, — he says. The project issues anthologies, records interviews, plans short films, and tries to document how war changes, how creativity changes in war, and how it all fits into a system. The first stage of the war Gordiyenko describes as romantic, 2022–2023 years; the second as colder, more realistic. If at first the goal in meta-romance was to continue the romance, then in the second stage of the war the goal is what happens after romance. After romance comes realism, — he says. At the same time, Gordiyenko emphasizes that he does not consider Meta-romance his personal achievement. He sees himself more as a catalyst, and the main force is the team. I’m simply happy that I helped create this in some way and have the opportunity to observe it every day. I’m struck by how devoted people are to it, when ideas you came up with as a 20-year-old soldier are given daily, — he says. Among other things, the war changed him as well. Gordiyenko says that, rereading his own texts written in an extreme state, sometimes it feels as if another person wrote them. You read — and it wasn’t me who wrote it. It’s another person, with whom it would be very interesting to talk now, — he says. I will not tell you what you should endure Gordiyenko explains that people who undergo their formation in war inevitably change. Their leadership style, everyday reactions, expectations of other people, perception of camaraderie and the world in general change. It’s not better or worse. It’s just different. It’s literally a constant influence on the individual of a particular psycho-emotional state that inevitably changes that person, — Gordiyenko says. Speaking about new mobilized who come to the army not in a romantic state 2022 year, Gordiyenko calls his approach pragmatic. In his view, today the commander must be maximally honest with people. Do not promise what you cannot fulfill, do not appeal to high ideals where they do not work, but instead build a conditional “contract” with the service member. You tell the newcomer: I will not tell you that you must endure something for the sake of something. We are concluding a conceptual contract. I as a commander provide you with these conditions, and you in return fulfill these duties conscientiously. If someone from either side breaks this contract, there must be actions, — he explains. In his view, an idea can be a strong unifying factor, but the basis remains the conditions of service, the atmosphere in the unit, leadership, incentives, combat spirit, and a sense of justice. This is not a craft, it is an art — to maintain this balance, — says Gordiyenko. When asked what to tell people who do not want to fight and say what is there to fight for if there is corruption, scandals, and unresolved problems in the country, he answers: this is a decision everyone must make for themselves. But if the answer for Ukraine is not enough for a person, you can answer differently — for yourself. He explains that a young person who comes into the army with no specialized skills can, after a few years, become a world-class professional, especially if it concerns drone specialties or other high-tech directions. If the answer for Ukraine does not suit a person, you say: yes, you are fighting for yourself. For you to become a specialist, for you to become better, — Gordiyenko says. Pandora’s Box Another important topic for him is the media’s role in modern war. In his view, the information space has become one of the defining factors of many changes — sometimes positive, sometimes ruinous. Media can catalyze important processes, but at the same time can create pressure that institutions do not always withstand. Media has become a factor of chaos that is often hard to control. It’s a Pandora’s box that has opened. Even when these were positive things, the fact that it was necessary to raise media noise is frightening, — he says. Gordiyenko believes that the answer should not be to try to spin the media, but to strengthen institutions. If there is a public demand to check a certain general, official, or any other person, there must be an independent institution that checks facts and provides answers. Photo: Everyone must decide for themselves what to fight for, says Seraphim (RBK-Ukraine) A person should not be removed just because there is noise around them. A commission should come, look to see if it is true, and then make a decision, — he explains. At the same time, he acknowledges that even in cases of innocence, a person may remain judged by society for years if the media has already shaped a certain image. You have been investigated for several years and it turned out you were innocent. And for several years the media worked as if you were a criminal. What should you do next? You have no media resource to clear yourself. I think there is no answer to that question, — Gordiyenko says. MEMORIA Another important direction for him is veteran communities and ways to integrate military personnel into civilian life. One such example is the MEMORIA military motorcycle club. Gordiyenko says MEMORIA is not just a motorcycle club, but an environment, founded in war, that produces an attitude toward the future and helps preserve military culture at a high level. MEMORIA is a military motorcycle club. But de facto it is a community, an environment in society that is founded on war but produces a certain attitude that brings us to the future, — he says. The club’s logo is a skull, symbolizing a fallen comrade whom people carry on their backs. Therefore, one of the club’s main ideas is memory, dignity, and noble conduct for the sake of those who died. A person should be a combatant. A person who has experienced an extreme state of consciousness and almost always has someone to remember. And to behave with dignity for those who died — he explains. One of the club’s projects is M-13 fights, where soldiers and veterans go to the ring. Gordiyenko describes this not only as sport but as a separate form of art, where fighting, memory, military experience, staging, production, and symbolism merge. One tournament, for example, took place on a theater stage, where the ring was set up right in the theatrical space, and fighters entered in white shirts and armor. This is another form of art. You take a basic fighting format — one of the oldest kinds of competition, which most honestly shows the state of struggle. Then you layer on soldiers with combat experience, people who directly understand what war and death are — he says. In his view, such initiatives are important not only for the soldiers themselves but also for the army’s reputation and veteran communities. They show that veterans can create complex, conceptual, high-quality projects that do not reduce to trauma or aid, but themselves become a cultural phenomenon. You come and say: damn, veterans can do this. This is a powerful reinforcement of what we call the internal community of the army and a way of communicating with the civilian environment, — Gordiyenko says. Finally, he formulates his own definition of war for a person who has never been on the front. For him, war is not only combat actions, weapons, or front-line reality, but primarily a test of character on a scale that cannot be fully explained or predicted. War is a test of character on the most global scale with an inability to explain to oneself and predict the result. And this is, in a way, an adventure which, like every adventure, can end differently. But it depends on you, — Seraphim Gordiyenko concludes.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item ""Коли питають навіщо – ми читаємо вірші": інтерв'ю з військовим Серафимом Гордієнком". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: RBC-Ukraine.

Document: PDF proof of the original version of the news item ""Коли питають навіщо – ми читаємо вірші": інтерв'ю з військовим Серафимом Гордієнком". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: RBC-Ukraine.

