Back
News item changed

Ponies Running in Circles: What to Expect from the Meeting of Ukrainian, U.S., and Russian Delegations in Abu Dhabi

Automatically translated version. May contain inaccuracies compared to the original.

A few months' pause, numerous trips by U.S. representatives, and promises from Donald Trump on Truth Social — and now another round of talks between delegations from Ukraine, Russia, and the United States has been announced.

The new meeting will take place on 10–11 November in Abu Dhabi, but this time the Americans decided not to limit themselves to just dialogue with Kyiv and Moscow and will preliminarily hold separate consultations with European partners.

24 Channel looked into the situation around Washington's diplomatic efforts to find out what to expect from the upcoming meeting in Abu Dhabi, how the parties' positions have changed, and how Europe managed to win the right to influence the negotiation process. Political scientist and vice-rector of the Ukrainian Catholic University Dmytro Sherengovsky shared his expectations for the new trilateral meeting.

Who will represent the U.S., Ukrainian, and Russian delegations at the talks in Abu Dhabi

First of all, it is important to understand that the upcoming meeting in the United Arab Emirates will take place between delegations — that is, without the personal participation of Donald Trump, Volodymyr Zelensky, or Vladimir Putin.

According to Washington’s plan, participants are supposed to prepare a basis for possible agreements that could later be approved directly by the leaders of the states.

As for the composition of these delegations, there have been no major changes. The American side will be represented by the president's envoy Steve Witkoff and his son-in-law Jared Kushner.

Both have repeatedly taken part in talks with the Kremlin and are effectively Trump’s main intermediaries in communication with the Russians. In particular, it was after their October contacts with Putin in St. Petersburg that Moscow agreed to return to the trilateral format of negotiations.

At the meeting in Abu Dhabi 23 January 2026, the Russian delegation was headed by the head of the GRU, Igor Kostyukov / Photo – wam.ae

The Russian delegation, as the Kremlin has already confirmed, will again be headed after the break by Putin's aide Vladimir Medinsky. For Ukraine this not very fortunate native of the Cherkasy region is by no means a new figure: he represented Moscow at the talks in Istanbul in 2022, and later Medinsky returned to the diplomatic process after Donald Trump came to power.

Medinsky himself is traditionally perceived in this situation as a typical figurehead, since he does not have real powers (aside from distorting the image of pechenegs and misrepresenting events of the Northern War). Overall, his reputation has long been such that Medinsky's mere presence at negotiations indicates that the Russians are not taking the talks seriously.

Vladimir Medinsky / Photo – Getty Images

By contrast, the final composition of the Ukrainian delegation for the new trilateral meeting has not yet been announced. However, there are suspicions that it will not undergo major changes.

At previous talks the key roles were played by National Security and Defense Council Secretary Rustem Umerov, Head of the Presidential Office Kyrylo Budanov, his deputy Serhiy Kyslytsya, and representatives of the military command.

As for the agenda, it currently looks fairly broad. According to Witkoff, the parties will discuss postwar security guarantees, de-escalation of hostilities, humanitarian issues, and next steps toward concluding a peace agreement. Kyiv, in particular, allows for both a full ceasefire and separate agreements regarding strikes on energy infrastructure and security in the Black Sea.

However, if you strip away the official rhetorical layers from all participants, a real breakthrough is unlikely. It is very likely that the parties will discuss technical issues and, to maintain dialogue, agree on another prisoner exchange, which is often the only positive development at such meetings.

Moreover, the toughest questions remain unresolved:

Ukraine insists on reliable security guarantees and refuses to agree to coerced territorial concessions.

Moscow, on the contrary, continues to lay claim to Ukrainian lands.

Zelensky himself previously emphasized that territorial issues should be discussed directly by the leaders of the states, not by technical delegations.

However, the problem is not only the Kremlin’s position. As political scientist Dmytro Sherengovsky explained to 24 Channel, both the military and political circumstances have significantly changed since the previous round of talks. Far from all of these changes make progress in diplomacy more likely.

Dmytro Sherengovsky

political scientist

If we talk about changes since the last round of talks, the time factor should be mentioned first, because the idea of ending the war before the U.S. midterms failed. The situation on the battlefield and at the rear has also changed, in particular the use of loitering munitions, against which Ukraine does not yet have an equally effective countermeasure. Added to this are internal turbulence in Europe, cuts in war spending, and the consequences of the conflict in Iran. All this affects the prospects for security guarantees, which require military capabilities, funding, and political will. The U.S. is not currently ready to provide all this, and Europe still does not have a common position. Therefore, I think the talks in Abu Dhabi will focus primarily on assessing the parties’ readiness for concrete agreements.

However, one important event occurred on the eve of this meeting — Europe has effectively stepped out of the shadows and made itself heard. While the Americans prepare a new meeting with the Russians, Ukraine’s European allies are trying to prevent a repeat of a situation where the fate of European security is decided without Europe itself. And this time their efforts, it seems, are beginning to bear some fruit.

Europe increases its influence: why European leaders have activated efforts on the peace track

While Donald Trump tries to reach an agreement with Putin to end the war, Ukraine’s European allies are conducting their own diplomatic fight — for a rather obvious thing: the right to participate in negotiations about security on their own continent. From the start of Trump’s second presidency, Washington effectively relegated Europeans to observers, leaving the main negotiating levers in American hands.

The situation was exacerbated by the fact that the White House increasingly began to view settlement of the war not only as a security issue but also as an economic one. Washington is discussing the possible return of American companies to the Russian oil market, lifting sanctions from the Russian Direct Investment Fund, and so on.

Meanwhile European states continue to spend billions supporting Ukraine and rearming themselves. The prospect that Trump might make deals with the Kremlin on new economic projects, leaving Europeans to deal with the consequences of such an agreement, is unlikely to please anyone.

Meeting in Oslo / Photo – President’s Office

But in recent weeks the situation has begun to change. As early as October, U.S. representatives held consultations with Ukraine and European allies in Miami, and the talks later continued in Oslo. There Zelensky met with Finnish President Alexander Stubb, Norwegian Prime Minister Jonas Gahr Støre, and U.S. special envoy Steve Witkoff.

Jared Kushner also joined the discussions, albeit remotely, as did representatives of the EU and NATO. The main topics were the territorial question, security guarantees, and postwar reconstruction of Ukraine.

Moreover, 27 October Stubb and Støre even separately spoke by phone with Putin, after which they contacted Zelensky. As the Ukrainian MFA later explained, these contacts were coordinated with Kyiv in advance, and the Ukrainian president personally asked his European colleagues to pass certain signals to the Russian dictator.

