Путін мріє захопити три українські лаври. Перший посол України в РФ пояснює, чому Донбасом справа не закінчиться

Інтерв’ю з першим послом незалежної України, 86-річним Володимиром Крижанівським «Главкому» збіглося у часі із заявою російського диктатора Володимира Путіна про «захоплення» міста Святогірськ Донецької області. Нагадаємо, чотири роки тому, 12 вересня 2022 року Збройні сили України вигнали окупантів з цього міста і до цього часу його контролюють.

«От монастир, от Божа Матір, он Артем (пам’ятник радянському партійному і державному діячеві; розташований на території Святогірського державного історико-архітектурного заповідника – «Главком»). Місто Святогірськ перебуває у смузі оборони 60 механізованої бригади Третього армійського корпусу. Це тилова зона нашого корпусу», – втер носа ненаситному господарю Кремля один із командувачів української армії, Герой України Андрій Білецький, записавши 7 вересня відео з центру міста.

За даними військових осінтерів, станом на 15 вересня Святогірськ знаходиться за 10 км від зони бойових дій

дані: Deep State

Як пояснює колишній посол Володимир Крижанівський, Святогірськ із його відомою святинею – Свято-Успенською Святогірською лаврою (продовжує контролюватися Московською церквою в Україні, так званою УПЦ МП) – чергове сакральне місце для Путіна.

«Кремль хоче володіти бодай однією з трьох лавр, що є в Україні. Києво-Печерська лавра для нього недосяжна (у ніч на 15 червня 2026 року російський шахед влучив у Стефанівський приділ Успенського собору Києво-Печерської лаври; було пошкоджено дах і вибито скло храму – «Главком»). Свято-Успенська Почаївська лавра (управляється УПЦ МП – «Главком») – дуже далеко, фактично Захід України. Лишається Святогірська», – переконаний співбесідник «Главкома».

У книжці-спогадів посол Крижанівський наводить промовистий факт про Путіна. З майбутнім російським диктатором дипломат познайомився взимку 1994 року під час відзначення 50-річчя прориву блокади Ленінграда. На цей захід було запрошено всіх послів країн, що брали участь у Другій світовій війні. За одним столом із Путіним Володимир Крижанівський провів чотири години.

«Сьогодні він (Володимир Путін – «Главком») часто щось заявляє про начебто недолугість української мови. Але коли він навчався на КГБ-шника, то мав вивчати одну іноземну мову та одну мову з-поміж мов республік колишнього СРСР. Це свідчить і про спрямування «таємної поліції» не лише проти зовнішнього ворога, а й на 50% проти внутрішнього. І Путін вивчав саме українську мову», – написав Крижанівський.

«Главком» пропонує почати бесіду з промовистої заяви іншого російського політика, якій трохи більше 30 років, але до сьогодні вона не втратила актуальності. Її автором є Сергій Бабурін, у минулому один із очільників Державної Думи Росії. 20 серпня 2026 року Україна запровадила десятирічні санкції і проти цього діяча країни-агресорки.

У своїх спогадах, викладених у книжці «Ми знову здобули державність», ви описали розмову із колишнім заступником голови Державної Думи Росії Сергієм Бабуріним. У 1993 році російський політик говорив: «Або ми (Росія і Україна) об’єднаємось, або ми воюємо. По-іншому я не бачу, як вийти з такого становища». Тоді це була думка окремого взятого високопосадовця РФ? Чи так міркувала переважна більшість російського істеблішменту того періоду?

На початку 90-х років це не було поширеною точкою зору серед росіян. Але, розумієте, на підсвідомому рівні, а також враховуючи ментальність росіян і жагу залишитися очільниками імперії, їхнє керівництво готувалося до того, що через певний час буде вважатися абсолютно прийнятним бомбардування Києва – «матери городов русских».

Я вам хочу розказати інше. Напередодні позачергових президентських виборів у 1994 році глава держави Леонід Кравчук через певні кола запитав у російського президента Бориса Єльцина, що він має зробити, аби залишитися президентом? У чому Росія бачить його як партнера надалі?