Романтизм війни закінчився після Запорізького контрнаступу, каже військовослужбовець Військовослужбовець ЗСУ Серафим Гордієнко пішов на війну у 19 років. Він пройшов шлях від добровольця, який виконував завдання, до людини, яка приймає рішення. Як змінився характер війни, чому дрони не можуть без піхоти і навпаки і що таке метаромантика – в інтерв'ю РБК-Україна розповів Серафим Гордієнко. Головне: Свідомий вибір. Серафим Гордієнко пішов на війну у 19 років – не стільки з почуття обов’язку, скільки через виховання, середовище і бажання стати частиною великої історичної події. Дрони і піхота. Гордієнко наголошує, що дрони не можуть замінити піхоту, а піхота – дрони: це різні функції війни, бо саме піхота тримає територію, а дрони дають ефективний засіб розвідки й ураження. Українська дронова перевага. Силу української дронової індустрії він бачить не лише в самих апаратах, а в системі застосування, швидкій адаптації, комунікації з військовими та здатності створювати рішення в умовах нестачі ресурсів. Метаромантика. Культурний проєкт Гордієнка виник із досвіду війни та потреби відповісти на питання навіщо? Його ідея – фіксувати творчість людей у зміненому, екстремальному стані свідомості. Мотивація мобілізованих. Для нових військових, які приходять уже не в романтизованому стані 2022 року, на його думку, важлива чесність командирів, нормальні умови служби, справедливе ставлення і зрозумілий “договір” між людиною та підрозділом. Рішення для мене було очевидним Серафиму Гордієнку було 12 років, коли в Україні почалася Революція гідності. У 19, вже після початку повномасштабного вторгнення, він вирішив іти на війну. Сьогодні він військовослужбовець ЗСУ, засновник культурного проєкту Метаромантика і член військового мотоклубу MEMORIA. Своє рішення піти воювати він пояснює не стільки почуттям обов’язку, скільки вихованням, середовищем і бажанням стати частиною великої історичної події. За словами Гордієнка, у 2022–2023 роках йому навіть було дивно відповідати на питання, чому він пішов на фронт. Тоді це здавалося абсолютно очевидним. Враховуючи певний патерн мого виховання, це рішення було для мене абсолютно очевидним. Я був вихований на традиційних цінностях, на християнській етиці, яку сам особисто обрав. Мені це не нав’язували, – говорить він. Він розповідає, що його батьки не були релігійними, але дали йому можливість самостійно обрати власний шлях. Водночас важливу роль у його становленні відіграло героїчне виховання: естетика ХІХ століття, наполеонівська епоха, кіно, літературний епос, а згодом – і реальність української боротьби після Революції гідності. Коли всі герої твого дитинства – це люди, які так чи інакше пов’язані з боротьбою, натуральним є стати цим героєм, як мінімум для самого себе, – пояснює він. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Гордієнко навчався у Львові. 24 лютого 2022 року він, за його словами, втік з університету, сів у перший потяг до Києва і вже звідти повідомив батькам, що їде воювати. Я вже не радився. Дуже складно для кожного батька та матері сказати: ну так, їдь собі на війну. Я просто не хотів їх ставити в це положення. Вони мені формально сказали залишатися у Львові. Але всі все розуміли. Я вже набрав з поїзда і кажу: я їду в Київ воювати. Батько відповів: я так і зрозумів. Бажаю тобі удачі, – згадує він. Тодішній стан він описує як юнацький, емоційний, максималістський і водночас дуже щирий. У перші місяці повномасштабної війни, каже Гордієнко, молоді добровольці буквально боялися не встигнути на війну. Весною 2022 року ми, молоді хлопці, буквально змагалися за те, хто перший потрапить в бій, і заздрили тим, хто вже встиг, а ми ще ні. Всі боялися, що зараз війна закінчиться, і ми не встигнемо нічого зробити, – говорить він. Перші пів року повномасштабного вторгнення він був добровольцем і виконував завдання переважно піхотного характеру. Працював на мінометах, жив приблизно за кілометр від лінії фронту, а потім разом із групою таких самих молодих добровольців вирішив рухатися в напрямку дронів, які тоді лише починали набувати великого значення на війні. До офіційного оформлення в ЗСУ вони підійшли вже з бойовим досвідом. Але через вік – усім було до 21 року – стандартно підписати контракт не могли. За словами Гордієнка, їх прийняли в армію лише після персонального наказу тодішнього головнокомандувача Валерія Залужного. Фото: Серафим дуже намагався потрапити в армію в 19 років (РБК-Україна) Нам сказали: ми розуміємо, що ви класні хлопці, у вас уже є бойовий досвід, але ми не можемо порушити загальну директиву. Єдиний варіант – якщо по вас особисто напише наказ головком. І ми тоді це пробили. По нас чотирьох зробили персональний наказ. Весь ТЦК був паралізований на день: що це за хлопці, які так сильно хочуть потрапити в армію? – згадує Гордієнко. Тодішній стан, каже він, не можна оцінювати сьогоднішньою логікою. Зараз війна стала холоднішою, раціональнішою, системнішою. Але романтизований стан 2022 року теж мав право на існування, бо саме так частина людей тоді переживала реальність. Романтизм закінчився Гордієнко вважає, що перелом у сприйнятті війни стався після Запорізького контрнаступу 2023 року. Я думаю, що романтизм закінчився у 2023 році після Запорізького контрнаступу. Якщо до того часу динаміка бойових дій несла менше системності, більше емоційного надриву і бажання швидшої перемоги, то після цього ми зрозуміли: війна помінялася. Почалася війна військових машин, – говорить він. Він пояснює це через метафору меча і щита. На його думку, в кожній великій війні способи ураження і способи захисту проходять через дисбаланс і поступово пристосовуються один до одного. Під час Першої світової, каже він, меч значно випередив щит: з’явилися більш розвинені способи вбивства, але способи захисту за ними не встигали. Сьогодні, на українсько-російській війні, цей баланс змінюється кожні кілька місяців. Зараз кожні пів року щось змінюється на лінії фронту. Вони знаходять меч – ми знаходимо щит. І навпаки. Головне питання – чия військова машина швидше зможе це адаптувати і масштабувати, – пояснює він. Дрони не замінять піхоту і навпаки Одним із головних українських мечів Гордієнко називає асиметричність дій. Україна, за його словами, поступається Росії в кількості людей, грошей та ресурсу, але змогла створити системні засоби впливу стратегічного рівня вже під час повномасштабного вторгнення. Він наголошує: у питанні дронів важливий не сам апарат, а система його застосування – підрозділи, інституції, виробники, комунікація з військовими, масштабування, логістика і постійна готовність змінювати продукт під реальні потреби фронту. Дуже важливо, коли ми говоримо про світ дронів, важливий не дрон як такий, а його здатність використовувати та загальна систематика, що ти з ним робиш. Це стосується і противника. Противник теж мав великі досягнення, але кожні пів року все міняється. Хтось стає в більш домінуючу позицію, хтось – у менш, – каже він. На думку Гордієнка, українська дронова індустрія сильна саме тим, що створювалася в умовах нестачі часу, людей і ресурсу, але з дуже чіткою спільною метою – швидко закрити критичну нішу. Ці рішення створювалися з присмаком творчості на тлі нестачі ресурсів. У нас не було цієї спроможності, у росіян вона була. Ми або її зробимо, або програємо в цій ніші. І тут реально ніхто, окрім нас, – говорить він. Серед сильних сторін українських виробників і підрозділів він називає клієнтоорієнтованість, постійну комунікацію з військовими, готовність швидко змінювати засоби, масштабуватися і залишатися up to date. Саме це, на його думку, відрізняє український підхід від російського, де значна частина системи пов’язана зі сталими структурами та націоналізованими підприємствами. Водночас Гордієнко застерігає від спрощення тези, що дрони можуть замінити все. За його словами, дрони – це не заміна піхоті, а інша функція війни. Неможливо замінити піхоту дронами і навпаки. Це різні іпостасі, які не є самодостатніми самі по собі. Піхота не може існувати без підтримуючої інфраструктури, без вогневої підтримки, без дронів. І так само дрони самі по собі є засобами ураження, засобами розвідки, але вони не тримають територію, – пояснює він. За його словами, якщо війна досі мислиться через лінію фронту, звільнення або захоплення територій, то цю функцію може виконувати лише піхота. Дрони ж сьогодні дають найбільш економічно вигідний ефект ураження, особливо коли йдеться про асиметричні дії. Метаромантика Окрема важлива тема для Гордієнка – метаромантика. Це культурний проєкт, який виник з досвіду війни, але, як він наголошує, не є лише про війну. Для нього це одна з відповідей на питання навіщо? – навіщо воювати, навіщо бути тим, ким ти є, і навіщо фіксувати власний стан у найекстремальніших обставинах. Коли нам будуть ставити запитання навіщо?, ми будемо читати вірші, – так, за словами Гордієнка, звучала одна з ідейних фраз проєкту. Він пояснює, що людина на війні виходить із зони комфорту і потрапляє в екстремальний стан свідомості, у якому багато звичних речей набувають інших ознак. Саме в такому стані, після Київської кампанії, коли він разом із побратимом Олександром Міняєвим із позивним Данте поїхав добровольцем у Піски, почала народжуватися ідея Метаромантики. Тоді, каже він, вони їхали на Донеччину з