Thus Europeans demonstrated that they are capable not only of supporting Ukraine with money but also of directly participating in diplomatic communication with Moscow.

And it seems that this activity has finally yielded some results. Reuters reports that before the Abu Dhabi talks the American delegation will hold a separate meeting in Brussels with representatives of France, Germany, the United Kingdom, the European Union, and NATO. The parties plan to discuss security guarantees for Ukraine, the future architecture of European security, and economic support for Ukraine’s reconstruction.

At the same time Dmytro Sherengovsky stresses that the security of Ukraine and Europe today cannot really be separated — the degree of integration between us is extremely deep, especially in weapons production and countering common threats.

Dmytro Sherengovsky

political scientist

Europeans have levers without which any guarantees or a peace agreement will be very problematic: sanctions policy, funding for Ukraine, military assistance, and reconstruction. But for Europeans the situation creates a double challenge. On the one hand, they do not want to give up the American security umbrella, and on the other hand they cannot allow the future to be determined without their participation. Therefore European activity is not only about supporting Ukraine, but also about finding their place and voice in transatlantic relations.

That said, it is too early to call this a full return of Europe to the peace-table. In Abu Dhabi the Americans will meet with Ukrainians and Russians without European representatives.

However, the ability to influence Washington’s negotiating position is of great importance, because European states will most likely have to provide a significant portion of any future security guarantees, fund Ukraine’s reconstruction, and live with the consequences of any agreement between Trump and Putin.

Therefore it is fundamentally important for Europe that any future peace agreement not become a temporary pause before a new Russian aggression. Another question is how ready the Kremlin is to take into account Europeans’ positions, if even without their participation Moscow still does not show much willingness to compromise.

Why you should not expect a breakthrough from the meeting in Abu Dhabi

Despite all of Washington’s diplomatic efforts and Europe’s gradual involvement in the negotiation process, the main problem remains unchanged — Vladimir Putin still has not shown willingness to make even minimal compromises. Moreover, Moscow continues to insist on its territorial demands and on resolving the “root causes of the conflict.” Effectively, everything the Kremlin proposes amounts to Ukraine’s capitulation on Russian terms, or the continuation of the war and strikes on civilians.

Humanitarian mission in Oleshky / Photo – Facebook

It appeared that the humanitarian operation in Oleshky, so successfully organized by Ukrainian and Russian sides, might become a first step toward a ceasefire. If in Oleshky they managed to agree not to shoot in order to evacuate civilians, perhaps that practice could be extended along the rest of the front. However, the Kremlin hastened to personally dash all such hopes.

Putin’s press secretary Dmitry Peskov emphasized the next day that Russia does not intend to conduct humanitarian missions similar to Oleshky in the near future, so all hopes for a potential ceasefire proved to be mere speculation by commentators.

In particular, it should be understood that Moscow still demands full control over four Ukrainian regions that it illegally inserted into its constitution back in 2022. These are Donetsk, Luhansk, Zaporizhzhia, and Kherson regions.

In addition, the Russians insist that Ukraine renounce NATO membership, limit the size of the Armed Forces of Ukraine, and make a number of other political concessions. In other words, Putin is effectively asking Kyiv to accept conditions that would leave Ukraine defenseless against a future invasion.

And here another fundamental contradiction arises — security guarantees. Ukraine insists on specific commitments from Western partners that would prevent new Russian aggression. Zelensky has repeatedly insisted that these should be guarantees analogous to Article 5 of the North Atlantic Treaty.

Steve Witkoff at the meeting with Putin in Moscow / Photo – Kremlin

Moscow, in turn, opposes the placement of foreign troops on Ukrainian territory and continues to demand Ukraine’s renunciation of NATO membership. It is precisely 5 article that most triggers the Russians in this story, because in that way a new invasion or full occupation of Ukraine would cease to be possible. Hence Moscow is unlikely to agree to such guarantees for Ukraine, because then the demand for a nonaligned status for Kyiv would lose all meaning.

The position of Donald Trump himself also plays an important role, because recently the American president has increased pressure on Ukraine, trying to secure a peace agreement. By restricting Starlink or intelligence-sharing, the U.S. president effectively opens new opportunities for the Kremlin.

Moscow may delay negotiations, betting that Washington will eventually demand even greater concessions from Kyiv in order to show some result from this diplomacy.

Dmytro Sherengovsky

political scientist

I view the negotiation format from the understanding that the parties must meet each other with some common interest. Right now we see big problems with that. The United States was interested in ending the war faster in any form. The idea of finishing it before the midterms failed, so there is no rush now. Russia, on the other hand, is interested in dragging out the process and bargaining for time and better terms.

It seems that even within Trump’s own administration there is not much confidence in the success of the talks. In particular, U.S. Secretary of State Marco Rubio openly admitted as early as 31 October that he did not know whether it is even possible to achieve peace in Ukraine by diplomatic means. Moreover, according to Radio Free Europe/Radio Liberty, in private conversations with European diplomats he expressed doubts that Putin would agree to any peace deal before spring 2027.

And while the U.S. secretary of state is rather skeptical about the prospects for peace, Alexander Lukashenko is already predicting the end of the war within the next few months. According to the Belarusian dictator, the sides have supposedly exhausted their resources and are simply tired of fighting. However, he provided no concrete arguments in favor of such optimism.

Meanwhile Donald Trump has another potential diplomatic venue — the G20 summit, which will take place on 14–15 December in Miami. Washington has officially invited Putin and is also open to Zelensky's participation. Theoretically this could provide an occasion for leaders to meet, but there is currently no confirmation that the Russian dictator will agree to travel to the U.S.

Joint press conference of Zelensky and Erdogan / Photo – President’s Office

Meanwhile, after meeting with Recep Tayyip Erdogan, Volodymyr Zelensky suggested Turkey as a potential venue for a trilateral leaders’ meeting.

Dmytro Sherengovsky

political scientist

Actually, this is more about the question of the venue. Our position is clear: anything that legitimizes Russia is bad. Hence the proposal to hold leaders’ talks in a separate format in Turkey, so that Russia simply does not appear at the G20 summit. We need to minimize any formats in which Russia feels comfortable, confident, and legitimized.

That said, this does not mean the upcoming meeting in Abu Dhabi will necessarily end in nothing. The parties could well reach agreements on prisoner exchanges, specific humanitarian measures, or even a partial halt to strikes on energy infrastructure during the winter. But there remains a huge gap between such results and a full peace agreement.

