З російського полону – в полон бюрократії: чому пораненому офіцеру не виплатили мільйонні компенсації

Лейтенант Артем Тихонський пережив пекло Оленівки, Горлівки та сибірських таборів. Проте повернення з полону стало початком нового, не менш жорстокого випробування – бюрократичного свавілля.

Замість обіцяної державної підтримки, належного грошового забезпечення та реабілітації поранений офіцер зіштовхнувся із системним саботажем з боку сил тероборони ЗСУ. Йому припинили виплати, заблокували понад 5 мільйонів гривень належних грошей і позбавили можливості купувати життєво необхідні ліки.

Незважаючи на вимоги військового омбудсмана та військової служби правопорядку, командування продовжує ігнорувати закон, перетворюючи реабілітацію ветерана на виживання.

Чому ж бюрократична система ТрО кидає напризволяще тих, хто під час захисту Батьківщини пережив страхіття війни і поплатився власним здоров’ям?

Вороги катували, а свої – таврували…

Історія лейтенанта Артема Тихонського – трагічний і водночас показовий приклад офіцера, який пройшов крізь найважчі випробування, а потім опинився абсолютно беззахисним перед своїм командуванням.

Його військовий шлях розпочався ще до того, як широкомасштабна війна постукала в двері кожного українця. 10 січня 2022 року Артем Тихонський свідомо склав присягу і став до лав Збройних Сил України, а вже наприкінці лютого зустрів повномасштабне вторгнення на передових рубежах.

Під час жорстоких боїв за Волноваху, захищаючи приміщення районної держадміністрації, Тихонський зазнав тяжких травм: закриту травму грудної клітки з переломом хребця, численні черепно-мозкові травми та транзиторну ішемічну атаку. У стані важкопораненого він потрапив у російський полон.

Далі були місяці нелюдських умов, знущань і катувань у сумнозвісній Оленівці (офіцер перебував у безпосередній близькості до вибухнулого барака), таборах Горлівки, Тореза та далекого Бійська в Алтайському краї РФ. І лише 30 грудня 2024 року відбулося довгоочікуване повернення на рідну землю (під час чергового обміну полоненими).

Однак попереду на лейтенанта чекав новий фронт – виснажливий та абсурдний бюрократичний спротив. Замість належної реабілітації, виплат грошового забезпечення та виконання наказів командування щодо подальшого проходження служби, військовослужбовець зіштовхнувся із наклепами та порушеннями його прав.

Коли Артем повернувся з полону, він із подивом дізнався, що проти нього порушено справу за статтею про дезертирство. Лейтенанта усунули зі служби, а виплати призупинили. За версією командування Сил ТрО, 24 лютого 2022 року Тихонський нібито без дозволу пішов до цивільної лікарні й не повернувся, через що його подали на СЗЧ. Колишні співслужбовці повідомляли, що він буцім-то піддався панічним настроям, залишив зброю під сходами Волноваської РДА та звернувся до міської лікарні замість військового госпіталю.

Спростовуючи ці обвинувачення, Артем Тихонський зазначив, що 24 лютого йому стало зле, і сам командир наказав йому йти до лікарні, а вже 26 лютого через швидку окупацію міста зв’язок із частиною було втрачено, тож вийти до своїх підрозділів виявилося об’єктивно неможливо. Державне бюро розслідувань детально вивчило всі обставини та закрило кримінальне провадження через відсутність складу злочину.

Проте командування розпочало цілу серію оскаржень. Спочатку Шевченківський районний суд міста Дніпра відхилив скаргу військової частини щодо закриття справи. Паралельно Вінницький окружний адміністративний суд (за позовом самого Тихонського) визнав протиправним та скасував наказ командира про результати службового розслідування, і це рішення пізніше залишив без змін Сьомий апеляційний адміністративний суд.

Крапку в процесуальній тяганині поставив Верховний Суд (ухвала від 11 березня 2026 року), який повернув касаційну скаргу військовій частині. Суд вищої інстанції чітко вказав, що командування подало документи без належного обґрунтування, фактично вимагаючи недопустимої в касації переоцінки доказів.

Фінансова пастка: наказ «заднім числом»

Перемога в судах та закриття справи не повернули пораненому офіцеру належні гарантії. Артема поновили на службі автоматично, однак далі запустився новий виток бюрократичного тиску.