Знаєте, що йому відповіли? «Давайте поменяем послов, ваш больно шустрый». І Леонід Макарович дав обіцяну, що змінить (на той час послом України в РФ був Володимир Крижанівський – «Главком»). До речі, наступник Кравчука Леонід Кучма знав про цю обіцянку. І запропонував мені готуватися до посольської роботи у Польщі. Проте страхітливий інтриган Дмитро Табачник (голова Адміністрації президента Кучми, а нині підозрюваний у держзраді в інтересах РФ – «Главком») доклав зусиль, щоб цього не відбулося.

Крім того, розуміючи, що Леонід Кравчук ухвалив рішення щодо мене, він дав доручив написати бачення російсько-українських відносин на наступні 15 років. Я підготував свої прогнози на десяти сторінках, які не дуже сподобалися президенту. Він їх порвав. Мене це розізлило, я не стримався і емоційно відповів: «Чого я не робив – так це не цілував росіянам анальний отвір». Розумієте, я був послом, і моє головне завдання було зробити все можливе, щоб відносини між нашими двома країнами були позитивними. Разом із тим, мушу констатувати, це було практично неможливо.

Згадаймо знамениту книжку «Велика шахівниця» Збігнєва Бжезинського, великого симпатика України і американського державного діяча. У ній він стверджував: якщо Росія не буде сприймати Україну як свого рівноцінного партнера, то вона ніколи не буде великою країною і не буде мати майбутнього. Але для цього мав помінятися менталітет Росії.

Через пару десятків років, здається, за рік до смерті Кравчука (10 травня 2022 року помер перший президент незалежної України – «Главком») я із ним знову зустрівся. І він мені тоді впевнено заявив: «Якби був Єльцин, то цієї війни не було б». Я категорично з цим був не згоден.

«Леоніде Макаровичу, – звернувся я до нього, – ви і Єльцина, і Путіна добре знали. При барелі нафти $100 Єльцин давно пішов би війною проти України».

Повернімося на 30 років назад. Кравчук прагнув якимось чином виправити відносини України з Росією і залишитися на чолі держави ще на одну каденцію. Але керівництво РФ аж ніяк не сприймало його на цій посаді, а тим паче ще чотири роки. Але керівництво РФ не хотіло його бачити. І ставку зробили на Леоніда Кучму (прем’єр-міністр у 1992-1993 роках; на момент обрання президентом України – народний депутат II скликання – «Главком»). Але росіяни помилилися. Саме російська влада багато зробила для того, щоб Кучма змінив свою точку зору на взаємними між сусідніми країнами.

У часи Київської Русі саме українці несли московитам культуру, знання

Добре пам’ятаю перший візит Кучми у статусі прем’єра до Росії. Я хотів його супроводжувати, але він категорично відмовився. Після низки зустрічей Леонід Данилович повернувся сильно розлючений.

«За кого вони мене тримають? За холуя? Я був директором найбільшого підприємства Радянського союзу, яке робило знамениту «Сатану» (радянський стратегічний ракетний комплекс; виготовлявся на «Південмаші» – «Главком»)», – обурювався Кучма.

Методи Росії у роботі з вищими керівництвом України були такі: як тільки-но признався новий керівник на рівні віцепрем’єр-міністра або прем’єра, вони намагалися його face on table. Себто хотіли загнати у безальтернативне становище. Хоча це виглядало дуже смішно. Наприклад, пригадую красномовну фразу Юхима Звягільського (у 1993-1994 роках – виконувач обов’язків прем’єр-міністра; народний депутат восьми скликань – «Главком»), який мені сказав: «Эти русские сделают из меня националиста». Або ж голова Севастопольської міської державної адміністрації Володимир Яцуба (керував містом-моряків до анексії РФ Криму – «Главком») зізнався мені: «Ти знаєш, я став націоналістом, коли побачив російську вакханалію у Севастополі». Це Яцуба криком кричав, щоб в.о. президента Олександр Турчинов передислокував війська із Західної України для захисту пів острова.

Будучи першим Надзвичайним і Повноважним Послом України в Російській Федерації у 1992-1994 роках, чи відчували ви запах майбутньої війни між двома сусідніми країнами? Якщо так, то у чому це проявлялося?

Росіяни не сприймали Україну як незалежну державу. Окремі люди в очі мені говорили: «Ну за чем вам это незалежность? Мы вам все расскажем и покажем».

До певної вони мали рацію. Адже останні 100 років Україна не мала власної державності. Лише скромні періоди Директорії, Центральної Ради і Гетьманату Скоропадського.