At the same time, as Dmytro Sherengovsky explains, the results of the talks should be evaluated not by optimistic statements from participants but by concrete agreements. He highlights four criteria to watch to understand whether the parties have truly moved closer to ending the war.

Dmytro Sherengovsky

political scientist

I would evaluate the results of the Abu Dhabi talks by four criteria. Will the parties discuss concrete steps for de-escalation and mechanisms for implementing them? Will they discuss ways to verify these agreements? Will they identify those responsible for security guarantees? And will Europeans be involved in this process? If there is progress on these fronts, that will indicate seriousness of intent. If not — it will be just another stage of talks. Of course, such meetings are important because they can bring humanitarian results, at least the release of prisoners. But one should not expect anything more if the parties do not move toward these criteria.

Ultimately, the main question is not even whether Witkoff, Kushner, and Medinsky can agree to another round of consultations. Far more important is whether Putin himself is ready to give up the demands for which Russia has been waging a full-scale war for almost five years. And so far there are no convincing signs of such readiness, and all talk of an imminent peace remains more of a political promise from Trump and, unexpectedly, Lukashenko, than a realistic forecast.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item "Поні бігають по колу: чого очікувати від зустрічі делегацій України, США та Росії в Аду-Дабі". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: Channel 24.

Document: PDF proof of the original version of the news item "Поні бігають по колу: чого очікувати від зустрічі делегацій України, США та Росії в Аду-Дабі". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: Channel 24.

Кілька місяців перерви, численних поїздок американських представників та обіцянок з боку Дональда Трампа в Truth Social – і от знову анонсовано черговий раунд перемовин між делегаціями України, Росії та США.

Нову зустріч проведуть вже 10 – 11 листопада в Абу-Дабі, але цього разу американці вирішили не обмежуватися лише діалогом з Києвом та Москвою і попередньо проведуть окремі консультації з європейськими партнерами.

24 Канал розібрався в ситуації навколо дипломатичних зусиль Вашингтона, щоб з'ясувати, чого очікувати від майбутньої зустрічі в Абу-Дабі, як змінилися позиції сторін та яким чином Європа таки домоглася права впливати на перемовний процес. Своими очікуваннями від нової тристоронньої зустрічі поділився політолог, проректор Українського католицького університету Дмитро Шеренговський .

Хто представлятиме делегації США, України та Росії на переговорах в Абу-Дабі

Передусім варто розуміти, що майбутня зустріч в Об'єднаних Арабських Еміратах відбуватиметься між делегаціями. Тобто без особистої участі Дональда Трампа, Володимира Зеленського чи Володимира Путіна.

За задумом Вашингтона, учасники мають підготувати основу для можливих домовленостей, які згодом могли б погодити вже безпосередньо лідери держав.

Щодо самого складу цих делегацій особливих змін також не відбулося. Американську сторону представлятимуть посланець президента США Стів Віткофф та його зять Джаред Кушнер.

Обидва вже неодноразово брали участь у переговорах із Кремлем і фактично є головними посередниками Трампа в комунікації з росіянами. Зокрема, саме після їхніх жовтневих контактів із Путіним у Санкт-Петербурзі Москва погодилася повернутися до тристороннього формату переговорів.

На зустрічі в Абу-Дабі 23 січня 2026 року делегацію РФ очолював голова ГРУ Ігор Костюков / Фото – wam.ae

Російську делегацію, як вже підтвердили у Кремлі, після перерви знову очолить помічник Путіна Володимир Мединський . Для України цей не самий вдалий уродженець Черкащини далеко не новий персонаж, він представляв він Москву ще на переговорах у Стамбулі в 2022 році, а згодом Мединський повернувся до дипломатичного процесу вже з приходом до влади Дональда Трампа.

Власне, сам Мединський в цій ситуації традиційно сприймається як типовий статист, адже якихось реальних повноважень в нього немає (крім спотворення образу печенінгів і неправдивого трактування подій Північної війни ). У цілому, вже давно його репутація склалася таким чином, що сама лише присутність Мединського на перемовинах свідчить про те, що росіяни не налаштовані серйозно.

Володимир Мединський / Фото – Getty Images

Натомість остаточний склад української делегації на нову тристоронню зустріч поки не оголошували . Втім, є підозри, що він не зазнає великих змін.

На попередніх перемовинах ключову роль відігравали секретар РНБО Рустем Умєров, керівник Офісу президента Кирило Буданов, його заступник Сергій Кислиця та представники військового командування.

Щодо порядку денного, то він наразі виглядає доволі широким. За словами Віткоффа, сторони обговорюватимуть післявоєнні гарантії безпеки, деескалацію бойових дій, гуманітарні питання та подальші кроки до укладення мирної угоди . Київ, зокрема, допускає як повноцінне припинення вогню, так і окремі домовленості щодо ударів по енергетичній інфраструктурі та безпеці в Чорному морі.

Втім, якщо прибрати офіційні риторичні нашарування одразу від всіх учасників, очікувати реального прориву не доводиться. Дуже ймовірно, що сторони обговорять технічні питання і для закріплення діалогу погодять черговий обмін полоненими, що часто є єдиним позитивним зрушенням на подібних зустрічах.

Ба більше, найскладніші питання залишаються невирішеними:

Україна наполягає на надійних гарантіях безпеки та відмовляється погоджуватися на нав'язувані територіальні поступки

Москва навпаки продовжує висувати претензії на українські землі.

Причому сам Зеленський раніше наголошував, що територіальні питання мають обговорювати безпосередньо лідери держав, а не технічні делегації.

Втім, проблема полягає не лише в позиції Кремля. Як пояснює в коментарі 24 Каналу політолог Дмитро Шеренговський , від попереднього раунду переговорів суттєво змінилися і військові, і політичні обставини. Причому далеко не всі ці зміни сприяють досягненню прогресу в дипломатії.