відчуттям, що їдуть на смерть. Разом із Данте вони набили однакові тату з фразою з Одкровення Іоана: Будь вірний до смерті, і ти отримаєш вінець життя. “Ми думали, що їдемо на вірну смерть. Це був дуже важливий стан, який уже потім став фундаментом для проєкту Метаромантика, – говорить Гордієнко. За його словами, ідея проєкту виникла після того, як він побачив, як побратим пише вірш під обстрілом. Фото: Разом з побратимом Серафим створив цілий літературний напрямок - метаромантика (РБК-Україна) Я зрозумів, що бачу щось абсолютно нетипове, алогічне, те, чого не мало би бути. І воно точно заслуговує на рефлексію, – згадує він. Так він сформулював для себе, що творчість, створена в умовах екстремального стану свідомості, має унікальну цінність. Вона частково належить автору, а частково – війні як явищу. Коли людина в найбільш екстремальних умовах фіксує свою творчість – прозу, поезію, кіно, музику, абсолютно все, – вона вже апріорі робить унікальне. Тому що ця емоція фіксується саме таким чином, і її дуже складно передати в більш науково-академічному форматі. З часом воно стовідсотково забудеться, – пояснює Гордієнко. Першою великою формою цієї ідеї стала книжка Метаромантика. Кров, степ і вічність, яка складалася з його прози та поезії Данте. Після цього, каже Гордієнко, вони зрозуміли, що в ідеї є перспектива, і почали перетворювати її на ширший культурний проєкт. Сьогодні метаромантика для нього – це не видавництво у вузькому сенсі, хоча проєкт займається видавничою діяльністю. Це радше філософсько-культурна платформа, яка має медійну, відео- і літературну складову. Метаромантика – це нова генерація української культури, каталізована війною, але не про війну або не тільки про війну, – говорить він. Проєкт видає альманахи, записує інтерв’ю, планує короткометражні роботи і намагається фіксувати, як змінюється війна, як змінюється творчість на війні і як це все складається в систему. Перший етап війни Гордієнко описує як романтизований, 2022–2023 роки; другий – як холодніший, реалістичніший. Якщо спочатку мета в метаромантиці була продовженням романтизму, то в другому етапі війни мета — це вже те, що відбувається після романтики. Після романтики відбувається реалізм, – каже він. При цьому Гордієнко наголошує, що не вважає Метаромантику своєю особистою заслугою. Він бачить себе радше каталізатором процесу, а головною силою називає команду. Я просто щасливий, що в чомусь допоміг це створити і маю можливість спостерігати це кожен день. Мене дуже чіпляє, наскільки віддано ставляться до цього люди, коли ідеї, яку ти придумав, будучи 20-річним солдатом, віддаються щодня, – говорить він. Серед іншого, війна змінила і його самого. Гордієнко каже, що, перечитуючи власні тексти, написані в екстремальному стані, іноді відчуває, ніби це писала інша людина. Читаєш – і це не я писав. Це інша людина, з якою було б дуже цікаво зараз поруч поспілкуватися, – каже він. Я не буду тобі розказувати, що ти маєш щось терпіти Гордиенко пояснює, що люди, які переживають своє становлення на війні, неминуче змінюються. Змінюється їхній стиль управління, побутові реакції, очікування від інших людей, сприйняття побратимства і світу загалом. Це не гірше і не краще. Це просто інакше. Це буквально постійний вплив на особистість конкретного психоемоційного стану, який неминуче цю особистість змінює, – говорить Гордієнко. Говорячи про нових мобілізованих, які приходять в армію вже не в романтизованому стані 2022 року, Гордієнко називає свій підхід прагматичним. На його думку, сьогодні командир має бути максимально чесним із людьми. Не обіцяти того, чого не може виконати, не апелювати до високих ідей там, де вони не працюють, а будувати з військовослужбовцем умовний “договір”. Ти кажеш новоприбулому: я не буду тобі розказувати, що ти маєш щось терпіти заради чогось. Ми з тобою укладаємо понятійний договір. Я як командир надаю тобі такі-то умови, а ти у відповідь виконуєш такі-то обов’язки сумлінно. Якщо хтось зі сторін цей договір порушує, мають бути якісь дії, – пояснює він. На його думку, ідея може бути сильним фактором об’єднання, але базою все одно залишаються умови служби, атмосфера в підрозділі, ставлення командирів, заохочення, бойовий дух і відчуття справедливості. Це не ремесло, це ціле мистецтво – підтримувати цей баланс, – каже Гордієнко. На питання, що відповідати людям, які не хочуть воювати і кажуть за що мені воювати, якщо в країні корупція, скандали і невирішені проблеми, він відповідає: це питання кожен має вирішувати для себе. Але якщо людині не вистачає відповіді за Україну, можна відповісти інакше – за себе. Він пояснює, що людина, яка приходить в армію молодою і без спеціалізованих навичок, за кілька років може вийти звідти фахівцем світового рівня, особливо якщо йдеться про дронові спеціальності чи інші високотехнологічні напрямки. Якщо відповідь за Україну людину не влаштовує, ти кажеш: так ти за себе воюєш. За те, щоб ти став спеціалістом, за те, щоб ти став кращим, – говорить Гордієнко. Ящик Пандори Окремо він говорить про роль медіа у сучасній війні. На його думку, інформаційний простір став одним із визначальних факторів багатьох змін – іноді позитивних, іноді руйнівних. Медіа можуть каталізувати важливі процеси, але водночас здатні створювати тиск, який інституції не завжди можуть витримати. Медіа стало фактором хаосу, який часто складно контролювати. Це ящик Пандори, який відкрився. Навіть коли це були позитивні речі, сам факт того, що для цього треба було підняти медійний шум, лякає, – каже він. Гордієнко вважає, що відповіддю на це має бути не спроба закрутити медіа, а посилення інституцій. Якщо виникає суспільний запит на перевірку певного генерала, чиновника чи будь-якої іншої особи, має бути незалежна інституція, яка перевірить факти й дасть відповідь. Фото: Кожен має вирішувати сам, за що воювати, каже Серафим (РБК-Україна) Людина не має бути знята тільки через те, що є шум навколо неї. Має приїхати комісія, подивитися, чи це правда, і тоді ухвалювати рішення, – пояснює він. Водночас він визнає, що навіть у випадку невинуватості людина може роками залишатися засудженою в очах суспільства, якщо медіа вже сформували відповідний образ. Тебе розслідували кілька років і з’ясувалося, що ти невинуватий. А ці кілька років медіа працювали так, ніби ти злочинець. Що тобі далі робити? У тебе немає медіаресурсу, щоб себе відбілювати. Я думаю, на це питання немає відповіді, – каже Гордієнко. MEMORIA Ще один важливий для нього напрям – ветеранські спільноти і способи інтеграції військових у цивільне життя. Одним із таких прикладів він називає військовий мотоклуб MEMORIA. За словами Гордієнка, MEMORIA – це не просто мотоклуб, а середовище, фундаментоване війною, яке продукує ставлення до майбутнього і допомагає зберігати мілітарну культуру на високому рівні. MEMORIA – це військовий мотоклуб. Але де-факто це спільнота, середовище в суспільстві, яке фундаментоване війною, але продукує певне ставлення, яке приводить нас до майбутнього, – говорить він. Логотип клубу – череп – символізує загиблого побратима, якого людина носить на спині. Тому однією з головних ідей клубу є пам’ять, гідність і шляхетне поводження заради тих, хто загинув. Людина має бути комбатантом. Людина, яка відчула екстремальний стан свідомості і майже завжди має про кого згадати. І заради кого поводитися гідно, – пояснює Гордієнко. Одним із проєктів цієї спільноти є бої M-13, де військові та ветерани виходять на ринг. Гордієнко описує це не лише як спорт, а як окрему форму мистецтва, де поєднуються боротьба, пам’ять, військовий досвід, режисура, продакшн і символіка. Один із турнірів, наприклад, відбувався на сцені театру, де ринг був встановлений просто в театральному просторі, а бійці виходили в білих сорочках і обладунках. Це ще один вид мистецтва. Ти береш базовий формат бою — один із найстаріших видів змагання, який максимально чесно показує стан боротьби. А потім нашаровуєш на нього військовослужбовців із бойовим досвідом, людей, які безпосередньо розуміють, що таке війна і що таке смерть, – говорить він. На його думку, такі ініціативи важливі не лише для самих військових, а й для репутації війська та ветеранських спільнот. Вони показують, що ветерани можуть створювати складні, концептуальні, якісні проєкти, які не зводяться до травми чи допомоги, а самі стають культурним явищем. Ти приходиш і кажеш: блін, це ж ветерани можуть таке зробити. Це дуже серйозне підсилення того, що ми називаємо внутрішньою спільнотою армії і способом її комунікації з цивільним середовищем, – каже Гордієнко. Наостанок він формулює власне визначення війни для людини, яка ніколи не була на фронті. Для нього війна – це не лише бойові дії, зброя чи фронтова реальність, а насамперед випробування характеру в масштабі, який неможливо до кінця пояснити або спрогнозувати. Війна – це випробування характеру в найбільш глобальних масштабах з неможливістю пояснити собі і спрогнозувати результат. І це певним чином авантюра, яка, як і кожна авантюра, може по-різному закінчитися. Але це залежить від тебе, – підсумовує Серафим Гордієнко.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item ""Коли питають навіщо – ми читаємо вірші": інтерв'ю з військовим Серафимом Гордієнком". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: RBC-Ukraine.