Але незалежність нам була потрібна. Україна та Росія – різні країни різні. Ми європейські, у тому числі за ментальністю. Однак наше нещастя, я вважаю, що Україна розташована на рубежі двох материків – Азії та Європи.

У часи Київської Русі саме українці несли московитам культуру, знання. Це тривало до XVIII століття. Батько Петра I, цар Олексій Михайлович зробив одну дуже цікаву річ. За його правління було запроваджено Малоросійський приказ. До речі, одна із вулиць Москви до сьогодні носить назву Маросєйка на честь цієї установи.

Для чого існувала ця установа? Цар Олексій Михайлович дав карт-бланш: кличте з України дячків, давайте їм прихід. Далі дяки ставали священниками і відкривали школи при церквах. Ідеться про церковоприходські школи. Тобто Росію вивчили українські дячки, а не німці чи інші іноземці.

Тому Російська імперія та похідні від неї сучасні неоімперіалісти при владі на зразок Путіна не приховують: Україна обов’язково має бути у складі або під протекторатом Росії. Як сучасна Білорусь.

Донбас для ворога – подальший плацдарм для захоплення Півдня України, який раніше годував Європу

Станом на осінь 2026 року, ви знайшли пояснення, чому Путін напав на Україну 24 лютого 2022 року?

Думаю, розрахунок був таким, що зимою, коли морози, швидше, легше пройти. До того ж росіяни вважали, що українська армія є непідготовленою до тривалого супротиву. Якщо провести історичні паралелі, то нацисти, навпаки, напали на Радянський союз влітку.

Схоже, росіяни розраховували на ефект раптовості. Їм багато чого вдалося. Переломним, на мою думку, стала битва за село Мощун на Київщині (бої тривали з 5 до 21 березня 2022 року. Слова ексголовнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського: «Після того, як ми відбили Мощун та на цьому плацдармі почали тіснити противника до річки Ірпінь, стало очевидним: ми виграли битву за Київ» – «Главком»). Окупанти отримали так по зубах… Українці «замочили» російську армію в Мощуні. Дуже символічно звучить.

У «Вікіпедії» зазначено, що після повномасштабного нападу РФ на Україну у лютому 2022 року ви спробували записатися добровольцем у територіальну оборону. Але отримали відмову у неввічливій формі. Що насправді відбулося?

Я 1940 року народження. У 2022 році ліпше виглядав і почувався, ніж зараз. Прийшов у штаб тероборони і хотів записатися. Мені кажуть: «Ваші документи». А далі: «Дед, иди отсюда. Ми зараз викличемо швидку допомогу». А коли дізналися, що я переніс операцію із шунтування на серці, категорично заборонили.

Ані дружина, ані син до цього часу не знають про мою витівку зі штабом тероборони чотирирічної давнини.

У день широкомасштабного нападу Росії на Україну, 24 лютого 2022 року президент Володимир Зеленський заявив, що Україна розірвала дипломатичні відносини з РФ. Як дипломат, прокоментуйте: це поспішне чи запізніле рішення, зважаючи, що ще навесні 2014 року Росія анексувала український півострів Крим?

Зрозуміло, що Україна, починаючи з 2014 року, намагалася використовувати дипломатичний канал зв’язку, щоб приборкати Кремль і сісти за стіл переговорів. Між іншим, під час урочистих заходів з нагоди 30-річчя Незалежності України, виступаючи у Верховній Раді 24 серпня 2021 року, я сказав президенту Володимиру Зеленському: «З величезною повагою ставлюся до 73 відсотків виборців, які віддали за вас голоси. Вони плекали надію, що вам вдасться домовитися з цим паном з Кремля. Я впевнений, що і ви думали, що це буде так. Але не сталося, як гадалося. Вони в 1991 році відпустили нас без крові тому що в них не було належної потуги. Тоді барель нафти коштував $10. Зараз озброєна до зубів Росія марить побачити нас у своїх лабетах. Тому, пане президенте, будуймо міцну незбориму українську армію».

Виступ Надзвичайного і Повноважного Посла Володимира Крижанівського з 30 хв 40 с

Таким чином, рішення українського президента розірвати дипломатичні відносини з Росією 24 лютого 2022 року було відповіддю на повномасштабне вторгнення Путіна.

Ні дружина, ні син не знають, як я записувався в тероборону

Оскільки ми згадали президента Володимира Зеленського, скажіть, він опинився на своєму місці?