Дмитро Шеренговський

політолог

Якщо говорити про зміни з минулого раунду переговорів, то насамперед варто згадати фактор часу, адже ідея завершити війну до американських мідтермів провалилася. Змінилася також ситуація на полі бою та в тилу, зокрема застосування реактивних дронів, проти яких Україна поки не має настільки ефективної протидії. До цього додаються внутрішня турбулентність у Європі, скорочення видатків на війну та наслідки конфлікту в Ірані. Усе це впливає на перспективи гарантій безпеки, які потребують військових спроможностей, фінансування та політичної волі. США наразі не готові все це забезпечувати, а Європа досі не має спільної позиції. Тому переговори в Абу-Дабі, думаю, зосереджуватимуться передусім на з'ясуванні готовності сторін до конкретних домовленостей

Втім, напередодні цієї зустрічі сталася одна важлива подія – Європа фактично вийшла з тіні та заявила про себе. Поки американці готують нову зустріч із росіянами, європейські союзники України намагаються не допустити повторення ситуації, коли долю європейської безпеки вирішуватимуть без участі самої Європи. І якраз цього разу їхні зусилля, схоже, вже починають приносити певні плоди.

Європа посилює вплив: чому європейські лідери активували зусилля на мирному треку

Поки Дональд Трамп намагається домовитися з Путіним про завершення війни, європейські союзники України ведуть власну дипломатичну боротьбу. Причому за доволі, здавалося б, очевидну річ – право брати участь у переговорах щодо безпеки на власному континенті. Адже від самого початку другого президентства Трампа Вашингтон фактично відвів європейцям роль спостерігачів, залишивши головні переговорні важелі в руках американців.

Особливо ситуацію загострило те, що Білий дім дедалі частіше почав розглядати врегулювання війни не лише як безпекове, а й як економічне питання. Вашингтон обговорює можливе повернення американських компаній на російський нафтовий ринок , зняття санкцій з російського Фонду прямих інвестицій тощо.

Тоді як європейські держави продовжують витрачати мільярди на підтримку України та власне переозброєння . І перспектива того, що Трамп може домовитися з Кремлем про нові економічні проєкти, залишивши європейцям лише наслідки такої угоди, навряд чи когось особливо тішить.

Зустріч в Осло / Фото – Офіс Президента

Та останніми тижнями ситуація почала змінюватися. Ще в жовтні представники США провели консультації з Україною та європейськими союзниками в Маямі, а згодом переговори продовжилися в Осло . Там Володимир Зеленський зустрівся з президентом Фінляндії Александром Стуббом , прем'єром Норвегії Йонасом Гар Стере та американським спецпосланцем Стівом Віткоффом.

До обговорень також долучилися Джаред Кушнер , хоч і дистанційно, а також представники ЄС і НАТО. Головними темами стали, власне, територіальне питання, гарантії безпеки та післявоєнне відновлення України.

Ба більше, 27 жовтня Стубб і Стере навіть окремо поговорили по телефону з Путіним , після чого зв'язалися із Зеленським . Причому, як згодом пояснили в українському МЗС, ці контакти заздалегідь узгодили з Києвом, а президент України особисто попросив європейських колег передати російському диктатору певні сигнали.

Таким чином, європейці продемонстрували, що здатні не лише підтримувати Україну грошима, а й безпосередньо брати участь у дипломатичній комунікації із Москвою.

І схоже, що ця активність нарешті принесла певні результати. Як повідомляє Reuters, ще до переговорів в Абу-Дабі американська делегація проведе окрему зустріч у Брюсселі з представниками Франції, Німеччини, Великої Британії, Європейського Союзу та НАТО . Сторони планують обговорити гарантії безпеки для України, майбутню архітектуру європейської безпеки та економічну підтримку української відбудови.

Водночас Дмитро Шеренговський наголошує, що питання безпеки України та Європи сьогодні фактично неможливо розділити – ступінь інтеграції між нами надзвичайно глибокий, особливо в частині виробництва зброї та протидії спільним загрозам.

Дмитро Шеренговський

політолог

Європейці володіють важелями, без яких будь-які гарантії чи мирна угода будуть дуже проблематичними: санкційна політика, фінансування України, військова допомога та відбудова. Але для європейців ситуація створює подвійний виклик. З одного боку, вони не хочуть позбуватися американської парасольки безпеки, а з іншого — не можуть дозволити визначати майбутнє без їхньої участі. Тому європейська активність — це не тільки питання підтримки України, але й бажання знайти своє місце, свій голос у трансатлантичних відносинах.

Щоправда, називати це повноцінним поверненням Європи за стіл мирних переговорів поки зарано. Безпосередньо в Абу-Дабі американці зустрічатимуться з українцями та росіянами без європейських представників.

Однак така можливість впливати на переговорну позицію Вашингтона має неабияке значення, адже саме державам Європи, найімовірніше, доведеться забезпечувати значну частину майбутніх гарантій безпеки , фінансувати саму відбудову України та жити з наслідками будь-якої можливої угоди між Трампом з Путіним.

Тому для Європи принципово важливо, щоб майбутня мирна угода не перетворилася на тичасову паузу перед новою російською агресією. Інше питання – наскільки сам Кремль готовий враховувати позицію європейців, якщо навіть без їхньої участі Москва досі не демонструє особливого бажання йти на компроміси.

Чому не варто очікувати прориву від зустрічі в Абу-Дабі

Втім, попри всі дипломатичні зусилля Вашингтона та поступове включення Європи у переговорний процес, головна проблема залишається незмінною – Володимир Путін досі не виявив готовності до бодай мінімального компромісу . Більше того, Москва продовжує наполягає на своїх територіальних вимогах, а також на розв'язанні "першопричин конфлікту". Фактично, все що пропонує Кремль – капітуляція України на російських умовах, або ж продовження війни та ударів по цивільних.

Гуманітарна місія в Олешках / Фото – Facebook

Напередодні з давалося, що гуманітарна операція в Олешках , так вдало організована українською та російською сторонами, може стати першим кроком на шляху до припинення вогню . Адже якщо в Олешках вдалося домовитися не стріляти, щоб вивезти цивільних, можливо вдасться поширити цю практику на решту лінії фронту. Втім, Кремль поспішив особисто зруйнувати всі подібні очікування.

Прессекретар Путіна Дмитро Песков вже наступного дня наголосив, що Росія не збирається найближчим часом проводити подібні до Олешок гуманітарні місій , а отже і всі надії на потенційне припинення вогню виявилися лише припущеннями коментаторів.

Зокрема, варто розуміти, що Москва досі вимагає повного контролю над чотирма українськими областями , які вона незаконно внесла в свою конституцію ще у 2022 році. Йдеться про Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області.

Крім того, росіяни наполягають на відмові України від вступу до НАТО, обмеженні чисельності ЗСУ та низці інших політичних поступок. Тобто Путін фактично пропонує Києву погодитися на умови, які зроблять Україну беззахисною перед наступним вторгненням.