Document: PDF proof of the original version of the news item ""Коли питають навіщо – ми читаємо вірші": інтерв'ю з військовим Серафимом Гордієнком". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: RBC-Ukraine.

Романтизм війни закінчився після Запорізького контрнаступу, каже військовослужбовець Військовослужбовець ЗСУ Серафим Гордієнко пішов на війну у 19 років.

Він пройшов шлях від добровольця, який виконував завдання, до людини, яка приймає рішення.

Як змінився характер війни, чому дрони не можуть без піхоти і навпаки і що таке метаромантика – в інтерв'ю РБК-Україна розповів Серафим Гордієнко.

Головне: Свідомий вибір.

Серафим Гордієнко пішов на війну у 19 років – не стільки з почуття обов’язку, скільки через виховання, середовище і бажання стати частиною великої історичної події.

Дрони і піхота.

Гордієнко наголошує, що дрони не можуть замінити піхоту, а піхота – дрони: це різні функції війни, бо саме піхота тримає територію, а дрони дають ефективний засіб розвідки й ураження.

Українська дронова перевага.

Силу української дронової індустрії він бачить не лише в самих апаратах, а в системі застосування, швидкій адаптації, комунікації з військовими та здатності створювати рішення в умовах нестачі ресурсів.

Метаромантика.

Культурний проєкт Гордієнка виник із досвіду війни та потреби відповісти на питання навіщо?

Його ідея – фіксувати творчість людей у зміненому, екстремальному стані свідомості.

Мотивація мобілізованих.

Для нових військових, які приходять уже не в романтизованому стані 2022 року, на його думку, важлива чесність командирів, нормальні умови служби, справедливе ставлення і зрозумілий “договір” між людиною та підрозділом.

Рішення для мене було очевидним Серафиму Гордієнку було 12 років, коли в Україні почалася Революція гідності.

У 19, вже після початку повномасштабного вторгнення, він вирішив іти на війну.

Сьогодні він військовослужбовець ЗСУ, засновник культурного проєкту Метаромантика і член військового мотоклубу MEMORIA.

Своє рішення піти воювати він пояснює не стільки почуттям обов’язку, скільки вихованням, середовищем і бажанням стати частиною великої історичної події.

За словами Гордієнка, у 2022–2023 роках йому навіть було дивно відповідати на питання, чому він пішов на фронт.

Тоді це здавалося абсолютно очевидним.

Враховуючи певний патерн мого виховання, це рішення було для мене абсолютно очевидним.

Я був вихований на традиційних цінностях, на християнській етиці, яку сам особисто обрав.

Мені це не нав’язували, – говорить він.

Він розповідає, що його батьки не були релігійними, але дали йому можливість самостійно обрати власний шлях.

Водночас важливу роль у його становленні відіграло героїчне виховання: естетика ХІХ століття, наполеонівська епоха, кіно, літературний епос, а згодом – і реальність української боротьби після Революції гідності.

Коли всі герої твого дитинства – це люди, які так чи інакше пов’язані з боротьбою, натуральним є стати цим героєм, як мінімум для самого себе, – пояснює він.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Гордієнко навчався у Львові. 24 лютого 2022 року він, за його словами, втік з університету, сів у перший потяг до Києва і вже звідти повідомив батькам, що їде воювати.

Я вже не радився.

Дуже складно для кожного батька та матері сказати: ну так, їдь собі на війну.

Я просто не хотів їх ставити в це положення.

Вони мені формально сказали залишатися у Львові.

Але всі все розуміли.

Я вже набрав з поїзда і кажу: я їду в Київ воювати.

Батько відповів: я так і зрозумів.

Бажаю тобі удачі, – згадує він.

Тодішній стан він описує як юнацький, емоційний, максималістський і водночас дуже щирий.

У перші місяці повномасштабної війни, каже Гордієнко, молоді добровольці буквально боялися не встигнути на війну.

Весною 2022 року ми, молоді хлопці, буквально змагалися за те, хто перший потрапить в бій, і заздрили тим, хто вже встиг, а ми ще ні.

Всі боялися, що зараз війна закінчиться, і ми не встигнемо нічого зробити, – говорить він.

Перші пів року повномасштабного вторгнення він був добровольцем і виконував завдання переважно піхотного характеру.

Працював на мінометах, жив приблизно за кілометр від лінії фронту, а потім разом із групою таких самих молодих добровольців вирішив рухатися в напрямку дронів, які тоді лише починали набувати великого значення на війні.

До офіційного оформлення в ЗСУ вони підійшли вже з бойовим досвідом.

Але через вік – усім було до 21 року – стандартно підписати контракт не могли.

За словами Гордієнка, їх прийняли в армію лише після персонального наказу тодішнього головнокомандувача Валерія Залужного.

Фото: Серафим дуже намагався потрапити в армію в 19 років (РБК-Україна) Нам сказали: ми розуміємо, що ви класні хлопці, у вас уже є бойовий досвід, але ми не можемо порушити загальну директиву.

Єдиний варіант – якщо по вас особисто напише наказ головком.

І ми тоді це пробили.

По нас чотирьох зробили персональний наказ.

Весь ТЦК був паралізований на день: що це за хлопці, які так сильно хочуть потрапити в армію? – згадує Гордієнко.

Тодішній стан, каже він, не можна оцінювати сьогоднішньою логікою.

Зараз війна стала холоднішою, раціональнішою, системнішою.

Але романтизований стан 2022 року теж мав право на існування, бо саме так частина людей тоді переживала реальність.

Романтизм закінчився Гордієнко вважає, що перелом у сприйнятті війни стався після Запорізького контрнаступу 2023 року.

Я думаю, що романтизм закінчився у 2023 році після Запорізького контрнаступу.

Якщо до того часу динаміка бойових дій несла менше системності, більше емоційного надриву і бажання швидшої перемоги, то після цього ми зрозуміли: війна помінялася.

Почалася війна військових машин, – говорить він.

Він пояснює це через метафору меча і щита.

На його думку, в кожній великій війні способи ураження і способи захисту проходять через дисбаланс і поступово пристосовуються один до одного.

Під час Першої світової, каже він, меч значно випередив щит: з’явилися більш розвинені способи вбивства, але способи захисту за ними не встигали.

Сьогодні, на українсько-російській війні, цей баланс змінюється кожні кілька місяців.

Зараз кожні пів року щось змінюється на лінії фронту.

Вони знаходять меч – ми знаходимо щит.

І навпаки.

Головне питання – чия військова машина швидше зможе це адаптувати і масштабувати, – пояснює він.

Дрони не замінять піхоту і навпаки Одним із головних українських мечів Гордієнко називає асиметричність дій.

Україна, за його словами, поступається Росії в кількості людей, грошей та ресурсу, але змогла створити системні засоби впливу стратегічного рівня вже під час повномасштабного вторгнення.

Він наголошує: у питанні дронів важливий не сам апарат, а система його застосування – підрозділи, інституції, виробники, комунікація з військовими, масштабування, логістика і постійна готовність змінювати продукт під реальні потреби фронту.

Дуже важливо, коли ми говоримо про світ дронів, важливий не дрон як такий, а його здатність використовувати та загальна систематика, що ти з ним робиш.

Це стосується і противника.

Противник теж мав великі досягнення, але кожні пів року все міняється.

Хтось стає в більш домінуючу позицію, хтось – у менш, – каже він.

На думку Гордієнка, українська дронова індустрія сильна саме тим, що створювалася в умовах нестачі часу, людей і ресурсу, але з дуже чіткою спільною метою – швидко закрити критичну нішу.

Ці рішення створювалися з присмаком творчості на тлі нестачі ресурсів.

У нас не було цієї спроможності, у росіян вона була.

Ми або її зробимо, або програємо в цій ніші.

І тут реально ніхто, окрім нас, – говорить він.

Серед сильних сторін українських виробників і підрозділів він називає клієнтоорієнтованість, постійну комунікацію з військовими, готовність швидко змінювати засоби, масштабуватися і залишатися up to date.