5 лютого 2026 року командир військової частини видав наказ – призупинити виплату грошового забезпечення лейтенанту Тихонському. Причому виплати зняли «заднім числом» – ще з 7 січня 2026 року.

Командування посилалось на тривале перебування офіцера на лікуванні (понад чотири місяці) та начебто відсутність висновку військово-лікарської комісії – про потребу в довготривалому лікуванні. Як наслідок, пораненого військовослужбовця, чий стан здоров’я є прямим наслідком захисту Батьківщини та катувань у полоні, позбавили єдиного джерела існування саме тоді, коли він найбільше потребував медичної допомоги.

Наслідки цього рішення виявилися катастрофічними для самого лейтенанта. Тихонський є внутрішньо переміщеною особою, все його майно та майно його родини залишилося на окупованій території у Волновасі. Не маючи жодних заощаджень і сторонньої фінансової підтримки, він залишився без коштів на ліки. Перелік діагнозів, зафіксованих офіційними медичними актами (довідка госпітальної ВЛК та довідка ВЛК міської лікарні), свідчить про надзвичайно важкий стан здоров’я військовослужбовця.

Медичні документи, які лейтенант Тихонський надав редакції, яскраво демонструють ціну пройденого шляху. Під час поглибленого медичного обстеження у нього виявили цілий комплекс важких захворювань і травм: посттравматичний стресовий розлад із тривожно-депресивним перебігом, консолідований перелом тіла Th8 хребця з больовим синдромом, наслідки черепно-мозкової травми, гіпертонічну хворобу III стадії, церебральний атеросклероз, а також уперше виявлений цукровий діабет 1 типу в стадії субкомпенсації.

Всі ці захворювання та травми офіційно визнані такими, що пов’язані із захистом Батьківщини. Постановою ВЛК (від 23 липня 2026 року) лейтенанту призначили тривале лікування – терміном на 60 календарних днів. Проте через штучно створену заборгованість та відмову командування поновити виплати, лейтенант Тихонський позбавлений можливості пройти лікування в повному обсязі. Ставиться під загрозу саме життя військового. Замість того, щоб сприяти одужанню офіцера, командування фактично заганяє його в глухий кут, змушуючи обирати між купівлею їжі та ліків.

На фото: лейтенант Артем Тихонський

Вертикаль глухоти: вимоги ВСП і омбудсмана – не указ

Найбільш тривожний момент цієї справи – не просто локальне свавілля окремого командира частини, а тотальний саботаж рішень вищих контролюючих та правоохоронних органів з боку командування сил тероборони ЗСУ. Справа лейтенанта Тихонського давно вийшла за межі внутрішнього конфлікту і стала предметом офіційних перевірок на державному рівні. Проте, як свідчать документи, законні вимоги для керівництва сил ТрО виявилися порожнім звуком.

Ще на початку 2026 року після звернення народного депутата України Тараса Тарасенка в інтересах Артема Тихонського, Офіс військового омбудсмана призначив та провів офіційну перевірку. За її результатами було винесено висновок, який чітко й однозначно встановив факти грубого порушення прав військовослужбовця посадовими особами військової частини.

20 березня 2026 року перший заступник військового омбудсмана Руслан Циганков направив командувачу сил тероборони ЗСУ генерал-майору Ігорю Плахуті офіційну вимогу (№ 4302/2026). У цьому документі йшлося про вжиття невідкладних заходів щодо припинення порушення прав Тихонського, поновити його грошове забезпечення та притягнути винних посадових осіб до дисциплінарної відповідальності.

Згідно із законом, військове командування сил зобов’язане розглянути вимогу протягом 10 днів та письмово проінформувати про її виконання. Проте замість реакції – повне ігнорування. Ситуацію спробувала переломити військова служба правопорядку ЗСУ. Головне управління ВСП здійснило власну перевірку, зафіксувавши саботаж у силах ТрО.

У липневому зверненні до командування полковник Роман Литвин (із ГУ ВСП) жорстко поставив питання про порушення Статуту ЗСУ та державних гарантій захисту, вимагаючи негайно повернути правову процедуру в законне русло.