І саме тут виникає ще одна принципова суперечність, власне, – гарантії безпеки. Україна наполягає на конкретних зобов'язаннях з боку західних партнерів, які дозволили б запобігти новій російській агресії. Зеленський неодноразово наполягав на тому, що це мають бути гарантії, аналогічні до Статті 5 Північноатлантичного договору .

Стів Віткофф на зустрічі з Путіним у Москві / Фото – Кремль

Натомість Москва виступає проти розміщення іноземних військ на українській території та продовжує вимагати відмови Києва від членства в НАТО. І як раз саме 5 стаття найбільше тригерить росіян в цій історії , адже таким чином нове вторгнення чи повна окупація України перестають бути можливими. Отже навряд чи Москва погодиться на подібні гарантії для України, адже тоді вимога позаблокового статусу Києва втрачає будь-який сенс.

Не менш важливу роль відіграє і позиція самого Дональда Трампа, адже останнім часом американський президент посилив тиск саме на Україну, намагаючись домогтися укладення мирної угоди. Фактично президент США, обмежучи роботу Starlink чи обмін розвідданими, відкриває перед Кремлем нові можливості.

Москва може затягувати переговори, розраховуючи, що Вашингтон зрештою вимагатиме ще більших поступок від Києва, аби продемонструвати хоча б якийсь результат від цієї дипломатії.

Дмитро Шеренговський

політолог

Я дивлюся на формат перемовин, виходячи з того розуміння, що сторони мають іти на зустріч із якимось спільним інтересом. Наразі ми бачимо, що з цим є дуже великі проблеми. Сполучені Штати були зацікавлені в тому, щоб швидше припинити війну в будь-якому форматі. Ідея завершити це все до мідтермів провалилася, тому зараз немає куди поспішати. Росія, з іншого боку, зацікавлена затягувати процес, і виторговувати собі час та можливість отримати кращі умови.

Причому, схоже, що навіть у самій адміністрації Трампа немає особливої впевненості в успіху переговорів. Зокрема, держсекретар США Марко Рубіо ще 31 жовтня відверто визнав, що не знає, чи в принципі можливо досягти миру в Україні дипломатичним шляхом. Ба більше, за інформацією "Радіо Свобода", у приватних розмовах із європейськими дипломатами він висловлював сумніви, що Путін взагалі погодиться на будь-яку мирну угоду раніше весни 2027 року.

І поки американський держсекретар доволі скептично оцінює перспективи миру, Олександр Лукашенко вже прогнозує завершення війни протягом найближчих місяців . За словами білоруського диктатора, сторони нібито вичерпали свої ресурси й просто втомилися воювати. Щоправда, жодних конкретних аргументів на користь такого оптимізму Лукашенко не навів.

Тим часом у Дональда Трампа є ще один потенційний дипломатичний майданчик – саміт G20, який відбудеться вже 14 – 15 грудня в Маямі. Вашингтон уже офіційно запросив туди Путіна, а також допускає участь Зеленського. Теоретично це могло б стати приводом для зустрічі лідерів , однак наразі немає жодного підтвердження, що російський диктатор погодиться приїхати до США.

Спільна пресконференція Зеленського та Ердогана / Фото – Офіс Президента

Водночас Володимир Зеленський після зустрічі з Реджепом Ердоганом запропонував Туреччину як потенційний майданчик для тристоронньої зустрічі лідерів.

Дмитро Шеренговський

політолог

Насправді, це скоріше про питання самого майданчика. Наша позиція зрозуміла, адже будь-що, що легітимізує Росію, є поганим. Тому й звучить пропозиція проводити переговори в окремому форматі в Туреччині, щоб Росія просто не з'являлася на саміті G20. Нам потрібно мінімізувати будь-які формати, де Росія почувається зручно, комфортно і посилює свою легітимність.

Втім, це не означає, що майбутня зустріч в Абу-Дабі обов'язково завершиться нічим. Сторони цілком можуть досягти домовленостей щодо обміну полоненими, окремих гуманітарних заходів або навіть часткового припинення ударів по енергетиці взимку. Однак між такими результатами та повноцінною мирною угодою залишається величезна прірва.

Водночас, як пояснює Дмитро Шеренговський, оцінювати результати переговорів варто не за оптимістичними заявами їхніх учасників, а за конкретними домовленостями. Причому він виділяє чотири критерії, на які варто звернути увагу, щоб зрозуміти, чи справді сторони наблизилися до завершення війни.

Дмитро Шеренговський

політолог

Я б оцінював результати переговорів в Абу-Дабі за чотирма критеріями. Чи говоритимуть сторони про конкретні кроки з деескалації та механізми їх виконання? Чи обговорюватимуть способи перевірки цих домовленостей? Чи визначать відповідальних за гарантії безпеки? І чи будуть у цьому процесі європейці? Якщо за цими напрямками буде прогрес, це свідчитиме про серйозність намірів. Якщо ні — це буде лише черговий етап переговорів. Звісно, навіть такі зустрічі важливі, адже вони можуть принести певні гуманітарні результати, принаймні звільнення полонених. Але очікувати чогось більшого, якщо сторони не наближатимуться до цих критеріїв, не варто

Зрештою, головне питання полягає навіть не в тому, чи зможуть Віткофф, Кушнер і Мединський домовитися про наступний раунд консультацій. Значно важливіше, чи готовий сам Путін відмовитися від вимог, заради яких Росія вже майже п'ять років веде повномасштабну війну. І поки жодних переконливих ознак такої готовності немає, а всі розмови про близький мир залишаються радше політичними обіцянками з боку Трампа та, несподівано - Лукашенка, ніж реалістичним прогнозом.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item "Поні бігають по колу: чого очікувати від зустрічі делегацій України, США та Росії в Аду-Дабі". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: Channel 24.

Document: PDF proof of the original version of the news item "Поні бігають по колу: чого очікувати від зустрічі делегацій України, США та Росії в Аду-Дабі". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: Channel 24.

Кілька місяців перерви, численних поїздок американських представників та обіцянок з боку Дональда Трампа в Truth Social – і от знову анонсовано черговий раунд перемовин між делегаціями України, Росії та США.

Нову зустріч проведуть вже 10 – 11 листопада в Абу-Дабі, але цього разу американці вирішили не обмежуватися лише діалогом з Києвом та Москвою і попередньо проведуть окремі консультації з європейськими партнерами.