Саме це, на його думку, відрізняє український підхід від російського, де значна частина системи пов’язана зі сталими структурами та націоналізованими підприємствами.

Гордієнко наголошує, що сформована системність частково змінює загальний світовий ринок, адже бюрократичним процедурам і термінам мирного часу українські виробники протиставляють реальні результати в найскладніших умовах у світі.

Якщо ми говоримо за розвідку, найбільш відомі компанії Skyeton, Укрспецсистемс, Довіра (DeDeviRO - ред.) з Лелеками, мідлстрайк - всім відомий Firepoint...

Зараз ми можемо сказати, що ці ніші вже міцно зайняті і ця відчайдушність вже перейшла в певну системність, - каже військовий.

Він додає, що в умовах, коли українці показують результат - тисячі виявлених цілей дроном Shark, десятки знищених цілей безпілотниками Firepoint, змагатись з нами на ринку стає важче.

Водночас Гордієнко застерігає від спрощення тези, що дрони можуть замінити все.

За його словами, дрони – це не заміна піхоті, а інша функція війни.

Неможливо замінити піхоту дронами і навпаки.

Це різні іпостасі, які не є самодостатніми самі по собі.

Піхота не може існувати без підтримуючої інфраструктури, без вогневої підтримки, без дронів.

І так само дрони самі по собі є засобами ураження, засобами розвідки, але вони не тримають територію, – пояснює він.

За його словами, якщо війна досі мислиться через лінію фронту, звільнення або захоплення територій, то цю функцію може виконувати лише піхота.

Дрони ж сьогодні дають найбільш економічно вигідний ефект ураження, особливо коли йдеться про асиметричні дії.

Метаромантика Окрема важлива тема для Гордієнка – метаромантика.

Це культурний проєкт, який виник з досвіду війни, але, як він наголошує, не є лише про війну.

Для нього це одна з відповідей на питання навіщо? – навіщо воювати, навіщо бути тим, ким ти є, і навіщо фіксувати власний стан у найекстремальніших обставинах.

Коли нам будуть ставити запитання навіщо?, ми будемо читати вірші, – так, за словами Гордієнка, звучала одна з ідейних фраз проєкту.

Він пояснює, що людина на війні виходить із зони комфорту і потрапляє в екстремальний стан свідомості, у якому багато звичних речей набувають інших ознак.

Саме в такому стані, після Київської кампанії, коли він разом із побратимом Олександром Міняєвим із позивним Данте поїхав добровольцем у Піски, почала народжуватися ідея Метаромантики.

Тоді, каже він, вони їхали на Донеччину з відчуттям, що їдуть на смерть.

Разом із Данте вони набили однакові тату з фразою з Одкровення Іоана: Будь вірний до смерті, і ти отримаєш вінець життя. “Ми думали, що їдемо на вірну смерть.

Це був дуже важливий стан, який уже потім став фундаментом для проєкту Метаромантика, – говорить Гордієнко.

За його словами, ідея проєкту виникла після того, як він побачив, як побратим пише вірш під обстрілом.

Фото: Разом з побратимом Серафим створив цілий літературний напрямок - метаромантика (РБК-Україна) Я зрозумів, що бачу щось абсолютно нетипове, алогічне, те, чого не мало би бути.

І воно точно заслуговує на рефлексію, – згадує він.

Так він сформулював для себе, що творчість, створена в умовах екстремального стану свідомості, має унікальну цінність.

Вона частково належить автору, а частково – війні як явищу.

Коли людина в найбільш екстремальних умовах фіксує свою творчість – прозу, поезію, кіно, музику, абсолютно все, – вона вже апріорі робить унікальне.

Тому що ця емоція фіксується саме таким чином, і її дуже складно передати в більш науково-академічному форматі.

З часом воно стовідсотково забудеться, – пояснює Гордієнко.

Першою великою формою цієї ідеї стала книжка Метаромантика.

Кров, степ і вічність, яка складалася з його прози та поезії Данте.

Після цього, каже Гордієнко, вони зрозуміли, що в ідеї є перспектива, і почали перетворювати її на ширший культурний проєкт.

Сьогодні метаромантика для нього – це не видавництво у вузькому сенсі, хоча проєкт займається видавничою діяльністю.

Це радше філософсько-культурна платформа, яка має медійну, відео- і літературну складову.

Метаромантика – це нова генерація української культури, каталізована війною, але не про війну або не тільки про війну, – говорить він.

Проєкт видає альманахи, записує інтерв’ю, планує короткометражні роботи і намагається фіксувати, як змінюється війна, як змінюється творчість на війні і як це все складається в систему.

Перший етап війни Гордієнко описує як романтизований, 2022–2023 роки; другий – як холодніший, реалістичніший.

Якщо спочатку мета в метаромантиці була продовженням романтизму, то в другому етапі війни мета — це вже те, що відбувається після романтики.

Після романтики відбувається реалізм, – каже він.

При цьому Гордієнко наголошує, що не вважає Метаромантику своєю особистою заслугою.

Він бачить себе радше каталізатором процесу, а головною силою називає команду.

Я просто щасливий, що в чомусь допоміг це створити і маю можливість спостерігати це кожен день.

Мене дуже чіпляє, наскільки віддано ставляться до цього люди, коли ідеї, яку ти придумав, будучи 20-річним солдатом, віддаються щодня, – говорить він.

Серед іншого, війна змінила і його самого.

Гордієнко каже, що, перечитуючи власні тексти, написані в екстремальному стані, іноді відчуває, ніби це писала інша людина.

Читаєш – і це не я писав.

Це інша людина, з якою було б дуже цікаво зараз поруч поспілкуватися, – каже він.

Я не буду тобі розказувати, що ти маєш щось терпіти Гордиенко пояснює, що люди, які переживають своє становлення на війні, неминуче змінюються.

Змінюється їхній стиль управління, побутові реакції, очікування від інших людей, сприйняття побратимства і світу загалом.

Це не гірше і не краще.

Це просто інакше.

Це буквально постійний вплив на особистість конкретного психоемоційного стану, який неминуче цю особистість змінює, – говорить Гордієнко.

Говорячи про нових мобілізованих, які приходять в армію вже не в романтизованому стані 2022 року, Гордієнко називає свій підхід прагматичним.

На його думку, сьогодні командир має бути максимально чесним із людьми.

Не обіцяти того, чого не може виконати, не апелювати до високих ідей там, де вони не працюють, а будувати з військовослужбовцем умовний “договір”.

Ти кажеш новоприбулому: я не буду тобі розказувати, що ти маєш щось терпіти заради чогось.

Ми з тобою укладаємо понятійний договір.

Я як командир надаю тобі такі-то умови, а ти у відповідь виконуєш такі-то обов’язки сумлінно.

Якщо хтось зі сторін цей договір порушує, мають бути якісь дії, – пояснює він.

На його думку, ідея може бути сильним фактором об’єднання, але базою все одно залишаються умови служби, атмосфера в підрозділі, ставлення командирів, заохочення, бойовий дух і відчуття справедливості.

Це не ремесло, це ціле мистецтво – підтримувати цей баланс, – каже Гордієнко.

На питання, що відповідати людям, які не хочуть воювати і кажуть за що мені воювати, якщо в країні корупція, скандали і невирішені проблеми, він відповідає: це питання кожен має вирішувати для себе.

Але якщо людині не вистачає відповіді за Україну, можна відповісти інакше – за себе.

Він пояснює, що людина, яка приходить в армію молодою і без спеціалізованих навичок, за кілька років може вийти звідти фахівцем світового рівня, особливо якщо йдеться про дронові спеціальності чи інші високотехнологічні напрямки.

Якщо відповідь за Україну людину не влаштовує, ти кажеш: так ти за себе воюєш.

За те, щоб ти став спеціалістом, за те, щоб ти став кращим, – говорить Гордієнко.

Ящик Пандори Окремо він говорить про роль медіа у сучасній війні.

На його думку, інформаційний простір став одним із визначальних факторів багатьох змін – іноді позитивних, іноді руйнівних.

Медіа можуть каталізувати важливі процеси, але водночас здатні створювати тиск, який інституції не завжди можуть витримати.

Медіа стало фактором хаосу, який часто складно контролювати.