Дуже важке запитання. А я – інженер-будівельник був на своєму місці як посол? Як писав радянський публіцист Володимир Маяковський, «Я – дедом казак, другим – сечевик, а по рожденью грузин».

Хто живе в Україні повинні розуміти – це наша земля. Ми народжені тут і повинні думати і дбати про країну. Гадаю, що президент Зеленський намагається робити все в міру своїх можливостей, щоб перемогти росіян.

Ось уже п’ятий рік великої війни. У Путіна жодних великих досягнень на фронті, але він вимагає віддати йому український Донбас? На кону стоїть захоплення надр чи щось інше?

Росіянам не потрібні українські шахти на Донбасі. Свого часу я відвідував місто Кемерово у Росії. Боже, скільки там запасів корисних копалин! Тому Донбас для ворога – це подальший плацдарм для захоплення Півдня України, який раніше годував Європу.

Крім того, для Путіна певну роль відіграє й церковна лінія. Це наче його фетиш. Він марить бажанням захопити бодай одну з трьох лавр, що є в Україні. Найближча від фронту – Святогірська. Києво-Печерська лавра для нього недосяжна, а Свято-Успенська Почаївська лавра дуже далеко, фактично Західна Україна.

Ви згадали про Південь України. З 2014 року Кремль невпинно заявляє претензії також на інші українські території. Під виглядом так званого проєкту «Новоросія» йде зазіхання, окрім Донецька та Луганська, на Харків, Херсон, Миколаїв, Одесу. Також російська верхівка має великі наміри щодо захоплення усієї Запорізької області, більшу територію якої вони нині контролюють. Що з цього всього є реалістичним і за яких умов?

Ця «хотєлка» росіян може реалізуватися за єдиної умови: якщо європейці і американці здадуть Україну. Але ж вони не безумці. Щоправда, є ризики, що до влади у Європі прийдуть АдН і Ле Пен (ультраправа німецька партія «Альтернатива для Німеччини». Лідерка політсили Аліса Вайдель заявила, що її партія хоче припинити надавати Україні фінансову та військову допомогу. Марін Ле Пен, депутат Національних зборів Франції, відома антиукраїнськими висловлюваннями – «Главком»). Як і у 2014-му, так і зараз, тягар війни несуть на собі відважні українські воїни…

Моя однокласниця, росіянка за походженням, постійно підбадьорує: «Володя, я всё понимаю. Я люблю вас, я с вами»

Зараз у медіа прийнято називати громадян Росії, які опозиційно налаштовані до Путіна та його влади, «хорошими русскими». З вашого досвіду роботи послом, «хороші росіяни» існують чи це міф?

Звісно, там є люди, які все правильно розуміють. Часто-густо це ті, у кого є сумління. Ви собі не уявляєте, як почуває себе знаний актор і лауреат Державної премії Росії Сергій Маковецький (публічно називає себе «киянином, який живе в Москві» – «Главком»)? Він родом зі столичної Дарниці.

Або російський режисер фільму «Левіафан» Андрій Звягінцев. Він зняв життя російської глибинки без прикрас (кінострічка демонструє пороки пропутінської влади – «Главком»).

Ще більш приземлений приклад. Моя однокласниця, росіянка за походженням. Прожила в Україні рівно 10 років – з першого до десятого класу. Я з нею тримаю зв’язок і вона постійно підбадьорує: «Володя, я все понимаю. Я люблю вас, я с вами».

Також пам’ятаймо важливі історичні факти. За переписом населення СРСР у 1929 році 47% мешканців Краснодарського краю назвали себе українцями. А у 1959 році – 3%. То що українці вимерли там?

У 1926 році Таганрог, який входив до складу Радянської України, відійшов Північно-Кавказькому краю РРФСР (Росії). Так ось, 73% населення Таганрозького округу були українцями. До речі, відомий письменник Антон Чехов родом із Таганрога. І він казав: «Я родом из черкас». У ті часи черкесами або черкасами називали українців.

За вашими відчуттями, скільки ще триватиме російсько-українська війна? І як вона повинна закінчитися: військовим чи дипломатичним шляхом?

Обов’язково дипломатичним шляхом. Гадаю, до кінця 2027 року ми побачимо завершення бойових дій.

Віталій Тараненко, «Главком»