24 Канал розібрався в ситуації навколо дипломатичних зусиль Вашингтона, щоб з'ясувати, чого очікувати від майбутньої зустрічі в Абу-Дабі, як змінилися позиції сторін та яким чином Європа таки домоглася права впливати на перемовний процес.

Своими очікуваннями від нової тристоронньої зустрічі поділився політолог, проректор Українського католицького університету Дмитро Шеренговський .

Своїми очікуваннями від нової тристоронньої зустрічі поділився політолог, проректор Українського католицького університету Дмитро Шеренговський .

Хто представлятиме делегації США, України та Росії на переговорах в Абу-Дабі

Передусім варто розуміти, що майбутня зустріч в Об'єднаних Арабських Еміратах відбуватиметься між делегаціями.

Тобто без особистої участі Дональда Трампа, Володимира Зеленського чи Володимира Путіна.

За задумом Вашингтона, учасники мають підготувати основу для можливих домовленостей, які згодом могли б погодити вже безпосередньо лідери держав.

Щодо самого складу цих делегацій особливих змін також не відбулося.

Американську сторону представлятимуть посланець президента США Стів Віткофф та його зять Джаред Кушнер.

Обидва вже неодноразово брали участь у переговорах із Кремлем і фактично є головними посередниками Трампа в комунікації з росіянами.

Зокрема, саме після їхніх жовтневих контактів із Путіним у Санкт-Петербурзі Москва погодилася повернутися до тристороннього формату переговорів.

На зустрічі в Абу-Дабі 23 січня 2026 року делегацію РФ очолював голова ГРУ Ігор Костюков / Фото – wam.ae

Російську делегацію, як вже підтвердили у Кремлі, після перерви знову очолить помічник Путіна Володимир Мединський .

Для України цей не самий вдалий уродженець Черкащини далеко не новий персонаж, він представляв він Москву ще на переговорах у Стамбулі в 2022 році, а згодом Мединський повернувся до дипломатичного процесу вже з приходом до влади Дональда Трампа.

Для України цей не найвдаліший уродженець Черкащини далеко не новий персонаж, він представляв Москву ще на переговорах у Стамбулі в 2022 році, а згодом Мединський повернувся до дипломатичного процесу вже з приходом до влади Дональда Трампа.

Власне, сам Мединський в цій ситуації традиційно сприймається як типовий статист, адже якихось реальних повноважень в нього немає (крім спотворення образу печенінгів і неправдивого трактування подій Північної війни ).

Власне, сам Мединський в цій ситуації традиційно сприймається як типовий статист, адже якихось реальних повноважень в нього немає (крім спотворення образу печенігів і неправдивого трактування подій Північної війни ).

У цілому, вже давно його репутація склалася таким чином, що сама лише присутність Мединського на перемовинах свідчить про те, що росіяни не налаштовані серйозно.

Володимир Мединський / Фото – Getty Images

Натомість остаточний склад української делегації на нову тристоронню зустріч поки не оголошували .

Втім, є підозри, що він не зазнає великих змін.

На попередніх перемовинах ключову роль відігравали секретар РНБО Рустем Умєров, керівник Офісу президента Кирило Буданов, його заступник Сергій Кислиця та представники військового командування.

Щодо порядку денного, то він наразі виглядає доволі широким.

За словами Віткоффа, сторони обговорюватимуть післявоєнні гарантії безпеки, деескалацію бойових дій, гуманітарні питання та подальші кроки до укладення мирної угоди .

Київ, зокрема, допускає як повноцінне припинення вогню, так і окремі домовленості щодо ударів по енергетичній інфраструктурі та безпеці в Чорному морі.

Втім, якщо прибрати офіційні риторичні нашарування одразу від всіх учасників, очікувати реального прориву не доводиться.

Дуже ймовірно, що сторони обговорять технічні питання і для закріплення діалогу погодять черговий обмін полоненими, що часто є єдиним позитивним зрушенням на подібних зустрічах.

Ба більше, найскладніші питання залишаються невирішеними:

Україна наполягає на надійних гарантіях безпеки та відмовляється погоджуватися на нав'язувані територіальні поступки

Україна наполягає на надійних гарантіях безпеки та відмовляється погоджуватися на нав'язувані територіальні поступки;

Москва навпаки продовжує висувати претензії на українські землі.

Москва, навпаки, продовжує висувати претензії на українські землі.

Причому сам Зеленський раніше наголошував, що територіальні питання мають обговорювати безпосередньо лідери держав, а не технічні делегації.

Втім, проблема полягає не лише в позиції Кремля.

Як пояснює в коментарі 24 Каналу політолог Дмитро Шеренговський , від попереднього раунду переговорів суттєво змінилися і військові, і політичні обставини.

Причому далеко не всі ці зміни сприяють досягненню прогресу в дипломатії.

Дмитро Шеренговський

політолог

Якщо говорити про зміни з минулого раунду переговорів, то насамперед варто згадати фактор часу, адже ідея завершити війну до американських мідтермів провалилася.

Змінилася також ситуація на полі бою та в тилу, зокрема застосування реактивних дронів, проти яких Україна поки не має настільки ефективної протидії.

До цього додаються внутрішня турбулентність у Європі, скорочення видатків на війну та наслідки конфлікту в Ірані.

Усе це впливає на перспективи гарантій безпеки, які потребують військових спроможностей, фінансування та політичної волі.

США наразі не готові все це забезпечувати, а Європа досі не має спільної позиції.

Тому переговори в Абу-Дабі, думаю, зосереджуватимуться передусім на з'ясуванні готовності сторін до конкретних домовленостей

Тому переговори в Абу-Дабі, думаю, зосереджуватимуться передусім на з'ясуванні готовності сторін до конкретних домовленостей.

Втім, напередодні цієї зустрічі сталася одна важлива подія – Європа фактично вийшла з тіні та заявила про себе.

Поки американці готують нову зустріч із росіянами, європейські союзники України намагаються не допустити повторення ситуації, коли долю європейської безпеки вирішуватимуть без участі самої Європи.

І якраз цього разу їхні зусилля, схоже, вже починають приносити певні плоди.

Європа посилює вплив: чому європейські лідери активували зусилля на мирному треку

Поки Дональд Трамп намагається домовитися з Путіним про завершення війни, європейські союзники України ведуть власну дипломатичну боротьбу.

Причому за доволі, здавалося б, очевидну річ – право брати участь у переговорах щодо безпеки на власному континенті.

Адже від самого початку другого президентства Трампа Вашингтон фактично відвів європейцям роль спостерігачів, залишивши головні переговорні важелі в руках американців.