Це ящик Пандори, який відкрився.

Навіть коли це були позитивні речі, сам факт того, що для цього треба було підняти медійний шум, лякає, – каже він.

Гордієнко вважає, що відповіддю на це має бути не спроба закрутити медіа, а посилення інституцій.

Якщо виникає суспільний запит на перевірку певного генерала, чиновника чи будь-якої іншої особи, має бути незалежна інституція, яка перевірить факти й дасть відповідь.

Фото: Кожен має вирішувати сам, за що воювати, каже Серафим (РБК-Україна) Людина не має бути знята тільки через те, що є шум навколо неї.

Має приїхати комісія, подивитися, чи це правда, і тоді ухвалювати рішення, – пояснює він.

Водночас він визнає, що навіть у випадку невинуватості людина може роками залишатися засудженою в очах суспільства, якщо медіа вже сформували відповідний образ.

Тебе розслідували кілька років і з’ясувалося, що ти невинуватий.

А ці кілька років медіа працювали так, ніби ти злочинець.

Що тобі далі робити?

У тебе немає медіаресурсу, щоб себе відбілювати.

Я думаю, на це питання немає відповіді, – каже Гордієнко.

MEMORIA Ще один важливий для нього напрям – ветеранські спільноти і способи інтеграції військових у цивільне життя.

Одним із таких прикладів він називає військовий мотоклуб MEMORIA.

За словами Гордієнка, MEMORIA – це не просто мотоклуб, а середовище, фундаментоване війною, яке продукує ставлення до майбутнього і допомагає зберігати мілітарну культуру на високому рівні.

MEMORIA – це військовий мотоклуб.

Але де-факто це спільнота, середовище в суспільстві, яке фундаментоване війною, але продукує певне ставлення, яке приводить нас до майбутнього, – говорить він.

Логотип клубу – череп – символізує загиблого побратима, якого людина носить на спині.

Тому однією з головних ідей клубу є пам’ять, гідність і шляхетне поводження заради тих, хто загинув.

Людина має бути комбатантом.

Людина, яка відчула екстремальний стан свідомості і майже завжди має про кого згадати.

І заради кого поводитися гідно, – пояснює Гордієнко.

Одним із проєктів цієї спільноти є бої M-13, де військові та ветерани виходять на ринг.

Гордієнко описує це не лише як спорт, а як окрему форму мистецтва, де поєднуються боротьба, пам’ять, військовий досвід, режисура, продакшн і символіка.

Один із турнірів, наприклад, відбувався на сцені театру, де ринг був встановлений просто в театральному просторі, а бійці виходили в білих сорочках і обладунках.

Це ще один вид мистецтва.

Ти береш базовий формат бою — один із найстаріших видів змагання, який максимально чесно показує стан боротьби.

А потім нашаровуєш на нього військовослужбовців із бойовим досвідом, людей, які безпосередньо розуміють, що таке війна і що таке смерть, – говорить він.

На його думку, такі ініціативи важливі не лише для самих військових, а й для репутації війська та ветеранських спільнот.

Вони показують, що ветерани можуть створювати складні, концептуальні, якісні проєкти, які не зводяться до травми чи допомоги, а самі стають культурним явищем.

Ти приходиш і кажеш: блін, це ж ветерани можуть таке зробити.

Це дуже серйозне підсилення того, що ми називаємо внутрішньою спільнотою армії і способом її комунікації з цивільним середовищем, – каже Гордієнко.

Наостанок він формулює власне визначення війни для людини, яка ніколи не була на фронті.

Для нього війна – це не лише бойові дії, зброя чи фронтова реальність, а насамперед випробування характеру в масштабі, який неможливо до кінця пояснити або спрогнозувати.

Війна – це випробування характеру в найбільш глобальних масштабах з неможливістю пояснити собі і спрогнозувати результат.

І це певним чином авантюра, яка, як і кожна авантюра, може по-різному закінчитися.

Але це залежить від тебе, – підсумовує Серафим Гордієнко.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the edited version of the news item ""Дрони не замінять піхоту і навпаки": інтерв'ю з військовим Серафимом Гордієнком". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: RBC-Ukraine.

Document: PDF proof of the edited version of the news item ""Дрони не замінять піхоту і навпаки": інтерв'ю з військовим Серафимом Гордієнком". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: RBC-Ukraine.

Романтизм війни закінчився після Запорізького контрнаступу, каже військовослужбовець Військовослужбовець ЗСУ Серафим Гордієнко пішов на війну у 19 років.

Військовослужбовець ЗСУ Серафим Гордієнко пішов на війну у 19 років.

Він пройшов шлях від добровольця, який виконував завдання, до людини, яка приймає рішення.

Як змінився характер війни, чому дрони не можуть без піхоти і навпаки і що таке метаромантика – в інтерв'ю РБК-Україна розповів Серафим Гордієнко.

Головне: Свідомий вибір.

Серафим Гордієнко пішов на війну у 19 років – не стільки з почуття обов’язку, скільки через виховання, середовище і бажання стати частиною великої історичної події.

Дрони і піхота.

Гордієнко наголошує, що дрони не можуть замінити піхоту, а піхота – дрони: це різні функції війни, бо саме піхота тримає територію, а дрони дають ефективний засіб розвідки й ураження.

Українська дронова перевага.

Силу української дронової індустрії він бачить не лише в самих апаратах, а в системі застосування, швидкій адаптації, комунікації з військовими та здатності створювати рішення в умовах нестачі ресурсів.

Метаромантика.

Культурний проєкт Гордієнка виник із досвіду війни та потреби відповісти на питання навіщо?

Його ідея – фіксувати творчість людей у зміненому, екстремальному стані свідомості.

Мотивація мобілізованих.

Для нових військових, які приходять уже не в романтизованому стані 2022 року, на його думку, важлива чесність командирів, нормальні умови служби, справедливе ставлення і зрозумілий “договір” між людиною та підрозділом.

Рішення для мене було очевидним Серафиму Гордієнку було 12 років, коли в Україні почалася Революція гідності.

У 19, вже після початку повномасштабного вторгнення, він вирішив іти на війну.

Сьогодні він військовослужбовець ЗСУ, засновник культурного проєкту Метаромантика і член військового мотоклубу MEMORIA.

Своє рішення піти воювати він пояснює не стільки почуттям обов’язку, скільки вихованням, середовищем і бажанням стати частиною великої історичної події.

За словами Гордієнка, у 2022–2023 роках йому навіть було дивно відповідати на питання, чому він пішов на фронт.

Тоді це здавалося абсолютно очевидним.

Враховуючи певний патерн мого виховання, це рішення було для мене абсолютно очевидним.

Я був вихований на традиційних цінностях, на християнській етиці, яку сам особисто обрав.

Мені це не нав’язували, – говорить він.

Він розповідає, що його батьки не були релігійними, але дали йому можливість самостійно обрати власний шлях.

Водночас важливу роль у його становленні відіграло героїчне виховання: естетика ХІХ століття, наполеонівська епоха, кіно, літературний епос, а згодом – і реальність української боротьби після Революції гідності.

Коли всі герої твого дитинства – це люди, які так чи інакше пов’язані з боротьбою, натуральним є стати цим героєм, як мінімум для самого себе, – пояснює він.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Гордієнко навчався у Львові. 24 лютого 2022 року він, за його словами, втік з університету, сів у перший потяг до Києва і вже звідти повідомив батькам, що їде воювати.

Я вже не радився.

Дуже складно для кожного батька та матері сказати: ну так, їдь собі на війну.

Я просто не хотів їх ставити в це положення.

Вони мені формально сказали залишатися у Львові.

Але всі все розуміли.

Я вже набрав з поїзда і кажу: я їду в Київ воювати.

Батько відповів: я так і зрозумів.

Бажаю тобі удачі, – згадує він.

Тодішній стан він описує як юнацький, емоційний, максималістський і водночас дуже щирий.

У перші місяці повномасштабної війни, каже Гордієнко, молоді добровольці буквально боялися не встигнути на війну.

Весною 2022 року ми, молоді хлопці, буквально змагалися за те, хто перший потрапить в бій, і заздрили тим, хто вже встиг, а ми ще ні.

Всі боялися, що зараз війна закінчиться, і ми не встигнемо нічого зробити, – говорить він.