У своєму поданні ВСП прямо зобов’язало командування виплатити Тихонському недоотримане грошове забезпечення, а також забезпечити його речовим та продовольчим майном – за весь час безпідставного призупинення виплат на військовій службі. Проте станом на кінець серпня 2026 року жодна з вимог так і не була виконана.

5 серпня 2026 року лейтенант Тихонський подав черговий рапорт командиру військової частини з вимогою – поновити виплати на підставі нового висновку ВЛК щодо необхідності тривалого лікування та нарахувати накопичену заборгованість, починаючи з січня 2026 року.

Описана історія свідчить про небезпечний прецедент: у системі ЗСУ утворилася сіра вертикаль глухоти, яка демонструє повне ігнорування актів військового омбудсмана, подань ВСП та норм чинного законодавства. Коли командування дозволяє собі ігнорувати правоохоронні та правозахисні органи держави, створюється атмосфера повної безкарності нижчих командирів, від якої потерпають звичайні бійці.

Хворий, щоб відпустити, але здоровий, щоб не платити

Історія лейтенанта Артема Тихонського – лише верхівка айсберга системної катастрофи, з якою зіштовхуються українські бійці після повернення з російського полону. Це тривожний маркер того, як військова система іноді зустрічає тих, хто повернувся з пекла.

Найболючішим залишається фінансовий зашморг. За підрахунками офіцера, заборгованість перед ним перевалила за 5 мільйонів гривень. Це гарантовані державою гроші за кожен день пекла, отримати які на практиці виявилося майже неможливо.

«Це не поодинокий випадок, а цинічна схема, – констатує лейтенант Тихонський. – Виплати отримали лише ті, чиї родичі встигли пробити паперову стіну, поки боєць був у полоні. Решта мусить судитися. Але навіть після виграних судів командування ТрО просто плює на такі рішення. Звільнених з полону просто кидають на гроші».

Для ветеранів із підірваним катуваннями здоров’ям суди стають непосильним тягарем: послуги адвокатів коштують десятки тисяч гривень, яких у позбавлених виплат бійців просто немає.

На жаль, такі знущання не обмежуються лише грошима. Розуміючи неможливість служби в даній частині, Тихонський вирішив перейти до іншого роду війск і навіть отримав відповідний наказ Генштабу. Проте командування ТрО заблокувало його переведення: мовляв, спочатку заверши лікування та прийми посаду в бригаді, а вже потім ми подумаємо.

Ось такий абсурд: ТрО відмовляє у грошах на реабілітацію, бо офіцер «занадто довго хворіє», і водночас не відпускає до нової військової частини, бо він «ще не долікувався». Дану ситуацію, за словами лейтенанта Тихонського, погіршує кадрова політика: на керівних посадах знаходяться особи із сумнівним минулим, а офіцери з бойовим досвідом та важкими пораненнями стають заручниками штабного свавілля.

Що скаже генерал Драпатий?

24 серпня 2026 року Офіс Військового омбудсмана зареєстрував повторну скаргу Артема Тихонського щодо невиконання його вимоги від 20 березня та подання Головного управління Військової служби правопорядку.

Матеріали скарги Офіс направив за належністю безпосередньо Головнокомандувачу ЗСУ генерал-майору Михайлу Драпатому. У документі міститься прохання: надати Тихонському повну та обґрунтовану відповідь у встановлені законом строки, а також повідомити Офіс про результати розгляду.

Тепер пояснення має дати вже найвище військове командування. І від нього залежить значно більше, аніж доля одного офіцера. Якщо вимоги Військового омбудсмана та подання ВСП можуть залишатися невиконаними місяцями, виникає питання: наскільки взагалі працює система контролю за дотриманням прав військовослужбовців?

Справа Тихонського – не просто історія одного пораненого військовослужбовця. Це тест на те, чи здатна військова система захищати права людини, яка віддала їй роки служби, пережила тяжкі поранення, російський полон і катування.

Якщо офіцер, який вижив у катівнях Волновахи та Оленівки, вимушений принижуватися і виборювати гарантовані законом ліки і гроші, це означає, що система соціального захисту вимагає негайного втручання. Без покарання винних сили ТрО ризикують втратити довіру тих, хто на своїх плечах тримає весь український фронт…

Ухвала Касаційного суду

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду

Лист від Офісу військово обмудсмана

Постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду

Лист від військової частини А7037

Валентин Ковальський, юрист, офіцер запасу