Особливо ситуацію загострило те, що Білий дім дедалі частіше почав розглядати врегулювання війни не лише як безпекове, а й як економічне питання.

Вашингтон обговорює можливе повернення американських компаній на російський нафтовий ринок , зняття санкцій з російського Фонду прямих інвестицій тощо.

Тоді як європейські держави продовжують витрачати мільярди на підтримку України та власне переозброєння .

І перспектива того, що Трамп може домовитися з Кремлем про нові економічні проєкти, залишивши європейцям лише наслідки такої угоди, навряд чи когось особливо тішить.

Зустріч в Осло / Фото – Офіс Президента

Та останніми тижнями ситуація почала змінюватися.

Ще в жовтні представники США провели консультації з Україною та європейськими союзниками в Маямі, а згодом переговори продовжилися в Осло .

Там Володимир Зеленський зустрівся з президентом Фінляндії Александром Стуббом , прем'єром Норвегії Йонасом Гар Стере та американським спецпосланцем Стівом Віткоффом.

До обговорень також долучилися Джаред Кушнер , хоч і дистанційно, а також представники ЄС і НАТО.

Головними темами стали, власне, територіальне питання, гарантії безпеки та післявоєнне відновлення України.

Ба більше, 27 жовтня Стубб і Стере навіть окремо поговорили по телефону з Путіним , після чого зв'язалися із Зеленським .

Причому, як згодом пояснили в українському МЗС, ці контакти заздалегідь узгодили з Києвом, а президент України особисто попросив європейських колег передати російському диктатору певні сигнали.

Таким чином, європейці продемонстрували, що здатні не лише підтримувати Україну грошима, а й безпосередньо брати участь у дипломатичній комунікації із Москвою.

І схоже, що ця активність нарешті принесла певні результати.

Як повідомляє Reuters, ще до переговорів в Абу-Дабі американська делегація проведе окрему зустріч у Брюсселі з представниками Франції, Німеччини, Великої Британії, Європейського Союзу та НАТО .

Сторони планують обговорити гарантії безпеки для України, майбутню архітектуру європейської безпеки та економічну підтримку української відбудови.

Водночас Дмитро Шеренговський наголошує, що питання безпеки України та Європи сьогодні фактично неможливо розділити – ступінь інтеграції між нами надзвичайно глибокий, особливо в частині виробництва зброї та протидії спільним загрозам.

Дмитро Шеренговський

політолог

Європейці володіють важелями, без яких будь-які гарантії чи мирна угода будуть дуже проблематичними: санкційна політика, фінансування України, військова допомога та відбудова.

Але для європейців ситуація створює подвійний виклик.

З одного боку, вони не хочуть позбуватися американської парасольки безпеки, а з іншого — не можуть дозволити визначати майбутнє без їхньої участі.

Тому європейська активність — це не тільки питання підтримки України, але й бажання знайти своє місце, свій голос у трансатлантичних відносинах.

Щоправда, називати це повноцінним поверненням Європи за стіл мирних переговорів поки зарано.

Безпосередньо в Абу-Дабі американці зустрічатимуться з українцями та росіянами без європейських представників.

Однак така можливість впливати на переговорну позицію Вашингтона має неабияке значення, адже саме державам Європи, найімовірніше, доведеться забезпечувати значну частину майбутніх гарантій безпеки , фінансувати саму відбудову України та жити з наслідками будь-якої можливої угоди між Трампом з Путіним.

Однак така можливість впливати на переговорну позицію Вашингтона має неабияке значення, адже саме державам Європи, найімовірніше, доведеться забезпечувати значну частину майбутніх гарантій безпеки , фінансувати саму відбудову України та жити з наслідками будь-якої можливої угоди між Трампом і Путіним.

Тому для Європи принципово важливо, щоб майбутня мирна угода не перетворилася на тичасову паузу перед новою російською агресією.

Тому для Європи принципово важливо, щоб майбутня мирна угода не перетворилася на тимчасову паузу перед новою російською агресією.

Інше питання – наскільки сам Кремль готовий враховувати позицію європейців, якщо навіть без їхньої участі Москва досі не демонструє особливого бажання йти на компроміси.

Чому не варто очікувати прориву від зустрічі в Абу-Дабі

Втім, попри всі дипломатичні зусилля Вашингтона та поступове включення Європи у переговорний процес, головна проблема залишається незмінною – Володимир Путін досі не виявив готовності до бодай мінімального компромісу .

Більше того, Москва продовжує наполягає на своїх територіальних вимогах, а також на розв'язанні "першопричин конфлікту".

Понад те, Москва продовжує наполягати на своїх територіальних вимогах, а також на розв'язанні "першопричин конфлікту".

Фактично, все що пропонує Кремль – капітуляція України на російських умовах, або ж продовження війни та ударів по цивільних.

Гуманітарна місія в Олешках / Фото – Facebook

Напередодні з давалося, що гуманітарна операція в Олешках , так вдало організована українською та російською сторонами, може стати першим кроком на шляху до припинення вогню .

Адже якщо в Олешках вдалося домовитися не стріляти, щоб вивезти цивільних, можливо вдасться поширити цю практику на решту лінії фронту.

Адже якщо в Олешках вдалося домовитися не стріляти, щоб вивезти цивільних, можливо, вдасться поширити цю практику на решту лінії фронту.

Втім, Кремль поспішив особисто зруйнувати всі подібні очікування.

Прессекретар Путіна Дмитро Песков вже наступного дня наголосив, що Росія не збирається найближчим часом проводити подібні до Олешок гуманітарні місій , а отже і всі надії на потенційне припинення вогню виявилися лише припущеннями коментаторів.

Прессекретар Путіна Дмитро Пєсков вже наступного дня наголосив, що Росія не збирається найближчим часом проводити подібні до Олешок гуманітарні місії , а отже і всі надії на потенційне припинення вогню виявилися лише припущеннями коментаторів.

Зокрема, варто розуміти, що Москва досі вимагає повного контролю над чотирма українськими областями , які вона незаконно внесла в свою конституцію ще у 2022 році.

Йдеться про Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області.

Крім того, росіяни наполягають на відмові України від вступу до НАТО, обмеженні чисельності ЗСУ та низці інших політичних поступок.

Тобто Путін фактично пропонує Києву погодитися на умови, які зроблять Україну беззахисною перед наступним вторгненням.

І саме тут виникає ще одна принципова суперечність, власне, – гарантії безпеки.