Перші пів року повномасштабного вторгнення він був добровольцем і виконував завдання переважно піхотного характеру.

Працював на мінометах, жив приблизно за кілометр від лінії фронту, а потім разом із групою таких самих молодих добровольців вирішив рухатися в напрямку дронів, які тоді лише починали набувати великого значення на війні.

До офіційного оформлення в ЗСУ вони підійшли вже з бойовим досвідом.

Але через вік – усім було до 21 року – стандартно підписати контракт не могли.

За словами Гордієнка, їх прийняли в армію лише після персонального наказу тодішнього головнокомандувача Валерія Залужного.

Фото: Серафим дуже намагався потрапити в армію в 19 років (РБК-Україна) Нам сказали: ми розуміємо, що ви класні хлопці, у вас уже є бойовий досвід, але ми не можемо порушити загальну директиву.

Єдиний варіант – якщо по вас особисто напише наказ головком.

І ми тоді це пробили.

По нас чотирьох зробили персональний наказ.

Весь ТЦК був паралізований на день: що це за хлопці, які так сильно хочуть потрапити в армію? – згадує Гордієнко.

Тодішній стан, каже він, не можна оцінювати сьогоднішньою логікою.

Зараз війна стала холоднішою, раціональнішою, системнішою.

Але романтизований стан 2022 року теж мав право на існування, бо саме так частина людей тоді переживала реальність.

Романтизм закінчився Гордієнко вважає, що перелом у сприйнятті війни стався після Запорізького контрнаступу 2023 року.

Я думаю, що романтизм закінчився у 2023 році після Запорізького контрнаступу.

Якщо до того часу динаміка бойових дій несла менше системності, більше емоційного надриву і бажання швидшої перемоги, то після цього ми зрозуміли: війна помінялася.

Почалася війна військових машин, – говорить він.

Він пояснює це через метафору меча і щита.

На його думку, в кожній великій війні способи ураження і способи захисту проходять через дисбаланс і поступово пристосовуються один до одного.

Під час Першої світової, каже він, меч значно випередив щит: з’явилися більш розвинені способи вбивства, але способи захисту за ними не встигали.

Сьогодні, на українсько-російській війні, цей баланс змінюється кожні кілька місяців.

Зараз кожні пів року щось змінюється на лінії фронту.

Вони знаходять меч – ми знаходимо щит.

І навпаки.

Головне питання – чия військова машина швидше зможе це адаптувати і масштабувати, – пояснює він.

Дрони не замінять піхоту і навпаки Одним із головних українських мечів Гордієнко називає асиметричність дій.

Україна, за його словами, поступається Росії в кількості людей, грошей та ресурсу, але змогла створити системні засоби впливу стратегічного рівня вже під час повномасштабного вторгнення.

Він наголошує: у питанні дронів важливий не сам апарат, а система його застосування – підрозділи, інституції, виробники, комунікація з військовими, масштабування, логістика і постійна готовність змінювати продукт під реальні потреби фронту.

Дуже важливо, коли ми говоримо про світ дронів, важливий не дрон як такий, а його здатність використовувати та загальна систематика, що ти з ним робиш.

Це стосується і противника.

Противник теж мав великі досягнення, але кожні пів року все міняється.

Хтось стає в більш домінуючу позицію, хтось – у менш, – каже він.

На думку Гордієнка, українська дронова індустрія сильна саме тим, що створювалася в умовах нестачі часу, людей і ресурсу, але з дуже чіткою спільною метою – швидко закрити критичну нішу.

Ці рішення створювалися з присмаком творчості на тлі нестачі ресурсів.

У нас не було цієї спроможності, у росіян вона була.

Ми або її зробимо, або програємо в цій ніші.

І тут реально ніхто, окрім нас, – говорить він.

Серед сильних сторін українських виробників і підрозділів він називає клієнтоорієнтованість, постійну комунікацію з військовими, готовність швидко змінювати засоби, масштабуватися і залишатися up to date.

Саме це, на його думку, відрізняє український підхід від російського, де значна частина системи пов’язана зі сталими структурами та націоналізованими підприємствами.

Гордієнко наголошує, що сформована системність частково змінює загальний світовий ринок, адже бюрократичним процедурам і термінам мирного часу українські виробники протиставляють реальні результати в найскладніших умовах у світі.

Якщо ми говоримо за розвідку, найбільш відомі компанії Skyeton, Укрспецсистемс, Довіра (DeDeviRO - ред.) з Лелеками, мідлстрайк - всім відомий Firepoint...

Зараз ми можемо сказати, що ці ніші вже міцно зайняті і ця відчайдушність вже перейшла в певну системність, - каже військовий.

Він додає, що в умовах, коли українці показують результат - тисячі виявлених цілей дроном Shark, десятки знищених цілей безпілотниками Firepoint, змагатись з нами на ринку стає важче.

Водночас Гордієнко застерігає від спрощення тези, що дрони можуть замінити все.

За його словами, дрони – це не заміна піхоті, а інша функція війни.

Неможливо замінити піхоту дронами і навпаки.

Це різні іпостасі, які не є самодостатніми самі по собі.

Піхота не може існувати без підтримуючої інфраструктури, без вогневої підтримки, без дронів.

І так само дрони самі по собі є засобами ураження, засобами розвідки, але вони не тримають територію, – пояснює він.

За його словами, якщо війна досі мислиться через лінію фронту, звільнення або захоплення територій, то цю функцію може виконувати лише піхота.

Дрони ж сьогодні дають найбільш економічно вигідний ефект ураження, особливо коли йдеться про асиметричні дії.

Метаромантика Окрема важлива тема для Гордієнка – метаромантика.

Це культурний проєкт, який виник з досвіду війни, але, як він наголошує, не є лише про війну.

Для нього це одна з відповідей на питання навіщо? – навіщо воювати, навіщо бути тим, ким ти є, і навіщо фіксувати власний стан у найекстремальніших обставинах.

Коли нам будуть ставити запитання навіщо?, ми будемо читати вірші, – так, за словами Гордієнка, звучала одна з ідейних фраз проєкту.

Він пояснює, що людина на війні виходить із зони комфорту і потрапляє в екстремальний стан свідомості, у якому багато звичних речей набувають інших ознак.

Саме в такому стані, після Київської кампанії, коли він разом із побратимом Олександром Міняєвим із позивним Данте поїхав добровольцем у Піски, почала народжуватися ідея Метаромантики.

Тоді, каже він, вони їхали на Донеччину з відчуттям, що їдуть на смерть.

Разом із Данте вони набили однакові тату з фразою з Одкровення Іоана: Будь вірний до смерті, і ти отримаєш вінець життя. “Ми думали, що їдемо на вірну смерть.

Це був дуже важливий стан, який уже потім став фундаментом для проєкту Метаромантика, – говорить Гордієнко.

За його словами, ідея проєкту виникла після того, як він побачив, як побратим пише вірш під обстрілом.

Фото: Разом з побратимом Серафим створив цілий літературний напрямок - метаромантика (РБК-Україна) Я зрозумів, що бачу щось абсолютно нетипове, алогічне, те, чого не мало би бути.

І воно точно заслуговує на рефлексію, – згадує він.

Так він сформулював для себе, що творчість, створена в умовах екстремального стану свідомості, має унікальну цінність.

Вона частково належить автору, а частково – війні як явищу.

Коли людина в найбільш екстремальних умовах фіксує свою творчість – прозу, поезію, кіно, музику, абсолютно все, – вона вже апріорі робить унікальне.

Тому що ця емоція фіксується саме таким чином, і її дуже складно передати в більш науково-академічному форматі.

З часом воно стовідсотково забудеться, – пояснює Гордієнко.

Першою великою формою цієї ідеї стала книжка Метаромантика.

Кров, степ і вічність, яка складалася з його прози та поезії Данте.

Після цього, каже Гордієнко, вони зрозуміли, що в ідеї є перспектива, і почали перетворювати її на ширший культурний проєкт.

Сьогодні метаромантика для нього – це не видавництво у вузькому сенсі, хоча проєкт займається видавничою діяльністю.

Це радше філософсько-культурна платформа, яка має медійну, відео- і літературну складову.