Україна наполягає на конкретних зобов'язаннях з боку західних партнерів, які дозволили б запобігти новій російській агресії.

Зеленський неодноразово наполягав на тому, що це мають бути гарантії, аналогічні до Статті 5 Північноатлантичного договору .

Стів Віткофф на зустрічі з Путіним у Москві / Фото – Кремль

Натомість Москва виступає проти розміщення іноземних військ на українській території та продовжує вимагати відмови Києва від членства в НАТО.

І як раз саме 5 стаття найбільше тригерить росіян в цій історії , адже таким чином нове вторгнення чи повна окупація України перестають бути можливими.

І якраз саме 5 стаття найбільше тригерить росіян в цій історії , адже таким чином нове вторгнення чи повна окупація України перестають бути можливими.

Отже навряд чи Москва погодиться на подібні гарантії для України, адже тоді вимога позаблокового статусу Києва втрачає будь-який сенс.

Отже, навряд чи Москва погодиться на подібні гарантії для України, адже тоді вимога позаблокового статусу Києва втрачає будь-який сенс.

Не менш важливу роль відіграє і позиція самого Дональда Трампа, адже останнім часом американський президент посилив тиск саме на Україну, намагаючись домогтися укладення мирної угоди.

Фактично президент США, обмежучи роботу Starlink чи обмін розвідданими, відкриває перед Кремлем нові можливості.

Фактично президент США, обмежуючи роботу Starlink чи обмін розвідданими, відкриває перед Кремлем нові можливості.

Москва може затягувати переговори, розраховуючи, що Вашингтон зрештою вимагатиме ще більших поступок від Києва, аби продемонструвати хоча б якийсь результат від цієї дипломатії.

Дмитро Шеренговський

політолог

Я дивлюся на формат перемовин, виходячи з того розуміння, що сторони мають іти на зустріч із якимось спільним інтересом.

Наразі ми бачимо, що з цим є дуже великі проблеми.

Сполучені Штати були зацікавлені в тому, щоб швидше припинити війну в будь-якому форматі.

Ідея завершити це все до мідтермів провалилася, тому зараз немає куди поспішати.

Росія, з іншого боку, зацікавлена затягувати процес, і виторговувати собі час та можливість отримати кращі умови.

Причому, схоже, що навіть у самій адміністрації Трампа немає особливої впевненості в успіху переговорів.

Зокрема, держсекретар США Марко Рубіо ще 31 жовтня відверто визнав, що не знає, чи в принципі можливо досягти миру в Україні дипломатичним шляхом.

Ба більше, за інформацією "Радіо Свобода", у приватних розмовах із європейськими дипломатами він висловлював сумніви, що Путін взагалі погодиться на будь-яку мирну угоду раніше весни 2027 року.

І поки американський держсекретар доволі скептично оцінює перспективи миру, Олександр Лукашенко вже прогнозує завершення війни протягом найближчих місяців .

За словами білоруського диктатора, сторони нібито вичерпали свої ресурси й просто втомилися воювати.

Щоправда, жодних конкретних аргументів на користь такого оптимізму Лукашенко не навів.

Тим часом у Дональда Трампа є ще один потенційний дипломатичний майданчик – саміт G20, який відбудеться вже 14 – 15 грудня в Маямі.

Вашингтон уже офіційно запросив туди Путіна, а також допускає участь Зеленського.

Теоретично це могло б стати приводом для зустрічі лідерів , однак наразі немає жодного підтвердження, що російський диктатор погодиться приїхати до США.

Спільна пресконференція Зеленського та Ердогана / Фото – Офіс Президента

Водночас Володимир Зеленський після зустрічі з Реджепом Ердоганом запропонував Туреччину як потенційний майданчик для тристоронньої зустрічі лідерів.

Дмитро Шеренговський

політолог

Насправді, це скоріше про питання самого майданчика.

Наша позиція зрозуміла, адже будь-що, що легітимізує Росію, є поганим.

Тому й звучить пропозиція проводити переговори в окремому форматі в Туреччині, щоб Росія просто не з'являлася на саміті G20.

Нам потрібно мінімізувати будь-які формати, де Росія почувається зручно, комфортно і посилює свою легітимність.

Втім, це не означає, що майбутня зустріч в Абу-Дабі обов'язково завершиться нічим.

Сторони цілком можуть досягти домовленостей щодо обміну полоненими, окремих гуманітарних заходів або навіть часткового припинення ударів по енергетиці взимку.

Однак між такими результатами та повноцінною мирною угодою залишається величезна прірва.

Водночас, як пояснює Дмитро Шеренговський, оцінювати результати переговорів варто не за оптимістичними заявами їхніх учасників, а за конкретними домовленостями.

Причому він виділяє чотири критерії, на які варто звернути увагу, щоб зрозуміти, чи справді сторони наблизилися до завершення війни.

Дмитро Шеренговський

політолог

Я б оцінював результати переговорів в Абу-Дабі за чотирма критеріями.

Чи говоритимуть сторони про конкретні кроки з деескалації та механізми їх виконання?

Чи обговорюватимуть способи перевірки цих домовленостей?

Чи визначать відповідальних за гарантії безпеки?

І чи будуть у цьому процесі європейці?

Якщо за цими напрямками буде прогрес, це свідчитиме про серйозність намірів.

Якщо ні — це буде лише черговий етап переговорів.

Звісно, навіть такі зустрічі важливі, адже вони можуть принести певні гуманітарні результати, принаймні звільнення полонених.

Але очікувати чогось більшого, якщо сторони не наближатимуться до цих критеріїв, не варто

Але очікувати чогось більшого, якщо сторони не наближатимуться до цих критеріїв, не варто.

Зрештою, головне питання полягає навіть не в тому, чи зможуть Віткофф, Кушнер і Мединський домовитися про наступний раунд консультацій.

Значно важливіше, чи готовий сам Путін відмовитися від вимог, заради яких Росія вже майже п'ять років веде повномасштабну війну.

І поки жодних переконливих ознак такої готовності немає, а всі розмови про близький мир залишаються радше політичними обіцянками з боку Трампа та, несподівано - Лукашенка, ніж реалістичним прогнозом.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the edited version of the news item "Поні бігають по колу: чого очікувати від зустрічі делегацій України, США та Росії в Абу-Дабі". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: Channel 24.

Document: PDF proof of the edited version of the news item "Поні бігають по колу: чого очікувати від зустрічі делегацій України, США та Росії в Абу-Дабі". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: Channel 24.

Download Download PDF