Метаромантика – це нова генерація української культури, каталізована війною, але не про війну або не тільки про війну, – говорить він.

Проєкт видає альманахи, записує інтерв’ю, планує короткометражні роботи і намагається фіксувати, як змінюється війна, як змінюється творчість на війні і як це все складається в систему.

Перший етап війни Гордієнко описує як романтизований, 2022–2023 роки; другий – як холодніший, реалістичніший.

Якщо спочатку мета в метаромантиці була продовженням романтизму, то в другому етапі війни мета — це вже те, що відбувається після романтики.

Після романтики відбувається реалізм, – каже він.

При цьому Гордієнко наголошує, що не вважає Метаромантику своєю особистою заслугою.

Він бачить себе радше каталізатором процесу, а головною силою називає команду.

Я просто щасливий, що в чомусь допоміг це створити і маю можливість спостерігати це кожен день.

Мене дуже чіпляє, наскільки віддано ставляться до цього люди, коли ідеї, яку ти придумав, будучи 20-річним солдатом, віддаються щодня, – говорить він.

Серед іншого, війна змінила і його самого.

Гордієнко каже, що, перечитуючи власні тексти, написані в екстремальному стані, іноді відчуває, ніби це писала інша людина.

Читаєш – і це не я писав.

Це інша людина, з якою було б дуже цікаво зараз поруч поспілкуватися, – каже він.

Я не буду тобі розказувати, що ти маєш щось терпіти Гордиенко пояснює, що люди, які переживають своє становлення на війні, неминуче змінюються.

Змінюється їхній стиль управління, побутові реакції, очікування від інших людей, сприйняття побратимства і світу загалом.

Це не гірше і не краще.

Це просто інакше.

Це буквально постійний вплив на особистість конкретного психоемоційного стану, який неминуче цю особистість змінює, – говорить Гордієнко.

Говорячи про нових мобілізованих, які приходять в армію вже не в романтизованому стані 2022 року, Гордієнко називає свій підхід прагматичним.

На його думку, сьогодні командир має бути максимально чесним із людьми.

Не обіцяти того, чого не може виконати, не апелювати до високих ідей там, де вони не працюють, а будувати з військовослужбовцем умовний “договір”.

Ти кажеш новоприбулому: я не буду тобі розказувати, що ти маєш щось терпіти заради чогось.

Ми з тобою укладаємо понятійний договір.

Я як командир надаю тобі такі-то умови, а ти у відповідь виконуєш такі-то обов’язки сумлінно.

Якщо хтось зі сторін цей договір порушує, мають бути якісь дії, – пояснює він.

На його думку, ідея може бути сильним фактором об’єднання, але базою все одно залишаються умови служби, атмосфера в підрозділі, ставлення командирів, заохочення, бойовий дух і відчуття справедливості.

Це не ремесло, це ціле мистецтво – підтримувати цей баланс, – каже Гордієнко.

На питання, що відповідати людям, які не хочуть воювати і кажуть за що мені воювати, якщо в країні корупція, скандали і невирішені проблеми, він відповідає: це питання кожен має вирішувати для себе.

Але якщо людині не вистачає відповіді за Україну, можна відповісти інакше – за себе.

Він пояснює, що людина, яка приходить в армію молодою і без спеціалізованих навичок, за кілька років може вийти звідти фахівцем світового рівня, особливо якщо йдеться про дронові спеціальності чи інші високотехнологічні напрямки.

Якщо відповідь за Україну людину не влаштовує, ти кажеш: так ти за себе воюєш.

За те, щоб ти став спеціалістом, за те, щоб ти став кращим, – говорить Гордієнко.

Ящик Пандори Окремо він говорить про роль медіа у сучасній війні.

На його думку, інформаційний простір став одним із визначальних факторів багатьох змін – іноді позитивних, іноді руйнівних.

Медіа можуть каталізувати важливі процеси, але водночас здатні створювати тиск, який інституції не завжди можуть витримати.

Медіа стало фактором хаосу, який часто складно контролювати.

Це ящик Пандори, який відкрився.

Навіть коли це були позитивні речі, сам факт того, що для цього треба було підняти медійний шум, лякає, – каже він.

Гордієнко вважає, що відповіддю на це має бути не спроба закрутити медіа, а посилення інституцій.

Якщо виникає суспільний запит на перевірку певного генерала, чиновника чи будь-якої іншої особи, має бути незалежна інституція, яка перевірить факти й дасть відповідь.

Фото: Кожен має вирішувати сам, за що воювати, каже Серафим (РБК-Україна) Людина не має бути знята тільки через те, що є шум навколо неї.

Має приїхати комісія, подивитися, чи це правда, і тоді ухвалювати рішення, – пояснює він.

Водночас він визнає, що навіть у випадку невинуватості людина може роками залишатися засудженою в очах суспільства, якщо медіа вже сформували відповідний образ.

Тебе розслідували кілька років і з’ясувалося, що ти невинуватий.

А ці кілька років медіа працювали так, ніби ти злочинець.

Що тобі далі робити?

У тебе немає медіаресурсу, щоб себе відбілювати.

Я думаю, на це питання немає відповіді, – каже Гордієнко.

MEMORIA Ще один важливий для нього напрям – ветеранські спільноти і способи інтеграції військових у цивільне життя.

Одним із таких прикладів він називає військовий мотоклуб MEMORIA.

За словами Гордієнка, MEMORIA – це не просто мотоклуб, а середовище, фундаментоване війною, яке продукує ставлення до майбутнього і допомагає зберігати мілітарну культуру на високому рівні.

MEMORIA – це військовий мотоклуб.

Але де-факто це спільнота, середовище в суспільстві, яке фундаментоване війною, але продукує певне ставлення, яке приводить нас до майбутнього, – говорить він.

Логотип клубу – череп – символізує загиблого побратима, якого людина носить на спині.

Тому однією з головних ідей клубу є пам’ять, гідність і шляхетне поводження заради тих, хто загинув.

Людина має бути комбатантом.

Людина, яка відчула екстремальний стан свідомості і майже завжди має про кого згадати.

І заради кого поводитися гідно, – пояснює Гордієнко.

Одним із проєктів цієї спільноти є бої M-13, де військові та ветерани виходять на ринг.

Гордієнко описує це не лише як спорт, а як окрему форму мистецтва, де поєднуються боротьба, пам’ять, військовий досвід, режисура, продакшн і символіка.

Один із турнірів, наприклад, відбувався на сцені театру, де ринг був встановлений просто в театральному просторі, а бійці виходили в білих сорочках і обладунках.

Це ще один вид мистецтва.

Ти береш базовий формат бою — один із найстаріших видів змагання, який максимально чесно показує стан боротьби.

А потім нашаровуєш на нього військовослужбовців із бойовим досвідом, людей, які безпосередньо розуміють, що таке війна і що таке смерть, – говорить він.

На його думку, такі ініціативи важливі не лише для самих військових, а й для репутації війська та ветеранських спільнот.

Вони показують, що ветерани можуть створювати складні, концептуальні, якісні проєкти, які не зводяться до травми чи допомоги, а самі стають культурним явищем.

Ти приходиш і кажеш: блін, це ж ветерани можуть таке зробити.

Це дуже серйозне підсилення того, що ми називаємо внутрішньою спільнотою армії і способом її комунікації з цивільним середовищем, – каже Гордієнко.

Наостанок він формулює власне визначення війни для людини, яка ніколи не була на фронті.

Для нього війна – це не лише бойові дії, зброя чи фронтова реальність, а насамперед випробування характеру в масштабі, який неможливо до кінця пояснити або спрогнозувати.

Війна – це випробування характеру в найбільш глобальних масштабах з неможливістю пояснити собі і спрогнозувати результат.

І це певним чином авантюра, яка, як і кожна авантюра, може по-різному закінчитися.

Але це залежить від тебе, – підсумовує Серафим Гордієнко.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the edited version of the news item ""Дрони не замінять піхоту і навпаки": інтерв'ю з військовим Серафимом Гордієнком". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: RBC-Ukraine.

Document: PDF proof of the edited version of the news item ""Дрони не замінять піхоту і навпаки": інтерв'ю з військовим Серафимом Гордієнком". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: RBC-Ukraine.

Download Download PDF